ПРАВОВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСТАРБАЙТЕРІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами та планами, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт і предмет, характеризуються методологічна, теоретична та емпірична основа дослідження, формулюється наукова новизна роботи, розкривається практичне значення отриманих результатів, вказуються ступінь апробації результатів дослідження, наявність публікацій за темою дисертації, структура та обсяг роботи.

Розділ 1 «Загальна характеристика соціального захисту остарбайтерів» складається з трьох підрозділів, які присвячено дослідженню історико-правових аспектів становлення соціального захисту остарбайтерів, визначенню правової природи, змісту та ознак категорії «остарбайтер», характеристиці права на соціальний захист остарбайтерів у міжнародних актах, законодавстві України та зарубіжних країн.

У підрозділі 1.1 «Історико-правові аспекти становлення соціального захисту остарбайтерів» відзначається, що термін «остарбайтер» походить від територіального походження примусово депортованих працівників, які вивозились до Німеччини та до союзних їй держав з країни Східної Європи, переважно України, Росії, Білорусії, інших республік СРСР та які носили на грудях знак «OST».

Досліджено історико-правові етапи регулювання статусу остарбайтерів, якими є: 1) регулювання статусу «східних робітників» у законодавстві нацистської Німеччини 1941-1945 рр.; 2) регулювання статусу колишніх примусових робітників та в’язнів концтаборів у радянський післявоєнний період 1945-1991 рр.; 3) регулювання статусу жертв нацистських переслідувань у період незалежної України з 1991 р. і по теперішній час.

Працівників, які примусово працювали в роки Другої світової війни у Німеччині, можна умовно поділити на три категорії: сільські, міські, промислові. До категорії сільських остарбайтерів належали ті, хто потрапив на роботу в сільське господарство. Міськими остарбайтерами - це особи, що працювали прислугою в заможних родинах. До категорії промислових остарбайтерів належали особи, які працювали на фабриках, заводах та підприємствах Рейху.

У роки Другої світової війни остарбайтери були позбавлені або обмежені у більшості загальновизнаних прав людини. Вони перебували поза дією трудового законодавства держави-перебування, обмежувались у праві на пересування, перебували під постійним наглядом та контролем, до них застосовувалась система штрафних санкцій за трудові й політичні провини, в тому числі смерть, час відпочинку обмежувався 3-ма годинами на тиждень, загальне соціальне страхування, страхування від нещасного випадку, право на відпустку, вільний вибір виду роботи тощо, диференціація умов праці для  категорій працівників, які потребують додаткових гарантій (неповнолітні, вагітні жінки тощо) були відсутні. Людяність стосунків до остарбайтерів заборонялась законодавством. За режимом і умовами праці остарбайтерів були поставлені, у правовому відношенні, на найнижчий рівень порівняно з особами, вивезеними з інших країн (Чехословаччини, Югославії, Франції, Греції тощо). Зміни в умовах праці остарбайтерів відбулися в лише березні 1944 р., коли в питаннях оплати праці й умовах утримання їх офіційно прирівняли до інших іноземних робітників.

Підкреслюється, що у 1943-1945 рр. законодавство СРСР що соціального захисту примусових працівників було не однозначним. Примусова робота з відбудови інфраструктури німецьких промислових підприємств та фабрик визнавалась зрадою Батьківщини, а колишні такі працівники підлягали покаранню за «співпрацю з ворогом».

У період 1945-1991 рр. було прийнято ряд  законодавчих актів щодо соціальної політики стосовно жертв війни, однак в цих документах було використано терміни «острабайтер», а застосовувалися терміни «репатріанти» або «колишні примусові робітники, насильно вивезені до Німеччини та країн її союзників». На колишніх військовополонених та в’язнів розповсюджувалися ті ж самі пільги, що й на демобілізованих із Радянської армії. Після прибуття на місце проживання їм гарантували надання роботи за спеціальністю, виділення матеріальної допомоги для організації власного господарства (грошова позика, безкоштовний лісоматеріал). Інваліди, в тому числі й ті, котрі отримали інвалідність у Рейху, мали право на пенсію. Остарбайтерам зберігався безперервний загальний трудовий стаж, а інвалідам до нього зараховувався ще і період роботи в Німеччині. Багатодітні репатріантки мали право на допомогу й пільги.

Законодавство України щодо соціального захисту остарбайтерів почало формуватись лише наприкінці 1990-х рр. Його формування тісно пов’язано з міжнародною співпрацею таких країн як Німеччина, Австрія, на рівні державних органів і різноманітних громадських фондів. І хоча законодавство України щодо соціального захисту остарбайтерів, яке не відрізнялося системністю, послідовністю та ефективністю, його поява стала початком створення механізму захисту постраждалих, організації діяльності органів і фондів причетних до реалізації проектів щодо соціального захисту остарбайтерів.

Підрозділі 1.2 «Правова природа, зміст та ознаки категорії «остарбайтер»» присвячено аналізу терміну «острабайтер» під яким визначено осіб, які в примусовому порядку були вивезені на роботи до Німеччини та її союзників під час Другої світової війни та особи, які були обставинами війни вимушені працювати в окупаційних країнах.

Підкреслюється, що у вітчизняну історіографію термін «остарбайтер» увійшов як той, що характеризує примусового робітника. «Східні робітники» – так у нацистській Німеччині офіційно називали іноземних робітників з окупованих територій Радянського Союзу. Сьогодні колишніми остарбайтерами  є особи похилого віку, і зокрема, категорія престарілих осіб (більше 80 років)

Сьогодні термін «остарбайтер» найчастіше використовується в словниках та енциклопедіях. У нормативно-правових актах, що регулюють соціальний захист остарбайтерів, вживаються різні поняття: «жертви нацистських переслідувань» та «особи, які були насильно вивезені на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників». Одностайності щодо використання єдиного терміну поки немає, чим і пояснюються недоліки законотворчої діяльності та практики застосування відповідних норм.

Охарактеризована система законодавства у сфері захисту прав остарбайтерів в Україні, яка складається з: 1)  Конституції України; 2) міжнародних актів; 3) кодексів та законів України (зокрема «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про жертви нацистських переслідувань»); 4) підзаконних актів.

Досліджено співвідношення поняття «остарбайтер» і «гастарбайтер», як терміну, що позначає працівників-мігрантів, а також іншими поняттями, зокрема «примусові робітники», «східні робітники», «в’язні концтаборів», «малолітні в’язні нацизму»,  «військовополонені», «репатріанти», «жертви нацистських переслідувань» та «особи, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав» тощо.

Внесена пропозиція закріпити термін «остарбайтер» у ст. 1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», а також передбачити систему принципів соціального захисту остарбайтерів.

Підрозділі 1.3 «Право на соціальний захист остарбайтерів у міжнародних актах, законодавстві України та зарубіжних країн» присвячено аналізу міжнародно-правового регулювання соціального захисту остарбайтерів у післявоєнний та в сучасний період. Наголошується, що результати Нюрнбергського процесу, якими засуджено фашизм, нацизм та інші злочини проти людства (в тому числі військові) мали одне із основних значень для розвитку міжнародного законодавства у сфері соціального захисту жертв війни.

Система міжнародних актів, які містять правові норми, соціальні стандарти у сфері соціального захисту жертв нацистських переслідувань складається з: декларацій, конвенцій, проектів міжнародних організацій, міждержавних угод. Норми таких актів мають різну юридичну силу, одні мають силу рекомендацій, встановлюють бажаний напрям діяльності, другі зобов’язані контролювати та нести відповідальність за виконання. Відзначається, що основним актами у цій сфері є Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції Міжнародної організації праці № 29 про примусову чи обов’язкову працю, Конвенція № 105 про скасування примусової праці, а регіональним документом щодо захисту прав людини, в тому числі соціальних є Конвенція про захист прав людини та основних свобод,  1950 р., Європейська соціальна Хартія, Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини тощо.

Розділ 2 «Правовідносини з соціального захисту остарбайтерів», який складається з трьох підрозділів, присвячено аналізу організаційно-правових форм, видів та суб’єктів соціального захисту остарбайтерів, підставам виникнення, зміни та припинення правовідносин з соціального захисту остарбайтерів зору та проблемам та шляхам удосконалення їх правового забезпечення.

У підрозділі 2.1 «Організаційно-правові форми, види та суб’єкти соціального захисту остарбайтерів» підкреслено, що посилення соціального захисту остарбайтерів надзвичайно важливе для України у сучасних умовах реалізації стратегічного курсу побудови соціально орієнтованої ринкової економіки та інтеграції у світовий економічний та правовий простір. На цій основі обстоюється позиція, що соціальний захист остарбайтерів є окремою складовою турботи держави про своїх громадян, бо в його основу закладено юридичну компенсацію для постраждалих від злочинів проти життя та здоров’я осіб, їх прав та свобод під час найстрашнішої війни в історії людства.

Під організаційно-правовими формами соціального забезпечення остарбайтерів слід розуміти способи його фінансування і здійснення. Значення організаційно-правових форм соціального забезпечення полягає в тому, що вони дають змогу найбільш раціонально розподілити через систему соціального забезпечення грошові засоби на основі принципу соціальної справедливості.

Видами соціального захисту остарбайтерів визнані певні матеріальні блага, які надаються в рамках певної організаційно-правової форми особам, які постраждали внаслідок нацистських переслідувань. При цьому до видів соціального захисту остарбайтерів можна віднести: грошові виплати, натуральну допомога; пільги; субсидії; медичну допомога; лікарські засоби; інші вироби медичного призначення, технічні засоби реабілітації, технічні засоби пересування; соціальне обслуговування.

У підрозділі зазначається, що найважливіше місце серед суб’єктів правовідносин у сфері захисту остарбайтерів належить державі. Саме держава в особі її уповноважених органів з урахуванням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права повинна закріплювати і захищати остарбайтерів. Сьогодні систему держаних органів у цій сфері складають: Кабінет Міністрів України, Міністерство соціальної політики, Державна служба з питань інвалідів та ветеранів, Фондом соціального захисту інвалідів. Важливе значення у здійсненні соціального захисту остарбайтерів належало і належить громадським організаціям, зокрема Німецькому фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», Міжнародна громадська організація «Міжнародний фонд «Взаєморозуміння і толерантність», Німецький Федеральний фонд «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», Німецька спілка «Kontakte-Контакты e.V.», Союз Самаритян України, Всеукраїнська благодійна організація «Турбота про літніх в Україні» тощо.

Підрозділі 2.2 «Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин з соціального захисту остарбайтерів» присвячено дослідженню юридичних фактів, а також їх сукупності як підставами виникнення, зміни та припинення правовідносин з соціального захисту остарбайтерів.

Зазначається, що враховуючи те, що остарбайтери є спеціальними суб'єктами, які отримують соціальне забезпечення, тобто мають спеціальний правовий статус, виникнення правовідносин з соціального захисту з ними пов’язано з наявністю відповідних юридичних фактів: виконання цими особами обов'язків, які мають важливе значення для держави (участь у бойових діях) або заподіяння шкоди цим особам внаслідок військових конфліктів.

Спеціальний правовий статус остарбайтерів потребує його обов'язкового підтвердження для реалізації у відповідних правовідносинах прав, які становлять зміст цього статусу. Способом підтвердження може бути одержання відповідного посвідчення або іншого документа, що засвідчує спеціальний правовий статус, на підставі якого надаються відповідні компенсації, пільги, допомоги. Зокрема посвідчення видаються особам, які визнані жертвами нацистських переслідувань на підставі одного з таких документів: 1) довідки, виданої органами Служби безпеки, державними архівами, архівами МВС, Міноборони, архівними установами інших держав; 2) довідки Військово-медичного музею колишнього СРСР (Санкт-Петербург); 3) довідки Міжнародної служби розшуку Червоного Хреста; 4) довідки з архівів-музеїв, утворених в місцях розташування колишніх фашистських концтаборів (Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Маутхаузен, Ревенсбрюк та інших), гетто та інших місць примусового утримання і примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також архівів іноземних антифашистських організацій. За відсутністю документів факт і період перебування в місцях примусового тримання встановлюються в судовому порядку. Статус жертви нацистських переслідувань встановлюються органами соціального захисту населення за місцем їх проживання.

У підрозділі досліджується судова практика, щодо підтвердження юридичних фактів, що дають право на визнання статусу остарбайтера.

У підрозділі 2.3 «Проблеми та шляхи удосконалення правового забезпечення соціального захисту остарбайтерів в Україні» досліджуються проблемні питання соціального захисту остарбайтерів в Україні та закордоном. Обґрунтовано, що держава повинна здійснювати соціальну політику у напрямку забезпечення достатнього, а не мінімального рівня соціального захисту остарбайтерів. Соціальний захист цієї категорії громадян має наблизитися до кращих світових стандартів дотримання прав людини, що, в свою чергу, поставить нашу країну на один рівень з найрозвиненішими країнами світу, суспільний лад яких ґрунтується на засадах демократії та гуманного ставлення до людини.

Колишні примусові робітники з Франції, Італії, і особливо з Польщі, після війни отримували від держави значну матеріальну підтримку, тоді як радянські остарбайтери були прирівняні до зрадників батьківщини. Лише з набуттям незалежності в Україні вони здобули належне визнання в суспільстві як учасники війни і жертви нацистських переслідувань.

Для покращення стану соціального захисту остарбайтерів в Україні необхідно: удосконалити управління системою соціального захисту та її законодавчу базу; систематизувати соціальні виплати; здійснити ефективне наукове і методологічне забезпечення державної соціальної допомоги; використати досвід розвинутих європейських країн. Обґрунтовано доцільність виступити Україні ініціатором міжнародних переговорів з Німеччиною та Австрією щодо прирівнювання в правовому статусі остарбайтерів з України до працівників інших держав, які були примусово вивезені під час Другої світової війни (зокрема у виплаті компенсацій).

У підрозділі з урахуванням позитивного досвіду таких країн як Ізраїль, Польща, США, доведена можливість створення аналогічних моделей соціального захисту остарбайтерів з урахуванням створення механізму забезпечення остарбайтерам ефективної медичної допомоги, доступу до відповідних лікувальних закладів, забезпечення необхідними ліками, які можуть знадобитися для збереження або покращання рівня їх життєдіяльності з урахуванням їх віку.