УПРАВЛІННЯ ДИВЕРСИФІКОВАНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ НА РИНКУ БУДІВЕЛЬНОЇ КЕРАМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано її мету і завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; відображено зв’язок теми з існуючими науковими розробками. Висвітлено наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів дослідження, подано відомості про їх апробацію та висвітлення у публікаціях автора.

У першому розділі «Теоретичні основи управління диверсифікованими підприємствами» розкрито сутність диверсифікації як економічної категорії; проаналізовано й уточнено класифікацію видів і типів диверсифікації; показано взаємозв’язок видів диверсифікації та форм і процедур її реалізації; узагальнено фактори й мотиви диверсифікації діяльності, що обумовлюють формулювання її цілей; висвітлено методологічні засади управління диверсифікованими підприємствами з позицій системного підходу.

Проведений етимологічний аналіз існуючих підходів вітчизняних і зарубіжних науковців до сутності диверсифікаційних процесів дав змогу охарактеризувати природу даної економічної категорії в системі стратегічного управління підприємств. На підставі аналізу наукових джерел та узагальнення досліджених положень запропоновано власне бачення диверсифікації діяльності як «складного динамічного процесу розвитку підприємства, що відбувається під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів ринкового середовища та охоплює різноманітні організаційні, економічні, правові, соціальні та інші зміни в його діяльності й реалізується з метою підвищення ефективності функціонування за рахунок своєчасної реакції та адаптації до змін економічної кон’юнктури, використання синергетичних ефектів від взаємодії, забезпечення росту прибутків шляхом використання ринкових можливостей, а також формування й зміцнення конкурентних переваг у довгостроковій перспективі». Детерміновано, що диверсифікація виражає загальногосподарську й комерційну діяльності підприємств і передбачає проникнення моноспеціалізованого бізнесу в споріднені галузі і/або сфери, що не мають прямого виробничого зв’язку чи функціональної залежності від основного виду діяльності підприємства.

У роботі представлена удосконалена класифікація видів і типів диверсифікації, яка передбачає виділення конгломератної комерційної (маркетингової, синергічної) диверсифікації, що реалізується шляхом виходу у нові сфери бізнесу, які забезпечують більш ефективне, комплексне задоволення потреб споживача без прямої виробничої чи функціональної спільності з основним видом діяльності й гарантує доповнення та підтримку існуючих стратегічних зон господарювання (СЗГ) підприємства. Розкрито взаємозв’язок видів і типів диверсифікації та форм її реалізації. На основі дослідження організаційно-економічних засад диверсифікації систематизовано внутрішні (економічні, технологічні, організаційні) та зовнішні (ринкові, галузеві, економічні, законодавчо-інституційні) фактори, що впливають на процес її реалізації.

За результатами аналізу вітчизняної та зарубіжної фахової літератури узагальнено переваги диверсифікації, згруповано її техніко-технологічні, економічні, фінансові, соціальні, стратегічні мотиви. Багатогранність сутності диверсифікації та складність її реалізації в сучасних умовах обумовлюють увагу до висвітлення можливих проблем, недоліків та ризиків диверсифікації. У роботі наведено удосконалену класифікацію ризиків при диверсифікації за наступними ознаками: характеристика об’єкта диверсифікації, ступінь складності ризику, можливі наслідки, джерело невизначеності, рівень фінансових втрат, особливості діяльності підприємства, рівень диверсифікаційних процесів.

Обґрунтовано застосування системного підходу до управління сучасними диверсифікованими підприємствами як складними економічними системами відкритого типу. Це обумовило розкриття особливостей вказаних організацій шляхом виокремлення й конкретизації їх властивостей, ознак і характеристик, базових принципів функціонування та структуризації управління. На цій основі сформульовано власне визначення диверсифікованого підприємства як «складної, комплексної, неоднорідної системи відкритого типу, яка реалізує особливу взаємодію з зовнішнім оточенням та складається з цілого ряду підсистем різної природи – окремих підприємств і/або видів діяльності». Визначено, що раціональне управління й координація взаємодії таких підсистем з різною природою, структурою й валентністю в межах диверсифікованого підприємства формують його нову системну властивість – комплексну синергію, яка проявляється відповідними ефектами різного виду.

З метою підвищення ефективності управління диверсифікованими підприємствами на засадах системного підходу сформульовано його ключові принципи: самоорганізація, саморозвиток, нелінійність, відкритість, ієрархічність, інтеграція та врахування організаційно-правового статусу учасників, добровільність корпорування, автономність та індивідуальність організаційної структури учасників, взаємозбалансованість підсистем підприємства та його учасників, багатополюсність та поліцентричність, взаємодія локальних систем, емерджентність, когерентність.

У другому розділі «Сучасні тенденції та особливості інтеграційно-диверсифікаційних процесів на ринку будівельної кераміки України» досліджено структуру й основні характеристики вітчизняного ринку будівельної кераміки; проведено аналітичну оцінку динаміки виробництва, експорту та імпорту керамічної плитки; висвітлено фактори, що визначають функціонування досліджуваного ринку та виділено тенденції його розвитку; виявлено чинники й форми інтеграційно-диверсифікаційних процесів на ньому; розкрито організаційні аспекти функціонування диверсифікованих структур в Україні.

Серед основних тенденцій функціонування й розвитку вітчизняного ринку будівельної кераміки виокремлено наступні: нарощення масштабів внутрішнього виробництва й експорту продукції; імпортозаміщення іноземних товарів вітчизняними аналогами; зовнішня експансія виробників і переорієнтація експорту з сировини на готову продукцію; загострення конкуренції в результаті структурних трансформацій ринку, значне посилення ролі індивідуального кінцевого споживача та підвищення його вимог до якості готової продукції і рівня сервісного обслуговування.

У структурі ринку виділено 15 виробників керамічної плитки та представлено їх територіальне розміщення за регіонами й містами країни: Донбас і Придніпров’я, Харків, Київ, Житомир, Одеса, Львів, Хмельницький, АР Крим. Виявлено, що трійка лідерів ТОВ «Атем», ЗАТ «Харківський плитковий завод», ДП ТОВ «Церсаніт Україна» разом виготовляє більше 70% продукції галузі.