Психологічні механізми розвитку професіоналізму соціального працівника



Название:
Психологічні механізми розвитку професіоналізму соціального працівника
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми та охарактеризовано ступінь її розробки, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, викладено відомості щодо апробації та впровадження її результатів.

У першому розділі “Проблема дослідження феномену професіоналізму соціального працівника у психології” представлено сучасний підхід до проблеми розвитку й формування професіоналізму соціального працівника виявлено етапи становлення та розвитку професіоналізму соціального працівника; виокремлено соціально-психологічні індикатори розвитку професіоналізму соціального працівника.

Явище професіоналізму активно досліджується в психології праці (насамперед у рамках професіографічного підходу), в акмеології та спеціальних прикладних галузях психології (педагогічної, військової, юридичної тощо). Зазначається, що дослідники виділяють структуру професіоналізму, його конкретні прояви в розвитку особисттості як суб’єкта діяльності.

Еволюція професіографічного підходу в дослідженні розвитку професіонала на сьогоднішньому етапі характеризується такими ознаками цього процесу:

– від поелементного до цілісного системно-структурного підходу;

– від системно-структурного до генетичного й динамічного;

– від технічного до антропоцентричного;

– від жорстко нормативного до індивідуалізованого, ймовірного;

– від антропоцентричного до гуманістичного й акмеологічного.

У розробці питань психології професіоналізму в професіографічному підході С. Д. Максименко зокрема використовує модульний, задачний і акмеологічний принципи в їхньому інтегративному поєднанні. Специфікою психологічного підходу є змінення акценту з розвитку професійно важливих якостей (комплексний підхід) на розвиток і формування суб'єкта-діяча у контексті цілісного життєвого шляху.

У розділі констатується, що найбільш відомими періодизаціями розвитку особистості як суб'єкта праці є розробки С. Д. Максименка.

У періодизації С. Д. Максименка виділені наступні ланки процесу професійного становлення:

1 ступінь: вибір професії – стадія «оптації» – характеризується підготовкою до життя, до праці, підготовкою свідомого й відповідального планування й вибору професійного шляху.

2 ступінь: стадія адепта – це професійна підготовка.

3 ступінь: стадія адаптанта – це входження в професію після завершення професійного навчання, стадія триває від декількох місяців до 2–3 років.

4 ступінь: стадія інтернала – це входження в професію як повноцінний колега, здатний працювати на нормальному рівні як «свій серед своїх».

5 ступінь: стадія майстра – коли про працівника можна сказати, що він кращий серед звичайних і гарних, тобто працівник помітно виділяється на загальнім тлі (має свій стиль і своє «лице»).

6 ступінь: стадія авторитету – означає, що працівник став кращим серед майстрів.

7 ступінь: стадія наставника – вищий рівень роботи будь-якого фахівця. Ця стадія характерна тим, що працівник не просто досягає висот майстерності у своїй області, але стає учителем, здатним передати кращий свій досвід учням і втілити в них частину своєї душі.

Таким чином, вищий рівень розвитку будь-якого фахівця – професіонал, що став наставником, учителем, консультантом, що втілює в собі культуру в кращому розумінні цього слова.

Досліджуючи етапи освоєння професії особистістю, С. Д. Максименко виділяє наступні рівні професіоналізму:

         допрофесіоналізм (людина вже працює, але не має повного набору якостей справжнього професіонала);

         професіоналізм (людина – професіонал, тобто стабільно працює й виконує все, що від нього потрібно з високою якістю);

         суперпрофесіоналізм (творчість, особистісний розвиток, те, що називається «акме» – вершина професійних досягнень);

        псевдопрофесіоналізм (зовні досить активна діяльність, але при цьому людина або робить багато «браку» у роботі, або сама деградує як особистість);

        постпрофесіоналізм (людина може бути «професіоналом у минулому», «екс – професіоналом», а також може виявитися порадником, наставником для інших фахівців).

У нашому дослідженні ми спиралися на такі ступені розвитку професіонала:

        адаптація (позиції: стажист, переконаний фахівець, ерудит, методист; первинне засвоєння людиною норм, менталітетів, необхідних прийомів, технік, технологій професії);

        самоактуалізація (позиції: самодіагностика, усвідомлена індивідуальність, самоекспериментатор, цілістна особистість з Я-концепцією, що самопрогнозує свій професійний шлях спеціаліста; на цьому етапі головними складовими є усвідомлення людиною своїх можливостей і саморозвиток засобами професії із закріпленням індивідуального стилю діяльності;

        майстерність як гармонія із професією (позиції: майстер професійної діяльності в спілкуванні, діагност, гуманіст, вихователь, консультант і наставник, координатор, керівник, експерт засвоєння та відтворення на гарному рівні кимсь раніше створених методичних рекомендацій, розробок, інструкцій, високих стандартів);

   суперпрофесіоналізм (позиції: учасник та ініціатор інновацій, творець і новатор, дослідник, експериментатор, що досягає у своїй професії вершин («акме») у якості творця своєї особистості й у розвитку інших) – ведучим на цьому етапі є творче перетворення професійного середовища або проектування нового професійного середовища.

У другому розділі “Обґрунтування моделі розвитку професіоналізму соціального працівника” дано визначення у ВНЗ; охарактеризовано загальні тенденції розвитку професіоналізму соціального працівника у вузівській підготовці; розроблена структурна модель психологічних механізмів професійної активності соціального працівника.

 

У нашому дослідженні професіоналізм розглядається як спільна й професійна активність співучасників, як майстерність (професіоналізація), співбуття та подія розглядаються в єдності та взаємозв'язку. Доводиться наявність різного співвідношення буттєвих структур в освітньо-професійному процесі. В одному випадку може бути подія (як закінчена структура взаємодії) з переходом в інший спосіб функціонування або «руху в професійному житті фахівця» без сутнісних змін у самобутті. Прикладом такого варіанту є співучасть майстра-стажиста у розробці психологічної практики, переважно – технологічної її сторони. Можна перебувати в події психотехніки й змінювати траєкторію свого функціонування в професії, але не прожити буття психотехніки, яке може відкриватися лише в події.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины