СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ КОНСТРУЮВАННЯ ГЕНДЕРНОГО ДОСВІДУ ОСОБИСТОСТІ У МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкривається його об’єкт і предмет, основна мета та завдання наукового пошуку, наукова новизна, практичне значення, а також відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади конструювання гендерного досвіду особистості» - здійснено системний аналіз підходів до проблеми гендерного досвіду у контексті парадигмальних змін у сучасній науці на основі заглиблення у філософські, соціологічні, психологічні джерела.

На підставі теоретичного аналізу виокремлено гносеологічний (Ф. Бекон, Дж. Берклі, В. Вундт, Д. Дьюї, І. Кант, Н. Ланге, Дж. Лок, Дж. Мід, Ч. Пірс) та онтологічний (У. Джеймс, О. Лактіонов, К. Роджерс, Н. Чепелєва) підходи до дослідження досвіду. Тлумачення досвіду як психологічної реальності, яка завжди стосується конкретної людини, тобто завжди є індивідуальною за своєю природою, створює можливості для виявлення його загальних закономірностей і механізмів. Встановлено, що поняття досвіду розглядається як найважливіша цінність і суб’єктивне переживання; як власність, наявність якої створює почуття безпеки, довіри до себе, конгруентність, формується при взаємодії людини зі світом, має організовану, ціннісну структуру, вихідний матеріал для якої надають реальні події (Н. Чепелєва), як утворення, яке містить нерефлексовані надсвідомі чи підсвідомі складові. Такі структури називаються інтерпретаційними комплексами індивідуального досвіду, які забезпечують стабільність і представляють собою полімодальну сукупність оцінок, самооціонок, думок, настанов, які формуються шляхом суб’єктивних раціоналізацій та узагальнень за підтримки оточуючих (О. Лактіонов). Узагальнення підходів до визначення психологічної сутності особистісного досвіду дозволяє розглядати його як суб’єктивне утворення, що включає систему інтерпретативних шкал, оцінок, схем, значень, концептів, відіграє роль «рамок зрозумілості», «інтерпретативних фільтрів», що забезпечує стабільність, цілісність особистості та можливість конструювання нового досвіду. Досвід особистості формується в процесі її життєдіяльності і відображає досить стійкі структури свідомості (концепти-смисли, стереотипи-концепти). Навіть у випадку різких змін соціально-культурного простору індивідуальний досвід залишається відносно незмінним, оскільки за своєю природою він є консервативним.

У нашому дослідженні досвід особистості, зокрема гендерний, розглядається з точки зору його конструювання. Звернення до теорії соціального конструктивізму, яка створює методологічну основу для розуміння досвіду як суб’єктивної та об’єктивної реальності (П. Бергер, Т. Лукман), дозволяє побачити взаємозв’язок між соціальним, культурним та особистісним досвідом людини, зрозуміти джерела та механізми його конструювання і відповідно вести мову про контексти його конструювання (соціокультурний, персонологічний та життєздіснювальний). Досвід тлумачиться як результат соціальної взаємодії та одночасно її джерело (І. Гофман, Г. Гарфінкель). Процес конструювання гендерного досвіду розглядається з позиції взаємодії особистості і соціальних структур, передбачаючи, з одного боку,  − обмеженість суб’єкта соціокультурним досвідом, а з іншого боку, можливість змін суб’єктом характеру і змісту такого досвіду. Механізмами, завдяки яким відбувається конструювання гендерного досвіду у процесі взаємодії індивіда із соціальними структурами, є «фонові очікування» та рефлексивність. Фонові очікування спрямовують гендерну взаємодію, характер комунікації, залишаючи при цьому можливість для власної творчої активності. Завдяки рефлексивності відбувається інтерпретація гендерних схем, у результаті якої вони можуть набувати нової якості, сприяти появі нового досвіду. У повсякденній діяльності людина, не усвідомлюючи цього, стає суб’єктом соціальної взаємодії та творцем соціальної реальності. Зрозуміло, що люди у своїх виявленнях завжди культурно обмежені конкретними «фоновими очікуваннями», що і визначає насамкінець характер їхніх соціальних дій і самої соціальної реальності.

Засвоєння соціокультурного досвіду відбувається завдяки гендерним практикам, які відрізняються у різних культурах, спільнотах і, відповідно, є своєрідними в одній і тій країні у різні історичні епохи. Вони є схожими у певному просторі і часі завдяки рефлексивності агентів. Індивіди засвоюють гендерні практики в процесі соціальної взаємодії, що забезпечує повторення практики. Гендерні практики, структури можуть змінюватися, реконструюватися, конструюватися завдяки діям людей. Отже, гендерні моделі, схеми поведінки, які існують у певному суспільстві, культурі, спільноті, мають контекстуальний характер, засвоюються людьми через гендерні практики, можуть змінюватися певною мірою під впливом дій людей, завдяки їхній рефлексивності, набувати реконструйованого вигляду і визначати самовиявлення. Відповідно можна стверджувати, що гендер особистості, розглядається як «постійно створювана ідентичність», що конструюється завдяки практикам, вивчаючи котрі можна відстежити, як саме конструюються моделі гендеру у певному соціокультурному просторі. Окреслено два рівня аналізу гендерного досвіду, які відповідають мікро- і макрорівням соціальної реальності. Дослідження макрорівня передбачає визначення закономірностей створення соціокультурного досвіду, дослідження мікрорівня, − механізмів засвоєння смислів, схем, зафіксованих у соціокультурному досвіді, які відповідно проявляються у соціальних діях, самовиявленні. Отже, такий підхід дає можливість виділити соціокультурний, персонологічний та життєздійснювальний контексти у конструюванні гендерного досвіду. Якщо соціокультурний передбачає конструювання соціальних гендерних норм, схем, моделей, то персонологічний контекст передбачає вивчення способів конструювання схем інтерпретації, концептів-смислів, що утворюють внутрішні латентні структури досвіду і визначають сприймання, розуміння інформації, способи, стратегії самовиявлення, стиль життя (життєздійснювальний контекст) та формування нового досвіду.

Габітуалізація розглядається важливим механізмом взаємозв’язку соціальної структури і соціальної дії, дозволяє розкрити особливості впливу соціокультурного досвіду на особистісний, що в свою чергу, зумовлює самовиявлення людини. Габітус – це система диспозицій, яка породжує і структурує досвід особистості та її уявлення, сприяє спонтанному орієнтуванню у соціальному просторі й реагуванню більш-менш адекватно на події і ситуації. Іншими словами, габітус – це внутрішні дискретні утворення особистісного досвіду, до яких ми відносимо схеми інтерпретації, концепти, конструкти, моделі, які конструюються у процесі суб’єктивного засвоєння об’єктивних структур соціального простору і схиляють особистість до сприймання цих структур як само собою зрозумілих. Тому існування гендеру пов’язано із специфічним габітусом, який передбачає одні та виключає інші практики. Відповідно габітус є основою гендерних практик, які породжують різні перфоративні форми гендеру.

Конструювання гендерного досвіду особистості є водночас лінійним і нелінійним процесом, оскільки соціокультурний досвід через дію соціальних практик суттєво впливає на досвід особистості, змінюючи його і деякою мірою зазнаючи змін. Змінений, новий досвід здійснює зворотній вплив на схеми інтерпретації, концепти-смисли, моделі самовиявлення та на можливості структур. І цей процес є безперервним. З одного боку, соціальні структури, інститути визначають формування суб’єктивного досвіду особистості через засвоєння моделей, схем, правил щодо певного гендеру. Вони задають схему, дисплей, модель дій, поведінки особистості. З іншого боку, такі схеми, моделі зазнають змін, можуть набувати нової якості. Тому вияв практики має суб’єктивне забарвлення, нову якість, яка буде проявлятися у моделях, схемах самовиявлення  особистості, які, у свою чергу, будуть доповнювати чи по-новому визначати конструювання як досвіду самої особистості, так певною мірою і уявлення, знання, стереотипи інших та спільноти, суспільства в цілому. Отже, ми констатуємо, що гендерний досвід особистості конструюється у соціокультурному, персонологічному та життєздійснювальному контекстах, які переплітаються, здійснюють взаємовплив і утворюють компоненти досвіду – соціального, особистісного, подієво-вчинкового.

Незважаючи на різноманіття напрямів дослідження проблеми психологічної статі, гендеру, у кожному з них прямо чи опосередковано йдеться про досвід та різні джерела його формування. Однак, незважаючи на декларування ролі соціальних факторів у формуванні маскулінності та фемінінності, ні класичному (З. Фройд, Ж. Лакан), ні феміністському (Дж. Бенджамін, М. О’Брайн, Дж. Геллон, С. Коф, К. Міллет, А. Річ, Е. Сиксу, К. Хорні, Н. Ходоров, С. Файєрстоун) психоаналізу, ні статеворольовому (Н. Авдєєва,  Ю. Альошина, А. Бандура, І. Басіна, А. Волович, Р. Лінтон, Д. Мастерс, Т. Парсонс, Д. Перрі, Т. Рєпіна та ін.) підходу не вдалося вийти за межі біодетермінізму. У соціобіологічному та соціокультурному підходах гендер інтерпретується як соціостатева роль. З одного боку, розрізняють стать як біологічний факт і гендер як соціальну конструкцію, з іншого, наявність двох протилежних гендерів приймається як даність. При цьому вважається, що «природа» чоловіка і жінки є різною настільки, що їх можна розвести по різних соціальних категоріях. Вихід із тупикової ситуації знаходять постмодерністські (Дж. Батлер, Л. Ірігарей, Ю. Кристєва, Х. Сексу) та соціально-конструктивістські (К. Герген, І. Гофман, Д. Зіммерман, Дж. Лорбер, Р. Коннел, К. Уест, С. Фаррел та ін.) тлумачення гендеру, який розглядається як «сконструйований соціальний поділ, що ґрунтується на анатомічному полі, але не обов’язково співпадає з ним». У межах постмодерністських ідей стало можливим трактувати сексуальність не в біологічно-анатомічних, а в соціокультурних термінах.

У тлумаченні гендеру розрізняють стать як біологічну і соціальну категорію, яка позначає показники соціальних статей. Гендер тлумачиться як постійно створювана категорія, що конституюється і відтворюється у комунікативних ситуаціях. З’ясовано, що категоризація індивіда за ознакою статі і гендеру дає можливість дослідникам вийти за межі інтерпретації статі як біологічної даності, як константи. Статеві ролі не приписані від народження, а конструюються, створюються самою особистістю. Причому від самого початку не існує вродженої і назавжди визначеної чоловічої чи жіночої сутності особистості. Визначено, що конструювання категоріальної належності до статі відбувається на основі культурних конструктів. Створюється гендер у процесі міжособистісної взаємодії завдяки транслюванню гендерного дисплею (різноманітність уявлень і виявлення гендеру у взаємодії). Гендер є квазіроллю, яка пронизує всі інші рольові специфікації, базова ідентичність, на яку нанизуються всі інші. Гендер не зводиться і до сукупності психологічних рис, оскільки вони є похідними від існуючих схем, стереотипів, концептів, які вмонтовані у соціокультурний досвід спільноти, в якій перебуває особистість. Саме тому гендер можна визначати як роль і сукупність психологічних рис, і насамперед як базову ідентичність. Такий підхід дозволяє розглядати гендер особистості як мультифакторний конструкт. Основною відмінністю мультифакторної моделі від біполярної є те, що психологічна стать (гендерна ідентичність) розглядається не просто як набір полярно протилежних рис маскулінності чи фемінінності, а як більш складноорганізований конструкт. У межах теорії соціального конструктивізму доведено (Дж. Аубе, К. Герген, С. Кесслер, І. Кльоцина, І. Кон, Р. Костнер, В. Маккена, Дж. Спенс), що гендерна ідентичність особистості крім маскулінних фемінінних властивостей включає також і інші характеристики гендерної спрямованості: гендерні уявлення, стереотипи, інтерпретативні схеми, концепти, моделі гендерної поведінки тощо. На нашу думку, всі вони взаємопов’язані між собою, оскільки представляють різні компоненти (соціальний, особистісний, подієво-вчинковий) суб’єктивного досвіду, між якими існують як лінійні, так і нелінійні зв’язки. Наприклад, гендерні стереотипи, схеми які є у соціальному досвіді особистості, можуть корелювати з поведінковими установками в одних ситуаціях і не корелювати в інших, а комплекс фемінінних, андрогінних чи маскулінних рис може знаходитися у зворотньому зв’язку із статевоспецифічними інтересами.

Такий підхід дозволяє нам розглядати гендерну ідентичність як багаторівневе, складноорганізоване утворення, яке визначається суб’єктивним досвідом особистості і включає цілий комплекс характеристик. Аналіз гендерної ідентичності як багаторівневого утворення, мультифакторного конструкту (термін І. Кльоциної) дозволяє говорити про суб’єктивний досвід, який включає цілий комплекс характеристик.

Оскільки соціум виступає основним об’єктом аналізу у його впливі на формування суб’єктивного досвіду особистості, включеної у систему соціальних очікувань і приписів, то першочерговими стають питання про те,  яким чином, завдяки яким механізмам відбувається засвоєння соціокультурних схем, що визначають конструювання гендерного досвіду особистості.

Персонологічний контекст конструювання гендерного досвіду розглядаємо у межах герменевтичної парадигми, яка дозволяє тлумачити психічну реальність людини, її особистий досвід як текст, який підлягає інтерпретації. Спираючись на сучасні постструктуралістські ідеї про те, що не тільки свідомість особистості, але й дії людини, події її життя уподібнюються сумі текстів, які підлягають розумінню та інтерпретації, визначаємо, що дія може бути проінтерпретованою, означеною, оскільки вона формується із знаків, норм, значень. У кожної людини існує своя своєрідна інтерпретація кожного значення, вираженого у концептах, смислах. Інтерпретація ґрунтується на гендерній моделі світу, яка виступає схемою, з якою зіставляються всі наші сприйняття, переживання. Процес інтерпретації передбачає механізми семіотизації (спосіб означування певної знакової форми) та наративізації (конструювання реальності завдяки діалогічному механізму). У процесі семіотизації відбувається означування реальності за допомогою продуктивних або репродуктивних схем інтерпретації, концептів-смислів. Відбуваються процеси структурування та концептуалізації реальності.

У структурі досвіду людини існує ціла система інтерпретативних схем, які можуть існувати незалежно одна від одної і не зумовлювати одна одну, класифікуватися за різними основами, модальностями, сферами життєвої активності людини. Інтерпретативні схеми, концепти можуть бути як стереотипні, створені у культурі і засвоєні без осмислення та рефлексії індивідом, так і продуктивні, сконструйовані ним. Репродуктивні схеми сприймання себе, інших та життя в цілому звужують простір для самоекспериментування, самоконституювання, самовияву, прогнозування майбутнього. Такі схеми є жорсткими, негнучкими і свідчать про наявність у індивіда пасивного рівня семіотизації. Створення так званих продуктивних інтерпретативних схем значною мірою визначається рефлексивним потенціалом та інтерпретативною компетентністю людини. Існують первинні інтерпретативні схеми, концепти-смисли, які з одного боку, відбивають особистісні смисли, мотиваційне ставлення до значення, форму включення значення у структуру свідомості особистості, з другого боку є  концептуальними схемами,  які передбачають знання і уявлення суб’єкта, стереотипи-концепти, що відображають культурні взірці. Такі схеми існують неізольовано по рівнях, а переплітаючись утворюють гендерну модель (теорію) світу особистості, що має текстуальний характер і є результатом суб’єктивного відображення та інтерпретації власного досвіду чи досвіду спільноти, субкультури, суспільства.

 У результаті наративізації текстуальної гендерної моделі світу, завдяки діалогічному механізму, створюються наративні структури, що забезпечують осмислення себе, інших, соціальної реальності загалом, складають смислову основу особистості та її психологічного досвіду.  Наративна структура є гнучкою текстовою моделлю, яка дозволяє людині осмислювати реальність, оскільки вона є сама частиною цієї реальності. Завдяки діалогічному механізму відбувається розгортання наративної структури, прояснення смислу.

 Таким чином, сприйняття людиною світу відбувається через призму власного досвіду, індивідуальної системи значень, схем інтерпретації, концептів. Визначальними механізмами конструювання особистісного компоненту гендерного досвіду визначено семіотизацію та наративізацію. У процесі семіотизації відбувається концептуалізація реальності, яка може здійснюватися на рівні пасивного відображення, шляхом застосування гендерних стереотипів, які існують у культурі, спільноті чи продуктивного, що передбачає конструювання, створення нових. Результатом семіотичних процедур є створення текстуальної гендерної моделі світу, яка є смисловою основою особистості і визначає її досвід. Текстуальна гендерна модель світу має наративну форму, яка є результатом діалогічного механізму і включає цілу систему інтерпретативних схем, концептів-смислів.

У другому розділі - «Соціокультурний контекст конструювання гендерного досвіду особистості» -розглянуто конструювання гендерних схем у культурних текстах, соціально-психологічні механізми створення та засвоєння їх у процесі соціальної взаємодії.

Соціальний досвід особистості є результатом інтерпретації соціокультурних текстів, які містять основні смисли, зразки, моделі гендеру, що задають особистості ті інтерпретативні схеми, на основі яких здійснюється упорядкування, організація суб’єктивного досвіду. Пізнаючи тексти культури, особистість розвивається як дискурсивний суб’єкт, що і є основою для засвоєння соціокультурного досвіду через розуміння, інтерпретацію та інтерналізацію текстів гендерної культури. Інтерпретуючи текст культури, людина означує його, надаючи йому нового значення, що сприяє створенню нових смислів. Таким чином, вона не тільки засвоює соціокультурний досвід, але й конструює його, наповнює новими смислами.

У кожній культурі є базові наративи, які відбивають гендерну модель світу і виконують роль культурних матриць, інтерпретативних схем. Вони створювалися у давньому світі у вигляді міфів, які пізніше реалізовувалися через казки, твори релігії, мистецтва, філософії, науки. Існують тексти, в яких створюються та відтворюються основні смисли гендерної культури, типізуються та легітимізуються гендерні схеми. Через мережу типізацій, які засвоюються із дитинства, утворюються людські реальності. Завдяки механізму інституалізації, закріплюються гендерні схеми, які спрямовують формування гендерних якостей людини, визначають способи самовиявлення. Тексти поділяються на символічні, які містять у собі основний символічний зміст гендерної культури (міфи, казки, художня література, музика, твори образотворчого мистецтва), метафоричні, які сприяють створенню нових смислів, теоретичні (концептуальні), які містять основні концепти культури – гендерні норми, вимоги, правила (гендерна ідеологія, різні теорії тощо).

Конструювання соціального досвіду особистості є багатоаспектним явищем, яке здійснюється через інтерналізацію та інтеріоризацію відповідних статі настанов, схем інтерпретацій, концептів, моделей, зумовлюється соціальним контекстом, гендерними схемами, традиціями, символікою, які характерні для тієї культури, спільноти, до якої належить особистість.

Засвоєння гендерних схем культури, формування соціального компоненту гендерного досвіду особистості передбачає дві фази: 1) адаптивну (зовнішнє пристосування до існуючих гендерних схем, норм, ролей, що передбачає наслідування, імітування, навіювання, ідентифікацію, транслювання); 2) рефлексивну (інтерпретація гендерних схем). У процесі адаптивної фази відбувається автоматичне засвоєння гендерних схем, моделей поведінки без осмислення, рефлексії, яка хронологічно співпадає із дитинством і за змістом передбачає становлення «члена суспільства», який відповідає типізованим і легітимізованим гендерним схемам та вимогам. Дитина наслідує гендерні дисплеї, які легітимізуються і транслюються у сім’ї, приймаючи навіть несвідомо «формальні конвенційні акти» (моделі, схеми, які використовуються у суспільстві для вираження приналежності до статі). У процесі міжособистісної взаємодії із батьками у дитини вибудовується власна модель поведінки. Діти, завдяки підкріпленню та навчанню через спостереження, імітування, засвоюють гендерні схеми, так само як навчаються іншим видам соціальної поведінки. Згодом гендерно типова поведінка структурується і входить до соціального досвіду дитини. Завершується гендерна ідентифікація, починається процес диференціації у способах самовиявлення. Виникають гендерно-стильові вияви, які надалі будуть визначати життєздійснення особистості. Важливими механізмами засвоєння гендерно типових дисплеїв, є власна поведінка та вербальне спрямування батьків. Наслідуючи зразки, демонструючи дисплей, дитина приєднується до тих «всіх», які діють правильно, і тим самим ідентифікують себе з спільнотою інших людей. Батьки пред’являють дітям гендерні очікування, «фонові очікування», апелюючи до узагальненого іншого.

Друга фаза гендерного самоконституювання передбачає активну взаємодію між особистістю та інституцією, в результаті чого конструюється її соціальний досвід. По мірі дорослішання відбувається розширення міжперсонального простору, з’являються нові «канали» передачі та схеми створення соціального досвіду (школа, вчителі, ровесники, ЗМІ, реклама, дитячі та юнацькі субкультури, інтернет тощо), що транслюють різні гендерні схеми, дисплеї, які особистість уже не просто засвоює і відтворює, але й може надавати їм нового смислу в результаті інтерпретації, рефлексії. Взаємодія відбувається не з абстрактною інституцією, а конкретними людьми, які є носіями соціокультурних схем, що відтворюють їх у процесі міжособистісної взаємодії.  Особистість залучається до нових культурних текстів, мовної практики. Тексти за змістом можуть співпадати, а можуть відрізнятися від тих, які особистість засвоїла в сім’ї. Особливо гостро ця проблема актуалізується у підлітковому віці, коли відбувається знайомство з героями як офіційної так і не офіційної культури (неформали), різними моделями гендеру (гетеросексуали, транссексуали, бісексуали, гомосексуали тощо).    

Активність передбачає рефлексію соціокультурних схем, інтерпретацію текстів культури за допомогою механізмів семіотизації та наративізації, що передбачає появу власних схем, моделей гендерного самовиявлення, які стають основою соціального компоненту гендерного досвіду особистості і визначають його індивідуальну неповторність. Власні схеми конструюються на основі готових зразків або синтезу засвоєних. Отже, формування гендерного досвіду починається від простої імітації гендерної поведінки дорослих і до здатності рефлексувати, синтезувати, програвати гендерні схеми, на основі чого створювати нові, які б визначали самовиявлення людини.

Таким чином, культурні тексти відіграють важливу роль у створенні, типізації гендерних схем, які інституалізуються та легітимізуються у процесі соціальної взаємодії. Конструювання соціального компоненту гендерного досвіду особистості відбувається на двох рівнях: адаптивному, що передбачає засвоєння гендерних схем через гендерний дисплей, який демонструють дорослі у міжособистісній взаємодії та рефлексивному – інтерпретація гендерних уявлень, стереотипів, від характеру якої буде залежати конструювання схем інтерпретації, концептів, моделей гендерної поведінки, які визначають певною мірою самовиявлення особистості. Індивідуальні схеми гендерного досвіду можуть бути редуковані, засвоєні без осмислення, рефлексії на основі репродуктивної інтерпретації, а можуть створюватися в результаті продуктивної інтерпретації.  Оскільки конструювання гендерного досвіду особистості має контекстуальний характер, тому важливо з’ясувати яким чином відбувається створення та засвоєння гендерних схем у різних культурах, субкультурах, зокрема молодіжних.

У третьому розділі - «Соціокультурний простір молодіжних субкультур» - аналізується поняття «молодіжної субкультури» у класичному та постнекласичному підходах, розкривається процес конструювання смислів субкультури на основі культурних кодів, аналізуються тексти молодіжних субкультур, в яких створюються гендерні схеми.

Визначено два підходи у тлумаченні молодіжної субкультури – класичний та постнекласичний. У класичному підході молодіжні субкультури розглядаються з позицій контркультури або альтернативи. Утворені субкультури на принципах контркультури відхиляють традиційні цінності, смисли, намагаються протиставляти свої тексти загальнокультурним (Г. Боков, Д. Громов, В. Тернер, О. Яворницька та ін.). Субкультури, які ґрунтуються на принципах «альтернативи» розглядаються як підсистеми панівної культури (О. Бугофер, О. Омельченко, Ф. Тенбрук, В. Тернер, М. Тітлей, І. Шельські, Т. Щепанська). Базові наративи створюються на «образі іншого», що дозволяє зберегти основні смисли панівної культури, яка утримує множину різних субкультур. Вони можуть переплітатися або ж різко відрізнятися за певними параметрами аж до протиставлення основному масиву культури, утворюючи альтернативу.

У традиційному тлумаченні молодіжні субкультури є різновидом і формою соціальної адаптації, соціалізації, своєрідним буфером між традиційною культурою, загально прийнятими цінностями та елементами «опору» щодо «старого» соціально-культурного порядку і панівної системи молодіжної культури (О. Яворницька, О. Омельченко та ін.). Молодіжні субкультури виконують наступні функції: комунікативну, що забезпечує спілкування всередині групи; компенсаторну, яка дозволяє забезпечити високу самооцінку члена спільноти; охоронну, спрямовану на підтримку рівня ідентичності; солідаризаційну, яка забезпечує екзистенційну і соціальну підтримку членів групи (О. Омельченко); адаптаційну, що покликана зняти напругу усередині соціальної структури, оскільки молодь часто перебуває у маргінальному статусі (Т. Щепанська, Т. Хома). Молодіжні субкультури типологізують на основі приналежності до тієї чи іншої групи (Ю. Волков, М. Соколов, О. Якуба): за способом проведення дозвілля (музичні, спортивні, любери, металісти, репери тощо); за стилем життя – системники (хіпі, моди, кришнаїти тощо), романтико-ескапістські (індіаністи, толкієністи, уніформісти, рольовики, байкери); релігійно-містичні (сатаністи, братство кандидатів у справжні люди); гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, брейкери, репери, рокери); епатажно-протестувальні (панки, металісти, байкери, хакери); радикально-деструктивні (нац-панки, червоні панки, анархо-панки); свавільно-самосудні (скіни, гопники, любери, блоксери); за альтернативною творчістю (брейк-дансери, графітери, репери).

Аналізуючи сучасні молодіжні субкультури, які виникли наприкінці ХХ ст., постмодерністська думка ставить під сумнів саме використання терміну «субкультура». У класичному підході молодіжні субкультури розглядаються як достатньо стійкі та замкнені явища, які вибудовують свою систему смислів, символів, схем, мови, норм поведінки, цілісний образ життя. Передбачається, що людина, яка належить до подібної групи, відтворює цей образ життя постійно. Щодо сучасних субкультур, то вони мають досить рухливий і тимчасовий характер, основні ідеї яких накладаються одні на одні, і тому складно провести чіткі їх розмежування. Вони на відміну від субкультур середини ХХ століття достатньо віддалені від своїх середовищ, джерел виникнення і скоріше відображають експресивний та інтерактивний стиль поведінки. Не кожна засвоєна схема поведінки, емблема, символ, сленг, не кожне надання переваги певному напрямку музики тощо, є знаком, що молода людина, спільнота належить до певного субкультурного напрямку, який і сам перебуває під впливом змінних і обмінних процесів. Символізм на рівні вираження через молодіжний стиль скоріше дозволяє говорити про притаманний людині стиль життя, ніж про приналежність до певної субкультури. Однак є сенс виділяти певні молодіжні субкультури, адже у кожній створюються смисли, концепти, схеми інтерпретації, які визначають ставлення молодих людей до себе, до інших, до світу.

Пояснити феномен сучасних молодіжних субкультур (рухливість, змінність, динамічність) дозволяють положення теорії соціального конструктивізму. У кожної субкультури є своя модель світу, яка є текстовою моделлю і відбиває її основні смисли, концепти. Джерелами створення моделі світу є тексти, що містять образи, символи, знаки, які запозичуються із різних творів, зокрема Д. Толкієна «Хоббіт» для толкієністів, авторів «фентезі» для індеаністів, готичного мистецтва для готів тощо. «Чужі» культурні тексти включаються у власний наратив субкультури в її інтерпретації, що визначає культурний код субкультури, і фіксується, транслюється в її текстах (атрибутиці, зовнішності, назві субкультури тощо). Створення смислів, схем молодіжних субкультур відбувається на соціальному (типи міжособистісних стосунків, стиль спілкування, зв’язки і мережі спілкування), поведінковому (звичаї, ритуали, норми, схеми поведінки) та знаковому (символіка, культурний код, атрибутика, вербальний фольклор, міфологія мовного світу, тілесності, простору, часу – тобто «мова» культури і в цілому ментальність, модель світу) рівнях (Т. Щепанська). У взаємодії між людьми, з одного боку, відбувається уніфікація сленгу і символічних текстів, кодів, формується загальнокультурний код (загальнозрозуміла символіка, норми спілкування), наративні тексти, а з іншого – засвоєння смислів через атрибутику, символіку, стиль спілкування, сленг, мовні кліше, моделі самовиявлення, що існують у межах молодіжної культури. Механізмами засвоєння смислів субкультур визначено наслідування та транслювання зовнішності, стратегій самовиявлення, способів взаємодії тощо; ідентифікація з схемами, моделями, які створюються у молодіжних субкультурах та сенсотворення.

Засвоюючи смисли субкультури, особистість формується як дискурсивний суб’єкт, що і є основою для засвоєння її соціокультурного досвіду через розуміння, інтерпретацію та інтерналізацію основних її текстів. Припускаємо, що сенсотворення відбувається завдяки семіотичному та комунікативному механізмам, які забезпечують їх функціонування. Перший кодує дані про зовнішню дійсність, другий зв’язує структури мовної семантики з реальними умовами комунікативного акту, перетворює означену реальність у наративні структури, що набувають форми інтерпретаційних схем, моделей.

Семіотизація передбачає концептуалізацію, означування реальності шляхом накладання на знаки, символи готових інтепретативних схем, моделей, які створені у межах молодіжної субкультури, або створення власних схем, шляхом трансформації, перетворення реальності, що в свою чергу буде сприяти створенню нових смислів, динамізму субкультур. У молодіжних субкультурах часто використовуються їхні ж інтерпретативні схеми, готові кліше для означування реальності, які пізніше, у свою чергу, виступають фреймом, схемою, імпліцитною теорією, через які осмислюється досвід людини.  Переважно такі теорії, особливо у підлітків та у ранній юності, мають репродуктивний, схематизований, фрагментарний характер, оскільки створені на основі готових інтерпретативних схем, які зафіксовані у текстах молодіжної субкультури і визначають інтерпретацію особистістю себе, інших людей та навколишнього світу в цілому.

Отже, концептосфера субкультури зафіксована у різних її текстах, семіотичних знаках (зовнішності, атрибутиці, символіці, поведінкових, схемах, стереотипах, мовних категоріях тощо), завдяки яким відбувається створення смислів субкультури. Семіосфера забезпечує співналежність людей до певного соціокультурного світу, в межах якого у процесі міжособистісної взаємодії завдяки інтерпретації відбувається засвоєння та конструювання нових конфігурацій смислів субкультури. Тому молодіжна субкультура розглядається як простір, в якому безперервно циркулюють смисли, які засвоюються особистістю у процесі інтерпретації, і яким вона може надавати нового значення. У кожній субкультурі є свій власний набір інтерпретативних схем, моделей самовиявлення на типові та повторювані ситуації, смислів, концептів, що зумовлюють різні схеми сенсотворення і відображають модель світу субкультури.

У текстах молодіжних субкультур створюються та транслюються гендерні моделі, схеми, зокрема маскулінні (скінхеди, байкери, металісти, рокери, блоксери, гопники, репери, рольовики, толкієністи, геймери, хакери), фемінінні (емо, «Gliter Goth», античні готи, анімешники, растамани, хіпі) та андрогінні (рейвери, кібер-готи, фетіш готи, «tribal Goth», «jeans’n’T-shirt Goth»). Однак, у кожній субкультурі існує своя специфіка конструювання гендерних схем, яка зумовлена особливостями інтерпретації її смислів. Отже, гендерні схеми, які транслюються, є контекстуальними, мають різні показники маскулінності, фемінінності, андрогінності у різних субкультурах. 

Таким чином, молодіжні субкультури відіграють важливу роль у культуротворчих процесах. Сучасні молодіжні субкультури відрізняються від створених контркультур чи альтернативи, які доволі стійкі, замкнені, вибудовують свою систему смислів, правил, цінностей. Утворені субкультури в епоху постмодерну досить рухливі і мають тимчасовий характер, вони розглядаються як дискурсивні простори безперервного циркулювання смислів та способів інтерпретації реальності, які створюються та відтворюються у різних текстах, семіотичних знаках субкультури (зовнішності, атрибутиці, поведінкових схемах, мовних знаках тощо). У межах молодіжної субкультури слухаючи певного напрямку музику, одягаючи відповідний одяг, використовуючи аксесуари, символіку для створення свого іміджу, займаючись певними видами діяльності на дозвіллі молоді люди транслюють та засвоюють гендерні схеми, моделі, які визначають, певною мірою, конструювання їх гендерного досвіду. Тому виникає необхідність у емпіричному дослідженні механізмів конструювання схем інтерпретації, концептів гендерного досвіду молодих людей, які належать до різних молодіжних субкультур. 

У четвертому розділі - «Гендерний вимір способів концептуалізації реальності особистості у контексті молодіжних субкультур» - представлено процедурно-методичний апарат дослідження специфіки конструювання інтерпретативних схем, стереотипів-концептів, концептів-смислів гендерного досвіду особистості у молодіжних субкультурах; проаналізовано результати психодіагностичних зрізів ключових параметрів гендерного досвіду особистості: експлікацію схем інтерпретації, конфігурацію гендерних уявлень, стереотипів-концептів у структурі досвіду та психосемантичну репрезентацію гендерної свідомості представників гедоністично-ескапістських субкультур.

Основними завданнями емпірично-діагностичної частини дослідження стало визначення системи інтерпретативних схем, концептів гендерного досвіду молодих людей та з’ясування механізмів конструювання їх у контексті молодіжних субкультур; окреслення гендерної специфіки механізмів семіотизації, наративізації  гендерного досвіду особистості у межах молодіжних субкультур. Серед показників, за якими досліджувався гендерний досвід респондентів, визначено: схеми інтерпретації ставлення до себе, ставлення до ситуації взаємодії, ставлення до світу, стереотипи-концепти (особистісні риси, гендерні ролі, оцінка зовнішності), концепти-смисли (ставлення до себе, ставлення до світу), які визначалися шляхом експлікації та опису відповідних зазначеним одиницям системи значень.

Сукупний обсяг вибірки - 479 осіб, які зазначили власну приналежність до відповідних молодіжних субкультур. Соціально-демографічні показники студентської вибірки: представники жіночої статі – 264, чоловічої – 215. Були задіяні студенти, які здобувають наступні спеціальності: «Філософія», «Психологія», «Практична психологія», «Іноземна філологія», «Музика», «Дизайн», «Українська мова та література», «Початкове навчання», «Соціальна педагогіка», «Соціологія», «Історія». Вік студентів: 18-21 рік. Основну вибірку утворили респонденти таких молодіжних субкультур: репери – 74 особи; готи – 62 особи; хіп-хопери – 60 осіб; растамани – 55 осіб; клабери – 56 особа; хіпі – 47осіб; панки – 51особа; бемери – 37 осіб; рокери – 22 особи; кислотники – 15 осіб. 

На першому етапі емпіричного дослідження було розроблено його організаційно-методичні засади; здійснено пілотажні розвідки з метою формування вибірки досліджуваних, які належать до молодіжних субкультур; використано комплекс взаємодоповнювальних методик як психометричного, так і психосемантичного характеру з метою експлікації конкретно-емпіричного змісту гендерного досвіду респондентів, що належать до різних молодіжних субкультур, та пошуку суб’єктивних засад інтерпретації майбутніх результатів факторного аналізу. На другому етапі організовано психосемантичний експеримент; здійснено аналіз та інтерпретацію результатів, що дозволило завдяки первинній математичній обробці, факторизації виділити концепти-смисли гендерного досвіду особистості, конфігурацію первинних схем інтерпретації, стереотипів-концептів; на основі кластерного аналізу визначено репертуар стратегій самовиявлення, за допомогою факторного - специфіку конфігурації моделі стилю життя у чоловіків і жінок, визначено репертуар стратегій самовиявлення та специфіку моделей стилю життя у чоловіків та жінок, які належать до субкультур романтико-ескапістського та гедоністично-розважального спрямування. Звернення до даних субкультур зумовлене найбільшою їх поширеністю серед української молоді.

Виявлено попередню імпліцитну модель ставлення до себе у досліджуваних, що належать до молодіжних субкультур реперів, готів, хіп-хоперів, растаманів, клаберів. Узагальнення характеристик-схем відбувалося за результатами трьох методик ( «Хто Я» М. Куна, Т. Макпертланда, опитувальника BSRI (Bem Sex Role Inventory) С. Бем, «Стандартизованого багатофакторного методу дослідження особистості» Л. Собчик – модифікований тест ММРІ). Визначено андрогінний характер схем інтерпретації ставлення до себе, що на нашу думку, певною мірою зумовлений існуючими гендерними схемами, що створюються у молодіжних субкультурах. Адже у процесі конструювання гендерного «Я» молодої людини, що належить до молодіжної субкультури, спостерігається переорієнтування з жорстко фіксованої гендерної моделі на більш м’яку або змішану.

На основі результатів факторного аналізу окреслено змістову основу схем інтерпретації ставлення до ситуацій взаємодії (фруструючих, конфліктних) досліджуваних. Серед провідних факторів, що відбивають схеми інтерпретування ставлення до ситуацій взаємодії, визначено «Пошук підтримки» (24,62% дисперсія), «Емоційність у взаємодії» (10,19 % дисперсії), «Конкуруюче співробітництво» (9,61 % дисперсії). Отже, досліджувані, які входять до молодіжних субкультур, при інтерпретації ситуації взаємодії (фруструючої, конфліктної) застосовують емоційні схеми, спрямовані на пошук підтримки в оточення та конкуруючого співробітництва. Виявлені фактори ми означуємо як змістову основу схем ставлення до ситуації взаємодії (фруструючої, конфліктної) .

Експліковано за допомогою факторного аналізу схеми інтерпретації ставлення до світу (до різних життєвих сфер) на основі результатів шкал «Морфологічного тесту життєвих цінностей» В. Сопова, Л. Карпушина та «Тесту смисложиттєвих орієнтацій» Д. Леонтьєва. Визначено фактори: «Професійний успіх задля визнання» (33,6 % дисперсії); «Прагматично-оптимістичне ставлення до світу» (17,85 % дисперсії). Виділені фактори розглянуто як змістову основу схем інтерпретації ставлення до світу. Отже, схеми інтерпретації ставлення до себе, ставлення до ситуації взаємодії та ставлення до світу концептуалізуються певною мірою смислами субкультур і конструюються у процесі міжособистісної взаємодії завдяки діалогізму. У результаті діалогічного механізму створюються наративні структури. У жінок, що належать до молодіжних субкультур, інтерпретативні схеми конструюються на основі інтерпретації різних схем, які не обмежені субкультурою, що є показником продуктивної наративізації. У чоловіків інтерпретативні схеми створюються на основі субкультурних смислів, що свідчить про репродуктивну наративізацію.                  

З’ясовано, що гендерні уявлення, які стосуються образу «типового чоловіка», «типової жінки» представників відповідних субкультур, мають стереотипний характер. Доведено контекстуальний характер гендерних уявлень, які стосуються образу «ідеального чоловіка», «ідеальної жінки» молодих людей із різних субкультур. Визначено відмінності у гендерних уявленнях досліджуваних із різних молодіжних субкультур, зокрема, готів та клаберів. У готів більш актуальними виявилися схеми, які стосуються спілкування, взаємодії та емоцій, переживань, тоді як у клаберів переважають схеми інтерпретації, що стосуються активності, діяльності та спілкування, взаємодії. Виявлено специфіку в інтерпретаціях образу «ідеального чоловіка», «ідеальної жінки» у готів та клаберів. У жінок обох субкультур переважають уявлення маскулінного типу щодо «ідеального чоловіка» та андрогінного щодо «ідеальної жінки», що дозволяє робити висновок про незалежність їх уявлень від специфіки гендерних схем субкультури. Їхні уявлення більшою мірою зумовлюються гендерними стереотипами, які транслюються у загальному соціокультурному просторі молоді. Уявлення чоловіків-клаберів щодо «ідеального чоловіка» - андрогінного типу, а чоловіків-готів – фемінінного типу. Щодо інтерпретації «ідеальної жінки», то чоловіки обох субкультур переважно застосовують андрогінні схеми, які мають свою специфіку. Отже, гендерні уявлення чоловіків обох субкультур більш обумовлені стереотипами, які циркулюють у їхніх субкультурах, що дозволяє робити висновок про конструювання уявлень гендерного досвіду на основі механізму концептуалізації гендерних схем, смислів субкультури.

  За допомогою асоціативного експерименту була виявлена концептосфера гендерних стереотипів реперів і растаманів. Для асоціативного експерименту було відібрано найбільш поширені стереотипи, які виявлено на попередньому етапі дослідження у молодих людей, що належать до субкультур растаманів та хіп-хоперів. Вибрані стереотипи умовно поділили на групи: «стереотипи рис особистості», «стереотипи, пов’язані з виконанням гендерних ролей», «стереотипна оцінка зовнішніх даних».

 Визначено контекстуальний характер стереотипів-концептів досліджуваних із субкультур растаманів та хіп-хоперів за показниками рис особистості, зокрема це стосується таких концептів як «незалежність», «активність, дієвість». В обох субкультурах вони мають різний зміст. Растамани застосовують концепт «незалежність» при інтерпретації і жінок, і чоловіків, суттєвих відмінностей у тлумаченнях не виявлено. «Незалежний» – це «вільний у поглядах» (69); «позбавлений умовностей» (46); «нічим не обтяжений» (33); «байдужий до оточення» (14); «вільний у виборі» (10); «незалежний від авторитетів» (9). Хіп-хопери вважають, що незалежний «самостійно приймає рішення» (99), «має власну позицію» (86), «індивідуалістичний» (56), «не піддається впливу» (48), «сильний» (34), «схильний вести за собою» (22). Отже, у растаманів даний концепт відбиває один з основних смислів їх субкультури – спрямованість на втечу від норм, вимог, правил, умовностей суспільства і не залежить від статі. Хіп-хопери у «незалежності» вбачають схильність до домінування, індивідуалістичність, силу, що певною мірою зумовлено особливістю даної субкультури, яка концептуалізує та транслює саме такі схеми. Концепт «активність, дієвість» є актуальним у гендерному досвіді хіп-хоперів і має контекстуальний характер. Активний, дієвий - це «амбіційний» (42); «рухливий» (39), «має власну позицію» (28); наполегливий» (26); «покладається на себе» (22); «рішучий» (20), «впевнений в собі» (17). Отже, зміст даного концепту певною мірою відбиває специфіку субкультури хіп-хоп, у якій малопомітною є гендерна поляризація, хоча не позбавлений впливу загальноприйнятих стереотипів.

Зафіксовано відмінності у досвіді чоловіків та жінок різних субкультур за групою стереотипів «гендерні ролі». Жінки хіп-хопери виявилися більш стереотипними щодо гендерних ролей чоловіків (4,25), ніж чоловіки (2,41).  Чоловіки хіп-хопери щодо гендерних ролей жінок (4,50). Їхні уявлення відповідають традиційним поглядам щодо призначення чоловіка та жінки у суспільстві. У растаманів більш стереотипними виявилися чоловіки (3,82), особливо щодо реалізації жінки. Гендерні стереотипи щодо зовнішності певною мірою зумовлюються загальнокультурними стереотипами, але й є результатом впливу субкультури. Особливо це стосується уявлень щодо зовнішності чоловіків. Більш стереотипно створюється фемінінний жіночий образ, причому обома статями. Отже у субкультурах хіп-хоперів та растаманів конструювання стереотипів-концептів «маскулінності-фемінінності» та «оцінки зовнішності» відбувається на основі концептуалізації гендерних схем відповідних субкультур.