КУЛЬТУРНА ДИФУЗІЯ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ




  • скачать файл:
Название:
КУЛЬТУРНА ДИФУЗІЯ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі обґрунтовано актуальність роботи, наведено її зв'язок з науковими темами, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи та практичне значення одержаних результатів, наведено особистий внесок здобувача, апробацію результатів дослідження та список публікацій. 

Розділ 1 „Теоретико-методологічні засади вивчення культурної дифузії” присвячено теоретичній концептуалізації культурної дифузії. Сьогодні соціологічна наука зосереджується радше на „соціальній динаміці”, ніж на „соціальній статиці”. Сфера культури на сьогодні є однією з найбільш підвладних змінам сфер життєдіяльності суспільства. З цього із необхідністю випливає важливість детального вивчення механізмів культурної динаміки, а особливо такого феномену як „культурна дифузія”. Переосмислення цього концепту надасть змогу більш ефективно використати потенціал даного поняття для соціокультурного аналізу. Термін „культурна дифузія” має корені в фізиці, як і багато інших понять суспільних наук в ХІХ ст. Під час дифузії, тобто процесу проникнення молекул однієї речовини в іншу, речовини змішуються. На такому природничому ґрунті було створене поняття „культурної дифузії”, що мало означати взаємне проникнення культур при їх зіткненні завдяки проникненню елементів однієї культури в іншу.

Необхідно зауважити, що культурна дифузія розуміється як процес взаємного проникнення явищ культури, й, водночас, результат цієї взаємодії. Таким чином, культурну дифузію можна визначити як процес (і водночас результат цього процесу) розповсюдження (взаємного проникнення) явищ (культури) при взаємодії різних культур.

Процеси культурної дифузії стали наприкінці ХІХ ст. об’єктом та предметом вивчення цілого наукового напряму – дифузіонізму. Автори цих робіт вивчали феномени виникнення однакових або подібних явищ у культурах різних народів та узагальнили принципи розповсюдження культурних надбань та досягнень. Ці дослідження етнографів отримали підтримку Г.Тарда, який у своїй праці „Закони наслідування” (1890) вважав, що кожен винахід або відкриття тяжіє до розповсюдження в своєму соціальному середовищі. Основні досягнення дифузіонізму пов'язані з іменами Ф.Ратцеля, Л.Фробеніуса, Ф.Гребнера, В.Шмідта (культурно-історична школа в Німеччині та Австрії), Ф.Боаса, А.Кребера, К.Уісслера, Р.Диксона (напрям „age and area” у США), У.Ріверса, Г.Еліот-Сміта (манчестерська школа). Основне положення дифузіонізму як наукового напряму полягало в тому, що головні фактори розвитку культури пов’язані із запозиченнями, переносом, змішанням її елементів.

У вивченні культурної дифузії дуже важливими, але не оціненими свого часу соціологічною спільнотою, стали мультидисциплінарні праці Г.Тарда та П.Сорокіна, переосмисленням яких займається американський вчений Е.Катц. Теоретизація сумісності (висловлена Тардом більше ніж століття тому ідея про сумісність між характеристиками речі, що дифундує, та соціально-психологічними характеристиками потенціального „приймача”, точно передбачає різноманітні сучасні дискусії про глокалізацію — глобалізацію у локальних умовах), винаходу та наслідування, взаємної спрямованості дифузії і т.д. свідчить про те, що ці вчені створили базові схеми, що є релевантними й сьогодні.

Окремо потрібно відзначити внесок Е.Роджерса у концептуалізацію культурної дифузії, але його модель „дифузії інновацій” використовується сьогодні більшою мірою в маркетингу, а не в соціологічних дослідженнях. Його модель, хоча і є дуже корисною, не може бути повністю адекватною при аналізі культурної дифузії, адже остання – це незрівнянно більше, ніж просто поширення нових товарів та послуг, вона відбувається на багатьох рівнях соціального буття та не може бути зведено до дії одних лише раціональних та певною мірою механічних факторів вибору.

Сучасний дослідник процесів культурної дифузії А.Паллоні наполягає на необхідності вивчення факторів соціальної структури при аналізі процесів культурної дифузії. Але це, безумовно важливе, твердження, призводить до методологічних труднощів, адже важко відокремити поведінку, обумовлену дифузією, від такої поведінки, що обумовлена вторинними змінами в соціальній структурі, які самі, в свою чергу, були індуковані дифузією.

Огляд найбільш важливих концептуальних осмислень феномену культурної дифузії свідчить, з одного боку, про великий евристичний потенціал даного поняття, з іншого — про відсутність несуперечливої концептуальної схеми останнього.

Після аналізу попередніх теоретичних розробок, їхніх переваг та недоліків, автором виділені такі компоненти культурної дифузії: інновація (зміст культурної дифузії); населення, яке потенційно може її прийняти та ті, хто прийняв інновацію (суб’єкт культурної дифузії); механізми комунікації між тими, хто пропонує та приймає (канали або механізми культурної дифузії). Соціальна система не може бути елементом дифузії, адже вона є зовнішньою щодо неї. Система є фактором, що впливає на процес та результат культурної дифузії, але не її елементом, як це пропонує трактувати Е.Роджерс.

Типологія та моделі культурної дифузії становлять більшою мірою теоретичний інтерес, ніж мають практичне застосування. Так, виокремлюють дифузію, що переміщується (relocational diffusion) та дифузію, що розповсюджується (expansion diffusion). Остання може бути трьох видів: контагіозна, тобто заражаюча (contagious diffusion), ієрархічна (hierarchical diffusion) та дифузія стимулу (stimulus diffusion). Більш традиційним типом типологізації є поділ культурної дифузії на горизонтальну та вертикальну, а також на дифузію між суспільствами та дифузію між групами всередині суспільства. Моделі культурної дифузії будуються також, виходячи із глобального і локального. Таким чином, виділяють спокійну модель дифузії, модель колонізації та модель відторгнення.

Змістовний аналіз процесів культурної дифузії пов'язаний не стільки з побудовою згаданих аналітичних моделей, скільки з дослідженням фактично існуючих механізмів (каналів) її протікання в сучасному світі. Проаналізовано такі механізми як міграція, туризм, споживання, дозвілля, мас-медіа та Інтернет.

Поряд з традиційними видами міграції сьогодні спостерігається міграція в межах космополітичного середнього класу, представники якого в пошуках роботи кочують з однієї країни в іншу, транслюючи цінності невкоріненості та фрагментарної ідентичності. Туризм сьогодні для розвинених країн перетворився на спосіб життєдіяльності та споживання культур, але індустрія туризму не зачіпає глибинні норми та цінності тієї культури, яка слугує екзотичною туристичною приманкою. Що стосується торгівлі та споживання, то життєві стилі та ціннісні орієнтації дифундують як завдяки інституту торгівлі як такому, так і завдяки розширенню ролі цього інституту в житті сучасного суспільства (коли мотивом споживання часто виступає не сам товар, а його новизна та постійне знаходження в потоці споживання). Дозвілля є каналом культурної дифузії завдяки поширенню його інфраструктури, побудованої на принципі квазііндивідуальності, що нібито задовольняє потреби кожного окремого індивіда, а також — через уподібнення різноманітних соціальних практик практикам дозвілля, зростанні ролі дозвілля в суспільному дискурсі та, відповідно, легкості переносу ціннісних орієнтацій та зразків скрізь оманливо безтурботний та необов'язковий контекст дозвілля. Мас-медіа онтологічно постають одним з ключовим механізмів культурної дифузії. Остання може спостерігатися на рівні зміни ціннісних орієнтацій та життєвих стилів, засвоєння нових ідентифікаційних зразків та формування ідентичностей. Дифузія проявляється у поширенні засобами медіа норм та зразків масової культури, а також брендових практик. Інтернет є новим каналом культурної дифузії, яка може спостерігатися на рівні розповсюдження ціннісних та ідентифікаційних взірців, а також на рівні утворення спільнот, що, в свою чергу, призводить до конструювання нових ідентичностей.

Здійснене порівняння терміну „культурна дифузія” з іншими, близькими за значенням, термінами сучасного соціокультурного аналізу (наприклад, „глокалізація”, „креолізація”). Найбільш близьким є поняття „гібридизації”, але воно є значною мірою ціннісно забарвленим, що, на думку автора, відштовхує це поняття в бік ідеологічних конструктів, в той час як звернення до „культурної дифузії” дає можливість використовувати цей концепт переважно дескриптивним чином для дослідження емпіричних процесів, які відбуваються в сучасному світі.

Здійснена також спроба з'ясувати, яким чином можна застосувати певні теоретичні моделі (які прямо не використовують поняття „культурної дифузії”) для аналізу культурної дифузії в сучасному українському суспільстві. Розглянуто концепцію культурної динаміки глобалізації американського теоретика П.Бергера, яка презентує західно-центричний глобалізаційний дискурс, теорію про глокалізацію та гробалізацію американського дослідника Дж.Рітцера (критичний напрям), а також теорію ізраїльського вченого У.Рама щодо символічного розмаїття та структурної гомогенізації. Остання зосереджується не на культурній гомогенізації чи гетерогенізації як єдино можливому результаті глобалізаційних процесів, а на структурах та символах. У.Рам доходить висновку, що гомогенізація відбувається на структурно-функціональному рівні, тоді як на рівні експресивно-символічному відбувається гетерогенізація. Застосування автором дисертаційного дослідження цієї моделі до сучасної української культури показує, що вона є аналітично плідною в багатьох сферах – від швидкого харчування до популярної музики та туризму.

Культурна дифузія є потужним аналітичним інструментом сучасного соціокультурного аналізу, який може бути застосованим до різноманітних сфер та процесів суспільного життя. Продуктивним є аналіз механізмів культурної дифузії в сучасному українському суспільстві. Порівняння терміну „культурна дифузія” з іншими, які також описують динаміку соціокультурних процесів, свідчить, що зазначений концепт більш повно описує цю динаміку, особливо з огляду на процесуальність, іманентно притаманну дифузії. З іншого боку, при вивченні культурної дифузії за умов глобалізації необхідно брати до уваги численну кількість досліджень, які описують ті ж самі процеси, але застосовують інший понятійно-категоріальний апарат.

Розділ 2 „Культурна дифузія ідентичностей” присвячено впливу культурної дифузії на індивідуальні ідентичності. Розглянуто сучасні підходи до концепції ідентичності (Е.Гідденс, С.Леш, М.Кастельс, З.Бауман), проаналізовані досягнення та слабкі місця конструктивістського підходу до розуміння ідентичностей, в результаті чого вирішено зупинитися на ньому. Адже мінлива, фрагментарна та нестабільна ідентичність сучасного індивіда якраз і є тим модулем, котрий найбільше потрапляє під вплив культурної дифузії, яка постає неперервним процесом культурних змін. Таким чином, саме процесуальність обумовлює апеляцію культурної дифузії до ідентичностей, тому що ідентичність, яка постійно змінюється, існує не в вакуумі, а в полі культурних інновацій.

            Практики самоконституювання майже неможливі без участі різного роду референтних груп та спільнот, які виступають у якості бауманівських „пунктів орієнтації”. Дистанціювання від традиційного поділу за віком, статтю освітою і т.д. дозволяє побачити не дуже численні, але рухливі й динамічні спільноти, які запозичують культурні інновації та продукують відповідні культурні взірці. Обґрунтовано, чому не варто ігнорувати дані групи при соціокультурному аналізі. Головна причина полягає в тому, що це ті ідентичності, які дійсно визначають поведінку людини, її стиль життя, адже вони з'явилися в результаті саморефлексії, на відміну від більш традиційних, не настільки відрефлектованих, котрі мало впливають на практики повсякденного життя.         Враховуючи певні обмеження до конструктивістського підходу, основне з яких полягає в тому, що конструювання ідентичності не може розглядатися як суцільно поширене явище за умов кризового стану сучасного українського суспільства, автор розглядає ту сферу на межі публічного та приватного, де конструювання ідентичностей відбувається майже на очах дослідника. Ідентичності, котрі описуються в масових дослідженнях, інколи можуть являти собою радше „реакцію паперу на олівець”, в той час як глибинні, мікрорівнені, дослідження не дозволяють екстраполювати їхні результати на більш широкі групи. Емпіричне ж дослідження, проведене автором, відбувається на мезорівні соціологічного аналізу та звертається до невимушених саморепрезентацій в Інтернет-просторі, який є ідеальним середовищем для конструювання ідентичностей.

            Розглядається важливість Інтернету як ресурсу для тих, хто схильний розглядати навколишній світ як джерело для самоконституювання, здійснюється спроба описати певну верству суспільства в термінах активності (так, як це вже роблять А.Ручка, Л.Скокова, Н.Соболєва, Н.Бойко) та довести, що саме блогосфера є тим сегментом Інтернету, який дає широкі можливості для задоволення комунікативних, інформаційних та, врешті, екзистенційних потреб цієї верстви.

            Проведене емпіричне дослідження, присвячене культурній дифузії в Інтернет-просторі (на прикладі блогосфери, а, точніше, блогів на базі сервісу „Живий Журнал”, далі — ЖЖ). Наведено аналіз самого сервісу (технологія, феноменологія та прагматика ЖЖ), його вплив на суспільні процеси. Дослідження, присвячене конструюванню невимушених репрезентацій та ідентичностей українських ЖЖ-користувачів, проводиться методом контент-аналізу та являє собою аналіз вказаних в профайлах користувачів „інтересів”. Така область аналізу була обрана з двох причин. По-перше, конструктивістський та рефлексивний характер сучасної ідентичності повною мірою відображений в блогах, адже користувач може змінювати інформацію про себе та свої вподобання так часто, як захоче. По-друге, профілі користувачів лежать у відкритому доступі, при цьому користувачі не знали про те, що їхні блоги використовуються як поле для соціологічного дослідження, що зробило можливим саме польовий, а не лабораторний характер даного дослідження.

                        В результаті кластерного аналізу та аналізу відповідностей виділено п'ять кластерів користувачів, розташованих на континуумах „приватності/ публічності” та „маргніальності/стандарту”: „Ділові люди” це люди, які використовують ЖЖ у професійних цілях 10%; „Стандарт-орієнтовані” це люди, налаштовані, переважно, на зразки масової культури, які не використовують всіх комунікативних можливостей ЖЖ 38,5%; „Споживачі” користувачі, що конструюють ідентичності через споживання та міжособистісні стосунки – 19%; „Субкультурники” – люди, які представляють субкультурні спільноти – 12%; „Максималісти” – користувачі, які мають найбільшу кількість різноматнітних інтересів, а їхні блоги призначені для найрізноманітніших цілей – 20,5%. Виділені кластери репрезентують відповідні типи індивідуальних ідентичностей українських ЖЖ-користувачів.

 

Висунуті гіпотези частково підтвердилися, частково — ні, основна ж гіпотеза емпіричного дослідження про те, що представлена ЖЖ частина української блогосфери продукує велику кількість різноманітних субкультурних груп користувачів (в той час як люди зі „стандартними” інтересами, які пов'язані з масовою культурою, складають відносно невелику частку ЖЖ-простору) підтвердилася тільки частково. Як би не хотілося вважати ЖЖ-простір місцем для альтернативних комунікацій, результати дослідження яскраво ілюструють те, що кластер „стандарт-орієнтовані” займає більше третини (38,5%) простору, „субкультурники” представлені невеликим за обсягом (12%) кластером. Якщо гіпотетично ЖЖ уявлявся простором самореалізації та засобом комунікації субкультурних спільнот, то проведений контент-аналіз показує, що аудиторія користувачів ЖЖ знаходиться під впливом гомогенізуючого ефекту культурної дифузії.

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Гигиенические особенности формирования и оптимизация физико-химических условий внутренней среды сильвинитовых сооружений Селиванова Светлана Алексеевна
Научное обоснование гигиенических рекомендаций по контролю и снижению загрязнения питьевой воды цианобактериями и цианотоксинами Кузь Надежда Валентиновна
Научно-методическое обоснование совершенствования экспертизы профессиональной пригодности подростков с дисплазией соединительной ткани Плотникова Ольга Владимировна
Научные основы гигиенического анализа закономерностей влияния гаптенов, поступающих с питьевой водой, на иммунную систему у детей Дианова Дина Гумяровна
Обоснование критериев токсиколого-гигиенической оценки и методов управления риском для здоровья, создаваемым металлосодержащими наночастицами Сутункова Марина Петровна

ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)