У першому розділі «Концептуально-теоретичні та організаційно-правові засади видатків місцевих бюджетів соціального призначення» досліджено економічну сутність і призначення видатків місцевих бюджетів соціального призначення та їхню роль у розбудові соціальної держави; розкрито теоретико-методологічні засади і механізм здійснення видатків місцевих бюджетів соціального призначення, охарактеризовано підходи до оцінювання їхньої ефективності.
Теоретичною основою дослідження видатків місцевих бюджетів соціального призначення є вчення про соціальну державу. Його ідеологічним базисом є концепція людського розвитку, яка пропагує відхід від патерналізму, стимулювання людини до активної життєвої позиції, посилення її особистої відповідальності за рівень власного достатку, забезпечення розвитку індивіда. На підставі узагальнення ідей концепції людського розвитку сформульовано фінансові пріоритети розбудови соціальної держави.
На основі узагальнення наукових підходів до трактування сутності вихідних понять «видатки місцевих бюджетів» та «соціальна функція держави» подана власна інтерпретація дефініції «видатки місцевих бюджетів соціального призначення». Обґрунтовано складну економічну природу цих видатків, які є, з одного боку, основним засобом реалізації соціальної функції держави й спрямовані на підвищення суспільного добробуту та з іншого – виявом функцій державних фінансів. Доведено, що через ці видатки реалізуються: функція алокації, адже вони є джерелом фінансування потреб, які не можуть бути задоволені у необхідному обсязі суб’єктами ринкового сектору економіки; трансфертна функція – оскільки за допомогою видатків соціального призначення здійснюється цілий спектр перерозподільних заходів, якими охоплено більшість населення; стабілізаційна функція – адже з допомогою цих видатків стає можливим вирівнювання добробуту різних верств суспільства, зниження рівня бідності та соціальної напруги.
З метою удосконалення управління видатками місцевих бюджетів соціального призначення рекомендовано класифікувати їх за ознаками, які вказують на зв’язок із суспільним добробутом: а) за видами суспільних потреб; б) за часовим критерієм. За першою ознакою запропоновано виділяти видатки на забезпечення основ життєдіяльності та видатки просвітницького характеру; за другою – видатки з тимчасовим і стійким ефектом.
Значну увагу приділено дослідженню організаційно-правового забезпечення видатків місцевих бюджетів соціального призначення. Нормативні акти, які регламентують практику здійснення цих видатків, запропоновано розмежувати на кілька груп: законодавство непрямої дії, яке закріплює соціальні права громадян та встановлює соціальні стандарти і гарантії; законодавство, яке регламентує компетенцію місцевих органів влади і самоврядування щодо здійснення видатків місцевих бюджетів; законодавство, яке безпосередньо регулює бюджетні відносини та процес здійснення видатків місцевих бюджетів соціального призначення.
З’ясовано, що нормативно-правова база видатків місцевих бюджетів соціального призначення характеризується низкою суттєвих недоліків, а саме: вибірковістю та непослідовністю в імплементації норм міжнародних договорів, які закріплюють зобов’язання держави з дотримання соціальних прав людини; нерозробленістю частини соціальних стандартів, які мають бути основою для розрахунку фінансових нормативів бюджетної забезпеченості; декларативним характером норм, які закріплюють зобов’язання держави щодо фінансування галузей соціальної сфери, котрі продукують суспільні послуги для населення; суперечністю правових актів, які регламентують розподіл повноважень і відповідальність органів місцевої влади і самоврядування щодо реалізації соціальних прав громадян; нестабільністю, складністю та вибірковим характером законодавчих норм, які регламентують розподіл міжбюджетних трансфертів; необґрунтованістю частини показників, що використовуються для оцінювання результатів виконання бюджетних програм та ін.
Зважаючи на те, що передумовою належного здійснення видатків місцевих бюджетів є формування відповідного механізму, у роботі визначено зміст механізму здійснення видатків бюджету соціального призначення та виокремлено його складові: забезпечувальну, оперативну та ретроспективну підсистеми.
Системне вивчення питання оцінювання ефективності видатків місцевих бюджетів соціального призначення засвідчило, що його складність спричинена багатоаспектністю отриманого ефекту та дією низки обставин: відсутністю єдиного адекватного вимірника, наявністю часового лагу та ефектом синергії. З’ясовано, що чіткого розуміння завдань і методології оцінювання ефективності видатків бюджету досі не вироблено, як і показників, які б об’єктивно пов’язували динаміку виділених коштів з отриманим результатом. Обґрунтовано доцільність оцінювання соціальної ефективності видатків соціального призначення у якісному та кількісному аспектах.
Вивчення різних методів оцінювання ефективності видатків засвідчило, що більшість з них призначені для визначення не фактичної, а проектної ефективності. Можливість вирішити цю проблему дає використання програмно-цільового методу виконання місцевих бюджетів. У дисертації наголошено на перешкодах його впровадження в Україні. Обґрунтовано, що головною умовою об’єктивності оцінювання є формування адекватної системи індикаторів ефективності. Акцентовано на фрагментарності індикаторів, визначених чинним законодавством, та запропоновано доповнити їхній перелік тими, які вказують на відповідність видатків бюджетів соціального призначення потребам населення.
У другому розділі «Діюча практика здійснення видатків місцевих бюджетів соціального призначення в Україні» проаналізовано реалії та окреслено проблеми планування видатків соціального призначення, а також висвітлено практичні аспекти здійснення видатків на забезпечення основ життєдіяльності людини та видатків просвітницького характеру.
Планування видатків місцевих бюджетів соціального призначення в Україні здійснюється переважно нормативним методом, а застосування інших методів має обмежений характер. З’ясовано, що передбачене ще у 2003-2004 рр. впровадження програмно-цільового методу планування досі стримується низкою чинників, серед яких: недостатня розробленість частини соціальних стандартів, відсутність методики складання довготермінових планів, показників результативності та ефективності бюджетних програм та ін.
У роботі виявлено, що фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, який дає змогу забезпечити простий та прозорий алгоритм планування видатків місцевих бюджетів соціального призначення, в сучасних умовах визначається відповідно до наявних ресурсів бюджетної системи без урахування реальної потреби у коштах, а тому залишається винятково технічним інструментом розподілу бюджетних ресурсів без реальних економічних розрахунків. Обґрунтовано доцільність вдосконалення практики використання коригуючих коефіцієнтів до фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, що передбачає оптимізацію їхньої кількості, підвищення обґрунтованості й прозорості розрахунку.
