УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА МОЛОДІ НА ПРАЦЮ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, задачі, об’єкт і предмет роботи, методологічні засади дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, висвітлюються їх практичне значення й апробація.

Розділ 1. «Загальнотеоретична характеристика правового регулювання права молоді на працю» містить три підрозділи, які присвячені визначенню змісту та особливостей права молоді на працю, поняття та ознак правового регулювання реалізації права молоді на працю, а також дослідженню становлення та розвитку правового регулювання права молоді на працю.

У підрозділі 1.1. «Зміст та особливості права молоді на працю в сучасних умовах» визначаються поняття, особливості та зміст права молоді на працю. Зазначається, що під поняттям «молодь» необхідно розуміти суспільну групу, яка в силу вікових особливостей, а також психологічного, соціального розвитку, не завершила процес соціалізації, та потребує додаткової підтримки держави та суспільства в цілому. Доведена доцільність застосування вікових меж молоді, які закріплено у Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні», а саме від 14 до 28 років.

Надано визначення поняття права молоді на працю в Україні, як суб’єктивного право молоді вільно реалізовувати свої здатності до праці з урахуванням вікових, психологічних та соціальних особливостей за підтримки держави та суспільства.

Визначено, що основні трудові права молоді ­– це: 1) закріплені у чинному законодавстві та гарантовані державою соціальні блага, які мають на меті забезпечити реалізацію суб’єктивних прав молоді при здійсненні трудової діяльності; 2) являються складовою правового статусу молоді як суб’єкта трудового права. Сформована класифікація основних прав молоді, як окремої категорії працівників: (1) за цільовим призначенням; (2) за суб’єктною ознакою; (3) за видом трудових правовідносин; (4) за способом закріплення.

У підрозділі 1.2. «Поняття та ознаки правового регулювання права молоді на працю» аргументовано доводиться, що під правовим регулюванням реалізації права молоді на працю необхідно розуміти сукупність юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспільне життя, на поведінку молоді, як соціально вразливої групи населення, з метою впорядкування поведінки останньої. Серед основних ознак правового регулювання реалізації права молоді на працю виділено: (1) спрямоване на додаткову підтримку молоді, як соціально вразливої категорії населення; (2) здійснюється за допомогою різних юридичних засобів та способів, які забезпечують його результативність та ефективність; (3) направлене на задоволення інтересів молоді, які бажають реалізувати надане право на працю та роботодавців, які надають робочі місця; (4) перетворює формальну визначеність, яка закріплена в нормах права в стан їх втілення в соціальну реальність, та допомагає досягти мету молоді, а саме реалізувати право на працю.

Проаналізовано диференціацію правового регулювання реалізації права молоді на працю, яка полягає у встановленні для молоді спеціальних норм права, які регулюють особливості праці молоді. Визначена необхідність виокремлення двох статей у Проекті трудового кодексу України стосовно прав працівників: 1. «Основні права працівників», тобто загальні права для всіх категорій працівників; 2. «Права окремих категорій працівників».

У підрозділі 1.3. «Становлення та розвиток правового регулювання права молоді на працю в Україні» здійснено історико-правовий аналіз становлення та розвитку правового регулювання права молоді на працю, за допомогою якого виділено в узагальненому вигляді якісно різні періоди з неоднаковими політичними, правовими, соціальними параметрами та визначено чинники становлення сучасного правового регулювання праці молоді в Україні.

В процесі дослідження запропонована періодизація становлення і розвитку правового регулювання реалізації права молоді на працю: перший період ­– від початку існування Київської Русі до ліквідації Гетьманщини на Україні (XI в. до 1764 року), який характеризується домінуванням норм звичаєвого права, тобто системою усталених, як правило, письмово не фіксованих і частково санкціонованих Верховною владою правил у певному суспільстві; другий період ­– від початку ліквідації Гетьманщини на Україні до кінця Жовтневої революції (1764 – 1917 рр.), саме в цей період уперше умови праці молоді було визначено на законодавчому рівні, в той же час відбувається активна експлуатація дітей та широке застосування дитячої праці у великій промисловості, а згодом і в ремісництві; третій період ­– після Великої Жовтневої Революції до здобуття Україною незалежності (1917 – 1991 рр.), характеризується прийняттям ряду нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення правового регулювання праці молоді; четвертий період ­– від початку здобуття Україною незалежності до сьогоднішніх днів, можна охарактеризувати як період розвитку та удосконалення правового регулювання реалізації права молоді на працю.

Розділ 2. «Механізм реалізації права молоді на працю» складається з трьох підрозділів, в яких розкриваються особливості механізму реалізації права молоді на працю, розглядаються форми та принципи реалізації права молоді на працю, а також участь держави у механізмі реалізації права молоді на працю.

У підрозділі 2.1. «Особливості механізму реалізації права молоді на працю» доведено, що ефективно функціонуючий механізм реалізації права молоді на працю має дуже важливе значення, оскільки допомагає привести за допомогою різних засобів та способів правові норми із сфери декларативної в сферу реального життя. З’ясовано, що механізм реалізації права молоді на працю ­– це сукупність правових способів та засобів, за допомогою яких молодь має можливість реального втілення в життя свого права на працю. Основними засобами механізму реалізації права молоді на працю є юридично закріплені явища, виражені в нормах права, результатом використання та функціонування яких є ефективна реалізація права молоді на працю в Україні. Основними способами механізму реалізації права молоді на працю є юридично значимі дії, які засновані на нормах права та спрямовані на реальне втілення права молодих громадян на працю.

У підрозділі 2.2. «Принципи та форми реалізації права молоді на працю» науково доведено, що під принципами реалізації права молоді на працю необхідно розуміти основоположні керівні ідеї, правила та положення, які визначають основні засади, правила та напрямки реалізації права на працю молодих громадян, а також розкривають правову природу та загальну спрямованість норм права, в яких закріплено основні трудові права молоді. Запропонована класифікація принципів реалізації права молоді на працю: (1) загально-правові принципи, які властиві праву взагалі та які дозволяють зрозуміти ті основи, на яких будується право, це загальні принципи, які поширюють свою дію на всі галузі права та є обов’язковими для дотримання; (2) принципи трудового права, які дозволяють простежити основний зміст норм трудового законодавства, розглянути норми трудового права; (3) принципи реалізації права молоді на працю: (а) ті, що відображають політику держави у галузі правового регулювання реалізації права молоді на працю; б) ті, що відображають основні напрямки охорони здоров’я та додаткового захисту молодих працівників; в) ті, що визначають умови праці та правове регулювання застосування праці молодими працівниками.

Доведено, що форми залучення молодих працівників до праці є одночасно формами реалізації права молоді на працю. З’ясовано, що укладення трудового договору є необхідним юридичним фактом, що зумовлює виникнення трудових правовідносин, та є необхідною складовою всіх форм залучення молодих працівників до праці.

У підрозділі 2.3. «Допомога держави у забезпеченні молоді першим робочим місцем в механізмі реалізації права молоді на працю» визначено, що перше робоче місце ­– це місце роботи молодих громадян, яке вони отримали після закінчення будь-якого навчального закладу або припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби.

Доведена низька дієвість бронювання робочих місць для молоді в Україні, оскільки держава фактично зняла з себе обов’язок щодо гарантованого працевлаштування молоді в рахунок броні, перекладаючи відповідальність на роботодавців або навчальні заклади, що значно погіршує стан молоді та їх подальше працевлаштування. Підкреслена ефективність такого виду гарантій держави у забезпеченні молоді першим робочим місцем, як дотація роботодавцю, так як в цьому зацікавлені дві сторони: і роботодавець, який отримує компенсацію за молодого працівника; і працівник, який забезпечується робочим місцем. У зв’язку з втратою чинності Закону України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» з метою удосконалення допомоги держави у забезпеченні молоді першим робочим місцем запропоновано внести зміни у діючий Закон України «Про зайнятість населення», Проект трудового кодексу України.

Розділ 3. «Шляхи вдосконалення правового регулювання реалізації права молоді на працю в Україні» складається з трьох підрозділів, в яких визначаються основні фактори впливу на рівень безробіття молоді, зарубіжний досвід реалізації права молоді на працю, а також шляхи вдосконалення правового регулювання реалізації права молоді на працю в Україні.

У підрозділі 3.1. «Основні фактори, які впливають на рівень безробіття молоді» з’ясовано, що задекларовані права та додатковий захист молоді залишаються на практиці лише формальністю та реально не виконуються державою. В такій ситуації реалізація права молоді на працю набуває стану реальної проблеми, яка гальмує розвиток та трудову діяльність молодих громадян. Серед основних факторів впливу на рівень безробіття молоді в Україні визначено:
(а) несприятливі економічні та політичні умови; (б) проблеми, пов’язані із специфічним соціальним станом, психологічними особливостями; (в) відсутність досвіду трудової діяльності; (г) низький рівень освіти молоді; (ґ) проблеми трудової міграції молодих працівників (вони виділяються і як наслідок низької якості реалізації права молоді на працю в Україні). Окремо визначено фактори, які впливають на рівень безробіття молоді з особливим потребами, молоді, яка звільнилась з місць позбавлення волі та молоді, яка проживає в селах.

У підрозділі 3.2. «Врахування позитивного міжнародного досвіду з питань реалізації права молоді на працю» аргументовано, що реалізація права молоді на працю в розвинутих країнах має свої особливості, серед яких: (1) Заборона дитячої праці, встановлення мінімального віку прийняття на роботу; (2) Високий професіоналізм служб зайнятості; (3) Широкий розвиток громадських організацій;
(3) Доступність допомоги держави у питаннях зайнятості молоді;
4) Висока кваліфікація кадрів служб зайнятості тощо.

Враховуючи зарубіжний досвід, а також національні системи регулювання зайнятості молоді запропоновано розглянути питання щодо прийняття Закону України «Про реалізацію державної політики у сфері сприяння зайнятості молоді». Даний Закон повинен мати наступну структуру: І Загальні положення; ІІ Основні поняття; ІІІ Державне регулювання у сфері сприяння зайнятості молоді; IV Організація професійної підготовки та підвищення кваліфікації молодих працівників; V Фінансове забезпечення у сфері сприяння зайнятості молоді; VI Соціальні гарантії молоді; VII Соціальне партнерство у сфері зайнятості молоді; VIII Прикінцеві положення.

У підрозділі 3.3. «Удосконалення форм участі молодіжних організацій в реалізації права молоді на працю» підкреслюється, що молодіжні громадські організації ­– це добровільні, недержавні та неприбуткові формування молоді, які функціонують з метою задоволення власних потреб, а також належної реалізації власних інтересів у різних сферах життєдіяльності. Основною метою створення молодіжних громадських організацій є: (1) підтримка та допомога молодим громадянам та задоволення інтересів у всіх сферах життєдіяльності; (2) активна участь молодіжних організацій у сфері реалізації державної молодіжної політики; (3) інформаційне забезпечення молодих громадян стосовно всіх сфер життєдіяльності; (4) розроблення програм, заходів, проектів стосовно покращення становища молоді в Україні; 5) розширення міжнародного співробітництва молодіжних організацій тощо.

З метою підвищення престижу молодіжних організацій, які б були дійсно зацікавлені в реальній допомозі молоді в питаннях працевлаштування, необхідно розширити можливості та права молодіжних громадських організацій, а саме в ст. 7 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» передбачити право молодіжних громадських організацій розглядати питання щодо працевлаштування молоді, право контролю за належним дотриманням охорони праці молодих працівників, право вирішувати спільно із державою питання подолання безробіття серед молодих громадян.