Розділ 1.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету і завдання, об’єкт і предмет, проаналізовано ступінь наукової розробленості теми, окреслено методологічну основу й методи дослідження, наведено його емпіричну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження соціалізації дитини” – викладено основні результати соціологічних та соціально-психологічних досліджень феномену соціалізації, проаналізовано та осмислено поняття соціалізації особистості, зокрема дитини, розглянуто структуру соціалізації та її механізми, розглянуто агентів дитячої соціалізації, проаналізовано причини неефективного виконання ними своїх соціалізаторських функцій.

У підрозділі 1.1. “Соціалізація особистості: зміст, етапи процесу, структура й механізми” уточнено та відокремлено зміст окремих понять і категорій. Зокрема зі змісту основних складових соціалізації виведено дві категорії – соціальної адаптації та інтеріоризації, змістові рамки яких охоплюють двобічний процес засвоєння та відтворення соціального досвіду. Інтеріоризація в цьому контексті розглядається нами як процес формування внутрішньої структури людської психіки, включення елементів зовнішнього світу, соціальних норм і цінностей у внутрішній. У такому разі індивідуальність формується саме в результаті інтеріоризації, оскільки особистість не розчинюється в середовищі, а відноситься до нього як самостійна одиниця. Соціальна адаптація досягається, як правило, шляхом асиміляції (тобто розчинення в новому соціокультурному середовищі). При цьому глибока асиміляція, якщо вона майже повністю перекреслює попередній життєвий досвід, означає десоціалізацію, за якою відбувається ресоціалізація. Якщо соціальна адаптація потребує серйозної перебудови світогляду, культурних установок і цінностей, засвоєння нових соціальних ролей, вона перетворюється на ресоціалізацію.

Встановлено, що від виховання у вузькому значенні як процесу цілеспрямованих впливів на розвиток особистості соціалізація відрізняється тим, що поширюється також на стихійні, нерегульовані впливи; від виховання в широкому розумінні як впливу всієї системи соціокультурного середовища соціалізація відрізняється тим, що в понятті виховання увага акцентується на ролі зовнішнього впливу на розвиток особистості, а в понятті соціалізації підкреслюється двобічність процесу, яка передбачає зокрема активне відтворення і збагачення особистістю всієї соціальної системи, хоча дистанція у змісті цих понять може змінюватися. Поняття формування особистості більшою мірою відображає її становлення з точки зору становлення й набуття закінченості, зрілості її особистісних рис; поняття ж соціалізації, крім цього, фіксує розвиток зрілих форм соціальності особистості, їхню модифікацію в ході включення в систему нових зв’язків і залежностей, отже, воно є більш універсальним. На відміну від інкультурації, яка передбачає засвоєння традицій і норм поведінки в певній культурі, а в ширшому розумінні – прилучення до всієї культурної спадщини людства, соціалізація означає засвоєння загальнолюдських соціальних норм і ролей; наслідком соціалізації є особистість як сукупність набутих соціальних ролей, інкультурації – вихований індивід як сукупність набутих культурних норм.

У підрозділі 1.2. “Феномен соціалізації особистості дитини в соціологічному дискурсі” розглянуто основні теорії, в яких знайшли відображення зазначені результати і які являють собою логічні конструкти, побудовані на базі виявлення певних властивостей процесу соціалізації. Теорії аналізуються не в хронологічному порядку, а за змістово-логічним принципом теоретичної послідовності та взаємозв’язку, що дало змогу об’єднати їх у відповідні логічні блоки. При аналізі цього доробку увагу акцентовано на соціологічних підходах і дослідженнях особливостей дитячої соціалізації. Особливу увагу приділено працям відомих феноменологів, зокрема П. Бергера, П. Бурдьє, Т. Лукмана. На основі аналізу концепції первинної та вторинної соціалізації П. Бергера і Т. Лукмана вторинну соціалізацію охарактеризовано як в аспекті інтерналізації соціальних норм, так і з погляду сутнісного елемента соціальної взаємодії, який виявляється в бажанні підвищити свій статус в очах інших. Встановлено, що на етапі вторинної соціалізації соціалізована особистість, входячи в нові сектори соціуму, робить значний внесок у відтворення соціального досвіду на індивідуальному та суспільному рівнях.

У підрозділі 1.3. “Агенти соціалізації дітей у сучасній Україні та проблема неефективності їхньої соціалізаторської діяльності” послідовно розглянуто таких агентів дитячої соціалізації, як: сім’я, зокрема батьки й родичі, освіта, дошкільні виховні заклади й заклади середньої освіти, оточення, зокрема дитячі й підліткові групи, релігія і церква, засоби масової інформації; особлива увага акцентується на причинах і чинниках неефективного виконання цими агентами своїх соціалізаторських функцій.

При розгляді сімейної соціалізації увагу зосереджено на соціальному інституті батьківства, через який виконуються традиційні соціалізаторські ролі батька й матері, типах і чинниках сімейної соціалізації. Виділено низку негативних тенденцій трансформації сім’ї як соціального інституту, пов’язаних із різними соціальними, демографічними та іншими факторами, що істотно позначаються на сімейній соціалізаторській діяльності. Простежено специфіку шкільної соціалізації на різних вікових етапах, розглянуто роль учителя як провідного агента шкільної соціалізації; авторський аналіз школи як агента соціалізації ґрунтується на взаємній відповідності змісту шкільного життя та організаційних форм навчання й виховання. Виділено аспекти й тенденції, які підживлюють глобальну проблему неефективності шкільної соціалізаторської діяльності. Окреслено соціалізаторську роль вуличного оточення, неформальних підліткових груп, акцентовано увагу на тому, що вони здійснюють на дитину найбільш різноспрямований, суперечливий соціалізуючий вплив, а також з’ясовано дисфункціональні аспекти соціалізуючого впливу на дитину сучасних ЗМІ.

У другому розділі – “Особливості соціалізації дітей транскордонних трудових мігрантів” – окреслено особливості транскордонної трудової міграції як соціального явища, з’ясовано його українську, зокрема закарпатську, специфіку, наслідки для соціалізації дітей заробітчан, з яких випливають специфічні особливості такої соціалізації, наведене обґрунтування соціологічного дослідження дітей транскордонних трудових мігрантів Закарпатської області.

У підрозділі 2.1. “Транскордонна трудова міграція як соціальне явище та її вплив на соціалізацію дітей трудових мігрантів” з’ясовано, що в будь-якому міграційному процесі виокремлюються його чинники – об’єктивні суспільні тенденції, явища, факти; причини, в яких конкретизуються різні чинники і які формуються під впливом потреб певних категорій населення; мотиви, в яких конкретно опредмечуються причини й на підставі яких приймаються індивідуальні рішення щодо їх усунення. Визначено основні загальні й українські чинники і причини міграційних процесів за кордон, у тому числі соціально-економічні причини й мотиви транскордонної трудової міграції.

Наведено масштаби українського заробітчанства; доведено, що причини поширення цього явища лежать як у соціально-економічній, так і в суб’єктивно-особистісній, морально-світоглядній площинах. Особлива увага при цьому акцентується на безробітті, неадекватній оплаті праці, масовій бідності; у зв’язку з чим доведено, що основна проблема полягає не стільки в безробітті та необхідності створення нових робочих місць, скільки в розмірах оплати праці, тому виїзд на заробітки за кордон часто розглядається як єдина можливість реалізувати свій трудовий потенціал за адекватну винагороду.

Проаналізовано негативний вплив транскордонної трудової міграції на соціалізацію дітей заробітчан. Перш за все, він пов’язаний із феноменом “розірваності” сім’ї; серед усіх українських дистантних сімей більшість сьогодні утворюють саме сім’ї заробітчан, які сезонно чи протягом тривалого часу працюють за кордоном. Найпершим чинником, який впливає на дитячу соціалізацію, є так звана “криза від’їзду батьків”, глибинну сутність якої становить різка зміна способу життя, і виникнення сімейних дисфункцій через їхню відсутність. Враховуючи специфічність соціалізаційних процесів у сім’ях транскордонних трудових мігрантів, сформульовано й обґрунтовано статуси дитини та сім’ї транскордонних трудових мігрантів.

У підрозділі 2.2. “Обґрунтування соціологічного дослідження соціалізації дітей транскордонних трудових мігрантів Закарпатської області” доводиться необхідність дослідження теоретично-методологічних засад вивчення феномену соціалізації та емпіричного дослідження соціалізаційних труднощів дітей трудових мігрантів на Закарпатті. Обґрунтування спирається на наявність дистанціювання теоретико-методологічних основ соціології від реального життя, недостатність вивчення різних аспектів соціалізації, тим більше соціалізації дитини, яка має свою специфіку, що виявляється передусім у соціальній незахищеності, нестачу досліджень проблем дистантних сімей та дітей у них, поглиблену гостроту проблем закордонного заробітчанства на Закарпатті.

У підрозділі 2.3. “Специфіка закарпатського заробітчанства та соціальних процесів, з ним пов’язаних” проаналізовано сучасну ситуацію з трудовою міграцією за кордон у Закарпатській області, охарактеризовано й обґрунтовано її особливості, що важливо для загального розуміння становища сімей транскордонних трудових мігрантів і специфіки соціалізації в них дітей. Проведено статеву диференціацію закарпатських трудових мігрантів, визначено професійний склад закарпатських заробітчан залежно від статі, доведено наявність кореляції масштабів трудової міграції на сімейному рівні з кількістю членів сім’ї, з’ясовано особливості міграційних процесів залежно від природно-географічних зон і типів населених пунктів, де проживають сім’ї заробітчан, відстежено найбільш типові країни-реципієнти українських, зокрема закарпатських, трудових мігрантів, які диференційовано за статтю заробітчан і тривалістю поїздок. Окреслено специфічні особливості процесів соціалізації дітей закарпатських трудових мігрантів, що випливають із тенденцій та особливостей закарпатського заробітчанства.

Результати авторського емпіричного дослідження засвідчують, що на Закарпатті, особливо в сільській місцевості, через гендерні стереотипи і географічні вектори міграційних потоків основна питома вага трудових мігрантів – чоловічої статі; закарпатські заробітчани різної статі різняться за своїми професіями – більшість серед чоловіків становлять робітники та сезонні працівники, серед жінок переважають службовці, домогосподарки; основна маса транскордонних трудових мігрантів Закарпаття незалежно від статі мешкають у гірській місцевості, де кількість зайнятого населення в усіх сферах економічної діяльності має тенденцію до скорочення, при цьому мігранти, які належать до гірської природно-географічної зони, мешкають переважно в населених пунктах сільського типу: кількість мігрантів із сільської місцевості на Закарпатті незалежно від статі більш ніж удвічі переважає кількість мігрантів, які мешкають у містах. Показники кореляції масштабів трудової міграції на сімейному рівні з кількістю членів сім’ї засвідчують, що збільшення кількості дітей у закарпатській сім’ї змушує батьків, у першу чергу чоловіків, частіше шукати заробітку за кордоном.

У третьому розділі – “Соціалізація дітей транскордонних трудових мігрантів в системі долання життєвих труднощів” – розглянуто загальні проблеми і труднощі дитячої соціалізації, їхні причини й вікову специфіку, наслідки їх неподолання, відстежено особливості життєвих труднощів дітей транскордонних трудових мігрантів, виявлено і проаналізовано конкретні труднощі дітей із сімей закарпатських заробітчан, з’ясовано ставлення до них дітей та їхню роль у гальмуванні чи викривленні процесів соціалізації, окреслено способи й моделі долання цих труднощів дітьми самостійно, переважно за рахунок особистісних ресурсів, та через отримання соціальної допомоги в різних видах.

У підрозділі 3.1. “Особливості життєвих труднощів дітей транскордонних трудових мігрантів” розмежовано поняття життєвих труднощів, важких життєвих ситуацій і соціальних проблем, розроблено поняття бар’єрів соціалізації та змодельовано схему їхнього ланцюга. Проаналізовано загальні джерела виникнення життєвих труднощів дитини, якими визнані неоднакові початкові умови соціалізації, пояснені з точки зору положень сучасної теорії соціальної стратифікації, розташування індивідів у статусній ієрархії, та відносна безправність дітей, наслідком якої є позбавлення дитини суверенітету, можливості відстоювати свої права, ефективно виборювати свої інтереси. Досліджено типові дитячі труднощі, пов’язані із сімейними стосунками, виявлено причини їх виникнення і наслідки неподолання. Окрему увагу зосереджено на життєвих труднощах, характерних для підліткового віку; також охарактеризовано і систематизовано можливі соціальні та психологічні соціалізаційні наслідки неподоланих життєвих труднощів у дитячому та підлітковому віці.

Результати авторського дослідження психологічного стану й емоційно-динамічних патернів закарпатських підлітків засвідчили, що для більшості з них характерні загальний негативний психологічний фон і бажання вирішити певні проблеми; це переконливо свідчить про те, що вони стикаються з життєвими труднощами, хоча специфіка цих труднощів може різнитися залежно від статі.

У підрозділі 3.2. “Особливості соціалізації дітей транскордонних трудових мігрантів” доведено, що з тими чи іншими життєвими труднощами з різним ступенем гостроти стикається більшість дітей транскордонних трудових мігрантів Закарпатської області (76,6% дітей, батько яких працює; 67,2% – батько яких раніше працював за кордоном; 77,7% дітей, мати яких працює; 78,2% – мати яких працювала за кордоном раніше). Зафіксовано значну залежність фактів праці за кордоном матерів закарпатських дітей від фактів праці їхніх батьків та з’ясовано вплив на дітей інверсії соціалізаторських ролей у сім’ї транскордонних трудових мігрантів, яка неминуча в разі тривалої відсутності когось із батьків; у цій площині життєві труднощі дітей диференційовано залежно від статі батьків, які виїжджають за кордон, з точки зору проблем аматорського заміщення батьками соціалізаторських функцій одне одного; охарактеризовано ці функції та проаналізовано негативні наслідки, пов’язані з таким заміщенням, у тому числі після повернення одного з батьків, який виїжджав за кордон, у сім’ю.

Аналіз результатів авторського емпіричного дослідження дав змогу виявити особливості життєвих труднощів, з якими найчастіше стикаються діти трудових мігрантів Закарпатської області, – вони пов’язані з різними чинниками, а саме: відсутність особистого прикладу, брак тепла й уваги, недостатність спілкування, почуття самотності, психічні навантаження і депресії, в тому числі через страх за батьків, виховання молодших братів і сестер, перешкоди на шляху навчання. З іншого боку, не підтвердилися деякі попередні припущення, наприклад, про те, що відчутні життєві труднощі дітей транскордонних трудових мігрантів Закарпаття можуть бути пов’язані з побутовою невпорядкованістю (через додаткові проблеми на побутовому рівні), з надмірними фізичними навантаженнями (у зв’язку з виконанням батьківських домашніх обов’язків). З’ясовано, що надмірне психічне напруження пов’язане з найбільш гострими життєвими труднощами для закарпатських дітей, у яких хтось із батьків працює за кордоном (на це вказали 33,3% опитаних); із психологічними труднощами набагато частіше стикаються діти, в яких за кордоном працює чи працювала мати.

Окремо досліджено проблеми, характерні для неблагополучних сімей транскордонних трудових мігрантів, оскільки вони додають труднощів, властивих дистантним сім’ям із певними дисфункціями.

У підрозділі 3.3. “Моделі долання життєвих труднощів у процесі соціалізації дітьми транскордонних трудових мігрантів” окреслено та обґрунтовано мікросоціальні (позаінституційні) та інституційні моделі і технології долання життєвих труднощів – відповідно з використанням внутрішніх (особистісних) і зовнішніх ресурсів.

Результати авторського дослідження долання життєвих труднощів дітьми транскордонних трудових мігрантів Закарпатської області показали, що вони частіше порівняно з іншими стикаються з життєвими складнощами. Встановлено, що кожного тижня стикаються з життєвими труднощами різного характеру 17,9% дітей, у яких батько працює за кордоном, і 28,5% дітей, у яких за кордоном працює мати, це дає підстави констатувати зв’язок між частотою подолання життєвих труднощів дітьми та працею за кордоном їх матерів. Розглянуто питання вироблення психологічної установки щодо труднощів та стратегій їхнього долання. Доведено тісний зв’язок між моделями реагування дітей на життєві труднощі й моделями їх самостійного долання. Визначено блоки ресурсів, які використовують позаінституційні моделі і технології самостійного долання труднощів.

Доведено, що налаштування на долання життєвих труднощів найчастіше за допомогою самостійних зусиль є суттєвою характеристикою дітей транскордонних трудових мігрантів порівняно з іншими дітьми (більшість таких дітей серед тих, у кого за кордоном працює (78,6%) чи працювала мати (82,1%)); діти із сімей заробітчан у разі виникнення життєвих труднощів майже втричі рідше порівняно з іншими дітьми звертаються по допомогу до інших. Виявлено феномен завищення самооцінки закарпатських дітей трудових мігрантів щодо здатності самостійно долати життєві труднощі, застосовуючи особистісні ресурси, порівняно з усіма іншими дітьми; крім того, з’ясовано, що діти достатньо високо оцінюють свою здатність долати труднощі порівняно із внутрішнім налаштуванням на таке долання. Окреслено складові самостійного вироблення моделей та реалізації технологій долання життєвих труднощів, обґрунтовано передумови їхньої ефективності, розроблено структуру психологічного комплексу самостійності, пояснено переваги самостійного долання життєвих труднощів.

За результатами проведеного дослідження встановлено умови ефективності реалізації інституційних технологій надання соціальної допомоги дітям транскордонних трудових мігрантів, які базуються на усвідомленні ними власних потреб в отриманні такої допомоги. Виявлено, що внутрішні очікування таких діти на допомогу від суспільства є значно більшими порівняно з іншими дітьми (серед дітей, мати яких працює за кордоном, усі бажали б отримати від суспільства певну допомогу, а серед дітей, у яких за кордоном працює батько, відмовилися від отримання такої допомоги лише 9,4% опитаних). З’ясовано, що більшість дітей, батько або мати яких працюють за кордоном, серед усіх видів допомоги, які вони хотіли б отримати від суспільства зараз, в першу чергу очікує матеріальної або фінансової допомоги (передусім через стереотип, відповідно до якого в сім’ях заробітчан формується стійка модель вирішення життєвих проблем за допомогою зароблених за кордоном грошей), меншою мірою сподіваються на допомогу знайти вихід зі стану відчуження через отримання більших можливостей спілкуватися з однолітками, ще меншою мірою – очікують допомогу у вигляді консультації фахівців. На наш погляд, такий надмірний меркантилізм свідчить про неадекватність соціалізаціних моделей (норм) таких дітей.

На цій підставі обґрунтовано напрями надання таким дітям соціальної допомоги та вибір видів соціально-педагогічної діяльності. Відповідну роботу пропонується проводити за сферами соціалізації: сімейної, шкільної та соціалізації за місцем проживання або знаходження. Визначено загальні підходи, в рамках яких повинна надаватися така допомога. Увагу акцентовано на різних напрямах соціальної роботи із сім’ями заробітчан, до яких включено соціальний супровід дітей, посередницьку діяльність, соціально-педагогічну діагностику, соціальну профілактику, надання соціально-побутових та медико-соціальних послуг, правової допомоги, психолого-педагогічне консультування, інформаційне забезпечення, сімейну психокорекцію та психотерапію, соціальну реабілітацію.

На думку дисертанта, соціальна допомога у сфері шкільної соціалізації покликана унеможливити накладення шкільної дезадаптації на сімейну. Окреслено деякі нестандартні шляхи вирішення соціалізаційних проблем дітей трудових мігрантів із неблагополучних сімей, зокрема через направлення їх до інтернатних закладів сімейного типу, які можуть об’єднувати декілька дитячих будинків сімейного типу, влаштування в прийомні та фостерні сім’ї, дитячі містечка тощо.

Таким чином проведені результати досліджень дають змогу констатувати, що труднощі в житті дітей українських трудових мігрантів є досить відчутними та призводять до виникнення у дітей низки соціальних проблем, зокрема пов’язаних із соціальною життєдіяльністю та соціальним самопочуттям. Враховуючи значні масштаби проблеми транскордонної трудової міграції, практичне використання отриманих у дисертації результатів дає можливості для суттєвого підвищення якості життя цієї категорії дітей.