«РОЛЬ ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У ПРОЦЕСАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ»

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
«РОЛЬ ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У ПРОЦЕСАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ»
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної проблеми, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дисертації, охарактеризовано теоретико-методологічні засади дослідження. Висвітлено новизну, практичне значення одержаних результатів, викладено основні ідеї, що виносяться на захист, названо основну кількість публікацій за темою дисертації, наведено відомості про структуру та обсяг роботи.

У Розділі 1 «Стан дослідження ролі інтелігенції в суспільно-політичних процесах», який складається з двох підрозділів, проаналізовано літературу, західні та вітчизняні підходи до проблеми ролі інтелігенції у трансформаційних суспільствах, а також з’ясовано сутність категорій «інтелігенція», «творча інтелігенція».

У підрозділі 1.1. - Розгляд сутності категорії «інтелігенція» в європейській політичній думці проаналізувано теоретичні підходи до вивчення сутності категорії «інтелігенція», та стверджується наявність трьох основних підходів до якісного наповнення значення цієї категорії, зокрема 1) історичний, апелює до історичного значення цього прошарку; 2) функціональний, апелює до функцій інтелігенції для суспільства; 3) атрибуційний, апелює до індивідуальних рис людей, які відносяться до цього прошарку. Також визначено розрізнення категорій «інтелігенція» та «інтелектуали», виходячи з географічного принципу поділу Європи на Західну та Центрально-Східну, відповідно до різних історичних та суспільно-політичних позицій, що відігравав цей прошарок. Виокремлення саме творчої інтелігенції як об’єкт дослідження вбачається доцільним з огляду на  те, що їх зв'язок зі всіма суспільними процесами володіє великим потенціалом для впливу на суспільну свідомість. Тобто професіонали в галузі мистецтва, літератури відігравали важливу роль в процесі становлення національних держав, формування національної ідентичності, створення етичних норм та ідеалів свободи в умовах тоталітарної держави, приймали форми політичної діяльності такі як мітингова боротьба, радикалізація та активізація опозиційного руху, навіть обіймали найвищі державні посади, але ніколи не мислили себе класом, що прагне влади, заради влади.

Творчій інтелігенції притаманні такі ознаки, які дають підстави виокремлення її в окрему групу: 1) творча креативність, що у процесі творчої діяльності є самостійним фактором і існує незалежно від інтелекту; 2) відсутність прямого зв’язку між вищою освітою та належністю до цього прошарку, з одного боку, (що є обов’язковим для юристів, професорів, лікарів та інших представників інтелігенції загалом), та, з іншого, широкий кругозір, всеохопність мислення та глибина відчуття навколишнього світу, тобто так званих позанаукових знань. Позанаукові знання існують в двох формах: суб'єктивно-практичній та символічній об'єктивно-практичній і їх джерелами виступають не стільки об'єктивно існуючі властивості, а суб'єктивні (в тім колі вроджені) якості суб'єктів цих знань. Тому позанаукові знання є не дескрипціями предметності, а прискрипціями прикмет, які продукуються їхніми суб'єктами у формі значення і смислів буття людини в світі; 3) поєднання діяльності у сфері «чистого мистецтво» ( фр. l'Art pour l'Art ) із активною громадською позицією; 4) Культура конструює цивілізацію (Ф.Блондель). Саме посередництвом літератури нації перетворюються в персонажі, індивідуумів, яких можна аналізувати, навіть піддавати психоаналізу; 5) здатність відігравати провідну роль у справі формування національної свідомості завдяки зверненню за допомогою художніх образів до суспільства в цілому, а не через комунікацію з окремими його представниками, можливість ведення своєрідної «гри» з владою, яка, ведучи боротьбу з політичною опозицією, не завжди може побачити інакодумство у «чистому мистецтві».

Тобто виходячи з вищенаведених критеріїв до прошарку творчої інтелігенції відносимо представників наступних професій: письменники, поети, драматурги, художники, скульптори, режисери, кінорежисери, музиканти-виконавці, композитори, співаки різних жанрів та філософів. Останні є зв’язною ланкою між всіма групами інтелігенції, адже їх можна віднести і до наукової інтелігенції,  що містять в своїй діяльності інноваційний елемент, а також до творчої інтелігенції – через креативний елемент, і створення підґрунтя для напрямку інтелектуальної думки епохи загалом.

У підрозділі 1.2. Аналіз літератури про творчу інтелігенцію Чехословаччини та джерельна основа дослідження для потреб структуризації літератури можна застосувати мовний принцип, який демонструє також різні національні політологічні школи, що дає ширший спектр поглядів на проблему переходу до демократії в ЧССР. Перша група – праці чеських та словацьких дослідників. Зокрема, Й.Алан, К.Бартошек, М. Отагал, Ї.Сук, О.Тума, К.Каплан, П.Шустрова, В.Пречан та ін. У Словаччині питаннями періоду нормалізації, ролі письменства у суспільно-політичних процесах, зокрема Мілана Шімечки, та проблемою революції 1989 року займається відділ політичних наук Словацької Академії Наук, зокрема Ю.Марущак, Н.Кметь, С.Зомоланій та інші. Серед українських вчених схожою проблематикою займалися А.В.Слесаренко та Ю.Каганов.

Серед англо- та німецькомовної літератури слід відзначити дослідження А.Лутц, яка пропонує розглядати опір тоталітарному/посттоталітарному режиму з точки зору його поділу на покоління, а точніше факторів їх політичної  соціалізації. М.Кілбурн акцентує увагу на проблемі розподілу «дисиденти/андерграунд» у рамках дослідження чеської інтелігенції. Зокрема, андерграундна естетика неучасті та культурної автономії була менш відомою, але з глибшим культурним корінням, ніж дисидентська. Г. Войт посилається на проведені ним інтерв’ю, коли респонденти стверджували, що до останнього не могли повірити у те, що демонстрації можуть якимось чином повпливати на режим. Е.Б.Вахтел розглядає питання кореляції комерціалізації суспільного життя та зміни ролі письменництва в демократичному суспільстві. К.Макдермот звертається до проблем політичної неготовності інтелігенції до управління державою після 1989 року.

Тема інтелігенції, зокрема творчої, в українській науці є добре розробленою в галузі історичної та літературознавчої наук. Неопрацьованість цієї теми в політичній науці є інерційним результатом домінуючих теоретико-методологічних підходів, відповідно до яких основну роль у спрямуванні політичного процесу відводили соціально-економічним факторам чи інститутам. При цьому не розглядалася або істотно занижувалася роль особистостей у розвитку політичних процесів, а що стосується інтелігенції як групи із невизначеним соціальним статусом, то її вплив на політичне життя не розглядався, позаяк апріорі вважався несуттєвим. Численнішими є публікації, що стосуються проблеми переходу до демократії у Чехії та Словаччині (зокрема, Н.Марадик, І.Сало, Є.Кіш, Г.Зеленько), питань місцевої демократії в цих країнах (наприклад, М.Лендьел). Майже всі вони фокусують увагу, насамперед, на інституційних перетвореннях, але водночас враховують і вплив позаінституційних неформальних практик. 

Серед російських вчених відзначаємо Я.Шимова, О. Бобракова-Тимошкина, А.Ермонського. Також протягом 2000-2002 років було видане трьохтомне видання, підготовлене інститутом міжнародних економічних та політичних досліджень Російської академії наук, що акцентує увагу на політичному аналізі становлення, кризи та падіння комуністичного режиму в Чехословаччині.

Отже, в сучасній історіографії існує певна лакуна з ряду проблем: потребують вивчення особливості функціонування культурних установ в умовах переходу від посттоталітарного до демократичного режиму; недостатньо досліджені шляхи розв’язання світоглядних та культурних проблем, що супроводжували демократичний процес у Чеській та Словацькій Республіках; бракує систематизованого переліку культурних факторів, які забезпечили успішність переходу до  демократії в ЧР та СР, що мають кореляцію із наративами у чеській та словацькій літературах. 

У Розділі 2 «Теоретико-методологічні засади дослідження «суб’єктності» творчої інтелігенції в трансформаційних суспільствах» , що складається з двох підрозділів, охарактеризовано теоретико-методологічні підходи дослідження демократичних трансформацій та «суб’єктності» творчої інтелігенції в цих процесах.

В підрозділі 2.1. –  «Теоретичні підходи до дослідження опозиційної ролі творчої інтелігенції в недемократичних режимах»встановлено, що у вітчизняній політичній науці залишається не розробленою проблема суб’єктності творчої інтелігенції в трансформаційних процесах кінця ХХ століття. Потрібно розглядати професійний прошарок  творчої інтелігенції як такий, що є на перетині двох типів політичних суб’єктів: по-перше, суб'єкти, учасники політики, які чітко усвідомлюють свою мету та шляхи її реалізації, інституціональні механізми, що використовують, по-друге, суб'єкти політики, які спонукають турботою про реалізацію своїх безпосередніх, місцевих, повсякденних інтересів і які не усвідомлюють політичних наслідків власної участі, політичної ролі.

Сформульовано модель, згідно якої творча інтелігенція як особлива група прошарку інтелігенції набуває політичної суб’єктності внаслідок політизації суспільного життя в умовах пост тоталітаризму. Вплив на трансформацію саме цієї групи є можливим через: а) відсутність інших альтернатив політичної опозиції, в умовах поза нелегального становища некомуністичних політичних партій (які не існували після акцій спецслужб); б) іманентну свободу художньої творчості, яка має латентний вплив на політичну свідомість вузького кола інтелігенції та ширшого кола споживачів культурної діяльності. Відтак при посттоталітаризмі творча інтелігенція є єдиним носієм альтернативої пануючій ідеології стратегії розвитку суспільства, яка може бути конструктивно використана на етапі лібералізації та демократичного державного будівництва.

У підрозділі 2.2. – «Методологія аналізу демократичної трансформації у країнах Центральної Європи», аналізується проблема визначення характеру політичного режиму в Чехословаччині у другій половині ХХ століття та основні механізми переходу до демократії. Враховуючи той факт, що Чехословацький режим, встановлений в 1948 році будувався повністю за радянським взірцем, можна стверджувати, що він був тоталітарним. Проте, досліджуючи подальший розвиток режиму можна виявити його невідповідність до визначених вище ознак тоталітаризму. Згідно дослідження чеського дослідника Я.Цівіна, чехословацькому комуністичному режиму протягом 70-80-х років були притаманні лише деякі із традиційних ознак тоталітаризму. Зокрема, для потреб даної дисертації важливим є визначення Х. Лінцем та А. Степаном режиму Чехословаччини у 1968-1989 рр. як «замороженого посттоталітаризму внаслідок загнивання», який ці автори протиставляють у своїй класифікації «зрілим посттоталітаризмам» Польщі та Угорщини.

  Що стосується політичного транзиту в Чехословаччині, то в українській політичній науці найбільш вичерпно це питання дослідила Н.В.Марадик, загальна методологія аналізу суспільств, що трансформуються, найбільш детально розроблена розглянуто Г.Шипуновим. Перехід від посттоталітарного до демократичного режиму в Чеській Республіці відбувся згідно з класичною схемою демократичного транзиту, яка передбачає проходження трьох послідовних етапів – лібералізацію політичного режиму, оновлення політико-інституціональної моделі державної влади та закріплення демократичних норм та процедур. Саме тому ЧР часто використовується як приклад для інших країн, серед яких є й Україна.

Процес трансформації розглядається в дисертації через призму моральних настанов, а не суто  змін у політичних інститутах, враховуючи факт, що зміни в політичній свідомості передують змінам політичних процесів та інститутів та безпосередньо впливають на них.

У Розділі 3 – «Формування основних механізмів поза владного впливу творчої інтелігенції на посттоталітарний режим», що складається з трьох підрозділів, розкриваються основні шляхи залучення творчої інтелігенції до суспільно-політичного життя на початковій стадії становлення тоталітарного режиму, моральні та філософські настанови дисидентів та загальний культурний контекст політичних змін всередині посттоталітарного режиму після 1968 року.

У підрозділі 3.1. – «Громадсько-політична позиція творчої інтелігенції на етапі становлення нового режиму та перехід в опозицію до тоталітарного режиму під час Празької весни 1968 року» виявлено, що протягом першого, часового проміжку 1948-1968 років, що охоплює встановлення комуністичного режиму та спробу його реформування, спостерігається кардинальна зміна позиції творчої інтелігенції. На початку існування режиму практично всі творці були залучені до лав Комуністичної партії, спрямовували свої твори в русло соцреалізму як основної «естетичної» вимоги марксистсько-ленінської ідеології. У цей період зафіксована активність традиційної політичної опозиції, спрямована на повалення комуністичного панування. Але через розпорошеність, брак сталого фінансування, відсутність організаційної структури та сильних лідерів, а також завдяки діяльності служби безпеки – до кінця 1960-х років діяльність традиційної опозиції практично припинилася. Після прийнятого курсу реформ інтелігенція, у тому числі й творча, була консолідованою для його підтримки. Підписання московських протоколів та введення військ держав Варшавського договору призвело до одночасного переходу творчої інтелігенції в опозицію.

Серед усіх прошарків творча інтелігенція, постраждала найбільше (після основних комуністичних функціонерів-рефороматорів), адже була позбавлена можливості працювати у своїй культурній сфері. Тобто перехід в опозицію був зумовлений саме витісненням на маргінес суспільного життя. Таким чином, 1968 рік визначаємо як рубіж у зміні самопозиціонування творчої інтелігенції в суспільно-політичних процесах Чехословаччини. Введення танків країн Варшавського договору в Прагу мало вплив не тільки на політичну ситуацію в країні, але й на культурну сферу, адже ввійшло наративом практично в усі види мистецтва.

Важливою відмінністю 1968 року від 1989 року – була віра у можливість реформувати режим та політичну систему «згори». Невдалий досвід став повчальним для наймолодшого покоління опору – дітей нормалізації, які, проаналізувавши помилки, що їх зробили попередники, вимагали не реформування, а повного демонтажу комуністичного режиму.

У підрозділі 3.2. – «Філософське підґрунтя  опору тоталітаризму та самвидав як основний механізм розповсюдження опозиційних ідей» простежується зв'язок між філософією Я.Паточки та напрямком думки творчої інтелігенції в Чехословаччині. Ця філософія виступає об’єднавчим чинником для представників різних жанрів мистецтва, «солідарність приголомшених» поєднує прихильників різних суспільно-політичних доктрин та створює єдине інтелектуальне середовище опозиції. Народження «життя у правді» чеський філософ помістив поряд із політикою та історією у публічній сфері грецького полісу, де люди були вільними членами спільноти. Публічна сфера створює соціальний простір, де правда виникає через посередництво polemos, вільної дискусії.

Самвидав був реакцією на стан політичного тиску, яка за допомогою цензури і ряду інших способів робить неможливим публікацію й розповсюдження певної культурної та інформаційної продукції. Отже, політичне, ідеологічне й культурне насильство – необхідна, проте не достатня умова. Найважливішою умовою виникнення самвидаву як соціального феномена є певна міра «лібералізації» тоталітарної системи, її «розм'якшення». У комуністичних країнах такою межею в розвитку системи вважають XX з'їзд КПРС. Величезне значення самвидаву полягає в тому, що він був незалежним. Самвидав був виключений з офіційного інформаційного кругообігу, можливості отримувати прибуток і фінансово впливати на культурну та інформаційну діяльність суспільства. Проте він знайшов політичну та економічну незалежність і не піддавався ні тиску політичної та ідеологічної цензури, ні тиску вільного ринку. Єдиним «ринковим механізмом», який діяв у самвидаві, було рішення про те, чи вартий певний текст того, щоб поширювати його далі. Більшість самвидаву в Чехословаччині створювали та розповсюджували письменники, які завжди вважалися «совістю нації».

Встановлено існування феномену «дисидентського гетто», породженого самвидавом. В дисидентській частині самвидаву обговорювалася низка тем, на які політичною владою й ідеологією було накладено табу, але які стали політично актуальними після листопада 1989 року. (наприклад, відносини між німцями та чехами в історії, післявійськова депортація німців з Чехословаччини тощо). Коли після листопада 1989 року на цю тему виступив Вацлав Гавел, широка громадськість була здивована й навіть розгублена. Колишні дисиденти піддалися оптичному обману, вважаючи, що ця проблема вже обговорена, проте для широкої громадськості ця тема була новою, досить гострою й болючою.

У підрозділі 3.3. – «Політичний контекст культурних тенденцій 70-х рр. ХХ ст.  та опозиційна спрямованість діяльності творчої інтелігенції у період «нормалізації», встановлено, що  режим «нормалізації», характеризувався амбівалентним процесом інституціоналізації творчої інтелігенції в політичну опозицію, відходом переваженої більшості пересічного населення у «приватне життя» та політичною апатією. Після 1969 року констатуємо повний занепад діяльності традиційної опозиції, відсутність організацій чи угруповань здатних до прямої політичної дії чи продукування конкретних політичних платформ або програм. Саме цим пояснюється відносна популярність Хартії 77, яка перебрала на себе функцію артикуляції інтересів верстви інтелігенції та суспільства загалом.

Культурне життя періоду «нормалізації» характеризувалося засиллям радянського кіно, театру, музики. З’ясовано, що це були основні механізми впливу на населення позавладними методами. Навіть офіційні чехословацькі митці того періоду у своїй творчості наслідують зразки радянських колег, що призводить до значного зниження естетичної якості їх продукту. Панування соцреалізму призводило до розвитку альтернативних видів мистецтва, які поряд із художньою цінністю несли в собі конкретний політичний підтекст – щодо існування іншої альтернативи. Так розвинулися в Чехословаччині театр абсурду, рок-музика, болісна поезія та тотальний реалізм в літературі.

Діяльність опозиції в 1970-х роках обмежувалася переважно чеськими землями; Словаччина після гучних протестів 1969 року залишалася бездіяльною. Там швидше відбулася оновлена консолідація режиму.

Протягом даного періоду до загального інтелектуального середовища залучається світова спільнота, яка починає виступати додатковим чинником тиску на режим у Чехословаччині, враховуючи обструкцію чехословацьких засобів масової інформації. Через політичну недоцільність втручання в справи країни з соціалістичного табору, на Заході не існувало державно висловленої позиції стосовно жодної з подій в Чехословаччині. Проте виникають неформальні практики прийому чеських емігрантів на світських раутах, візити західних філософів до Праги.

У Розділі 4 «Роль творчої інтелігенції у подіях оксамитової революції 1989 року» з’ясовано методи впливу на владу, що призвели до повалення комуністичного режиму.

У підрозділі 4.1. «Інституціоналізація творчої інтелігенції як опозиції та мобілізація громадян напередодні демократичної революції 17 листопада 1989 року» стверджується, що  творча інтелігенція в кульмінаційний момент відіграла роль «вихователів» тих, хто безпосередньо здійснив Оксамитову революцію (студентство). Вбачаємо саме у традиціях «духовної опозиційності» результат некривавого сценарію розвитку подій. Проте невпевненість у безпосередній політичній практиці також розглядаємо як результат панування ідейних установок «неполітичної політики», які в момент перейняття влади були нерелевантними.

 У підрозділі 4.2. «Розкол творчої інтелігенції та відхід від політичної діяльності (1989-1992 рр)» з’ясовано, що події листопада 1989 року в Чехословаччині показали, що інституції подібного зразка, як Круг незалежної інтелігенції, які уможливлювали певним суспільним групам ангажуватися та брати активну участь в останній фазі розвитку комуністичної системи, втратили вплив практично відразу після падіння цієї системи. Встановлено, що вся суть політичної позиції творчої інтелігенції полягала в опозиції до режиму нормалізації, а з ліквідацією останнього втратила сенс. В умовах відкритого суспільства ініціативи та ідеї, які висували представники творчої інтелігенції протягом всього періоду опору комунізму, втратили своє значення.

Констатуємо їх визначальний вплив на наймолодше покоління опору –  дітей нормалізації – які, соціалізувавшись під безпосереднім впливом старших поколінь, стали носіями ідей демократії, свободи, громадянських прав та свобод, ринкової економіки та лібералізму. На цих ідеях було побудоване нове суспільство, нова політична система Чехословаччини. Підсумком ролі та місця творчої інтелігенції у трансформаційних процесах стало обрання на посаду Президента Чехословаччини (а з 1993 року – Чеської Республіки) Вацлава Гавела, який протягом 10 років втілював моральні принципи, напрацьовані ще в роки дисидентства, у конкретній політичній практиці. Після зміни політичної верхівки на більш прагматичних політиків, уособленням яких став В.Клаус, основний політичний курс на демократизацію та лібералізацію залишився незмінним. Водночас, варто також констатувати, що встановлення ринкових умов сильно змінило структуру діяльності творчої інтелігенції в бік її комерціалізації й певного занепаду та пошуку альтернативних занять.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины