АВТОРИТАРНЕ ПІДКОРЕННЯ ОСОБИ ВЛАДНОМУ ВПЛИВУ У ЗАХІДНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ 30-70-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, об’єкт і предмет дослідження, мету та завдання, охарактеризовано методологічні засади, вказано на наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, а також підкреслено особистий внесок здобувача та подано відомості про апробацію і перелік публікацій.

Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади дослідження проблематики авторитарного підкорення особи владному впливу» – присвячений визначенню концептуальних основ дослідження, а також встановленню передумов вивчення даного питання, аналізу зарубіжних і вітчизняних наукових доробок у даній сфері.

У підрозділі 1.1. – «Концептуальні основи проблеми авторитарного підкорення особи владному впливу» – висвітлюються витоки проблематики авторитарного підкорення та його діалектичний зв’язок з іншими політологічними категоріями; викладено фундаментальні засади та вихідні позиції, що були використані при вирішенні поставлених завдань і досягненні визначеної мети дослідження; обґрунтовані просторово-часові межі дослідження. Спираючись на методологію політичної науки, автор поділила категорії дослідження на три блоки. Враховуючи специфіку їхньої інтерпретації у західній політичній думці, дисертант сформулювала авторську дефініцію авторитарного підкорення, виділила його специфічні риси (згідно з роботами класиків західної політичної думки), запропонувала розділити даний феномен на два типи: автоматична конформність і тотальна відданість. Зроблено висновок, що концепції авторитарного підкорення базуються на значному теоретико-методологічному підґрунті, закладеному когортою видатних представників західної політичної думки.

У підрозділі 1.2. – «Передумови виділення проблематики та джерельна база, методологічні засади, загальна методика дослідження» – аналізуються причини активізації розгляду феномена авторитарного підкорення у західній політичній думці, стан розробки й методичні засади дослідження.

Вивчення стану розробки проблематики довело, що можна констатувати недостатню глибину їх критичного осмислення, інтерпретації, політичної рефлексії концепту авторитарного підкорення у вітчизняній політичній думці. Для того, щоб заповнити існуючі прогалини, здобувач розглядає класичні концепції авторитарного підкорення, сформульовані у 30-70-х рр. ХХ ст., трактування проблем автоматичної конформності та тотальної відданості.

Особливо в цьому контексті можна відзначити праці неофрейдистів (Е. Фромма, К. Хорні, В. Райха та ін.), представників Франкфуртської школи (Г. Маркузе, Т. Адорно, М. Хоркхаймера тощо), соціальних та політичних психологів (Е. Аронсона, Ст. Мілгрема та ін.), представників теорії критики тоталітарного суспільства (Х. Арендт, Ф. фон Хайєка та ін.), антиутопістів (Є. Замятіна, О. Хакслі, Дж. Оруела, К. Воннегута, Р. Бредбері). Саме в роботах цих авторів висвітлювалося явище авторитарного підкорення в історії політичної думки, і тому вони склали основу джерельної бази дослідження.

Важливим елементом, що характеризує стан розробки теми, є роботи західних учених, які критично аналізували праці вищезгаданих представників політико-соціальної думки (Дж. Браун, К.-Х. Браун, Д. Келлнер, С. Майєрз, Д. Статт, Ф. Стоун, К. Фугз та ін.), і праці радянських дослідників, які давали критичну оцінку здобутків західних теоретиків (Ю. Давидов, В. Добреньков, В. Кузнєцов, В. Лєйбін, В. Погосян, С. Черкасов та ін.). Можна констатувати відсутність цілісно сформульованої концепції авторитарного підкорення у даних джерелах, що дозволяє нам говорити про актуальність дослідження цих питань.

Варто зазначити, що дослідники і вчені країн СНД вже тривалий час розробляють проблематику теоретичного осмислення конформізму й підкорення у західній політичній думці. Серед них: В. Арсланов, Г. Борисова, Ван Цзин, Л. Екентайте, Г. Осипов, В. Примуш, Я. Фогелер та ін. Вагомий внесок у розробку концепцій авторитарного підкорення у західній політичній думці зробили українські науковці П. Давидов, О. Льовкіна, Л. Слободянюк, Л. Фльорко, А. Фоменко, М. Чабанна. Окремим теоретичним аспектам авторитарного підкорення присвячені роботи таких авторів як Б. Калініченко, М. Калініченко, Ю. Краснокутська, Н. Лютко, О. Маруховський, С. Наумкіна, П. Олещук, Л. Подолянко, М. Самардак, Ф. Семенченко, П. Сліпець, Н. Хазратова, О. Шерман та ін. Зв’язок різних аспектів авторитарного підкорення із реаліями сучасної України розглядали І. Жданов, Л. Левченко, Г. Осика, О. Проскуріна, Т. Хлівнюк, Д. Яковлев та ін.

На ряду з цим, узагальнюючи проаналізовані у даному розділі факти, дисертант виділяє особливості історико-політичної ситуації 30-40-х рр. ХХ ст., які сприяли формуванню авторитарного підкорення, та причини його виникнення і поширення.

Другий розділ – «Специфіка розгляду авторитарного підкорення західними дослідниками в контексті критики гомогенізованого суспільства споживання» – присвячений аналізу концепцій і напрямків політичної думки, в яких авторитарне підкорення розглядалося як атрибутивна характеристика західних суспільств середини ХХ ст. Основна увага приділяється поясненню особливостей еволюції та критичному аналізу їх основного змісту.

У підрозділі 2.1. – «Неофрейдистська інтерпретація автоматичної конформності та «втечі від свободи» як основа становлення концепцій авторитарного підкорення» – здійснюється аналіз концепцій неофрейдизму щодо феномена авторитарного підкорення у працях А. Адлера, В. Франкла, Е. Фромма, К. Хорні. Дисертант зауважує, що специфіка розгляду досліджуваних проблем у рамках течії неофрейдизму полягає в тому, що фактично саме її представники першими стали виділяти характерні тенденції прагнення до підкорення у суспільстві. Загалом, неофрейдистами була змальована цілісна картина існування індивіда у суспільстві та державі з такими характерними рисами як деперсоналізуючий вплив, техніцизм, ілюзорність власної самобутності тощо.

Основним аспектом критики концепції неофрейдистів є те, що вони підходять до більшості явищ з філософських і загально-психологічних позицій, не враховуючи історичних та політичних аспектів. Специфіка розгляду авторитарного підкорення в рамках даної течії полягає, перш за все, в експлікації даного концепту зі складної системи відносин особи і влади та представленні його в складній взаємозалежності «домінування – підпорядкування».

У висновках зазначається, що течія неофрейдизму мала велике значення для розвитку політичної думки ХХ ст.

У підрозділі 2.2. – «Концептуальні трактування ідеї прагнення до підкорення у роботах представників Франкфуртської школи» – здійснюється науковий аналіз концепцій знакових представників Франкфуртської школи (Г. Маркузе, М. Хоркхаймер) та Д. Рісмена як видатного соціолога середини ХХ ст. У ході проведеного аналізу дисертант дійшла висновку, що представники даного напрямку вважали, що капіталістичне класове суспільство перетворилося на монолітну тоталітарну систему, в якій домінуюча роль належить технократично налаштованій меншості, котра управляє за допомогою розповсюдження ілюзорної свідомості й масової культури.

Для вивчення проблематики авторитарного підкорення особливо важливим є те, що представники даного напрямку досліджень одними з перших виявили характерність цього явища не лише для яскраво виражених тоталітарних режимів, а й для західних суспільств, визначивши типовий для них консьюмеризм, одновимірність та маніпулятивність.

Детальний аналіз зарубіжних наукових доробок даних представників дає підстави констатувати те, що, залишивши помітний слід в історії політичної науки XX ст., Франкфуртська школа показала роль і значення суспільства споживання та підкреслила необхідність вироблення нового мислення, що дасть можливість подолати негативні аспекти тоталітаризму.

У підрозділі 2.3. – «Теоретико-експериментальне обґрунтування проблематики конформності та підкорення авторитету у політико-психологічних теоріях» – автор аналізує суть і різновиди авторитарного підкорення, посилаючись на здобутки Е. Аронсона, Е. Берна, Ф. Зімбардо, Ст. Мілгрема та інших представників західної політико-соціальної психології.

Здобувачем проаналізований внесок до вказаної проблематики відомих дослідників, які працювали на межі політології та психології. У дисертації розглядаються проблеми найбільш відомих класичних соціально-психологічних експериментів щодо конформізму та прагнення до підкорення. Внаслідок цього виявлено, що експерименти К. Лендіса, М. Шерифа й С. Аша можна вважати відправною точкою, завдяки якій автори наступних експериментів про конформність, підпорядкування і груповий вплив звернулися до цих аспектів. У роботі з’ясовано, що винятково важливим для дослідження є експеримент Ст. Мілгрема щодо проблем авторитету та підкорення, завдяки якому окреслено загальну картину автоматичної конформності.

У результаті аналізу дисертант виділила характерні риси інтерпретації проблем автоматичної конформності та прагнення до підкорення з психологічної точки зору: більш глибокий розгляд мотиваційних механізмів особи і детермінації її поведінки; чітке представлення всього спектру реакцій людини на тиск групи й владний вплив, від компромісної поступливості до повного некритичного підкорення авторитету.

Третій розділ – «Розвиток категорії авторитарного підкорення в західних концепціях у ході аналізу тоталітарних суспільств» – присвячений аналізу концепцій та напрямків політичної думки, в яких авторитарне підкорення розглядалося як важлива характеристика тоталітарних суспільств середини ХХ ст.

У підрозділі 3.1. – «Авторитарне підкорення особи як один з чинників виникнення тоталітаризму у класичних концепціях тоталітарного суспільства» – досліджуються концепції Ф. фон Хайєка, Х. Арендт, Б. Беттельгейма та Е. Хоффера, які розглядали феномен тотальної відданості як неодмінну характеристику виживання особи в тоталітарному суспільстві і психологічну основу для тотального панування.

Узагальнюючи результати досліджень розглянутих авторів, дисертант виділяє наступні умови формування тотальної відданості: можливість існування людини лише як члена групи; створення умов, за яких віддається перевага підлеглому, невільному, але захищеному становищу; ототожнення себе з тоталітарним рухом і тотальний конформізм, які руйнують саму здатність до критичного сприйняття аргументації; виховання зосередженої виконавчої покори, абсолютної відданості й слухняності; однодумність та уніфікація, які досягаються наслідуванням, слухняністю, чітким виконанням приписів, активними діями; самоототожнення із системою, анонімність, які дають відчуття власної безпеки, згоди з оточуючими, але ведуть до втрати власної особистості.

У підрозділі 3.2. – «Тотальна відданість владному впливу в контексті аналізу теорії авторитарної особи» – зазначається, що розробники теорії авторитарної особи (В. Райх, Е. Фромм, Т. Адорно), обґрунтувавши факт існування синдрому особистості, який відрізняє повне підкорення владі, схильність некритично приймати традиційні соціально-політичні норми, схвалювані представниками влади, виділили авторитарне підкорення в якості однієї з родових рис такої особи.

У результаті дослідження особливостей існування авторитарного характеру дисертантом доведено що, хоча кожен з концептів має свої специфічні причини, прояви та особливості, характерним є зв’язок із авторитарним підкоренням і наполегливим прагненням до нього, а також втрата власного «я», внаслідок чого ми можемо говорити про формування тотальної відданості.

Знайшов відображення в дисертації й аналіз підстав для критичної оцінки теорії авторитарної особи: суперечливість щодо виокремлення визначальних атрибутивних рис авторитарної особи; переважно психоаналітична спрямованість трактування сутності даного синдрому, що призводить до ігнорування чи применшення ролі суспільно-політичних характеристик тощо. Проте, незважаючи на деякі методологічні недоліки, теорія авторитарної особи справила великий вплив на дослідження у царині політичної науки.

У підрозділі 3.3. – «Антиутопія ХХ століття як символічна модель суспільства тотальної деперсоналізації» – зазначається, що завдяки аналізу творів класиків жанру антиутопії (Р. Бредбері, К. Воннегута, Є. Замятіна, Дж. Оруела, О. Хакслі) ми можемо виділити основні чинники, які забезпечують функціонування тоталітарної держави та методи формування тотальної відданості.

Виділяються ряд чинників, які можна вважати передумовами для формування тотальної відданості, серед яких основними є: категоричне небажання змінювати вкорінені устої та звички; домінування масового начала в свідомості; виконання дій, виникнення бажань і думок під впливом зовнішньої регламентації, а не внутрішнього чинника; бажання не виділятися з натовпу, відсутність здатності мислити та діяти незалежно; виникнення відчуття нервового стресу й загрози покарання від «недозволених» думок; безапеляційна віра в систему і повний автоматизм власних почуттів задля злиття із загальною масою тощо.

Звертається увага й на виділення підстав для критичного оцінювання антиутопій: гіпертрофованість та абсолютизація тоталітарних характеристик антиутопічного суспільства; саркастичність й пародійність зображення суспільного ладу; тенденційність літературної традиції. Зроблено висновок, що аналіз суспільств і державних устроїв, які призводять до тотальної відданості людини, дозволяє суттєво конкретизувати їхні змістовні ознаки.