НІМЕЦЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ЧИННИКИ ДИНАМІКИ, ІДЕОЛОГІЧНІ ТА КУЛЬТУРНІ КОРДОНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
НІМЕЦЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ЧИННИКИ ДИНАМІКИ, ІДЕОЛОГІЧНІ ТА КУЛЬТУРНІ КОРДОНИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано ступінь наукової розробленості, сформульовано мету й основні завдання, визначено об’єкт і предмет, описано методологічну основу дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, теоретичне і практичне значення основних результатів дисертаційного дослідження, наведено дані про апробацію отриманих результатів.

У розділі І «Ідентичність у системі соціального пізнання» узагальнено сучасні погляди на сутність ідентичності загалом та національної ідентичності зокрема. Означено теоретичні засади дослідження проблематики національної ідентичності у конструктивізмі. Визначено методологію дослідження та ідентитети-конструкти німецької національної ідентичності такі як ідеологічні та культурні кордони. При опрацюванні матеріалів розділу використано роботи зарубіжних вчених Б. Андерсона, Е. Балібара, П. Бергера, П. Берка, М. Вебера, Ю. Габермаса,   Е. Гідденса, Е. Гобсбаума, Е. Еріксона, Ч. Клі, Т. Лукмана, Е. Сміта, Ч. Тейлора,          З. Фрейда, а також вітчизняних науковців М. Гона, Г. Касьянова, І. Кресіної,                  Ю. Римаренка, Б. Черкеса, Г. Яворської та інших.

У підрозділі 1.1 «Теоретичний вимір і концептуалізація поняття ідентичність» дисертантка звертає увагу на посилений науковий інтерес та численність визначень феномену «ідентичність», які, попри свою багатогранність, недостатні для усвідомлення суті цього поняття. Саме тому увага у даному підрозділі зосереджується на дослідженні ідентичності з позиції різних концептуальних підходів та напрямів сучасної наукової думки. Дослідження еволюції ідентичності у ХХ ст. дає змогу простежувати ґенезу вказаного поняття від загальнопсихологічного напряму його розвитку (З. Фрейд, К. Юнг) до загальнонаукового та інтердисциплінарного (Е. Еріксон). Подальші дослідження ідентичності проходять у площині символічного інтеракціонізму Дж. Міда, Ч. Кулі та Е. Гоффмана; теорії комунікативної дії Ю. Габермаса; теорії структурації суспільства й пізнього модерну Е. Гідденса; теорії соціального конструювання реальності П. Бергера та Т. Лукмана. Дослідження ідентичності неможливе без означення наукових концепцій, що уособлюють фундамент, на якому ґрунтуються і вибудовуються теорії ідентичності різних наукових шкіл та підходів. Г. Міненков серед цих концепцій виокремлював примордіалізм, есенціалізм та конструктивізм, а Н. Скворцов звертав увагу на інструменталізм та примордіалізм. У даному дослідженні увага концентрується на двох конкуруючих концептуальних підходах щодо розуміння суті поняття ідентичності – конструктивізмові (Б. Андерсон,           Е. Балвібар, Е. Гелнер, Е. Гобсбаум, М. Кастельс, Ф. Ріггс, В. Тішков та інші) та примордіалізмові (С. Арутюнов, Ю. Бромлей, П. Ван ден Берг, К. Гіртц,                   Л. Гумільов, Р. Давкінс, Р. Пріз, Е. Собер, Д. Уілсон, Е. Шилз та інші).

Зазначено, що саме конструктивізм є тією концепцією, що дозволяє ідентичності, не втрачаючи своєї неперервності, залишатися динамічною, еклектичною, гетерогенною та асиметричною. Саме ці властивості дають можливість по-новому проаналізувати ідентичність, зокрема національну ідентичність Німеччини, визначити її конструкти, їхній взаємозв’язок і взаємовплив, означити проблеми, які спричиняють кризу національної ідентичності та виокремити конструктивні методи її подолання.

         У підрозділі 1.2 «Ідентичність: ознаки, типологія та класифікація» детально проаналізовано такі ознаки ідентичності як динамічність, еклектичність, гетерогенність та асиметричність. Ці ознаки є ключовими для дослідження німецької національної ідентичності. Зокрема, асиметричність дає змогу проаналізувати національну ідентичність на рівні конструювання діалогу «ми-вони» (О. Гулдберг, З. Мах, Ш. Муф, Ч. Тейлор, А. Турен).  Даний зв’язок може бути як антагоністичним, так і конструктивним. З огляду на складність процесу конструювання ідентичності, цікавою видається позиція Т. Хопфа щодо необов’язковості конфліктного характеру взаємовідносин «ми-інші» та щодо переважання когнітивних цілей у процесі ідентифікації. Типологізація та класифікація ідентичності у світовій науці дозволила виокремити колективну національну ідентичність як об’єкт даного дослідження. Аналіз наукових праць зарубіжних – Ф. Льюїса, Ф. Майнеке, Дж. Маккея, Е. Сміта та вітчизняних –            С. Здіорука, Е. Макаренка, В. Піддубного, Б. Попова та Л. Шкляра – науковців сприяв класифікації національної ідентичності за такою схемою: політичної\громадянської та культурної\етнічної, що притаманні двом протилежним типам нації, які конструюються відповідно до обраних ідентитетів (конструктів). Так, якщо серед обраних ідентитетів домінують мова, релігія, традиції, раса та походження, йдеться про культурну, або етнічну, націю. На противагу політична\громадянська нація надає перевагу громадянству, правовій та політичній системам, конституції, ідеології, політичним інститутам як основним конструктам національної ідентичності. Ця біполярна система класифікації є, власне, антагоністичною. Так, замкнена система культурної\етнічної нації протистоїть відкритій системі політичної\громадянської нації. Констатуємо, що кожна нація є складним утворенням, яке у процесі свого розвитку визначає домінуючими у різних історично-політичних обставинах різні ідентитети національної ідентичності. Зокрема, Німеччина, національна ідентичність якої є об’єктом даного наукового дослідження, лише у ХХ ст. зазнала змін від радикально етнічної до суто політичної моделі національної ідентичності, але так і не спромоглася сконструювати тривалу позитивну загальнонаціональну ідентичність. Саме тому завдання полягає не лише у дослідженні національної ідентичності, а у виборі для кожної нації індивідуальних ідентитетів (конструктів) національної ідентичності, найбільш природних та відповідних для даної нації, що сприяють її гармонізації.

У підрозділі 1.3 «Теоретичні засади дослідження національної ідентичності у конструктивізмі» увагу зосереджено на методології дослідження та виокремленні конструктів-ідентитетів німецької національної ідентичності, відповідно до яких надалі аналізується процес її конструювання. З метою виокремлення конструктів, з яких складається національна ідентичність Німеччини, звернулися до наукових праць таких представників теорії конструктивізму як Б. Андерсон, Е. Балібар та      Е. Гобсбаум. Це дало можливість розглянути німецьку націю як уявлену спільноту (Б. Андерсон), визначити «святі ікони», що  є вкрай важливими компонентами як протонаціоналізму, так і німецької національної ідентичності (Е. Гобсбаум), а також означити її конструкти-ідентитети: культурні й ідеологічні кордони (Е. Балібар).

Для обґрунтування обраних конструктів до аналізу німецької національної ідентичності, використовуються наукові праці М. Вебера і його визначення нації та держави, що є ключовими у даному дисертаційному дослідженні. Нація належить до груп, які М. Вебер характеризував як Gemeinschaften, тобто тих спільнот, які виникають на основі почуття спільності, солідарності, почуття належності до групи. Держава, у свою чергу, є прикладом Gesellshaft, тобто суспільства, створеного свідомо для досягнення певної мети, наслідком певної політики. Таким чином, нація розглядається у контексті розвитку й існування культури, держава – у зв’язку з питанням політичної влади. Відповідно, дане дисертаційне дослідження побудоване на розрізненні двох конструктів німецької національної ідентичності – культурних та ідеологічних кордонів, де культурні кордони втілюють Gemeinschaften, а ідеологічні –  Gesellshaft. Саме тому змістовним наповненням культурних кордонів німецької національної ідентичності є федеративна культура, німецький романтизм, німецькі національні рухи – гімнастичний (до 1848 р.) та співочий, образи та колективні символи західних і східних німців до об’єднання 1990 р. і після, культурно-пропагандистська спадщина НДР, меморіальні комплекси, анекдоти і карикатури, а також феномен остальгії.

Ідеологічні ж кордони розглянуто крізь призму ідеології. Таким чином, дослідження ідеологічних кордонів містить аналіз релігії, федеративного націоналізму й федералізму, націоналізму, нацизму, гімнастичних національних рухів (особливо після 1848 р.), конфронтаційного конструювання національних ідентичностей у ФРН і НДР, антикомунізму, антинацизму, антикапіталізму, вестернізації та європеїзації, рухів спротиву, інституту громадянства й діалогу «німці – національні меншини», економіки, соціології та політики об’єднавчого процесу, що розпочався у 1989 р., історичних дебатів кінця ХХ ст., а також конституційного патріотизму. Окрім того, культурно-ідеологічні кордони стосуються фактору «Інші» у конструюванні німецької національної ідентичності й зіткнення східно- та західнонімецької ідентичностей у межах ФРН. Зрештою, інститут громадянства є тим конструктом, що визначає місце гастарбайтерів (запрошених працівників) та національних меншин у конструюванні національної ідентичності ФРН.

У розділі ІІ «Ідеологічні та культурні чинники конструювання німецької національної ідентичності до 1990 р.» акцентується увага на передумовах конструювання національної ідентичності сучасної ФРН. Зокрема, досліджується проблематика конструювання національної ідентичності у Німеччині другої половини ХІХ ст. і на початку ХХ ст., особливої уваги заслуговує період після Другої світової війни, коли Німеччина була розділена на дві держави – ФРН та НДР, що конструювали кардинально протилежні національні ідентичності. Також звертається увага на роль «Інших» у процесі конструювання німецької національної ідентичності. Авторка аргументує свою позицію, послуговуючись оригінальними науковими працями В. Гізевіуса, А. Гюнлікса, К. Джарауша, Ж. Дроза, Д. Конрадта, Г. Косака, А. Кудряченка, Д. Лангевіше, Д. Легга, Л. Легтерса, Ф. Лутца, Г. Нойгебауера, П. Томпсона, Г. Сееба, Г. Херба та інших, апелюванням до статистичних даних і соціологічних опитувань, використанням нормативно-правових документів та Конституцій ФРН, НДР, Веймарської республіки й Третього рейху, що регулюють набуття і визначають німецьке громадянство.

У підрозділі 2.1 «Передумови конструювання німецької національної ідентичності» аналізуються засади, на яких конструюється національна ідентичність сучасної ФРН. У цьому контексті важливо зазначити, що лише з     1871 р., коли німецька нація вперше об’єдналася, було активізовано процес перетворення проекту культурної нації у політичну. Саме в цей час розпочалися конструювання та кристалізація німецької національної ідентичності, що впливають на національну свідомість німців у ХХ ст. й ХХІ ст. Наголошується особлива роль ідеологічних та культурних кордонів у процесі конструювання німецької національної ідентичності у проміжку від середини ХІХ ст. і до 1945 р. Попри потужну традицію партикуляризму, регіоналізму та відцентровості, історично притаманну Німеччині, до закінчення Другої світової війни Німеччина спромоглася сконструювати міцну національну ідентичність, що базувалася на відчутті спільності культури, мови, а також історичної долі та відповідальності. На жаль, такий традиційний ідентитет національної ідентичності як націоналізм набув негативного забарвлення у повоєнній Німеччині. Тож нація мусила шукати і витворювати нові стимули національної єдності та ідентичності. Конструювання національної ідентичності у повоєнній Німеччині потребувало зміни й адаптації традиційних ідентитетів. У 1945 р., в час, коли в Європі переважна більшість націй вже сформувалася, Німеччина вкотре повинна була переглянути засади конструювання своєї національної ідентичності, аналіз яких, з огляду на проблематику даного дослідження, потребує особливої уваги.

У підрозділі 2.2 «Конфронтаційне конструювання національної ідентичності у ФРН та НДР (1949-1990 рр.)» розкривається проблема конструювання двох антагоністичних німецьких національних ідентичностей у межах одного етносу. Виокремлюються та аналізуються два основні етапи конструювання німецької національної ідентичності у повоєнні роки, що тривали до 1990 р. По-перше, увага звертається на короткотривалу історію повоєнної Німеччини, що ще не була остаточно розділеною на НДР і ФРН. Аналіз західної літератури з історії та політики Німеччини 1945–1948 рр. дає підстави стверджувати, що в цей історичний період німці переживали кризу національної ідентичності, спричинену як поразкою Третього рейху у Другій світовій війні, так і усвідомленням неможливості апелювання до націоналізму й інших традиційних ідентитетів національної ідентичності у подальшому процесі націєконструювання. Важливо зазначити, що дистанціювання німців від націонал-соціалізму було спричинене не самокритичними роздумами, а руйнуванням ілюзій, що виявилося після ліквідації режиму. Саме тому основними характеристиками німців у перші повоєнні роки були шок, розчарування, сором та аполітичність, а формування національної ідентичності не стояло на порядку денному.

По-друге, зазначається, що конструювання національної ідентичності у повоєнній Німеччині безпосередньо пов’язане з утворенням ФРН і НДР та відбувалося в умовах холодної війни й протистояння двох кардинально протилежних систем – соціалізму та капіталізму. Така ідеологічна дихотомія конструювала абсолютно протилежне розуміння німецькості та німецької ідентичності по обидва боки берлінського муру. В той час як конструювання ідентичності ФРН перебувало у перманентній залежності від США й базувалося на антикомунізмі та антитоталітаризмі, антинацизмі, демократичних цінностях, вестернізації, американізмі, конституційному патріотизмі та економічному чуді, НДР перебувала під впливом Радянського Союзу, вибудовуючи власну національну ідентичність на засадах антинацизму, антикапіталізму, соціалістичної національної свідомості, економічних зрушень і солідарності. Зазначається, що саме формування різних національних ідентичностей у НДР та ФРН заклали підмурок сучасної кризи національної ідентичності об’єднаної ФРН.

Підрозділ 2.3 «Фактор «Інші» у процесі конструювання німецької національної ідентичності» присвячено порівнянню й аналізу становлення інституту громадянства у Німеччині, що набував різного забарвлення та втілювався як у ліберально-культурній нації, так і в радикальному расизмі. З метою визначення політико-правового аспекту становлення німецької нації аналізується громадянське законодавство Німецької імперії, Веймарської республіки, Третього рейху та ФРН. Встановлено, що у визначенні німецького громадянства переважає право крові, що свідчить на користь етнокультурної національної свідомості та відображає ставлення німців до національних меншин і резидентів. Зокрема, німецьке громадянське законодавство надає переваги потенційним громадянам, які мають кровну спорідненість з німцями, над дітьми іноземців, що були народжені в Німеччині.

Особливої уваги заслуговує питання адаптації резидентів у німецькому суспільстві, адже нині у ФРН налічується близько 8 млн іноземців без німецького громадянства, що легально проживають у державі. Переважну більшість резидентів формують гастарбайтери (запрошені працівники), що ще з 1955 р. стали приїжджати до ФРН. Вони, хоч і отримали соціальні гарантії, не мають громадянських прав і залишаються поза межами німецького суспільства або, незважаючи на тривалий термін перебування в державі, позбавлені права представництва у державних органах. Окрім того, аналізуються такі явища як расизм, зокрема різні його прояви, а також мультикультуралізм, що знайшли своє втілення як у політичному, так і в повсякденному житті.

У процесі розгляду питання впливу «Інших» на конструювання німецької національної ідентичності досліджено стосунки між німцями у межах своєї етнічної групи. У цьому разі аналізуються як космополітизм та намагання зректися німецькості, що заплямована нацизмом, так і практика повсякденного життя у контексті Схід-Захід. Таким чином, у Німеччині дискусії у форматі «свої-чужі» вийшли за межі традиційного сприйняття «Інших» як етнічно, культурно, релігійно, расово й національно відмінних і поширилися на негативне сприйняття одних одними громадян із Західної та Східної Німеччини.

У розділі ІІІ «Формування німецької національної ідентичності після  1990 р.» визначено особливості та розглянуто специфічні проблеми конструювання національної ідентичності об’єднаної у 1990 р. ФРН. Дослідження здійснено на основі наукових праць Дж. Баха, Х. Велша, Ю. Габермаса, М. Глааба, С. Каттаго,   Ф. Лутца, П. Меркеля, М. Мюнтера, Е. Нольте, К. Оффе, А. Пікеля, У. Хайлеманна та інших, а також соціологічних опитувань, аналізу анекдотів, символів і карикатур часів об’єднавчого процесу, фільмів, телепередач та загальнопоширених брендів, що відображають ставлення німців до НДР. Виявлено причини кризи національної ідентичності об’єднаної ФРН, що полягають у культурно-ідеологічних кордонах, які утворилися між західними і східними німцями та між етнічними німцями й національними меншинами ФРН. Акцентується увага на визначальній ролі культурних та ідеологічних чинників, а не суто економічних у поглибленні кризи німецької національної ідентичності.

У підрозділі 3.1 «Засади конструювання національної ідентичності в об’єднаній ФРН» стверджується, що до 1989 р. громадяни НДР і ФРН встигли соціалізуватися й набути національну ідентичність у межах своїх держав, а тому об’єднання їх було непередбачуваним. Під час революції 1989–1990 рр. зацікавленість східних німців у Західній Німеччині набула форм споживацького націоналізму – матеріальної зацікавленості, що проявлялась у доступі до західних товарів та валюти. Оскільки націоналізм не був стимулом другого об’єднання Німеччини, а економічні стимули швидко вичерпали себе, об’єднана ФРН опинилася в стані кризи національної ідентичності.

У контексті проблеми, що досліджується, не лишилося поза увагою питання відчуття себе східними і західними німцями в об’єднаній ФРН. Так, західні німці відчувають себе повноправними господарями об’єднаної ФРН, адже під час об’єднавчого процесу не зазнали змін ані їхній спосіб життя, ані політична та соціально-економічна структура суспільства. Натомість, переживши зовнішньо керований транзит НДР у ФРН, що більше нагадував копіювання, а не творчість, східні німці відчувають себе колонізованими та незахищеними громадянами другого ґатунку, що провокує антагонізм між двома частинами однієї нації. До того ж кардинальні економічні перетворення спровокували високий рівень безробіття, зниження рівня солідарності й соціальної єдності у нових землях, а також потребували значних фінансових ресурсів західної частини Німеччини, що породжує відчуття несправедливості та почуття взаємної неприязні по обидва боки ФРН. Одночасно аналіз соціологічних опитувань та економічних реформ показав, що хоча криза національної ідентичності й була спровокована економічною кризою та радикальною зміною соціоекономічного і політичного способу життя, поліпшення економічної ситуації у Східній Німеччині не вплинуло на конструювання позитивної національної ідентичності. Таким чином, криза національної ідентичності ФРН має більше політично-соціальне й культурне, а не економічне підґрунтя.

         У підрозділі 3.2 «Ідеологічні кордони: історичні дебати та конструювання національної ідентичності об’єднаної ФРН» звертається увага на роль історичної пам’яті у конструюванні національної ідентичності ФРН. Зокрема, досліджуються та аналізуються дебати, що розпочалися у 1986 р. між провідними німецькими науковими школами: консервативною (К. Маєр, А. Мьолер, Е. Нольте, Г-П. Шварц, М. Штюрмер та інші), ліберальною (Ю. Габермас, Г. Моммсен, Х. Келбле,               Д. Хенріх, Р. Дарендорф та інші) й соціалістичною (Г-У. Велер, Г. Вінклер, В. Йенз, Ю. Кока, Е. Кубі та інші), з приводу ролі націонал-соціалізму в історії Німеччини і використання історії та традиційного націоналізму для побудови національної ідентичності німців. У той час як консерватори намагалися амністувати німецьку історію з’ясуванням неунікальності нацизму і Голокосту й доведенням того, що вся Європа початку ХХ ст. пережила подібні явища, представники ліберальної та соціалістичної шкіл наполягали на неприпустимості повернення традиційних ідентитетів національної ідентичності у німецьке національне життя і повсякчасному каятті за провини нацистів перед людством. У цьому контексті аналізується політика канцлера Г. Коля, який був прихильником європейської ліберально-соціалістичної зовнішньої політики та неоконсервативної внутрішньої.

В останнє десятиліття ХХ ст. історичні дебати досягли нового рівня і стосувалися доцільності об’єднання Німеччини, пошуку третього шляху розвитку НДР, критичного сприйняття як постнаціоналізму та конституційного патріотизму, так і традиційних ідентитетів національної ідентичності й класичного націоналізму. Таким чином, ФРН перебуває у перманентних наукових дебатах (середина         1980-х рр., початок 1990-х рр., 2010 р.) та у постійному пошуку ідентитетів національної ідентичності як на науково-політичному рівні, так і в практиці повсякденного життя.

У роботі також розглянуто етапи становлення теорії конституційного патріотизму у повоєнній Німеччині від ідей Д. Штернбергера та К. Лоевенштейна до теорії Ю. Габермаса. Встановлено, що, розвиваючи положення конституційного патріотизму, Ю. Габермас, на відміну від Д. Штернбергера, побудував свою теорію не навколо демократії, яка потребує захисту, а навколо громадської сфери, яка надає простір для публічного дискурсу. У цій дисертаційній роботі використовується теорія конституційного патріотизму з метою аналізу процесу та наслідків об’єднання Німеччини. Опираючись на дослідження Ю. Габермаса, в яких він доводить, що лише у відкритій публічній дискусії між рівними та вільними, а не у швидкому, необговореному приєднанні полягає успішне об’єднання НДР з ФРН, аналізується криза національної ідентичності ФРН після 1990 р. Як показала практика об’єднання, уряд ФРН надав перевагу пришвидшеному згори об’єднанню, зігнорувавши застереження Ю. Габермаса щодо необхідності публічної дискусії між західними та східними німцями у процесі об’єднання Німеччини. Такі дії уряду спричинили поглиблення кризи національної ідентичності об’єднаної ФРН.

У контексті проблеми, що покладена в основу цього розділу, не можна оминути увагою дослідження ролі та впливу конституції ФРН на формування національної ідентичності держави. У зв’язку з цим увага зосереджується навколо ґрунтовного дослідження В. Кебела, в якому він виокремлює чотири основні архетипи національної ідентичності: комунітаризм, націонал-соціалізм, лібералізм та культурний консерватизм. Аналіз конституції ФРН відповідно до типології         В. Кебела дає підстави стверджувати, що Німеччині притаманний культурний консерватизм, а німецька нація є етнічно орієнтованою та культурно консервативною.

У підрозділі 3.3 «Культурні кордони: зіткнення національних ідентичностей західних і східних німців» аналізуються образи та взаємосприйняття східних і західних німців, що виникли після об’єднання Німеччини у 1990 р. Ставлення західних і східних німців до процесу об’єднання держави та одне до одного відобразилось у таких колективних символах як карикатури й анекдоти періоду об’єднання, а предметами висміювання ставали берлінський мур, «спільний європейський дім», східнонімецькі автомобілі, стиль життя та інші звичні речі з повсякденного життя східних німців. Здебільшого у західнонімецькій пресі східні німці зображалися недолугими, ледачими і провінційними у порівнянні з успішними, працьовитими та розвиненими західними.

З 1989 р. дискусії щодо конструювання загальнонімецької національної ідентичності зводилися до розв’язання проблеми культурно-політичного спадку НДР. Зокрема, жваве обговорення викликала вимога перейменування вулиць і доцільність існування пам’ятників та меморіалів з ушанування соціалістів і комуністів НДР, а саме – К. Маркса, Ф. Енгельса, Е. Тельмана, Р. Люксембург, В. Леніна та інших комуністичних символів.

Іншим прикладом зіткнення національних ідентичностей західних і східних німців став меморіальний комплекс Бухенвальд. Об’єднання Німеччини спровокувало повернення до обговорення нацистського минулого як спільної відповідальності усіх німців, одночасно поставивши питання про тоталітарне минуле НДР та відповідальність за нього східних німців. Як результат, розвінчання міфу про антинацизм і невинність усіх східних німців як комуністів у нацистських злочинах поглибило кризу ідентичності німців.

Різні національні ідентичності східних та західних німців, які зустрілись у об’єднаній ФРН, поглибили відмінність між ними, спровокувавши виникнення феномену «остальгія». Сам термін сформований з двох ключових слів: ост – схід та ностальгія – туга за минулим. Остальгія – це своєрідний політичний акт протесту проти нівелювання й заперечення Заходом усього східнонімецького як меншовартісного і неправильного та проти швидких економічних, політичних, соціальних та культурних змін, пов’язаних з об’єднанням Німеччини й зникненням НДР. Остальгія пов’язана з відчуттям втрати, проте одночасно вона живе у ціннісних орієнтирах, що асоціюються у людини з її минулим та підсилюються поточними незгодами і труднощами. Таким чином, для східних німців остальгія слугує іншою реальністю, що пов’язує індивіда зі стабільним минулим і рятує від небажаної реальності. Цитуючи П. Нора, можна визначити остальгію як вияв суперечності між історією та пам’яттю, а тому остальгія є особистою реакцією на те, що офіційна історія розглядає як безособовий історичний розвиток. Остальгія – це неминуча форма трансформації колишньої НДР у самодостатнє суспільство ФРН. Вона безпосередньо пов’язана з поверненням до східнонімецького стилю життя та споживанням продукції НДР. Таким чином, об’єднана Німеччина не трансформувалась автоматично у єдину націю, а знову розділилася на Східну і Західну, кожна з яких живе своїми вимірами ідентичності, здебільшого опозиційними.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины