ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ДІВЧАТ-ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, наведені відомості щодо апробації та впровадження результатів за темою дисертаційного дослідження, подані дані про обсяг та структуру роботи. 

У першому розділі – «Науково-теоретичні підходи до вивчення гендерної ідентичності особистості в психологічній науці» – презентуються наукові підходи зарубіжних та вітчизняних вчених стосовно вивчення гендерної ідентичності особистості; проаналізовано специфіку дослідження особливостей розвитку гендерної ідентичності дівчат-підлітків; виявлено соціально-психологічні чинники розвитку гендерної ідентичності дівчат підліткового віку в умовах загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів.

Вивчення гендерної ідентичності особистості в психології умовно можна розділити на два напрямки. Представники першого презентують психологічні механізми диференціації статей, варіативність розвитку гендерної ідентичності людини та її обумовленість соціальними, культурними та індивідуально-психологічними факторами. Так, вченим психоаналітичного підходу (З.Фрейд, К.Хорні, А.Адлер) належить одне з перших обґрунтувань психосексуального розвитку як процесу формування гендерних ролей зростаючої особистості шляхом ідентифікації з дорослими. В ракурсі епігенетичної теорії Е.Еріксон довів, що процес гендерної ідентифікації особистості здійснюється через призму її гендерних уявлень. За його позицією, у дитячому віці розвиток гендерної ідентичності відбувається автономно. На засадах когнітивно-генетичної теорії А.Валлон зазначав, що першим етапом в процесі засвоєння гендерної ролі є самовизначення дитини у ролі хлопчика або дівчинки (первинна гендерна ідентифікація). Лише після цього процесу дитина починає позитивно чи негативно оцінювати форми поведінки дорослих відповідно до своєї ролі. У межах когнітивного підходу (Л.Кольберг, Ж.Піаже) було доведено, що в підлітковому віці, коли активізується етап вторинної гендерної ідентифікації (з настанням пубертатного періоду), відбуваються зміни у гендерних уявленнях представників кожної статі внаслідок радикальної трансформації їх уявлень про власний фізичний образ «Я». Прихильники соціобіологічного підходу (Д.Халперн, Т.Парсон, Р.Бейлс) акцентували увагу на тому, що різне репродуктивне призначення чоловіка та жінки формує специфічний розподіл їх гендерних ролей у соціумі. Представник соціально-когнітивного підходу А.Бандура наголошував на важливості самостійних дій людини, які є результатом взаємозв’язку між її поведінковими реакціями і середовищем, що демонструє гендерні моделі поведінки. В контексті зазначеного підходу науковці (Д.Мартін, Дж.Стегор) розуміють гендерну ідентичність як результат поетапного пізнання, поглиблення і розширення інформації про правила соціальної поведінки обох статей окремо. Особливу роль у становленні цього феномена відіграє наслідування підлітками взірців поведінки дорослих, уподібнення й ототожнення з ними, запозичення у них виразних властивостей характеру, що обумовлюються особливостями їх взаємин та формами спілкування (Г.Келлі, М.Кле). Крім того, представник теорії гендерних схем К.Хелверсон зазначив, що традиційні гендерні схеми значно обмежують розвиток гендерної ідентичності особистості, тому маскулінні й фемінні моделі поведінки мають інтегруватися у збалансоване утворення – в андрогінну модель, яка є психологічно досконалішою у різних сферах життєдіяльності.                                                                 

Психологи другого напрямку (Б.Ворник, Н.Городнова, О.Кікінежді) пов’язують розвиток гендерної ідентичності особистості з соціальними умовами виховання. Процес становлення зазначеного феномена чоловіків та жінок неможливий без соціальної взаємодії та порівняння себе з іншими людьми. Як наслідок, кристалізується і оформлюється система їх гендерних уявлень у складне інтегроване утворення. Т.Говорун зазначила, що розвиток гендерної ідентичності дитини розпочинається у дошкільному віці. За позицією вченої, важливу роль в процесі первинної та вторинної гендерної ідентифікації відіграють статеві стереотипи соціального середовища. О.Кікінежді визначила, що гендерне самовизначення особистості та становлення стабільного гендерного образу «Я» відбуваються у підлітковому та юнацькому віці. Гендерний образ «Я», за її визначенням, являє собою динамічне, активне і здатне до змін психічне утворення особистості, що визначає її поведінку та переживання, адекватність реакцій на соціальні зміни, реалізує мотиваційні функції та забезпечує правила і сценарії статеворольових взаємодій у суспільстві.

Отже, в процесі теоретичного аналізу виявлено, що гендерна ідентичність особистості підліткового віку – це відносно цілісна система її гендерних уявлень, переконань, установок  про власний гендерний образ «Я» як суб’єкта взаємодій, що володіє індивідуальними гендерними властивостями.