ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ СТАТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність проблеми та доцільність її вивчення; визначені об’єкт, предмет, мета, завдання, методи дослідження та теоретичні основи, відображено зв’язок роботи з науковими програмами; визначено теоретико-методологічні основи дослідження, подано відомості про впровадження та апробацію здобутих результатів; встановлено наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів та наведено дані про структуру роботи та публікації автора.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження феномена ґендерної ідентифікації в процесі онтогенезу” розкриваються філософські та психологічні аспекти дослідження феномена ґендерної ідентифікації особистості, визначаються зміст та сутність понять “ґендерна ідентифікація/статеворольова ідентичність”, “психічна/психологічна стать”, “соціостатеві/ґендерні ролі”, “ґендерні стереотипи”, “становлення ґендерного Я” як важливих психологічних складових розвитку особистості; інтерпретується психологічний зміст соціалізації як детермінанти розвитку ґендерної свідомості з позиції гуманістичної, когнітивної та генетичної психології; розкриваються вікові закономірності процесу статеворольової ідентифікації; висвітлюється особистісно-еґалітарний підхід як провідний у ґендерному самовизначенні індивіда.

Ідентифікація як суб’єктна та об’єктна соціально-психологічна реальність у розвитку статевої свідомості та самосвідомості особистості характеризується різноманітністю інтерпретаційних підходів із концептуальних філософських, соціологічних та психологічних позицій. Ідентичність як інтегроване особистісне утворення формується в процесі самоототожнення зі значущими взірцями статеворольової поведінки, поширеними в найближчому соціальному оточенні. Теоретичний аналіз проблеми дослідження дав змогу виявити її універсальний та міждисциплінарний характер, визначити психологічну логіку вивчення особливостей диференціації статевої свідомості й самосвідомості дитини залежно від соціально-педагогічних чинників та виокремити менш вивчені аспекти (К. Абульханова-Славська, Р. Бернс, І. Бех, М. Боришевський, І. Булах, В. Васютинський, Т. Говорун, Л. Долинська, І. Кон, С. Максименко, В. Москаленко, В. Столін, М. Савчин, П. Чамата та ін.).

Дослідження явища ґендерної ідентифікації розглядається в контексті змісту соціостатевих диспозицій особистості як співвідношення компонентів суб’єктного, ціннісно-смислового світу людини з освоєнням нею певного діапазону ґендерних ролей на тому чи іншому етапі її вікового розвитку (Е. Еріксон, Т. Бендас, В. Роменець, В. Татенко, Л. Шнейдер, Е. Фромм). Різні типи ідентичності (національна, соціальна, особистісна, професійна, релігійна, вікова, статева, ґендерна тощо) у становленні особистості виступають як взаємодоповнювальні або провідні залежно від віку та соціальної актуальної ситуації розвитку (Л. Виготський, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, Дж. Мід, О. Бондарчук, І. Кон, В. Павленко, М. Пірен, З. Фройд, Дж.-Ш. Хайд та ін.).

Виокремлено та охарактеризовано основні підходи до трактування механізмів розвитку ідентичності з позиції психоаналізу, когнітивно-поведінкової парадигми та гуманістично-екзистенційної психології. Якщо у класичному психоаналізі ідентичність вважається одним із провідних механізмів статеворольового розвитку дитини, що полягає в несвідомому уподібненні зі статевовідповідним дорослим родичем, то у когнітивно-поведінковій психології – трактується в категоріях самосвідомості та відповідної статеворольової поведінки  (З. Фройд, А. Фройд, К. Горні, Е. Еріксон, Г. Крайг, Р. Асаджолі, А. Бандура, Л. Кольберг, С. Бем, Р. Спенс та ін.). Згідно з епігенетичним підходом Е. Еріксона, еґо-ідентичність є результатом психосоціального розвитку, в якому юнацький вік набуває ознак синтезу, інтеграції ідентичностей.

Із позиції суб’єктно-діяльнісного підходу ідентичність виступає індикатором тривалості і неперервності свідомості, конгруентності життєвих цілей та смислів із повсякденними діями та вчинками (К. Анцифєрова, І. Бех, О. Киричук, Дж. Марсіа, Д. Леонтьєв, С. Рубінштейн, В. Роменець). У цьому контексті суб’єкт-суб’єктна взаємодія розглядається як розгортання діалогічного спілкування за позиції рівноправності людей “Я–Ти” (Г. Балл, Е. Берн, О. Бодальов, М. Бубер, Н. Чепелєва та ін.). При цьому міжособистісну взаємодію може опосередковувати статеворольовий компонент як чинник порушення паритетності статей (І. Бех, М. Боришевський, І. Булах, В. Васютинський, О. Винославська, П. Горностай, Н. Каліна, Г. Ложкін, С. Максименко, В. Москаленко, В. Панок, М. Слюсаревський, Н. Хамітов, В. Ямницький та ін.). Маніпуляційний стиль відносин суб’єкт-об’єктного спілкування “Я-Воно” може бути наслідком традиційної ґендерної соціалізації.

У когнітивній психології диференціація поведінки статей розглядається у взаємозв’язку з різними віковими рівнями розвитку інтелекту індивідів, а ґендерна ідентичність є результатом поетапного пізнання, поглиблення і розширення інформації про нормативи соціальної поведінки (К. Гілліган, Л. Кольберг, Ж. Піаже). Розробники теорії схем поглибили розуміння соціальних механізмів диференціації психології ґендеру, зокрема засвоєння статевих стереотипів (А .Бандура, С. Бовуар, С. Бем, Ш. Берн, Л. Кольберг, Д. Мартін, А. Мішель, Д. Раблі, Р. Спенс, Х. Хілмрейх). У гуманістично-екзистенційній парадигмі наголошується на свідомому виборі індивідом термінальних та інструментальних життєвих цінностей, їх рефлексії та співвіднесенні з образом Я (Р. Бернс, М. Боришевський, З. Карпенко, А. Маслоу, К. Роджерс, М. Рокич, М. Савчин, В. Сатір, П. Чамата, Т. Яценко та ін.). У вітчизняній психології уявлення про статеворольову ідентичність традиційно розвивалися в рамках досліджень свідомості та самосвідомості (Л. Божович, Е. Ейдеміллер, Д. Ісаєв, І. Кон, В. Каган, О. Леонтьєв, В. Столін та ін.). Складові самосвідомості складають образ “Я”, у якому в інтегрованій формі відрефлексовуються судження індивіда про свою ґендерну сутність. Тому статеворольове „Я” можна вважати універсальним відображенням особистістю своїх фемінно-маскулінних властивостей (І. Кльоцина, О. Завгородня, Н. Радіна, Л. Штильова та ін.).

В онтогенезі особистості розрізняють первинну та вторинну статеву ідентифікацію. Процес набуття дітьми первинної ґендерної ідентичності є аналогічним для більшості етнокультур і завершується усвідомленням незмінності своєї статевої належності. Становлення вторинної ідентифікації пролягає через цілу систему субідентичностей у розвитку статевої свідомості та самосвідомості, зміст якої детермінований суспільно-економічними умовами соціалізації, певною культурно-історичною епохою з відповідними статевими стереотипами і рольовими очікуваннями (С. Бем, Ш. Берн, М. Кіммел, І. Кон, Б. Малиновський, М. Мід). Інтеріоризація соціокультурних цінностей у процесі ґендерного розвитку особистості відбувається за допомогою двох рівноцінних діалектично суперечливих сторін механізму соціалізації-індивідуалізації (У. Бронфенбреннер, В. Кравець, В. Мухіна, В. Москаленко, В. Петровський). При цьому творення ґендеру на соціокультурному та індивідуально-особистісному рівнях опосередковує характер інтеракцій між людиною і середовищем у напрямку засвоєння традиційних чи еґалітарних цінностей (І. Булах, В. Васютинський, Т. Говорун, Л. Карамушка, О. Кочарян, І. Романов, Р. Столлер та ін.). Тому “Я” чоловіка/жінки як особистісне утворення можна вважати соціально-культурним конструктом фемінності-маскулінності, поміщеним у конкретне етноісторичне середовище в рамках еґалітарної чи традиційної поведінки. Ґендерну ідентичність ми розглядаємо також як наративну конфігурацію, завдяки якій різні життєві події й епізоди (ґендерні ситуації) структуруються в одне ціле, що є об’єктивацією особистісних смислових конструктів, які складають, в свою чергу, індивідуальну суб’єктну реальність (Н. Чепелєва). Водночас ґендерна ідентичність як психолого-феноменологічний комплекс охоплює розмаїтість проявів статеворольової поведінки, ціннісних виборів, сталих преференцій чоловічого та жіночого світу (В. Васютинський, І. Кон, І. Кльоцина, Т. Парсонс, В. Татенко, Т. Титаренко та ін.).

Міждисциплінарний напрямок висвітлює ідентичність в еволюційному та соціокультурному контексті: від ментальних, етнічних настановлень до педагогічних ґендерних реалій сьогодення (А. Адлер, В. Куєвда, А. Мудрик, В. Кравець, Я. Коломінський, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.). Прихильники еволюційного підходу (В. Геодакян, В. Біанкі, Е. Ільїн, В. Єремеєва, А. Лібін, Т. Хрізман та ін.) обстоюють ідеї біодетермінації ґендерної поведінки, згідно з якою вона є притаманною Homo sapiens як генетично успадкована, закріплена в процесі філогенезу та статевого розподілу видів діяльності. Соціобіологічний підхід поділяють Т. Парсонс та Р. Бейлс, які диференціюють статевовідповідні ролі на предметно-інструментальні та емоційно-експресивні. Такий дихотомічний конструкт фемінності-маскулінності сповідують також прихильники теорії рис (Р. Кеттел, Г. Айзенк, Дж. Келлі), згідно з якою двополюсність особистісних властивостей, серед яких домінування-підлеглість, ініціатива-слухняність та ін. є адекватними біологічній належності людини.

Важливим теоретичним підґрунтям дослідження стали ідеї фемінології та ґендерології, представлені в жіночих студіях (С. Павличко, Н. Гундорова, О. Забужко, Н. Зборовська, О. Кісь, Н. Кобринська, Л. Смоляр та ін.) щодо інтеграції “чоловічого-жіночого” та їх рефлексії в публічному та приватному дискурсі. Ґендерний підхід як ексклюзивна теорія та методологія на сьогоднішній день досить органічно увійшов у психологічну науку, оскільки ґендерно-орієнтовані дослідження містять цінну інформацію, що забезпечує розуміння загальних і специфічних закономірностей психічного розвитку особистості як носія певної статі. У різних країнах він має різну назву: ґендерний аналіз, “ґендерні лінзи”, ґендерний вимір, ґендерна інтеграція тощо. Завданням ґендерного дискурсу є збір та оцінка статево-диференційованої інформації щодо різних аспектів приватного і суспільного життя чоловіків і жінок.

Інтеграція вище наведених методологічних підходів дала змогу визначити специфіку і напрямки дисертаційного дослідження, в якому поняття “ідентичність”, “ґендерна ідентичність” співвідносяться з більш поширеними в науковій літературі категоріями “самосвідомість”, “образ Я”, “Я-концепція”, “психологічна/соціальна стать”, котрі часто вважають синонімами окресленого терміна. За нашим розумінням, поняття “самосвідомість” та “ідентичність” не є тотожними, синонімічними, оскільки самосвідомість є більш універсальною, широкою категорією, яка містить нерефлексивний зміст інформації, що уникає контролю. При цьому ґендерна ідентифікація як системотвірна характеристика образу Я у психологічній науці є найменш дослідженою проблемою в онтогенезі. Встановлено, що ідентичність характеризує якісне самовизначення особистості, а ідентифікація – процесуальну сторону його розгортання. Оскільки ідентичність – це актуальні психічні стани, зумовлені переживаннями становлення Я як цілісності особистості на кожному відтінку життєвого шляху, то вікові її особливості мають свою специфіку в процесі онтогенезу, органічною складовою якої є самототожність особистості, в тому числі і ґендерної.

У результаті теоретичного аналізу встановлено взаємовідношення між спорідненими психологічними та ґендерними поняттями; подано результати міждисциплінарного розгляду феномена статеворольової ідентифікації на різних вікових етапах розвитку в системі знань різних психологічних підходів; уточнено її психологічний зміст, структуру, ієрархічні зв’язки та визначено шляхи дослідження набуття статеворольової ідентичності особистості в період дорослішання; розширено та опрацьовано методологічні принципи особистісно-еґалітарного підходу як провідного механізму ґендерного самовизначення.

У другому розділі “Теоретична модель становлення ґендерної ідентичності особистості у період дорослішання” представлено основні положення авторської концепції дослідження, систему теоретичних підходів до проблеми розвитку статеворольової ідентифікації, аспектів її аналізу в межах гуманістичної, генетичної та когнітивної психології; обґрунтовано у контексті ґендерної парадигми засади особистісно-еґалітарного підходу як базового в методології генези статеворольового самовизначення; розроблено психологічну структурно-функціональну модель становлення ґендерної ідентичності в процесі онтогенезу; запропоновано психодіагностичні методики її дослідження, якісного та кількісного аналізу отриманих емпіричних даних. Представлений аналіз стану інституціалізації ґендерних досліджень як нової галузі психологічного знання; обґрунтовується можливість використання категорії образу Я у вивченні проблеми статеворольової диференціації; інтерпретуються психологічні механізми персоналізації ґендерного Я в процесі онтогенезу, зміст, структура та критерії самовизначення представників різної статі у системі еґалітарних чи традиційних ґендерних координат (орієнтирів).

В основу вивчення проблеми дисертаційного дослідження нами були покладені загальнонаукові принципи психологічної науки про єдність свідомості і діяльності, опосередкування зовнішніх впливів внутрішніми умовами, провідну роль діяльності та спілкування у розвитку психіки, системності, цілісності, активності, розвитку особистості, застосування генетико-моделюючого підходу (Г. Балл, Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Б. Ломов, С. Максименко, С. Рубінштейн, В. Роменець, П. Чамата та ін.).

Категорія ґендеру розглядалась нами в контексті психологічних концепцій С. Бем, крізь призму теорій ґендерних схем і лінз, а саме поляризації, андроцентризму та біологічного есенціалізму, у феномені яких простежується певна аналогія з висновками Л. Виготського про “знакове опосередкування” психіки, коли культурний знак стає засобом організації суб’єктної поведінки особистості у період її дорослішання. Соціалізація забезпечує входження дитини в ґендерну культуру суспільства і є найважливішим фактором, що визначає конструювання її ґендерної ідентичності, суб’єктну активність у процесі самотворення ґендерного “Я” відповідно до віку, зони найближчого розвитку та провідного виду діяльності, новоутворень в психічному розвитку.

Саме еґалітарна соціалізація є співзвучною практиці особистісно-орієнтованого (ненасильницького) підходу в освіті як найбільш прогресивної та продуктивної спільноти рівноправних індивідуальностей різної статі. У цьому розумінні вихідні положення особистісно-еґалітарного підходу як базової стратегії соціалізації та виховання охоплюють реалізацію ідеї рівноправ’я статей та їх взаємозамінність; індетермінацію біологічною належністю ґендерних ролей; утвердження еґалітарного світогляду: ґендерну компетентність як обізнаність із нормативами статеворольової поведінки, ґендерну чуйність як створення умов для  повноцінного розвитку представників різної статі попри статеві стереотипи та упередження, здатність розв’язувати проблеми навчання і виховання з позиції еґалітарної ґендерної ідеології та ґендерну толерантність як повагу до основоположних прав та свобод людини.

В основу концепції нашого дослідження покладено розуміння ґендерної ідентичності як важливого особистісного утворення у структурі статевої самосвідомості, що знаходить свій прояв у різних взаємодіях та ставленнях. Маскулінність і фемінність як особистісні характеристики виступають базовими категоріями в аналізі становлення статеворольового Я. При цьому ґендерні орієнтації (традиційні чи еґалітарні) є важливим індикатором особистісного самовизначення. На нашу думку, статеворольова ідентичність постає як багаторівнева складноорганізована цілісність, що охоплює основний (базовий) і периферичні комплекси характеристик статевої самосвідомості. У процесі онтогенезу вона представлена триєдиною структурою динамічного цілого: “Я як хлопчик/дівчинка”, “Ми як хлопчики/дівчатка”, “Вони – чоловіки/жінки”. Це дає можливість розглядати ґендерну ідентичність як систему поглядів, цінностей, уявлень про “чоловіче”/“жіноче” та “загальнолюдське” і, відповідно, виокремлювати, описувати і оперувати всіма складовими статевовідповідного образу сутнісного Я, розкривати внутрішні і міжсистемні взаємозв’язки понять і значень.

Психологічна модель демонструє такі принципи конструювання ґендерної ідентичності: взаємозв’язок та взаємозумовленість соціальних та психологічних процесів на суспільному та індивідуальному рівнях статеворольового самовизначення; диференціацію поведінки за ознакою статі; асиметричність; полярність-протиставлення; ієрархічність; андро-феміноцентризм або еґалітарність, сексизм як упереджене та стереотипізоване ставлення; відкриту та “приховану” дискримінацію, ґендерну стереотипізацію тощо.

Практичне застосування моделі дає можливість вважати:

-         явище ґендерної ідентифікації універсальним механізмом інтеграції та диференціації різноманітних ідентифікацій в онтогенезі розвитку особистості, який виступає ціннісно-смисловим ототожненням індивіда з представниками своєї статі, характерними для них способами поведінки, виконанням соціальних та сімейних ролей;

-      статеворольову ідентифікацію показником особистісної зрілості, результатом універсалізації та індивідуалізації загальнолюдських цінностей рівності, демократизму та гуманізму;

-      ґендерну ідентичність маскулінно-фемінно-андрогінним конструктом, що пов’язаний з усвідомленням себе представником певної статі, здатним до самовизначення та саморегуляції статеворольової поведінки у координатах рівності-нерівності. Ґендерна роль і ґендерна ідентичність функціонують у процесі соціалізації в системі зворотних зв’язків, підсилюючи одна одну;

-      структурними складовими моделі ґендерної ідентифікації в онтогенезі когнітивний (ціннісно-смисловий), емоційний (ціннісне ставлення до себе як носія певної статі) і поведінковий (андрогінна, амбівалентна чи статевотипова поведінка) компоненти;

-      процес онтогенезу ґендерної ідентичності в рамках моделі як інтеграцію та диференціацію різних статеворольових орієнтацій під впливом збагачення образу “Я” дівчинка/хлопчик та як багаторівневий, поліаспектний комплекс когнітивних, емоційних та поведінкових характеристик ґендеру.

Таким чином, процес становлення ґендерної ідентичності особистості можна розглядати як своєрідний віковий континіум орієнтацій: від неусвідомленого наслідування певних статеворольових вимог до свідомого самовизначення та персоналізації статеворольового Я. Частота представленості традиційних та еґалітарних властивостей слугувала показником ідентифікації з певним різновидом ґендерних орієнтацій. Рівнева організація моделі дає змогу простежити взаємозв’язок лінії статеворольової поведінки з усвідомленням змісту соціально-психологічних настановлень особливостями самосприймання, рівнем суб’єктної активності індивіда на різних етапах вікового розвитку (рис.1).

Ґендерна ідентичність характеризується як така, що відзначається усвідомленням статеворольових культурних еталонів і настановлень, прийняттям традиційних чи еґалітарних моделей поведінки, формуванням его-структур у континуумі маскулінності-фемінності, репрезентацією індивідуального досвіду самовизначення у системі само- та взаємооцінних ставлень, ступенем збалансованості реального та ідеального ґендерного Я. Ґендерна ідентичність виступає в ракурсі мотиваційно-ціннісних диспозицій особистості як відповідний віку симптомокомплекс маскулінно-фемінних властивостей у просторово-часовому вимірі. У виборі психодіагностичного інструментарію дослідження бралось до уваги те, що зміст ґендерних уявлень індивіда є важливим індикатором набуття статеворольової ідентичності.