ФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВИХ ВАЖЕЛІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну і прикладне значення отриманих результатів.

У першому розділі – «Теоретичні аспекти застосування непрямих методів державного регулювання охорони довкілля» ‑ уточнено роль податкових важелів в системі державного регулювання охорони довкілля; визначено характер взаємодії економічних та екологічних факторів; виявлено основні засоби вирішення проблем державного регулювання відповідної сфери в розвинутих країнах.

Ефективність ринкового саморегулювання є занадто низькою у порівнянні з масштабом глобальної проблеми екологічної безпеки людства. Через відсутність ринків збуту екологічних благ ринковий механізм не спроможний самостійно встановити рівновагу у цій сфері. Державне регулювання охорони довкілля може здійснювати відчутний позитивний вплив на стан навколишнього природного середовища. Ступінь державного втручання в економіку має бути зваженим, оскільки надмірний його рівень може зашкодити позитивному впливу ринкового регулювання. Завданням державного регулювання охорони довкілля визначено створення умов, за яких збільшення обсягу фінансування природоохоронних заходів здійснюватиметься за рахунок суб’єктів господарювання. В такому випадку матиме місце стабілізаційний характер державного регулювання з метою створення безпечних для життя громадян умов навколишнього середовища. Регулюючий влив держави забезпечується шляхом поєднання заходів заборони, дозволу або примусу стосовно конкретних видів діяльності, а також заходів, що передбачають створення стимулів, які можуть вплинути на поведінку суб’єктів господарювання і їх зацікавленість.

Одними з найважливіших і найбільш дієвих важелів державного регулювання охорони довкілля вважаються податкові. За рахунок їх використання можуть бути створені передумови для переходу до використання суб’єктами господарювання безпечних для довкілля технологій. Податкові важелі, при цьому, не є вичерпними, проте відіграють провідну роль.

В умовах зростання негативного впливу виробничих процесів на стан довкілля податки, як важіль державного регулювання, набувають нового змісту. Вони є засобом для досягнення балансу між суспільством, з його потребами у збереженні екологічної безпеки і підтриманні екологічної рівноваги, та суб’єктами господарювання, діяльність яких супроводжується забрудненням навколишнього природного середовища. Узагальнення функціональних можливостей важелів державного впливу дало змогу виявити їх здатність регулювати ступінь узгодження екологічних та економічних інтересів суспільства завдяки можливості врахування негативних зовнішніх проявів економічної діяльності, що властива податкам екологічного характеру. Отримані висновки стали підґрунтям для виокремлення узгоджувальної підфункції, яка є похідною від регулюючої функції.

Результати дослідження характеру співвідношення екологічних та економічних факторів свідчать про їх взаємозалежність. Екосистема є джерелом ресурсів та місцем розміщення побічних продуктів виробничих процесів і залишків споживання. Позитивний вплив економічних факторів обмежується виключно компенсацією заподіяної шкоди, як правило, не в повному обсязі. Забезпечення повноцінного відтворення стану довкілля стає можливим лише за умови об’єктивного економічного обліку екологічного фактору (спожитих екологічних ресурсів і завданої навколишньому середовищу шкоди). Наявність похибок в оцінці природних факторів та екологічного збитку може призводити до виникнення непокритого збитку, уникнення якого може забезпечуватись за умови скорочення шкідливого впливу, що досягається в результаті впровадження природоохоронних технологій підприємством-забрудником. Пропорційне зменшення непокритого екологічного збитку буде можливим в результаті часткового усунення негативного впливу. Враховуючи відсутність, або часткове скорочення, додаткових витрат на покриття збитку, як результат впровадження природоохоронних заходів, держава може компенсувати частину екологічних інвестицій такого платника податку. Варто зауважити, що додаткові стимули можуть сприяти зростанню не лише їх обсягу, але й ефективності.