ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ ВІДКРИТОГО ТИПУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено стан наукової розробки проблеми, зв’язок роботи з науковими планами та програмами, сформульовано мету та задачі, визначено об’єкт і предмет, методи дослідження, його методологічну основу, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведені дані про їх апробаці

Розділ 1 «Кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються засудженими у кримінально-виконавчих установах відкритого типу» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Огляд літератури за темою дослідження» зазначено, що запобігання злочинам, які вчиняються у КВУ відкритого типу, може бути реалізоване шляхом інформаційного забезпечення правозастосовної діяльності. Автором систематизовані відомості про зміст дисертаційних та монографічних досліджень, а також досліджень, викладених у статтях, які були проведені з означеної проблематики на теренах пострадянського простору. Проаналізовано основні здобутки вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі кримінології, кримінально-виконавчого права щодо питань кримінологічної характеристики злочинів, що вчиняються засудженими у КВУ відкритого типу, та визначено методологічну базу дослідження, специфіка якої зумовлена назвою та змістом роботи. Доведено, що комплексних досліджень, які повною мірою розкривають зміст запобігання злочинам, що вчиняються у КВУ відкритого типу, як в Україні, так і за кордоном, практично немає. Дисертантом виокремлено праці, у яких порушувалися питання: 1)  запобігання вчиненню злочинів засудженими в органах і установах виконання покарань; 2) запобігання окремим злочинам; 3) запобігання вчиненню злочинів особливими категоріями засуджених; 4) кримінально-виконавчих засад діяльності виправних центрів; 5) оперативно-розшукових заходів запобігання злочинам, що вчиняються засудженими. Запропоновано доповнити Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» категоріями осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі.

У підрозділі 1.2 «Стан і тенденції злочинності у кримінально-виконавчих установах відкритого типу» ідеться про суспільну небезпеку вчинення злочинів засудженими, які відбувають покарання у КВУ відкритого типу. Проаналізовано структуру та динаміку злочинів, що вчиняються у цих установах. Зазначено, що в структурі злочинності у КВУ відкритого типу домінують, зокрема, такі злочини: ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі – 74 %; злочини у сфері обігу наркотичних засобів – 15 %; злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань – 4 %. Шляхом аналізу емпіричних даних дисертантом встановлено, що з 75 кримінальних справ, порушених за ст. 390 КК України: 10 – порушено за неповернення до місця відбування покарання засудженого до обмеження волі, якому було надано короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, 1 – за неповернення до місця відбування покарання засудженого до позбавлення волі, якому було надано короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, 49 – за самовільне залишення місця обмеження волі та 15 – за систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання. Визначено, що загальна кількість неповернень та самовільних залишень КВУ відкритого типу складає 59 % від загальної кількості злочинів, що вчиняються у цих установах. Виявлено найбільш уразливі у криміногенному відношенні (за тими або іншими складами злочинів) виправні центри на території України. Обґрунтовано, що важливою та невід’ємною складовою ефективності загальнопрофілактичної діяльності КВУ відкритого типу є комплексне планування, що забезпечує організацію і координацію спільних зусиль виправних центрів, органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування, служб зайнятості населення, адміністрації підприємств, установ, організацій, на яких працюють засуджені, громадськості, а також засобів масової інформації з виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Аналіз стану і тенденцій злочинності у КВУ відкритого типу надав можливість розкрити її кримінологічну характеристику, насамперед, сформулювати визначення цих видів злочинів і з’ясувати їх місце у загальній структурі злочинності та серед злочинів, що вчиняються в установах виконання покарань взагалі.

У підрозділі 1.3 «Причини і умови вчинення злочинів засудженими у кримінально-виконавчих установах відкритого типу» узагальнено погляди фахівців щодо сутності основних детермінантів окремих видів злочинів, конкретного злочину, причин і умов злочинності у КВУ відкритого типу. Запропоновано багаторівневий підхід до виявлення причин і умов вчинення злочинів засудженими у КВУ відкритого типу та обґрунтовано їх поділ на суб’єктивні (внутрішні) та об’єктивні (зовнішні) причини. Зокрема, до внутрішніх (суб’єктивних) причин вчинення злочинів такими засудженими дисертантом віднесено криміногенну мотивацію, яка включає в себе: прагнення засудженого до повного звільнення; підтримання і завоювання авторитету серед засуджених; насильницьку та корисливу поведінку (щодо інших складів злочинів). Щодо внутрішніх (суб’єктивних) умов вчинення злочинів засудженими у КВУ відкритого типу дисертантом встановлено обставини, які сприяють реалізації криміногенної мотивації і входять у суб’єктивну сферу особистості злочинця-засудженого, – інші властивості, процеси і стани як біологічного, так і психологічного походження. Доведено, що зовнішні (об’єктивні) причини вчинення злочинів засудженими у КВУ відкритого типу пов’язані з конфліктно-криміногенною ситуацією між засудженими, адміністрацією та іншими суб’єктами. Зовнішні (об’єктивні) умови полягають в особливостях мікросередовища, в якому знаходиться засуджений під час відбування покарання у виді обмеження волі. Запропоновано методи виявлення об’єктивних умов вчинення злочинів засудженими у КВУ відкритого типу: оперативно-розшуковий; нагляду і безпеки; психолого-педагогічний та профілактичний. Доведено, що поділ причин і умов вчинення злочинів засудженими у КВУ відкритого типу на внутрішні (суб’єктивні) та зовнішні (об’єктивні) у більшому ступені дозволяє деталізувати об’єкт запобіжного впливу.

Розділ 2 «Характеристика особи засудженого, який вчиняє злочин у кримінально-виконавчих установах відкритого типу» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Соціально-демографічні та морально-психологічні ознаки особи засудженого, який вчиняє злочин у кримінально-виконавчих установах відкритого типу» зазначено, що під час відбування покарання у КВУ відкритого типу злочини переважно вчиняються особами у віці від 24 до 29 років (36,5 % від загальної кількості засуджених, які вчинили злочини у виправних центрах). Переважна більшість засуджених, які вчиняють такі злочини, – чоловіки; жінки складають близько 2 %. За рівнем освіти серед засуджених, які вчиняють злочини у КВУ відкритого типу, найбільше осіб з базовою та повною середньою освітою (відповідно 18,5 % та 60,4 %), дещо менше осіб із середньою спеціальною освітою (16,5 %), найменше – із початковою середньою та вищою освітою (по 2,3 %). Отримані дані свідчать про наявність проблеми значної педагогічної занедбаності досліджуваної категорії засуджених. Більше половини (60,8 %) засуджених, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу, взагалі ніколи не мали сімей. У шлюбі з числа цієї категорії осіб перебувало лише 7,7 %, а 15,8 % у шлюбі мали дітей. Розірвали шлюб у процесі відбування покарання 11,9 % із числа осіб, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу. Майже половина (46,9 %) засуджених, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу, виховувалась у неповних сім’ях, інтернатах, дитячих будинках. З числа вивчених засуджених 19,6 % мали дітей. За результатами дослідження встановлено 100-відсоткову працездатність засуджених, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу. Виявлено ціннісні орієнтації таких засуджених: престиж, авторитет серед засуджених; честь, гідність; вирішення конфліктної ситуації у виправних центрах; протест проти системи виконання покарань; придбання спиртного, наркотиків, сильнодіючих речовин; ухилення від покарання; дотримання кримінальних традицій; здобуття грошей, інших цінностей; отримання свободи та ін. Виявлено постійну готовність до вчинення злочину у 6,9 % засуджених. Великий відсоток (25,8 %) осіб рішення про вчинення злочину приймають заздалегідь, до виникнення сприятливої ситуації. Прийняття рішення у сприятливій ситуації, не обдумано виявлено у 26,9 % засуджених, а рішення, яке склалося миттєво, було виявлено у 28,9 %.

У підрозділі 2.2 «Кримінально-правові ознаки особи засудженого, який вчиняє злочин у кримінально-виконавчих установах відкритого типу» визначено, що ці ознаки значною мірою зумовлюють ступінь суспільної небезпеки злочинів і злочинців, характеризують ті риси, які сприяли вчиненню злочину. Такий підхід дозволив певною мірою судити про перспективи виправлення і ресоціалізації засуджених до обмеження волі, а також здійснювати спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи запобігання злочинам у КВУ відкритого типу. Встановлено, що усі засуджені відбували покарання за вчинення злочинів, передбачених розд. II, IV, V, VI, XI, XII, XIII, XV, XVIII Особливої частини Кримінального кодексу України, тоді як у числі усіх осіб, які відбували покарання у КВУ відкритого типу, засуджені за ці діяння склали 66,1 %, а 33,9 % були засуджені за інші кримінально карні діяння. Серед кримінально-правових ознак встановлено роль інформації про вчинення злочину під час відбування покарання, оскільки вона дозволяє установити ефективність запобігання новим злочинам серед засуджених до обмеження волі. У роботі сформульовано висновок про визнання цієї діяльності ефективною, оскільки частка спеціального рецидиву серед засуджених до обмеження волі складає 1,9 %. Автором проведено аналіз злочинів, вчинених засудженими під час відбування покарання у КВУ відкритого типу та встановлено, що злочин, передбачений ст. 390 Кримінального кодексу України становить серед них 83,1 %; ст. 309 КК – 9,6 %; ст. 391 КК – 5,8 %; ст. 392 КК – 3,8 %; ст. 152 КК – 1,9 %; ст. 122 КК – 1,9 %; ст. 342 КК – 1,9 %; ст. 185 КК – 1,9 %; ст. 186 КК – 1,9 %; ст. 187 КК – 1,9 %. Доведено, що значна частина злочинів (близько 40 %) вчиняється у перші 3 місяці відбування покарання у виді обмеження волі. 28,5 засуджених на момент вчинення злочину у КВУ відкритого типу перебували у стані алкогольного сп’яніння. Виявлено, що до вчинення злочину у КВУ відкритого типу одну судимість мали у 44,2 % засуджених; дві – 23,8 %; три – 11,2 %; чотири – 3,8 %; п’ять – 3,8 %; шість – 5,4 %; сім – 1,9 %; вісім – 3,8 %; дев’ять судимостей – 1,9 % засуджених.

Результати ставлення засудженого, який вчиняє злочин у КВУ відкритого типу, до вчиненого злочину (зокрема, визнання вини), дозволили дисертанту констатувати, що: 1) серед осіб, яким покарання у виді обмеження волі призначено у порядку ст. 82 Кримінального кодексу України, 100 % засуджених визнали свою вину; 2) серед осіб, яким покарання у виді обмеження волі призначено від самого початку, свою вину у вчиненому злочині визнали близько 75 %; 3) щодо ставлення засуджених до злочину, вчиненого під час відбування покарання у виді обмеження волі, показник повного визнання вини склав 85,0 %, часткового визнання – 11,2 %, відповідно 3,8 % засуджених до обмеження волі не визнали своєї вини у вчиненні нового злочину під час відбування покарання.

У підрозділі 2.3 «Кримінально-виконавчі ознаки особи засудженого, який вчиняє злочин у кримінально-виконавчих установах відкритого типу» дисертантом установлено, що найбільш загальним показником кримінально-виконавчих ознак особи засуджених, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу, є місце відбування покарання. Питома вага осіб, яким покарання у виді обмеження волі призначено у порядку застосування ст. 82 Кримінального кодексу України, серед засуджених, які під час відбування покарання у виді обмеження волі вчинили новий злочин, складає 39,6 %. Дисертантом установлено, що 83,8 % усіх засуджених до покарання у виді обмеження волі відбували покарання в межах області за місцем проживання до арешту, тоді як із числа охоплених дослідженням засуджених, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу, таких було 61,9 %, що може свідчити про наявність додаткового криміногенного фактору при вчиненні ухилення від відбування покарання у формі самовільного залишення виправного центру. Дослідження поведінки засудженого, який вчиняє злочин у КВУ відкритого типу, та ставлення його до суспільно корисної праці дозволило дисертанту встановити, що частка засуджених, які позитивно характеризуються (осіб, які стали на шлях або довели своє виправлення), складає 9,4 % усіх засуджених, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу, при повній відсутності осіб, які довели своє виправлення. Частка засуджених, які негативно характеризуються, та систематичних порушників установленого порядку відбування покарання складає 70,2 %, частка недостатньо вивчених засуджених з-поміж тих, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу, склала 20,4 %. Така кількісна характеристика призводить до того, що засуджені гірше за інших (особливо тих, які засуджені вперше) ставляться до праці та участі у самодіяльних організаціях, мають більше стягнень і менше заохочень. Установлено, що несумлінно ставилися до праці 65,8 % засуджених, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу. У роботі дисертантом зазначено, що 8,1 % осіб, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу, не працювали, водночас, більше однієї шостої таких засуджених від роботи не відмовлялися, тоді як близько 15 % відмовлялися, у т. ч. 6,9 % – один раз, 3,8 % – два рази, 2,3 % – три, 1,9 % – чотири і більше разів. Щодо трудового стажу засуджених у період відбування покарання до вчинення злочину, то він склав: до 1 року – 33,8%, від 1 до 2 років – 16,2 %, від 3 до 5 років – 5,8 %, інше – 8,5 %. З числа засуджених, які вчинили злочини у КВУ відкритого типу, на власному виробництві у виправному центрі працювали 44,2 % засуджених, на контрагентських об’єктах – 55,8 %. Проведений автором аналіз дає підстави для висновку, що профілактичний акцент має «зміщуватися» у сферу контрагентського виробництва як найбільш криміногенно небезпечну ділянку. У роботі встановлено причини кризового стану громадської діяльності у КВУ відкритого типу та її профілактичного потенціалу, зокрема: по-перше, те, що вона не знаходить підтримки та схвалення у середовищі засуджених; по-друге, недоліки роботи співробітників установ, які не приділяють їй належної уваги, ставляться до неї формально.

складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Загальносоціальні заходи запобігання злочинам у кримінально-виконавчих установах відкритого типу» визначено поняття «запобігання злочинам у кримінально-виконавчих установах відкритого типу», під яким автор розуміє різновид соціально-профілактичної діяльності, функціональний зміст і мета якої полягає у перешкоджанні дії причин і умов злочинності та її виявів у процесі виконання та відбування покарання у виді обмеження волі. Дисертантом підтримано позицію вчених-криміналістів, що запобігання вчиненню злочинів – це складний, багатогранний, комплексний процес, який охоплює всю сукупність заходів, що здійснюються суб’єктами запобіжної діяльності та включають у себе: загальнодержавні заходи економічного, соціального, ідеологічного, технічного та організаційного впливу; заходи правового порядку, що визначають головні напрями запобіжної діяльності, діяльність правоохоронних органів щодо виявлення та усунення причин і умов злочинності, виявлення осіб, схильних до вчинення злочинів та проведення з ними індивідуально-профілактичної роботи. Наголошено на необхідності кодифікації законодавства про запобігання злочинності (шляхом ухвалення окремого кодексу або спеціального закону). Вказано на необхідність закріплення у Кримінально-виконавчому кодексі України норми щодо диференціації виправних центрів для засуджених: 1) вперше, 2) рецидивістів; 3) яким обмеження волі призначено у порядку заміни невідбутої частини позбавлення волі (ст. 82 Кримінального кодексу України).

У підрозділі 3.2 «Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам у кримінально-виконавчих установах відкритого типу» зазначається, що ці заходи спрямовано на усунення, послаблення чи нейтралізацію причин і умов злочинів, а також на запобіжну роботу із засудженими, які відбувають покарання у КВУ відкритого типу. Запропоновано низку заходів спеціально-кримінологічного характеру за видами злочинів, найбільш характерних для цих установ (злочини проти особи; злочини у сфері обігу наркотичних засобів; злочини проти правосуддя), зокрема: забезпечення належного внутрішнього розпорядку, режиму; залучення засуджених до суспільно корисної праці; соціально-виховна робота із засудженими; навчання засуджених; залучення громадськості до виховного процесу; участь засуджених у самодіяльних організаціях; релігійний вплив на засуджених; переведення засудженого до іншої установи виконання покарань; переведення на поліпшені умови тримання; заміна невідбутої частини покарання більш м’яким; умовно-дострокове звільнення; методи переконання і заохочення; методи примусу; підвищення професійного і культурного рівня співробітників виправних центрів та поліпшення їх матеріально-побутових і соціальних умов. Підкреслено роль інформаційно-аналітичної роботи для запобігання злочинам у КВУ відкритого типу. Обґрунтовано авторський підхід щодо введення до штату виправних центрів посади аналітика, а у перспективі – створення спеціального аналітичного структурного підрозділу або групи з метою запровадження повноцінного використання системи організації збору, аналізу та використання кримінологічно значущої інформації.

Обґрунтовано важливість оперативно-розшукового запобігання у системі спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинам у КВУ відкритого типу, а також взаємодії оперативних підрозділів цих установ з органами внутрішніх справ у цьому напрямі. У рамках удосконалення процесу взаємодії оперативних підрозділів КВУ відкритого типу та органів внутрішніх справ запропоновано проект «Інструкції з організації розшуку засуджених, які ухиляються від відбування покарання у виді обмеження волі».

У підрозділі 3.3 «Індивідуальні заходи запобігання злочинам у кримінально-виконавчих установах  відкритого типу» зазначається, що індивідуальне запобігання злочинам у КВУ відкритого типу включає систему заходів виявлення та позитивного впливу на конкретних осіб, від яких, судячи з їх поведінки, можна очікувати вчинення злочинів. Об’єктами індивідуального запобігання злочинам у цих установах визнано осіб, які вже вчинили злочин та відбувають покарання у виді обмеження волі. Індивідуальне запобігання здійснюється з використанням заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного характеру. Його об’єктами є не лише безпосередньо особа, а й негативні елементи середовища, у якому вона формується. Визначено методи індивідуального запобігання злочинам у КВУ відкритого типу, які диференційовано на такі групи: 1) вивчення засуджених; 2) виявлення правил поведінки засуджених, що «відхиляються» від визначених, прийнятих при виконанні покарання норм; 3) обліку; 4) контролю та 5) впливу (корекції) на них. Актуалізовано напрями реалізації індивідуальних заходів запобігання злочинам у КВУ відкритого типу, зокрема: робота з сім’ями засуджених; удосконалення роботи з малими неформальними групами негативної спрямованості; вплив на психологічні та моральні особливості особистості засуджених; урахування типологічної приналежності конкретного засудженого; подолання відчуження і дезадаптації особи; участь медичного персоналу в індивідуальному запобіганні злочинам у КВУ відкритого типу. З метою покращення індивідуально-профілактичної роботи висловлено пропозицію щодо введення до штату виправних центрів посади лікаря-психіатра. Виокремлено етапи запобігання злочинам у КВУ відкритого типу на індивідуальному рівні. Визначено групи засуджених до покарання у виді обмеження волі, щодо яких необхідно застосовувати індивідуальні заходи запобігання. Запропоновано типові заходи індивідуального запобігання, зокрема: постановка на профілактичний облік, застосування заходів заохочення і стягнення, оперативний супровід та ін. Доведено, що ефективність їх застосування залежить від того, наскільки характер, обсяг та інтенсивність індивідуального запобіжного впливу відповідає особливостям засудженого та його найближчого оточення.