ДОПОМОГИ І ВИПЛАТИ ПО ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОМУ ДЕРЖАВНОМУ СОЦІАЛЬНОМУ СТРАХУВАННЮ У ЗВ’ЯЗКУ З ТИМЧАСОВОЮ ВТРАТОЮ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, з’ясовується її зв’язок з науковими програмами й темами, формулюються мета й завдання, визначаються об’єкт, предмет і методи дослідження, аргументується наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, міститься інформація про апробацію й публікації результатів дослідження, наводяться його структура й обсяг.

Розділ 1. «Теоретичні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності: історичний аспект» зроблено висновок про те, що всеосяжність та універсальність є одним із способів символічного стирання класових відмінностей у сфері соціального простору. При цьому таке розуміння суспільством концепції соціального страхування стало загальновживаним не одразу, що зумовлює необхідність розгляду процесу його становлення та розвитку через призму історичного аспекту. 

Здійснено періодизацію становлення та розвитку соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на території України: по-перше, початок 90-х років ХІХ ст. до жовтня 1917; по-друге, з 30 жовтня 1917 року до закінчення громадянської війни; по-третє, з 1921 року по 1938 рік; по-четверте, з 1938 року до 1990 року; по-п’яте, з 1991 року до 2001 року; по-шосте, від прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року до сьогоднішнього дня.

У підрозділі 1.2. «Поняття і сутність загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності» здійснено співвідношення категорій «соціальний захист» та «соціальне забезпечення», на основі чого зроблено висновок про те, що соціальний захист є більш ширшою категорією і охоплює своїм змістом соціальне забезпечення. Розкрито правову природу тимчасової непрацездатності.

Визначено поняття соціального страхування як елементу державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення, що полягає у наданні застрахованій особі за рахунок соціальних страхових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків, матеріального забезпечення в разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від неї обставин, старості та в інших випадках, передбачених законом. На основі даного визначення сформульовано авторську дефініцію загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

У підрозділі 1.3. «Допомоги і виплати по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності» сформульовано поняття соціальних допомог, під якими запропоновано розуміти форму соціального захисту, що носить одноразовий, періодичний чи щомісячний грошовий характер, які призначаються певним категоріям громадян у випадку настання соціального ризику з метою компенсації втраченого заробітку або додаткової підтримки за рахунок коштів фондів загальнообов‘язкового державного соціального страхування, місцевих або Державного бюджетів. При цьому основними ознаками соціальних допомог є: 1) мають одноразовий, періодичний чи щомісячний характер; 2) безоплатність; 3) регулярність; 4) мають матеріальний вираз; 5) є як основними, так і додатковими засобами до існування; 6) множинність джерел фінансування; 7) безповоротність; 8) мають вичерпний перелік; 9) надаються з настанням соціальних ризиків.

Здійснено класифікацію допомог у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за наступними критеріями:

І. За цільовим призначенням: (а) як основні засоби до існування; (б) як додаткові до основних джерел засобів існування.

ІІ. За періодичністю виплат: (а) одноразові; (б) триваючі.

У підрозділі 1.4. «Принципи сучасного загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності» зазначено, що нинішня система соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності покликана забезпечувати захист належним чином застрахованих осіб.

На основі цього визначено, що принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності – це основоположні ідеї, керівні засади, закріплені законом, які виражають об’єктивні закономірності і визначають структуру побудови і напрямки розвитку нормативно-правого регулювання соціально-правових відносин, які виникають у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. При цьому до загальних принципів в системі соціального страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності віднесено: 1) нормативна вираженість; 2) поєднання добровільного та обов’язкового соціального страхуванням; 3) гарантованість; 4) цільове використання коштів; 5) солідарність та субсидування; 6) відповідальність сторін; 7) відплатність; 8) універсальність.

Розділ 2. «Правовий статус суб’єктів в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Застрахована особа – основний суб’єкт правовідносин із загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності» проаналізовано визначення поняття «застрахована особа», яке міститься у різних нормативно-правових актах. Окрему увагу зосереджено на визначенні дефініцій «суб’єкт соціального  права» та «суб’єкт соціальних правовідносин».  Обґрунтовано доцільність розмежування цих двох понять, адже суб’єкт правовідносин є вторинним по відношенню до суб’єкта права, конкретизує та характеризує його. У соціальних правовідносинах індивідуально визначеним суб’єктом здобувач називає конкретну застраховану особу, тобто ту, яка звернулась для отримання соціального захисту.

Встановлено, що однією із основних ознак застрахованої особи є те, що вона повинна перебувати у трудових правовідносинах із підприємством, установою, організацією чи фізичною особою. Відсутність такого зв’язку може унеможливити настання передбачених законодавством виплат на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Запропоновано внести зміни до законодавства з питань соціального захисту на випадок тимчасової втрати працездатності шляхом зобов’язання осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність щодо внесення обов’язкових платежів до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

У підрозділі 2.2. «Правове положення страхувальника у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності» проаналізовано чинне законодавство стосовно правового становища страхувальника в системі соціального страхування, на основі чого під страхувальником запропоновано розуміти фізичну чи юридичну особу, яка, діючи у межах та у відповідності із законодавством України та керуючись власним страховим інтересом, уклала страховий договір, за яким зобов’язалась сплачувати страхові внески страховику, а у випадку настання страхового випадку вимагати від страховика відповідних виплат.

Аргументовано, що для набуття статусу страхувальника фізичною особою – роботодавцем необхідне поєднання наступних юридичних фактів: 1) досягнення повноліття і відсутність підстав для обмеження цивільної дієздатності; 2) укладення трудового договору з найманим працівником; 3) реєстрація укладеного трудового договору у державній службі зайнятості; 4) подання заяви про реєстрацію як платника внесків на соціальне страхування до державної служби зайнятості (виконавчої дирекції Фонду).

У підрозділі 2.3. «Особливості правового статусу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності» на основі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», Основ законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших нормативно-правових актів в окресленій сфері проаналізовано правову природу фондів соціального страхування, їх правовий статус та цільове призначення. Наголошено на економіко-правовому та фінансовому змісті вказаної категорії суб’єктів соціального страхування.

Визначено момент виникнення правосуб’єктності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Досліджено його основні права, обов’язки, структуру.

Розділ 3. «Удосконалення надання допомог і виплат по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Впровадження зарубіжного досвіду щодо надання допомог і виплат по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності» досліджено досвід Російської Федерації, Республіки Білорусь, Великої Британії, Італії, Австрії, Федеративної Республіки Німеччина, Польщі в сфері соціального страхування. На основі цього запропоновано в законодавство України внести відповідні зміни і зрівняти право осіб на виплату допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності без врахування тривалості страхового стажу.

Зроблено висновок про те, що законодавство України досить тісно наближене до законодавства розвинених країн, де рівень соціального розвитку та захисту населення у рази вищий, ніж у нашій державі. При цьому запропоновано збільшити тривалість тимчасової непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною, встановити додаткові дні відпустки для матерів на випадок, якщо з тих чи інших причин закривається дитячий садок чи інша дошкільна установа, встановити додаткові оплачувані відпусти, які б надавалися батькам дитини за умови їх рівного поділу між батьком та матір’ю.

У підрозділі 3.2. «Проблеми та шляхи реформування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності» встановлено, що для нормального розвитку та функціонування соціального страхування з тимчасової втрати працездатності потрібно впроваджувати активну державну політику з подолання тіньового ринку праці. Збільшення кількості офіційно працевлаштованих осіб, які за законодавством України зобов’язані сплачувати загальнообов’язкові соціальні внески, сприятиме наповненню Фонду необхідними капіталовкладеннями. Крім того, особа-працівник в офіційних правовідносинах є певним чином захищеною з боку держави на випадок її тимчасової непрацездатності. Такі правовідносини надають впевненості в завтрашньому дні та оберігають від неправомірних дій з боку роботодавця.

Крім того, до основних напрямків реформування та удосконалення системи соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності віднесено: 1) удосконалення нормативно-правової бази, яка на сьогоднішній день регулює питання соціального страхування; 2) визначення ієрархії нормативно-правових актів для усунення явних правових колізій, які виникають при регулюванні відносин з приводу страхування з тимчасової втрати працездатності та здійснення заходів щодо недопущення їх виникнення у майбутньому; 3) подолання тіньового ринку праці, яким охоплюється значна кількість населення України; 4) стимулювання роботодавців до здійснення загальнообов’язкових виплат, недопущення недобросовісного ухилення від сплати податків, забезпечення повної прозорості фінансових потоків для суб’єктів системи загальнообов’язкового державного соціального страхування.