РИНОК ПРАЦІ ТА РИНОК ОСВІТНІХ ПОСЛУГ У СТАРОПРОМИСЛОВОМУ РЕГІОНІ: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ (НА ПРИКЛАДІ ДОНБАСУ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь наукової розробленості проблеми, з`ясовано зв`язок роботи з науковими програмами, планами та темами, сформульовано мету, завдання, предмет, об`єкт, вказано методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, надано інформацію щодо апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг у старопромисловому регіоні» проаналізовано історію вивчення понять «праця», «професія», «ринок», виконано комплексний аналіз сучасного розуміння цих понять. Встановлено теоретичні зв’язки між поняттями «праця», «професія», «ринок», виявлено, що точки зору на ці поняття змінюються залежно від типу суспільства. Розбіжності в сучасних визначеннях понять обумовлені різними історичними підходами до їх аналізу. Уточнено специфіку понять «ринок праці», «ринок освітніх послуг», «освітня послуга» з погляду інституціонального підходу. Окреслено специфіку праці та освіти в Донбасі як у старопромисловому регіоні.

Спираючись на хвильову концепцію розвитку суспільства Елвіна Тоффлера, зроблено висновок, що зі зміною типу суспільства відбувається еволюція трудової сфери. В ході індустріалізації праця стає більш спеціалізованою, велику роль відіграють теоретичні знання та практичні навички роботи. Розподіл праці приводить до появи спеціалізованих видів діяльності, які структуровані залежно від сфер суспільного виробництва. Професії, по суті, не тільки диференційовані, але й ієрархічно впорядковані. Престиж професії в різних типах суспільств змінюється.

Соціологічний аналіз ринку праці та ринку освітніх послуг крізь призму інституціонального підходу дозволяє зафіксувати процеси, які з інших позицій є непомітними. В дисертаційному дослідженні інститут розглядається як нормативно-ціннісний комплекс, чиє існування забезпечується організаціями, і який орієнтований на продукування та відтворення суспільного блага, задоволення колективних потреб суспільства.

У рамках інституційного підходу ринок розглядається як деяка інституціональна структура, що охоплює закони, правила гри та відповідний їм тип поведінки суспільних акторів. Суспільні ринкові відносини і зв`язки з цієї точки зору рухливі. Для них характерні короткі ланцюжки раціональності. Ринок не може створювати прогноз на далеку перспективу. На жаль, в Україні і на державному рівні відсутня єдина система прогнозування попиту на ринку праці, внаслідок чого формується розрив між набутими знаннями та вимогами виробництва, формується професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці. Цей процес об'єктивний, оскільки система освіти завжди більш інерційна та консервативна, ніж ринок праці. Останній досить гнучкий і ситуація тут може змінитися протягом 3 – 4 років. У вітчизняних же закладах освіти державне замовлення сприймається як формальність, розподілом випускників і визначенням навчальних планів з прив’язкою до потреб економіки на перспективу майже ніхто не займається.

Ринок праці вивчається представниками різних наук протягом тривалого часу. Теоретичний фундамент вчення про ринок праці був закладений представниками класичної школи в економічній науці. Так, наукове розуміння ринку праці вперше було сформовано в працях А. Сміта та Д. Рікардо. В цей час було зроблено перші кроки до створення понятійного тезаурусу вивчення ринку праці. А. Сміт під ринком праці розумів ринок трьох видів товару: власне праці, робочих місць і споживчих товарів. Д. Рікардо був прихильником концепції економічного лібералізму, що не допускає жодного державного втручання в економіку, і яка передбачає вільне підприємництво й вільну торгівлю. Він розвивав теорію капіталу, теорію вартості, теорію заробітної плати тощо. Своєрідну концепцію ринку праці було розроблено К. Марксом. Він першим аналізував ринок праці з соціологічної точки зору. В «Капіталі» ринок праці представлено як «особливий підрозділ товарного ринку».

Важливо відмітити, що активізація досліджень ринку праці починається з кінця ХІХ ст. і активно ведеться протягом всього ХХ ст. (А. Маршал, Дж. М. Кейнс, Ф. Хайєк, М. Фрідмен та ін.). В цей час гостро проявилися негативні сторони ринку праці (безробіття, соціальна напруга тощо). В індустріально розвинених країнах Заходу сформувалися достатньо стабільні великі групи безробітного населення, які стрімко зростали в період економічних криз.

У дисертації ринок праці розглядається як соціальний інститут, де об’єктом купівлі-продажу виступає робоча сила, що є сукупністю інтелектуальних, фізичних, духовних та психологічних здібностей людини до певної праці. Соціологи, здебільшого, обмежуються такою типологією ринків праці: внутрішній і зовнішній ринки праці, які розрізняються засобами наповнення робочих місць; первинний і вторинний ринки праці, які розрізняються за ступенем привілейованості умов праці, рівнем її оплати, престижністю виконуваних робіт; «ядро» і «периферія» ринку праці, які розрізняються характером зайнятості (передусім, її повнота, тривалість і стабільність). Розподіл зайнятих за сегментами ринку відбувається під впливом групи факторів, серед яких є найбільш вагомими: освітні та професійні відмінності; гендерна дискримінація; етнічна та релігійна дискримінація; вік і територіальне розселення; володіння соціальним капіталом.

Найбільш поширеними є такі види сегментації: просторово-територіальна, галузева, професійна-кваліфікаційна (за методологією МОП) сегментації, сегментація за об`єктом, за формою організації ринку праці, сегментація відповідно до існуючих норм, стандартів зайнятості; соціально-статусна, сегментація за умовами зайнятості. Досить поширеною в наукових колах є сегментація за Ч. Лідбітером – ступінчастість сучасного ринку праці.

У рамках даного дослідження найбільш ґрунтовно розкрито просторово-територіальну сегментацію: світовий, національний, регіональний та локальний ринки праці. Складовою регіонів країни є регіональні ринки праці (РРП), які по суті є структурними елементами національного ринку праці, однак, мають свої особливості. Під РРП розуміємо систему усталених взаємовідносин між економічними суб’єктами і (або) їхніми об’єднаннями, економічні інтереси яких можуть бути реалізовані тільки на даній території.

Ринок праці не існує окремо, він обов’язково взаємодіє з іншими ринками. Дисбаланс одного призводить до дисбалансу іншого. Соціально-орієнтований підхід до розуміння сутності ринку праці полягає в тому, що, виходячи з економічної основи формування ринку робочої сили в його товарній формі, визнається специфічна сутність робочої сили як товару, що надає йому соціального характеру. Соціальний характер ринку праці проявляється в його структурі та функціях.

Система освіти в Україні, з впровадженням ринкових відносин у всі сфери життєдіяльності суспільства, підпорядковується ринковим законам функціонування та сприяє специфічному розвиткові ринку освітніх послуг. Ринок освітніх послуг – це система відносин купівлі-продажу освітньої послуги, яка в силу цього стає товаром. На даному ринку об’єктом купівлі-продажу є не сама освіта як процес набуття знань, а освітня послуга, що включає в себе комплекс матеріальних та нематеріальних ресурсів, необхідних для процесу навчання. Ринок освітніх послуг можна розглядати в двох аспектах: як самостійний елемент і як частину ринку праці. Соціологія здебільшого проводить аналіз, орієнтуючись на останній підхід.

Ринок праці та ринок освітніх послуг, як соціальні інститути, забезпечують професійну мобільність індивідів в суспільстві, що приводить до зміни соціальних позицій особи в суспільстві. Як соціальні інститути суспільства ринок праці та ринок освітніх послуг існують в рамках інституційної системи, але не строго узгоджені. Між ними виникають суперечності. Головною функцією держави має бути налагодження тісних зв`язків між виробництвом та споживанням освітніх послуг.

У другому розділі «Ринок праці та освітніх послуг: Донбас в загальнонаціональному контексті» проаналізовано тенденції розвитку ринку праці та ринку освітніх послуг в Україні в цілому та Донбасі зокрема. Як випадок охарактеризовано соціально-професійну структуру та освітній рівень населення м. Луганська, що склалися за період незалежності України, а також виявлено проблеми неузгодженості між ними.

З розвитком ринкових відносин значно зросла кількість вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації. Їхня кількість в Україні з 1990/91 років зросла більше ніж удвічі (з 149 до 350). А кількість навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації (технікум, училище, коледж) за роки незалежності України, навпаки, зменшилася з 742 у 1990/1991 н. р. до 511 у 2009/2010 н. р. В регіональному розрізі спостерігаються аналогічні тенденції. На Донбасі зменшилася кількість навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації: з 82 у 1995/96 рр. до 55 у 2010/11 рр. у Донецькій області та з 43 до 28 в Луганській області. На 2010/2011 роки в Донецькій області налічується 27 вищих навчальних закладів III – IV рівнів акредитації, в Луганській – 10, тоді як станом на 1995/96 рр. показники були дещо нижчими (21 та 7 закладів відповідно).

Згідно з цим зріс показник чисельності студентів у даних закладах освіти. У Луганській області кількість студентів в закладах III – IV рівнів акредитації більше ніж в закладах I – II рівнів уп’ятеро, а в Донецькій області в 3,5 разу.

Збільшується чисельність вищих навчальних закладів, що готують спеціалістів економічного напряму та суміжних спеціальностей. В країні за ці роки зросла кількість недержавних навчальних закладів, що стало одним з провокуючих факторів підготовки надлишкових для ринку праці кадрів. Усі вищі навчальні заклади, незалежно від форм власності, працюють за законами ринку. Саме ринкова раціональність призводить до неузгодженості розвитку ринку освітніх послуг і ринку праці.

Головним індикатором, що дозволяє оцінити ефективність взаємодії ринку праці та освіти, є рівень безробіття молодих спеціалістів. В Україні ці показники досить великі. У 2009 році рівень безробіття серед молоді віком від 15 до 35 років, розрахований за методологією МОП, становив 12,3 %, в той час як загальний рівень дорівнював лише 8,8 %. Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) у 2009 р. спостерігався серед молоді віком від 15 до 24 років. Рівень безробітних серед економічно активного населення даної вікової групи становить 17,8 %, в той час як у вікових групах від 25 до 29 років – лише 10,4 %, від 30 до 34 – 8,5 %.

Для молодіжного сегменту ринку праці характерна зайнятість у тіньовому секторі. Серед деяких професій, переважно робітничих, спостерігається ситуація, коли вільні робочі місця є, але вони не користуються попитом серед молоді. Це пов`язано, перш за все, з низькою оплатою праці на даних підприємствах і великим фізичним навантаженням.

Проведений аналіз показав, що ринок праці такого старопромислового регіону як Донбас перебуває сьогодні в значно кращому становищі порівняно з іншими регіонами України. Для зареєстрованого безробіття притаманна суттєва регіональна диференціація: найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у центральних областях – Полтавська, Черкаська, Вінницька області (4,2; 3,7 та 3,6 у % від працездатного населення відповідно), а низькі показники характерні для сходу країни – Донецька (1,3 %) та Луганська області (1,5 %). Також для областей Донбасу характерні одні з найвищих показників по заробітній платі. Перші місця в рейтингу найвищої середньої заробітної плати за регіонами України посідають, окрім м. Київ (3804 грн.), Донецька (2966 грн.), Дніпропетровська (2767 грн.), Київська (2712 грн.) і Луганська області (2621 грн.).

У результаті аналізу соціально-професійної структури та освітнього рівня мешканців м. Луганська встановлено, що в регіоні все ще домінує фізична праця в промисловості, але швидкими темпами набирає оберти сфера послуг. Незважаючи на збільшення кількості людей з вищою освітою, не фіксується значного зростання попиту на професії, що пов’язані з високими технологіями.

Великий відсоток громадян м. Луганська не працює за фахом, здобутим у вищому навчальному закладі (54,4 % опитаних не працює за  спеціальністю). Це ще один з показників розриву між ринком праці та ринком освітніх послуг.

У третьому розділі «Мотиви діяльності суб’єктів ринку праці та ринку освітніх послуг старопромислового регіону – Донбасу (на прикладі Луганської області)» проводиться аналіз результатів фокусованих групових інтерв`ю зі старшокласниками. Це дозволяє констатувати, що освіта сприймається молоддю як інструментальна цінність. Головним мотивом, яким керуються старшокласники Луганщини при обранні напряму навчання у вищому навчальному закладі, є отримання «диплому як такого», бо ринок праці не приймає працівників без вищої освіти. Престиж професії, перш за все, визначається рівнем матеріального добробуту, який вона забезпечує. Зараз найвищі рівні заробітної плати у фінансовій галузі, зокрема молодь, керуючись мотивом матеріального добробуту та вертикальної мобільності, обирає відповідні професії.

Сьогодні як на Донбасі, так і в Україні в цілому залишаються найбільш престижними серед молоді професії юридичного та економічного напрямків підготовки. Але у зв`язку зі специфікою Донбасу, як старопромислового регіону, молодь обирає також гірничий напрям підготовки. На вибір професії суттєво впливають зовнішні фактори (навчальні заклади, соціальні групи, особливо сім’я, дружні кола, засоби масової інформації, суспільні опінії).

Вкрай цікавим та важливим аспектом вивчення цієї проблеми є аналіз каналів циркуляції інформації, звідки молодь отримує уявлення про навчальні заклади. Сьогодні найбільш популярним каналом є Інтернет. Крім того, інформацію про різні спеціальності молодь отримує при спілкуванні одне з одним, зі старшими товаришами, які вже здобувають професійну освіту. На жаль, про профорієнтаційні заходи з боку спеціалізованих державних органів для учнів практично не йдеться. Навчальні заклади самі приходять агітувати за ту чи іншу спеціальність. Відсутність системної роботи з профорієнтації молоді призводить до помилок молоді у виборі майбутньої професії.

У м. Луганську існує проблема працевлаштування молодих спеціалістів, яка пов’язана з невідповідністю обраної професії потребам ринку праці. Роботодавці низько оцінюють теоретичні знання випускників ВНЗ, їх рівень вихованості та загальну ерудицію. Роботодавці Луганщини не проявляють дискримінації при працевлаштуванні за ознакою статі, але має місце дискримінація за віком.