МІЖЕТНІЧНІ УПЕРЕДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, описано його методи і емпіричну базу, викладено наукову новизну та практичну значущість результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Міжетнічні упередження та їх макросоціальні чинники в контексті структурного конструктивізму» розкрито парадигмальні засади дисертаційного дослідження, уточнено зміст поняття „міжетнічне упередження”, порівняно його з близькими поняттями, виділено його структурні компоненти та описано окремі форми. На основі аналізу попередніх досліджень виокремлено загальні концептуальні підходи до пояснення упереджень.

Роботу написано на парадигмальних засадах структуралістського конструктивізму П. Бурдьє з використанням конкретних напрацювань етносоціології. Це дозволяє несуперечливо поєднати макрорівневі структури і індивідуальні уявлення на мікрорівні (якими є упередження), через поняття диспозиції перекинути місток до соціально-психологічних напрацювань, уможливити квантифікацію показників.

Міжетнічні упередження визначено як один з видів етнічних установок, пов’язаний з процесами стереотипізації, як диспозиції, включені у габітус. Вони одночасно є наслідком існування групових кордонів з подальшою необхідністю категоризувати соціальний світ, усвідомлювати себе й інших та вибудовувати систему очікувань; та механізмом, через який групові кордони та етнічність підтримуються. Вони є соціально-психологічними установками, котрі являють собою негативні ставлення до представників інших етнічних груп на основі їхньої групової належності, що базуються на надмірно широких узагальненнях, котрі не мають під собою достатнього обґрунтування, і що можуть виражатися у дискримінаційній, ворожій поведінці стосовно цих представників. Упередженість може бути позитивним ставленням, але її рідко вивчають у такій якості.

Упередження є комплексними утвореннями свідомості, які складаються щонайменше з трьох автономних компонентів: когнітивного, афективного і конативного. У конативному компоненті на підставі емпіричного дослідження також виокремлено три самостійні елементи: схильності до інституційної дискримінації, схильності уникати безпосередніх контактів та схильності до ворожої поведінки. Автономність окремих компонентів може варіювати від слабкого зв’язку до стійких щільних констеляцій. Порівняно поняття міжетнічних упереджень та етнічних стереотипів, расизму, інтолерантності, етноцентризму, дискримінації, стигматизації. Показано, що міжетнічні упередження здатні бути базовим поняттям для дослідження негативних міжетнічних ставлень, оскільки найбільш повно та чітко відображають родове поняття соціально-психологічної установки. Підкреслено, що упереджене ставлення не обов’язково призводить до ворожого або дискримінаційного поводження, хоча й підвищує його ймовірність. Показано відмінність пропонованого розуміння упереджень від того, що склалося у пострадянській науці: такого ж установчого етнічного утворення, як і стереотип, з негативним афективним зарядом, що може виявлятися вербально або у вигляді уникнення контактів і підтримання соціальної дистанції. На відміну від нього запропоновано чітку і гнучку структуру, котра може бути далі диференційована, а афективний і конативний компоненти упередження варіюються ширше.

В дисертації виділено різні форми етнічних упереджень на двох різних підставах. За об’єктом упередження їх можна класифікувати відповідно до того, хто категоризується у свідомості як інша етнічна, національна чи расова група. Також можна вести мову про ксенофобію та мігрантофобію як окремі форми міжетнічних упереджень, на основі узагальненої категоризації представників різних етносів відповідно як «чужих», або «іммігрантів». Існує друга традиція виокремлювати упередження за змістом і проявами: «старі» (old-fashioned) упередження, для яких характерні неприязнь, ворожість, неприкрита демонстрація зневаги і дискримінація в усіх сферах життя. Натомість «новітні» (mode
) форми міжетнічних упереджень виникають у суспільствах другої половини ХХ століття, з нормативною міжетнічною толерантністю і державною афірмативною політикою. Вони можуть проявлятися у несвідомій відразі в нормативно нерегламентованих ситуаціях, проявах зверхності або як реакція на уявні незаслужені преференції представникам етнічних меншин, і поєднуватися з декларативною прихильністю толерантності.

Загальна схема впливу макросоціальних чинників на міжетнічні упередження може бути описана у межах структурного конструктивізму в такий спосіб. Упередження як диспозиції є частиною габітусу. Індивіди, які займають близькі позиції у соціальному просторі, мають схожий габітус, отже, швидше за все – схожий рівень упередженості. З іншого боку, зміна обсягу капіталів індивіда (передусім соціального та культурного), котрі є ресурсами соціальної позиції, може призводити до змін у системі диспозицій, отже – і в рівні упередженості, що відбувається під час суспільних трансформацій.

Виділено п’ять основних підходів до пояснення міжетнічних упереджень макросоціальними чинниками. Теорія авторитарної особистості, розроблена Т. Адорно та ін., передбачає, що упередженість притаманна передусім індивідам, котрі внаслідок жорсткого, репресивного виховання в дитинстві мають набір рис, що зводяться до схильності слідувати авторитетам, диктату сильних лідерів, традиціям, загальноприйнятим цінностям і, водночас, схильності до нетерпимості, цинізму та стереотипізації. Сприятливими середовищами для формування авторитарної особистості, згідно з різними поглядами, є дрібнобуржуазні прошарки (за Е. Фромом) або низькостатусні та малоосвічені представники робітничого класу (за С. Ліпсетом). Модернізаційний підхід вважає підставою для міжетнічної упередженості «домодерну» етнічну ідентичність, традиціоналістські цінності, недовіру до чужих та рідкісні контакти з ними. Процеси індустріалізації, урбанізації, раціоналізації, збільшення рухливості населення, етнічне урізноманітнення ведуть до регулярних міжетнічних контактів і формування більш універсалістських та космополітичних ідентичностей. Згідно з підходом етнічного суперництва, негативні упередження є наслідком реального чи уявного конфлікту інтересів з іншою групою, коли остання сприймається як загроза будь-яким обмеженим ресурсам. Більш упередженими мають бути представники соціальних категорій, що займають близькі позиції до іммігрантів або етнічних меншин – особи з нижчим рівнем освіти, нижчим прибутком, низькокваліфіковані робітники, особливо за умов урізноманітнення національного складу. Аномічний підхід доводить, що до поширення міжетнічних упереджень призводить аномія як сукупність суб’єктивних переживань безнормності, ослаблення власної належності до суспільства, відповідної розгубленості і непевності. З ними також пов’язані переживання політичного та соціального безсилля, загального занепаду, соціальної ізольованості й виключеності, безсенсовність існування, непевність і тривога щодо соціального статусу, працевлаштування та матеріального забезпечення. Авторитарність особистості, за окремими дослідженнями може бути проміжною змінною, через яку аномія впливає на упередження. Теорія соціальної ідентичності стверджує, що одним зі засобів необхідної підтримки власної позитивної соціальної ідентичності може виступати соціальна контрідентифікація, відторгнення «чужих» груп, зокрема етнічних. Відповідно, менша соціальна ізольованість, причетність до громадянських об’єднань, релігійних або інших спільнот, вищий рівень соціальної довіри та здатності впливати на політику має зменшувати упередженість. Теорія може бути об’єднана з попереднім підходом: аномічні індивіди мають вищу потребу відновити позитивну соціальну ідентичність, що призводить до підвищення упередженості.

Отже, теоретичними засадами вивчення міжетнічних упереджень обрано структуралістський конструктивізм. В його рамках упередження розглядається як частина диспозиційної структури габітусу. Це утворення свідомості, ставлення і схильності до дії (зазвичай негативні) стосовно представників іншоетнічних груп, що мають комплексну (принаймні, трикомпонентну) структуру і можуть набувати різних форм відповідно до їх змісту, проявів, об’єктів. Тому характер і поширеність упереджень мають бути схожими для осіб зі схожими соціальними позиціями та капіталами. Наразі основні підходи до пояснення розподілу міжетнічних упереджень в суспільстві зводять комплекс відповідних чинників до: формування авторитарної особистості, процесів модернізації суспільства, етнічної конкуренції, аномії, соціальної ідентичності.

У другому розділі «Методичні аспекти емпіричного дослідження міжетнічних упереджень» виокремлено методичні особливості використання кількісних опитувань для дослідження упереджень та чинники з позадослідницького процесу, котрі можуть впливати на результати; описано методики, що були використані для вимірювання різних форм та аспектів міжетнічних упереджень, а для авторських методик коротко викладено процес їх створення/адаптації; уточнено межі валідності шкали Богардуса.

Особливості використання методу опитування при дослідженні упереджень розглянуті в кількох аспектах: переваги та вади самого методу, формування вибірки, створення інструментарію, проведення польового етапу. Метод опитування дозволяє дати швидку, масштабну і репрезентативну кількісну оцінку упереджень і встановити їх зв’язок з макросоціальними чинниками. З іншого боку, з’ясування поширеності екстремальних упереджень (котрі часто засуджуються), дискримінаційних дій, організаційних та інституційних форм підтримки упереджень, їх психологічних чинників має певні труднощі. Використання статистично репрезентативних ймовірнісних вибірок практично не дозволяє оцінити упередженість невеликих і важкодоступних етнічних груп, які часто самі є об’єктами упереджень. Оскільки міжетнічні упередження – складні утворення, компоненти яких можуть бути автономними, будь-які шкали вимірюють тільки окремі їх аспекти, і використовуючи їх, необхідно чітко розуміти, які саме. Доцільно використовувати запитання для з’ясування міри релевантності теми упереджень для респондента. На польовому етапі слід мати на увазі, що анкетування може бути кращим за інтерв’ю віч-на-віч. Саме опитування має проходити рідною для респондента мовою. Бригади інтерв’юерів у поліетнічних регіонах бажано формувати з людей різних представлених там національностей і проводити додатковий інструктаж щодо етнічно специфічних норм поведінки.

Було виокремлено позадослідницькі фактори, що можуть вплинути на результат. Соціальні та етнічні позиції дослідників можуть додавати ангажованість в оцінки, тож їх слід експлікувати і контролювати. Соціально значущі фонові події можуть вносити збурення. Має бути врахована локальна соціокультурна специфіка.

В рамках дослідження «Вимірювання рівня ксенофобії в Україні» було адаптовано або сконструйовано кілька нових для української науки шкал для вимірювання етнічних упереджень, оцінено їх надійність та валідність. Індекс підтримки національної гомогенності вимірює латентне оціночне ставлення щодо бажаності національно гомогенного оточення. Показник не вирізняє радикальні форми упередженості з-поміж поміркованих. Шкали схильності до упередженої поведінки вимірюють конативні компоненти упереджень, і були сконструйовані на прикладі ставлень до американців, євреїв, росіян та ромів. Ці шкали свідчать про існування принаймні трьох автономних поведінкових схильностей у міжетнічних упередженнях українського суспільства: підтримки інституційної дискримінації, уникання безпосередніх контактів та схильності до ворожої поведінки.

Додатково уточнено, що в шкалі Богардуса варто використовувати лише пункт з найбільшою соціальною дистанцією («не пускати в Україну») – тільки в цій категорії концентрація достатньо упереджених осіб висока. Цей останній пункт відображає схильності до ізоляціонізму та уникання безпосередніх контактів, переважно негативні почуття, підтримку дискримінації на інституційному рівні, але не підтримку ворожої поведінки. Запропоновано використовувати індекс кількості етнічних груп, щодо яких обрана найбільша соціальна дистанція (ІКЕГ), як більш валідний порівняно з інтегральним індексом національної дистанційованості.

Окремі індикатори  «Європейського соціального дослідження» використано для вимірювання мігрантофобії. У трьох запитаннях респонденти оцінювали вплив імміграції на кілька сфер: економіку, культуру і загалом країну як місце для життя, що можливо тлумачити як сприйняття імміграційної загрози. Індекс антиімміграційної установки було побудовано на базі трьох інших запитань щодо того, кому і в якій мірі слід дозволяти переїжджати в Україну.

Крім того, у дослідженнях було використано окремі запитання, що відображали оцінку поширеності дискримінації, загальні почуття щодо представників окремих національностей, екстремальніші форми міжетнічних упереджень. Антиімміграційні установки було додатково виміряно показниками, що відображали дистанційованість, бажання гомогенності та уявлені загрози у різних сферах суспільного життя.

Отже, при дослідженні міжетнічних упереджень шляхом масових опитувань слід враховувати його особливості для етнічної проблематики, а також можливий вплив на результат позадослідницьких чинників. Основними шкальними методиками, розробленими/адаптованими автором для відображення нових сторін міжетнічних упереджень, є Індекс підтримки національної гомогенності та Шкали схильностей до упередженої поведінки. Також були використані шкала Богардуса з уточненою валідністю і показники антиіммігрантських установок.

У третьому розділі «Поширеність та динаміка міжетнічних упереджень у сучасному українському суспільстві» наведено відповідні результати на підставі статистичного аналізу даних кількох досліджень; порівняно поширеність упереджень з проявами дискримінації, на базі чого зроблено спробу оцінити наслідки поширеності різних форм упереджень для міжетнічної напруги.

Найбільш поширеними об’єктами міжетнічних упереджень виступали роми, особи кавказьких національностей, африканського походження, китайці та інші особи азіатського походження. Досить поширеними (у 2008 р.) були негативні почуття стосовно американців та схильності підтримувати інституційну дискримінацію стосовно і американців, і євреїв. Русофобія малопоширена в українському суспільстві. Екстремальні складники упереджень малопоширені. Схильності до ворожої поведінки були притаманні 1–5% опитаних, а думка про бажаність позбавлення від окремих етнічних груп – 0–6% опитаних, за винятком ромів (10%); частка ксенофобів (обрали 3 чи більше груп) теж склала 6%. Поширеність латентної підтримки національної гомогенності та схильності до ізоляціонізму є дуже високою і, за різними показниками, коливається від третини до 40% осіб. Причому для 10% ця підтримка була вираженою.

Загальні тенденції динаміки різних схильностей до упередженої поведінки та підтримки національної гомогенності, на підставі ретроспективної оцінки даних дослідження «Вимірювання рівня ксенофобії в Україні», є такими. З 1994 по 1996 роки їхня поширеність дещо зменшувалась, а потім ступінчасто зростала до 2007 року. У 2008 році спостерігалося зниження поширеності упереджень. Схильності до ворожої поведінки й русофобія залишалися низькими та не зазнавали суттєвих коливань протягом усіх 15 років оцінювання. Частка осіб, які мають в тій чи іншій мірі ксенофобські упередження, з 1994 року становила щонайменше близько 30%, в окремі роки збільшуючись до більш ніж 40%.

Поширеність упереджень щодо іммігрантів була помітною. Багато людей не бажають жити поруч з ними (18%), вважають що їх в Україні забагато (34%), іноді – настільки, що вони відчувають себе чужинцями (17%). Ставлення до дозволу переїжджати в Україну іншим людям загалом насторожене, проте суттєво краще для осіб однакової з більшістю населення раси чи національності. Показник виявив незначну тенденцію до зменшення протягом 2005–2009 років. Оцінки впливу імміграції на різні сфери суспільного життя (імміграційної загрози) мають не дуже виражену, але значущу тенденцію бути негативними. Найбільш негативні оцінки щодо впливу імміграції на безпеку та якість життя в країні; трохи менш негативні – щодо економічних питань, впливу на ринок праці та соціальне забезпечення; ще поміркованіші – щодо впливу на культурне життя. Ставлення до трудових мігрантів зі слаборозвинених країн характеризується як дуже обережне і розважливе. Більшість населення не заперечує принципову можливість трудової імміграції в Україну, але широкою є підтримка протекціонізму українців при працевлаштуванні. Водночас більшість населення не сприймає іммігрантів як конкурентів за соціальні пільги та послуги.

В цілому стан міжетнічної упередженості дає підстави вважати, що виникнення помітних етнічних конфліктів, масові екстремістські дії або їх підтримка малоймовірні. Водночас є плідний ґрунт для поширених проявів відрази та побутової дискримінації. Можливі рідкі випадки етнічно мотивованого насилля, котрі ще не є маніфестацією масових настроїв. Про це свідчать і оцінки поширеності дискримінації і випадків так званих «hate crimes».

Дискримінацію на підставі етнічності описано як досить поширену в українському суспільстві. За оцінками 2008–2010 років від 10 до 15% респондентів стикалися з нею чи відчували її на собі. Водночас вона носить переважно спорадичний характер. Більшість випадків дискримінації трапляється з тими, хто не належить до етнічних меншин (хоча представники меншин дискримінуються удвічі частіше). Лише 3% віднесли себе до групи, котру дискримінують у суспільстві. За найнижчими оцінками, третину складає дискримінація щодо українців та росіян, хоча вважається, що ставлення до них є найменш упередженим. Висунуто припущення, що ця дискримінація має зміст, відмінний від дискримінації етнічних меншин, виражається у більш поміркованих формах, суттєво залежить від поточних україно-російських відносин та відповідної державної політики.

Найбільша частка випадків дискримінації була зареєстрована у 2001 році, після чого вона помітно знизилася. Починаючи з 2004 року, поширеність випадків дискримінації щодо будь-яких національностей зростала, а у 2010 році дещо впала. Збільшення відбувалося переважно за рахунок дискримінації росіян, але в 2010 році їхнє місце зайняли інші національності (крім українців та євреїв). Порівняння національної дистанційованості та частоти зіткнення з випадками дискримінації показало, що дані шкали Богардуса не можуть бути використані для оцінки або доведення масштабів поширеності упередженої поведінки.

Таким чином, слід вести мову про високу поширеність в українському суспільстві міжетнічних упереджень ізоляціоністського характеру як стосовно окремих етнічних груп, так і генералізованих (ксенофобських) упереджень щодо інших національностей в цілому. Поширені, принаймні для американців, євреїв та ромів, уникання безпосередніх контактів і (меншою мірою) підтримка інституційної дискримінації. Екстремальні форми упереджень малопоширені. Найпоширенішими об’єктами упереджень виступають роми, представники етнічних груп Кавказу і так званих «нетрадиційних мігрантів» (африканського походження, китайців тощо). Найменш поширеною є русофобія. Загальна динаміка упереджень свідчить про зростання їх поширеності. Поширеними є різні антиімміграційні упередження, котрі загалом описано як дуже насторожені. Загалом стан міжетнічної упередженості робить малоймовірним виникнення помітних етнічних конфліктів або масових екстремістських дій, але достатній для поширеної відрази, побутової ксенофобії та дискримінації, що частково підтверджується даними 2008–2010 років.

У четвертому розділі «Спроба концептуалізації макросоціальних чинників міжетнічних упереджень в українському суспільстві» перевірено пояснювальну силу різних моделей впливу макросоціальних чинників на міжетнічні упередження в українському суспільстві на масивах даних кількох досліджень за допомогою множинного регресійного аналізу, запропоновано узагальнену концепцію на засадах структурного конструктивізму.

Макросоціальні чинники мігрантофобії (оцінок імміграційної загрози для країни загалом, для економіки, для культури, а також антиімміграційної установки) було перевірено на українському масиві «Європейського соціального дослідження» 2009 року. Фінальні моделі (у котрих перевірявся статистично значущий вплив змінних усіх гіпотез) пояснювали 11–13% дисперсії оцінок імміграції як загрози, і всього 6% дисперсії антиіммігрантської установки.

Вищий рівень мігрантофобії супроводжувався гіршою оцінкою поточної ситуації в країні (зважена оцінка стану економіки, роботи уряду, розвитку демократії) та вищою оцінкою неефективності і корумпованості державних інституцій. Іншими чинниками були: менше відчуття щастя, нижча соціальна довіра і частота зустрічей зі знайомими, гірше самопочуття, невпевненість у засобах власного існування, вища віктимність. Усе це узгоджується з концепціями аномії та соціальної ідентичності. Водночас вище відносне сальдо зовнішньої міграції та показник етнічної гетерогенності в області, менша релігійність, більша зацікавленість політичними справами і активніше користування медіа з метою дізнатися про політику/поточні події загалом і вищий рівень освіти супроводжують меншу упередженість, а проживання в селі – більшу. Ці зв’язки можливо тлумачити як прояв модернізаційних закономірностей і, частково, меншої аномії. Авторитарність особистості також значущо впливає на більшу настороженість щодо впливу імміграції та вищі антиімміграційні установки. Гіпотеза етнічної конкуренції фактично не отримала підтвердження. Примітно, що позиція на ринку праці не впливає на упередження проти імміграції та іммігрантів, як і власний досвід безробіття. Парадоксами, що потребують пояснення, є позитивніша оцінка впливу імміграції на економіку і культуру при вищому рівні безробіття в області, і вища антиімміграційна установка при віднесенні себе до етнічної меншини. Водночас операціоналізація змінних для перевірки концептуальних гіпотез з незалежних причин не була вичерпною, жодна з них не підтвердилася повністю. При побудові моделей використовувалося 79–86% усієї вибірки внаслідок високої частки респондентів, які вагалися з відповіддю. Тому екстраполювати моделі слід обережно.

Перевірку чинників загальної схильності до ізоляціонізму в дисертації здійснено на даних моніторингового опитування «Українське суспільство» 2010 року. Індикатором виступив ІКЕГ на основі шкали Богардуса. Регресійною моделлю пояснено 11% його дисперсії. Відносно високу вагу у моделі мають змінні, котрі можливо тлумачити як вияв авторитарності особистості або традиційних цінностей. ІКЕГ вищий серед тих, хто заперечує право жінок займати керівні посади і підтримує смертну кару. Більші значення ІКЕГ притаманні індивідам з вищою аномійною деморалізованістю, нижчою довірою до співгромадян, політичних інституцій та органів влади, більш песимістичними оцінками політичної ситуації та розвитку демократії в Україні, меншим відчуттям захищеності від свавілля влади та посадовців, відсутністю сенсу життя, а також тим, хто більше відчув на собі вплив фінансово-економічної кризи – що узгоджується з аномічною концепцією. Значущі впливи підвищеного рівня безробіття і гіршої оцінки матеріального становища родини теж варто розглядати в цьому контексті, а не як підтвердження концепції етнічної конкуренції, оскільки жодна позиція на ринку праці значущо не пов’язана з рівнем ІКЕГ. З іншого боку, певні підтвердження отримала модернізаційна гіпотеза. В неї вписуються вищий ІКЕГ для жителів великих міст, які виросли у селах або малих містах, нижчий – для осіб з вищою освітою.

В рамках «Вимірювання рівня ксенофобії в Україні» не було можливості включити багато змінних. Регресійні моделі для Індексу підтримки національної гомогенності та ІКЕГ пояснювали усього 2 та 7% дисперсії відповідно. Менші показники упередженості очікувано супроводжуються вищим рівнем освіти і проживанням у місті, що відповідає модернізаційній концепції, але її не слід вважати достатньо обґрунтованою при неможливості перевірити інші гіпотези.

Результати моделювання впливів макросоціальних чинників на такі види упередження як мігрантофобію та загальну схильність до ізоляціонізму можуть бути узагальнені в таку структурно-конструктивістську концепцію. Упередженість як частина габітусу збільшується, коли останній аномізується. Відповідні аномійні переживання зводяться до негативного та песимістичного сприйняття стану справ та політичного розвитку в країні, соціальної ізольованості й недовіри, втрати захищеності перед злочинами, владою і економічними негараздами, відчуттів деморалізованості і безсенсовності. Радикальні соціальні трансформації і кризи (зокрема, остання фінансово-економічна криза) зменшують соціальний та культурний капітали і призводять до того, що індивідуальна аномія стає частиною габітусу. Міжетнічні упередження є спробою компенсувати ці переживання і зменшення капіталів, у тому числі шляхом контрідентифікації, відторгнення інших етнічних груп. Авторитарність особистості, котра також може входити до габітусу, є проміжною змінною, що робить цей наслідок імовірнішим. З іншого боку, деякі процеси, пов’язані з модернізацією, сприяли чи сприяють зараз збільшенню капіталів, дещо зменшуючи вплив аномії. Серед них – збільшення досвіду міжетнічних контактів, активне медіа-споживання з різних джерел, здобуття вищої освіти та секуляризація. Ці процеси не завжди проходять просто, про що свідчить упередженість жителів великих міст у першому поколінні.

Отже, отримали емпіричне підтвердження підходи, що пояснюють поширеність міжетнічних упереджень аномічними переживаннями, браком соціальної ідентичності, авторитарною особистістю і процесами, пов’язаними з модернізацією. Вони можуть бути інтегровані у структуралістсько-конструктивістську концепцію макросоціальних чинників упереджень. Відповідно до неї, радикальні суспільні трансформації і кризи призводять до зменшення соціального і культурного капіталів, результатом чого стає інкорпорація аномійних переживань (песимістичного сприйняття ситуації в країні, соціальної ізольованості й недовіри, втрати захищеності, деморалізованості тощо) у габітус. Це призводить до підвищення рівня міжетнічних упереджень як компенсаторної реакції на зменшення капіталів. Авторитарність особистості є диспозицією, котра підвищує ймовірність такої реакції шляхом соціальної контрідентифікації. З іншого боку, збільшення досвіду міжетнічних контактів, активне медіа-споживання з різних джерел, отримання вищої освіти та секуляризація здатні зменшувати рівень аномії, знижуючи упередженість.