ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі міститься обґрунтування актуальності теми дослідження, розкривається його об’єкт і предмет, основна мета та завдання наукового пошуку, теоретико-методологічна основа, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, а також відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та їх впровадження, публікації за темою дисертації, структура та обсяг роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічний аналіз ділового спілкування державних службовців» здійснено теоретико-методологічний аналіз підходів до проблеми спілкування в цілому і ділового спілкування зокрема, обґрунтовано зміст основних концепцій цього феномена в межах психологічної науки; розглянуто форми ділового спілкування; з’ясовано психологічні особливості професійної діяльності державних службовців, протягом якої здійснюється ділове спілкування.

На підставі теоретичного аналізу виокремлено основні підходи до вивчення спілкування: діяльнісний (Г. Андрєєва О. Леонтьєв, А. Петровський), структурний підхід (Б. Паригін), системний підхід (Б. Ананьєв, Б. Ломов, Л. Карамушка), теорія відносин (О. Бодальов, В. Мясищев, М. Обозов), психо-лінгвістичний (Л. Засєкіна, В. Красних); діалогічний (М. Бахтін, Г. Дьяконов, Н. Чепелєва), соціоінтерактивний (Г. Грайс, Г. Сакс), психоаналітичний (Е. Берн, Т. Харріс, В. Шутс).

Установлено, що поняття спілкування розглядається як самостійна сфера індивідуального буття людини, діалектично пов’язана з її діяльністю (О. Леонтьєв, Л. Орбан-Лембрик, В. Третьяченко), як процес міжособистісної взаємодії індивідів (Б. Ананьєв, О. Бодальов, В. Панферов), як важлива умова соціалізації та індивідуалізації особистості (Л. Виготський, Г. Костюк, Ю. Швалб). Основними функціями спілкування є комунікативна, інтерактивна, перцептивна (Б. Ломов, С. Максименко, В. Семиченко). Провідними

7

сторонами спілкування виступають міжособистісна, когнітивна, комунікативно-інформаційна, емотивна та поведінкова (Л. Вольнова, Н. Завацька, В. Казмиренко, Т. Титаренко), які відображають особливості взаємодії суб’єктів спілкування.

Узагальнення підходів до визначення поняття ділового спілкування дає змогу представити його як один із видів спілкування, що забезпечує взаємодію осіб, включених у спільну професійну діяльність (Г. Бороздіна, Л. Карамушка, В. Третьяченко). Ділове спілкування передбачає відносини, що опосередковуються соціальними та професійними ролями (В. Кан-Калик, Н. Творогова, Т. Щербан).

Виокремлено загальні та відмінні особливості понять «спілкування» та «ділове спілкування». Загальним є те, що ділове спілкування – це обмін інформацією, який нерозривно пов’язаний із діяльністю. Для здійснення ділового спілкування необхідним є реалізація трьох його компонентів – комунікативного (обмін інформацією), перцептивного (взаємосприйняття) та інтерактивного (взаємодія). Відмінним є те, що ділове спілкування наповнене обміном професійною інформацією; зосереджене на побудові образу співрозмовника не лише як особистості з притаманними їх індивідуальними характеристиками, а як певного фахівця з наявними діловими якостями; спрямоване на встановлення комунікативної взаємодії задля здійснення професійної діяльності. Ділове спілкування передбачає наявність певного офіційного статусу суб’єктів, спрямоване на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій; характеризується передбачуваністю ділових контактів, конструктивністю характеру взаємовідносин, взаємоузгодженням рішень, відбувається з приводу безпосередньої діяльності, якою займаються співрозмовники, не торкаючись їх особистих проблем. Зміст і мета ділового спілкування реалізуються завдяки техніці та прийомам спілкування, знання і застосування яких сприяє досягненню поставленої мети.

З’ясовано, що ділове спілкування представлене різними формами, які використовуються залежно від призначення, поставлених цілей і визначаються характером професійної діяльності. Воно обумовлене соціальними функціями і професійними ролями, регламентується як за змістом, так і за формою, є невід’ємною складовою професійної діяльності та забезпечує її реалізацію.