ФOРМУВАННЯ КOНКУРEНТOСПРOМOЖНOСТI РEГIOНУ: СТРУКТУРНO-IНСТИТУЦIЙНИЙ АСПEКТ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади конкурентоспроможності регіону: структурно-інституційні складові» узагальнено теоретичні підходи до визначення конкурентоспроможності регіону; визначено місце й роль інституційного середовища в системі забезпечення конкурентоспроможності регіону, систематизовані інституційні засади концептуального обґрунтування конкурентоспроможності регіону.

Застосовуючи вертикально-структурний аналіз, який розкриває ієрархію формування конкурентних переваг (різний характер конкурентної взаємодії) від простого − товарного рівня до найбільш складного − рівня національної економіки, ідентифіковано та логічно обґрунтовано комплексний характер поняття конкурентоспроможності. Він розрізняється стосовно масштабів світового (глобального), інтернаціонального, національного, регіонального, місцевого, локального ринків, виходячи з того, що носіями конкурентних переваг можуть бути різні економічні суб'єкти (товари, підприємства, організації або їх групи, галузі, регіони, національні економіки або їх об'єднання), які ведуть боротьбу за лідерство в різних сферах економічних відносин.

Розкрито сутність синтетичного підходу до дослідження конкурентоспроможності регіонів, що, на відміну від попередніх розробок, базується на більш широкій методичній основі, тому що припускає синтез не тільки відтворювального, корпоративного, кон'юнктурного підходів, а й інституційного, що передбачає специфічний цикл відтворення за умови ефективного функціонування всіх взаємопов'язаних інституційних суб'єктів регіону і забезпечує можливість використання більш широкого інструментарію в процесі вибору індикаторів конкурентоспроможності.

На основі узагальнення та систематизації існуючих підходів до тлумачень понять «конкурентоспроможність», «регіон» «конкурентоспроможність регіону», «інституційне середовище регіону» запропоновано авторське визначення категорії конкурентоспроможності регіону, що розглядається як здатність регіону до відтворення за рахунок реалізації множини взаємопов’язаних елементів, що утворюють його соціальну та виробничу інфраструктуру, в умовах оптимального інституційного середовища при міжрегіональній взаємодії до самостійної ефективної господарської діяльності, забезпечувати стійке економічне зростання і підвищення рівня й якості життя населення.

Встановлено, що у загальній низці обставин, які визначають конкурентоспроможність регіону, фундаментальну основу становлять інституційні фактори, які забезпечують трансформування в конкурентні переваги й створюють позитивні (продуктивні) мотивації для розвитку економіки регіону та зростання добробуту населення. До таких факторів віднесено: конкурентні регіональні ринки; інститути регіонального управління, які забезпечують рівний доступ до ресурсів, гарантований захист прав власності, низький рівень корупції, коли регіональна влада виступає як агент економічної координації, робота якої спрямована на усунення структурних диспропорцій в регіоні та добровільно відмовляється від пошуку природної, ситуаційної бюджетної ренти; незалежний суд та потужна система органів охорони правопорядку і виконання судових рішень; інститути освіти і науки, інфраструктури, які пов'язують економічних суб'єктів, дозволяють знижувати витрати на пошук й передачу інформації; система культурних, релігійних цінностей і поведінкових особливостей, які стимулюють інноваційний тип поведінки агентів ринку.

З’ясовані якісні характеристики регіональних інститутів та визначено інституційне середовище регіону продуктивного типу як упорядковану сукупність інститутів, організацій та їх взаємозв'язків, що утворюють інституційний простір регіону, сформований під впливом як внутрішньої інтеграції економічних суб'єктів, так і зовнішніх факторів, де на основі системи стимулів і механізмів примусу забезпечується подолання функціональної та інформаційної роз'єднаності елементів регіональної системи, а також орієнтація її руху в напрямку забезпечення конкурентоспроможності, дозволили врахувати структурно-інституційний аспект при визначенні структури СЕС регіону (рис. 1). При цьому до складу внутрішнього середовища включені: 1) формальні інститути (правові норми), між якими існує чітка ієрархічна підпорядкованість, яка забезпечує несуперечність і єдність законодавчої бази держави; 2) неформальні інститути, що склалися в результаті тривалого процесу суспільної еволюції й існують у формі морально-етичних, релігійних та ідеологічних переконань громадян; 3) органи громадського примусу і контролю, представлені судовою системою, силовими структурами та громадськими організаціями; 4) організації (регіональні органи управління, організації економічної та соціальної підсистем регіону), які, здійснюючи в рамках інституційного середовища різні види діяльності, в свою чергу, впливають на її інститути. Владні органи державного рівня і сформовані ними формальні інститути регіональної політики визначені як елемент зовнішнього інституційного середовища регіону.

У другому розділі «Оцінка та умови формування конкурентоспроможності регіонів України в умовах сучасного інституційного середовища» досліджено соціально-економічні передумови, фактори інституційного забезпечення конкурентоспроможності на національному та міжнародному рівні, оцінено інституційну складову конкурентоспроможності регіонів, визначено проблемні зони розвитку інституційного середовища в системі забезпечення конкурентоспроможності регіонів.