| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення здобутих результатів; наведено відомості про апробацію результатів дослідження і публікації за темою дисертації.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади до вивчення чинників, феноменології та структури смислової сфери особистості» виділено хронологічні етапи досліджень проблеми смислу; подано основні теоретико-методологічні підходи до вивчення смислової сфери особистості; розглянуто місце емпатії в системі детермінант розвитку особистості, зокрема смислових утворень та смислових корелятів останньої; теоретично обґрунтовано структурно-динамічну модель емпатійної детермінації смислової сфери особистості.
В психологію поняття смислу і пов'язаних з ним моральних та етичних проблем існування людини прийшло з філософії на початку ХХ століття. Зайнявши чільне місце в екзистенціальній психології і лінгвістиці, поняття смислу збагатило низку теоретичних і методологічних підходів у психологічній науці (А. Адлер, В. Дільтей, К. Левін, А. Маслоу, З. Фрейд, Е. Фромм, Е. Шпрангер, К. Г. Юнг).
Вивчення проблематики смислу, смислової сфери особистості вітчизняною психологією має декілька етапів, що різняться між собою методологічними та методичними підходами в їх дослідженнях. На перших двох етапах (30-ті – 70-ті роки минулого століття) у дослідженнях смислів, смислових утворень, смислових установок тощо переважають діяльнісний та структурно-функціональний підходи (А. Г. Асмолов, Б. С. Братусь, Л. С. Виготський, В. К. Вілюнас, О. М. Леонтьєв, В. В. Столін, Є. В. Субботський, О. К. Тихоміров). На третьому етапі (80-ті роки минулого століття) в інтеграції уявлень про смислові утворення особистості, розвитку структурної лінії їх аналізу, створенні класифікацій смислових утворень, виникненні та описі таких синтетичних понять, як «динамічна смислова система», «смислова сфера особистості», концепцій смислової саморегуляції та смислової динаміки домінують особистісний та динамічний підходи (О. Г. Асмолов, О. З. Басіна, Б. С. Братусь, Ф. Є. Василюк, Д. О. Леонтьєв, О. Є. Насиновська). На четвертому етапі (починаючи з 90-х років двадцятого століття) смислова реальність досліджується у декількох контекстах: духовного буття людини, людського життя загалом, у рамках «вершинної психології», некласичної психології, інтеграції структурно-функціонального та динамічного аналізу смислової сфери особистості та смислової регуляції діяльності (Г. О. Балл, М. Й. Боришевський, Б. С. Братусь, Т. М. Буякас, О. Г. Зевіна, І. Є. Колесникова, Д. О. Леонтьєв, С. Д. Максименко, Т. М. Титаренко).
Змістовний аналіз підходів до розуміння смислу в працях О. Г. Асмолова, Л. С. Виготського, О. М. Леонтьєва, В. Франкла, В. Е. Чудновського та ін. показав, що при найрізноманітніших трактуваннях цей феномен безпосередньо характеризує людське буття, яке апріорі пронизане прагненням до смислу. Особливою смисловою реальністю, як вважають Д. О. Леонтьєв та Б. С. Братусь, є смислова сфера особистості – складна динамічна система, що обумовлює її функціонування та є «вершиною» її розвитку. Загалом, можна констатувати, що смислову сферу особистості більшість дослідників розглядають як особливим чином організовану сукупність смислових структур (мотивів, смислових установок, смислових диспозиції, особистісних смислів, смислових конструктів, особистісних цінностей) і зв'язків між ними, що забезпечують смислову регуляцію життєдіяльності суб'єкта.
Аналіз досліджень ролі емпатії в особистісному розвитку (А. Адлер, О. Ю. Артем’єва, О. О. Бодальов, Б. І. Додонов, Т. П. Гаврилова, Л. П. Журавльова, О. Міхеєва, Т. А. Рябовол), міжособистісній взаємодії (О. В. Алпатова, Т. В. Василишина, Є. Л. Доценко, І. М. Коган, М. М. Обозов, О. А. Орищенко, К. Роджерс, О. П. Саннікова, D. Bustamante, N. Eisenberg, R. Fabs, D. A. Houston, R. Mathy, M. V. Redmond, K. Rhodes, M. Schaller, R. Shell), емоційній поведінці (О. К. Тихоміров, О. Я. Чебикін), в процесах смислорегуляції в педагогічній взаємодії (О. А. Григор'єва-Рудакова, Л. Ц. Кагермазова, І. А. Рудакова) психологічній зрілості та духовному розвитку (А. Маслоу, О. П. Колісник, Е. Фромм), розвитку смислової сфери (І. В. Абакумова, О. А. Григор'єва-Рудакова, П. М. Єрмаков, В. П. Лабунська) виявив наявність емпатійної детермінації смислової динаміки в процесах міжособистісного спілкування й особистісного самовизначення (осмисленості життя, пошуку його сенсу).
Вихідними положеннями системного дослідження місця емпатії в структурі смислової сфери особистості та смислової динаміки є наступні: однією із засадничих сфер прикладання психічної активності людини є світ смислів, сфера смислоутворення; смисл досліджується у контексті людського життя загалом (В. В. Налімов, М. М. Мамардашвілі, В. Франкл); смисл – граничне утворення, в якому сходяться «свідомість і буття, ідеальне і реальне, життєві цінності і буттєві можливості їх реалізації» (Ф. Є. Василюк); найвищим рівнем регуляції поведінки особистості, її життєдіяльності є смисловий (А. Пауел, Дж. Ройс); смислові утворення є тією складовою свідомості, яка безпосередньо зв'язує суб'єкта з дійсністю (О. М. Леонтьєв, В. П. Зінченко); смислові утворення, а також особистісні смисли породжуються цілою системою ставлень, а не поодинокими ізольованими ставленнями (Б. С. Братусь); смисл (смислове утворення, смислова динамічна система) є «одиницею» (Л. С. Виготський), «клітинкою» (С. Л. Рубінштейн) аналізу смислового рівня; смисл є складною та багатогранною смисловою реальністю, що приймає різні форми та проявляється через різні психологічні ефекти (Д. О. Леонтьєв); емпатія має біопсихосоціодуховну природу; є особливою формою психічного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, що опосередкована внутрішнім світом Іншого; є інтегративною (інтеграційною) характеристикою особистості (Л. П. Журавльова).
Критичне переосмислення й інтеграція існуючих підходів до вивчення чинників смислової динаміки та феноменологічних, динамічних, структурних характеристик смислової сфери дозволили теоретично обґрунтувати структурно-динамічну модель емпатійної детермінації її розвитку. Смислова сфера особистості є динамічною системою, яка має складну ієрархічну структуру. Ієрархічні відносини між складовими цієї системи обумовлюють її внутрішню динаміку. Емпатія, виступаючи певним системоутворюючим чинником смислової сфери, зумовлює її специфічний розвиток та відповідну структуру. Основними компонентами смислової сфери емпатійної особистості виступають: а) потреба (як усвідомлювана, так і неусвідомлювана) не лише у власному благополуччі (аутоемпатія), а й у блазі Іншого (функціонування емпатійної установки); ставлення до значущого Іншого як до «Ти», усвідомлювана потреба в трасцендентних емпатійних стосунках, основу яких складають смисловий конструкт «Я=Ти» та здатність до трансфінітної емпатії; б) гуманістичні ціннісні орієнтації, моральні та буттєві цінності, в основі яких лежать емпатійні смислові установки, спрямовані на інтеріоризацію загальнолюдських цінностей, усвідомлення значущості емпатійних стосунків; в) синергетична життєва позиція, в основу якої покладена емпатійна спрямованість на оточуючий Світ, смислова ідентифікація з ним за допомогою homo-, зоо- та фітоемпатійного ставлення, здатність до прояву родового та універсального емпатійних ставлень; г) сенс життя полягає в духовному розвитку завдяки реалізації не лише універсальних емпатійних стосунків, а й духовних взаємин, служіння загальній справі.
З огляду на аналіз вікових особливостей особистісного розвитку та психологічних новоутворень юнаків та дівчат (переосмислення системи цінностей, життєве самовизначення, кохання, потреба у пошуці сенсу життя, становлення емпатійності як інтегративної характеристики особистості) доведено, що цей онтогенетичний період є сензитивним для розвитку смислової сфери особистості, трансформації смислових утворень.
У другому розділі «Емпіричне дослідження впливу емпатії на розвиток смислової сфери особистості в юнацькому віці» розкрито форми організації та зміст емпіричного дослідження, обґрунтовано вибірку, описано та апробовано методичну процедуру дослідження смислової сфери особистості та її емпатійної детермінації, здійснено аналіз емпіричних даних та їх психологічну інтерпретацію, що розкриває психологічні особливості розвитку смислової сфери юнацтва, характер взаємозв’язку між показниками інтегральної емпатії, її форм та смисловими утвореннями особистості юнацького віку.
Емпіричне дослідження складалося з трьох етапів. На першому етапі досліджувалися вікові та гендерні особливості смислових утворень. На другому – проводилась діагностика емпатії в юнацькому віці, порівнювалися особливості розвитку смислової сфери емпатійних та малоемпатійних особистостей, знаходилися відмінності між показниками їх смислових утворень. Третій етап констатуючого експерименту було присвячено дослідженню емпатії та її окремих форм як чинників розвитку смислової сфери особистості. З цією метою знаходилися кореляційні взаємозв’язки між показниками рівня розвитку емпатії, її форм та структурними утвореннями смислової сфери, а також визначалась достовірність відмінностей між смисловими структурами особистостей з різним рівнем розвитку емпатії.
Дослідження виявило вікову та статеву диференціації у структурно-феноменологічних та динамічних характеристиках смислової сфери юнацтва.
Міра задоволення базових потреб переважної більшості респондентів знаходиться в зоні їх часткового задоволення (М=20,40). Низхідна ієрархічна система показників міри задоволення структурних компонентів потребової сфери юнацтва має наступний вигляд: потреби в самовираженні, у визнанні, безпеці, матеріальні та соціальні потреби. Виявлено, що віковими особливостями потребової сфери є висока задоволеність потреби в соціальних контактах (М=16,13); особливістю її динаміки є зростання показників розбіжності між мірами задоволеності потреб різних типів (у ранній та зрілій юності, відповідно,W=7,12 та W=8,62). Остання особливість є і гендерною: розбіжність між мірами задоволеності потреб різних типів є достовірно більшою (p ≤ 0,05) у хлопців, порівняно з дівчатами. Міра незадоволеності потреб у хлопців обох вікових періодів є вищою, порівняно з дівчатами. Віковою та гендерною особливостями є й ієрархічна послідовність міри незадоволеності потреб. Тобто з віком зростає міра незадоволеності потреб як у хлопців, так і у дівчат.
У ранньому юнацькому віці соціально-психологічні установки в смисловій сфері особистості є досить сформованою системою, яка дещо трансформується в зрілій юності. З віком спостерігається загальне зниження показників міри вираженості соціально-психологічних установок. Так, орієнтація на альтруїзм знижується, як у хлопців (відповідно, Мч=5,79; Мч=5,14), так і у дівчат (Мж= 6,07; Мж= 5,38). Загалом, молодь більшою мірою орієнтована на альтруїзм та процес діяльності, порівняно, відповідно, з егоїзмом та результатом. У дівчат, порівняно з хлопцями, яскравіше виражені установки на альтруїзм і процес, у юнаків – на егоїзм та результат.
Ціннісна сфера сучасного юнацтва малодиференційована і неяскраво виражена, найбільш значущі цінності мають егоцентричну спрямованість. Так, домінуючими термінальними цінностями є «здоров'я» (М=4,8), «матеріально забезпечене життя» (М=6,8), «щасливе сімейне життя» (М=7,4). Ієрархія домінуючих інструментальних цінностей має наступний вигляд: «чесність» (М=7,4), «життєрадісність» (М=7,9), «вихованість» (М=8,0). Найменш значущими термінальними цінностями є «щастя інших» (М=25,5), «збереження нашої Землі, природи» (М=16,9), «краса природи та мистецтва» (М=17,3), а інструментальними – «ретельність, старанність» (М=14,9), «непримиренність до недоліків в собі та інших» (М=15,6), «любов до природи, свого краю, землі» (М=16,0).
Ієрархічна система найбільш значущих життєвих смислів сучасної молоді має групоцентричну спрямованість і містить такі компоненти: екзистенціальні (М=11,93), сімейні (М=12,57), комунікативні (М=12,67). Спостерігається позитивна онтогенетична динаміка становлення системи життєвих смислів впродовж юнацького віку. З віком на перший план виходять цінності самореалізації (особистісного самовизначення), більшу представленість у смисловій сфері набувають сімейні, комунікативні та альтруїстичні категорії, менш значущими стають гедоністичні переживання та статусні смисли, стабільно непривабливими залишаються духовні пошуки.
Гендерні відмінності проявляються більшою мірою в зрілому юнацькому віці, порівняно з ранньою юністю. Ієрархія найбільш важливих життєвих смислів студенток є досить дисгармонійною. До неї належать взаємовиключні цінності: сімейні, статусні, комунікативні та самореалізації. Система життєвих смислів хлопців зрілого юнацького віку є більш гармонійною, порівняно з дівчатами. Для них найбільш важливими життєвими пріоритетами є екзистенціальні, самореалізації, сімейні та комунікативні цінності (в порядку зменшення показника їх значущості). Розвиток смислової сфери впродовж юнацького віку відбувається у юнаків та дівчат, відповідно, за типом маскулінізації та фемінізації особистості. З віком для дівчат більш значущими стають сім’я, самореалізація, альтруїзм, а для хлопців – самореалізація та духовні пошуки (когнітивні смисли) і дещо зменшується значущість сім’ї та альтруїзму.
Показники усіх субшкал смисложиттєвих орієнтацій та загальний показник осмисленості життя загалом є досить високими, як у школярів, так і у студентів. Віковою особливістю в динаміці смисложиттєвих орієнтацій є зниження всіх показників впродовж дорослішання. У зрілому юнацькому віці, порівняно з раннім, збільшуються переживання щодо онтологічної значущості життя (відповідно, М=150,25; М=160,59; р≤0.05), дещо знижується орієнтованість на майбутнє (відповідно, М=35,05; М=35,65), зменшується задоволеність як результатом прожитого відрізку життя (відповідно, М=27,00; М=29,18; р≤0.05), так і насиченістю сьогодення (відповідно, М=33,77; М=36,15; р≤0.05). Достовірно зменшується відчуття себе суб’єктом власної життєдіяльності (відповідно, М=22,27; М=25,01;) та, загалом, світоглядна віра в керованість людського життя (відповідно, М=32,16; М=34,60; р≤0.05).
Виявлено гендерні відмінності в показниках смисложиттєвих орієнтацій: юнки більш орієнтовані на абстрактні та екзистенційні онтологічні смисли, а юнаки – на смисли реального життя.
На етапі діагностики емпатійності у юнаків та дівчат їх було поділено на дві групи: групу емпатійних, до якої увійшли досліджувані, що проявили високий та дуже високий рівні розвитку емпатії; групу малоемпатійних, до якої увійшли досліджувані, що проявили низький та дуже низький рівні розвитку емпатії та антиемпатію.
Потребова сфера малоемпатійної та емпатійної особистості принципово відрізняються. В сфері першої домінують елементарні потреби (в безпеці: М=22,59), а в другої – потреби, які вивчає «вершинна психологія» і які містяться на вищих рівнях піраміди А. Маслоу: потреби особистісного самовизначення (у визнанні: М=23,68 та самореалізації: М=24,40). Для молодих людей з розвинутою емпатією потреба в самореалізації є набагато важливішою, порівняно з їх малоемпатійними ровесниками (t=1,820; р≤0,01). Із зростанням показників емпатії збільшується міра незадоволеності потреб в самореалізації (р≤0,01) та визнанні (р≤0,05). Виявлено позитивну вікову динаміку останніх: домінування потреб у визнанні в ранній юності трансформується в потреби самореалізації в зрілій юності. Показники незадоволеності соціальних потреб у малоемпатійного юнацтва достовірно (р≤0,01) вищі, порівняно з емпатійним.
Існують гендерні відмінності в потребовій сфері емпатійної й малоемпатійної молоді. Ієрархію основних потреб емпатійних юнаків очолюють потреби в самореалізації (М=27,98), а у малоемпатійних вони займають передостаннє місце (М=18,27; р≤0,01). У малоемпатійних юнаків найбільшою мірою є незадоволеними потреби в безпеці. Емпатійні юнаки набагато менше переймаються матеріальними потребами (відповідно, Мч=15,55; Мч=20,54; р≤0,2).
Для емпатійних дівчат найбільш значущими є потреби у самореалізації (самовираженні) та визнанні (відповідно, Мж=20,83; Мж=20,19). Ієрархія основних потреб малоемпатійних дівчат має наступний вигляд: потреби у безпеці, соціальні потреби, потреби в самореалізації, матеріальні потреби. Показники міри незадоволеності потреби в безпеці та соціальних потреб малоемпатійних дівчат є достовірно вищими (відповідно, р≤0,02; р≤0,01), порівняно з емпатійними.
Показники міри вираженості соціально-психологічних установок малоемпатійної та емпатійної особистості, окрім спрямованості на процес, мають достовірні відмінності (р≤0,05; р≤0,01). У діадах соціально-психологічних установок емпатійних молодих людей домінує спрямованість на процес та альтруїзм, а в малоемпатійних – на егоїзм та процес. Найменш вираженою в емпатійного юнацтва є орієнтація на егоїзм, а в малоемпатійного – на альтруїзм.
Виявлено гендерні відмінності у функціонуванні соціально-психологічних установок молоді. У дівчат спостерігаються достовірні відмінності в усіх установках, крім спрямованості на процес. Емпатійні юнки мають достовірно вищу (р≤0,05), міру спрямованості на альтруїзм та нижчу(р≤0,05) – на результат і егоїзм, порівняно з малоемпатійними. Малоемпатійні юнаки більшою мірою орієнтовані на процес, менше задумуються над досягненням результату, часто запізнюються з виконанням дорученого завдання, тобто менш відповідальні, порівняно з емпатійними ровесниками (t=2,019; р≤0,05). В емпатійних юнаків міра вираженості альтруїстичних установок в смисловій сфері достовірно вища (р≤0,05), порівняно з малоемпатійними. Високоемпатійні юнаки здатні до сприяючої поведінки, навіть на шкоду своїм інтересам.
Доведено, що ступінь розвитку емпатії обумовлює змістовні характеристики та ієрархізацію структурних компонентів ціннісної сфери особистості. Найвагоміші цінності емпатійної та малоемпатійної молоді є схожими. Досліджувані обох груп прагнуть до щасливого сімейного життя, свободи і хочуть мати гарних друзів. Проте більша частина емпатійних молодих людей, порівняно з малоемпатійними, насамперед орієнтована на сімейне життя, а потім – на друзів. Якщо в емпатійних юнаків і дівчат основні термінальні цінності пов’язані з інтимно-особистісним спілкуванням, то їх малоемпатійні ровесники мають егоцентричну спрямованість: «здоров’я» і «матеріально забезпечене життя». Розвинута емпатія обумовлює альтруїстичну спрямованість особистості, актуалізує її соціальні потреби, сприяє розвитку гуманістичних життєвих принципів-цілей («щастя інших» rp=-0,277; р≤0,01), «краса природи і мистецтва» (rp=-0,239; р≤0,05), «кохання» (rp=-0,241; р≤0,01) та особистісних якостей, що забезпечують успішну міжособистісну взаємодію («чуйність», «чесність», «життєрадісність»).
Емпатія більшою мірою детермінує розвиток ціннісної сфери хлопців, порівняно з дівчатами. Розвинута емпатія юнаків обумовлює їх альтруїстичну спрямованість, такі принципи-цілі, як «життєва мудрість» (rp=-0,215; р≤0,05) і «наявність друзів» (rp=-0,195; р≤0,05) та значущість особистісних якостей, спрямованих на ефективне міжособистісне спілкування: «чуйність» (rp=-0,207; р≤0,05) і «життєрадісність» (rp=-0,212; р≤0,01). У дівчат високорозвинена емпатія обумовлює розвиток альтруїстичної спрямованості, гуманістичних («щастя інших» (rp= -0,203; р≤0,05) та етичних («вихованість») цінностей.
Малорозвинена емпатія юнаків детермінує цінність суспільного визнання (rp=0,433; р≤0,001), такі конкретні принципи-цілі, як «матеріально забезпечене життя» (rp=0,496; р≤0,001), «розваги» (rp=0,317; р≤0,001) та цінності професійного самовизначення і самоствердження («ефективність у справах» (rp=0,498; р≤0,001), «виконавчість» (rp=0,493; р≤0,001).
Результати дослідження смисложиттєвих орієнтацій малоемпатійної та емпатійної молоді виявились дещо неочікуваними. Загальні показники осмисленості життя малоемпатійних досліджуваних є дещо вищими, порівняно з емпатійними. Виключення складають відповідні показники у хлопців раннього юнацького віку. З метою більш глибокого вивчення особливостей емпатійної детермінації смисложиттєвих орієнтацій юнацтва додатково було здійснено аналіз взаємозв’язків не лише рівня розвитку інтегральної емпатії, а її окремих форм з показниками субшкал смисложиттєвих орієнтацій. Виявилось, що найбільшою мірою з процесами смислопородження взаємопов’язані «крайні» форми емпатії: антиемпатія та альтруїстична поведінка. Так, показники, антиемпатії та альтруїстичної поведінки юнацтва загальної вибірки обернено пропорційно взаємопов’язані з загальним показником осмисленості життя (відповідно, p≤0,05; p≤0,01) та з рештою показників усіх субшкал смисложиттєвих орієнтацій. Виключення складає лише субшкала «результативність життя» по відношенню до антиемаптії (відсутність зв’язку). Таким чином, можемо констатувати, що із збільшенням показників альтруїзму чи агресії в особистості юнацького віку зменшується її спрямованість у майбутнє, задоволеність процесом нагального життя, усвідомлення себе суб’єктом власної життєдіяльності та загалом рівень загальної осмисленості життя. Позитивні взаємозв’язки між показниками субшкал смисложиттєвих орієнтацій та форм емпатії спостерігаємо на рівні особистісно-смислової емпатії (індиферентність, співпереживання, співчуття, моделювання сприяючої поведінки, реальне сприяння не на шкоду собі).
Виявлено і гендерні відмінності. У хлопців встановлено найбільшу кількість позитивних взаємозв’язків між показниками пасивної емпатійності (моделювання сприяючої поведінки) та всіх субшкал смисложиттєвих орієнтацій, крім шкали «задоволеність самореалізацією (результативність життя)». Отже, юнаки, які готові прийти на допомогу, проте не завжди реалізують цю готовність, більшою мірою спрямовані у майбутнє, нагальне життя сприймають як цікавий, емоційно насичений процес, усвідомлюють себе суб’єктом власної життєдіяльності та загалом мають високий рівень загальної осмисленості життя, порівняно з менш чи більш емпатійними ровесниками. З цих міркувань слідує, що адекватним корелятом становлення смисложиттєвих орієнтацій для чоловіків юнацького віку є домінування пасивної форми емпатії, тобто готовності до сприяння (моделювання реальної поведінки). Юнаки, що здатні до реальної альтруїстичної поведінки високо оцінюють результативність свого життя (rp=0,436 p≤0,01). Для чоловіків емпатійність є більш значущим чинником в усвідомленні власного життєвого успіху, порівняно з жінками.
У дівчат емпатійні кореляти смисложиттєвих орієнтацій є дещо суперечливими. Корелятами адекватних смисложиттєвих орієнтацій жінок юнацького віку є домінування таких полярних форм емпатії як «індиферентність» та «реальне сприяння».
Дослідження системи життєвих смислів малоемпатійної та емпатійної молоді виявило достовірні відмінності в усіх смислових категоріях, окрім екзистенціальних та когнітивних. Для емпатійних молодих людей, порівняно з малоемпатійними, мають достовірно більшу значущість альтруїстичні, комунікативні та сімейні цінності.
Також встановлено віддзеркалення вікових особливостей розвитку особистості юнацького віку (юнацька інтернальність, романтизм, орієнтація на майбутнє, розвиток трансфінітної емпатії, діалогічних та трансцендентних емпатійних ставлень, потреба в особистісному та професійному самовизначенні, усвідомлення себе суб’єктом власної життєдіяльності, пошук сенсу життя) у віковій динаміці її смислових утворень: потреб (задоволеність потреби в соціальних контактах, онтогенетичне зростання міри незадоволеності потреб), установок (домінування орієнтації на альтруїзм і процес та зниження їх показників впродовж набуття зрілості), цінностей (їх суперечливість), смисложиттєвих орієнтацій (збільшення переживання щодо онтологічної значущості життя, зниження орієнтованості на майбутнє, зменшення задоволеності особистості як результатом прожитого відрізку життя, так і насиченістю його сьогодення, зменшення відчуття себе суб’єктом власної життєдіяльності та, загалом, світоглядної віри в керованість людського життя), системи життєвих смислів (позитивна онтогенетична динаміка становлення системи життєвих смислів: переорієнтація з егоцентричних на комунікативні та життєвого самовизначення).
Доведено існування емпатійної детермінації смислових конструктів (потреб, установок, цінностей, смисложиттєвих орієнтацій, системи життєвих смислів). Встановлено не лише достовірні кореляційні взаємозв’язки між показниками рівня розвитку емпатії, її форм та структурних утворень смислової сфери, а й достовірні відмінності між смисловими структурами суб’єктів з різним рівнем розвитку емпатії, в тому числі емпатійних та малоемпатійних.
Третій розділ «Емпатія в системі психологічного супроводу розвитку смислової сфери особистості раннього юнацького віку» присвячений обґрунтуванню, розробці та апробації системної програми психологічного супроводу конструктивного впливу емпатії на динаміку й розвиток структурних елементів смислової сфери особистості.
В основі розробки комплексної корекційно-розвивальної програми психологічного супроводу розвитку смислової сфери особистості лежить погляд на останню як на суб’єкт власної життєдіяльності, власного життєвого шляху. Теоретичним підґрунтям такого підходу стали ідеї К. А. Абульханово-Славської, Л. І. Анциферової, Л. С. Виготського, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, С. Л. Рубінштейна, О. П. Саннікової, В. О. Татенка, Т. М. Тітаренко, О. Я. Чебикіна, В. М. Ямницького, які торкаються психологічних аспектів активності особистості. Як активний суб’єкт життєдіяльності людина самостійно вирішує «задачу на смисл» (О. М. Леонтьєв), свідомо здійснює вчинки, регулює свою поведінку, робить осмислені самостійний вибір, цілепокладання, самоактуалізується, визначається у сенсі життя (Б. С. Братусь, А. Маслоу, К. Роджерс, В. А. Роменець).
Розглядаючи суб’єктну активність юнацтва, що спрямована на смислові та особистісні трансформації з метою підготовки до успішних самореалізації та життєвого самовизначення, було виділено такі елементи цього процесу, як емпатійність, емпатійні ставлення, смислоусвідомлення, смислоутворення, смислопородження, саморозвиток.
В основі емпатійної детермінації смислових процесів лежить актуалізація специфічної взаємодії когерентних психологічних механізмів емпатії та смилової динаміки (ідентифікації, рефлексії, децентрації, антиципації). Запропонована програма враховує афективно-когнітивно-конативну природу емпатії, рефлекторний і особистісний характер її механізмів, через які опосередковано актуалізуються й формуються емпатійно орієнтовані смислові утворення: потреби не лише у власному благополуччі, а й у блазі Іншого; потреба в трансцендентних емпатійних стосунках; гуманістичні ціннісні орієнтації (емпатійні смислові установки); буттєві та моральні особистісні цінності; синергетична життєва позиція (емпатійна спрямованість, смислова ідентифікація зі світом); усвідомлення сенсу власного життя в духовному розвитку, в служінні загальній справі (людству загалом).
Програма складається з трьох циклів: 1-й – просвітницькі лекційно-семінарські заняття; 2-й – соціально-психологічний тренінг актуалізації та корекції процесів смислоусвідомлення та смислобудівництва через розвиток системи психологічних механізмів емпатії; 3-й – психолого-педагогічні рекомендації для шкільних психологів, батьків, учителів, викладачів вищих навчальних закладів.
Основною метою лекційно-семінарських занять було ознайомлення з відповідним до предмету нашого дослідження понятійним апаратом; актуалізація процесів смислоусвідомлення, смислоутворення і смислопородження; формування у старшокласників готовності до життєвого самовизначення (надання їм допомоги у пошуці сенсу життя, осмисленні буттєвих цінностей, усвідомленні власних потреб і мотивів; актуалізація потреби у самовдосконаленні; розвиток емпатійності, самосвідомості; сприяння побудові життєвих цілей та ієрархічної системи цінностей, серед яких провідне місце займали б гуманістичні установки, моральні цінності).
Метою тренінгової програми був розвиток у старшокласників емпатійно зорієнтованих смислових структур, що має зумовити їх психологічну готовність до життєвого та особистісного самовизначення (вирішення задачі на смисл). В основу тренінгової програми покладено метод емоційно-раціонального усвідомлення ситуації взаємодії, що передбачає актуалізацію емоційних та когнітивних механізмів емпатії. Така актуалізація допомагає осмислити, проаналізувати не лише власні переживання, почуття, настрої, а й відобразити, відчути й зрозуміти стан іншої людини, її внутрішній світ. Допоміжними прийомами було обрано методи невербальної взаємодії, групову дискусію, психодіагностику, прогнозування психологічної позиції іншого, аналіз конкретних ситуацій, рольові ігри тощо.
В психолого-педагогічних рекомендаціях запропоновані також методи і засоби використання емпатії для оптимізації смислових утворень в юнацькому віці, а також вказані деякі шляхи розвитку та самовиховання емпатійності.
Програма розрахована на один навчальний рік і проводилася в старших класах в обсязі 82 годин. Чисельність експериментальної групи складала 36 осіб. Це були школярі, які мали песимістичні погляди на майбутнє, демонстративно заявляли про відсутність сенсу життя, мали низькі рівні осмисленості життя, локусу контролю-Я, малорозвинену інтегральну емпатію, егоїстичні установки та виявили бажання взяти участь у роботі тренінгу.
Доповнення семінарсько-лекційних занять та психолого-педагогічних рекомендацій соціально-психологічним відеотренінгом зумовлене значними перевагами роботи в спеціально організованих групах.
Успішна взаємодія старшокласників з іншими членами групи, ефективне виконання тренінгових вправ, уміння бути конгруентним позитивно впливали на їх смислову динаміку. У них розвивалось позитивне світосприймання, прагнення до самостійності, свободи й незалежності з одночасним прийняттям відповідальності за свої потреби, рішення і дії. Формувалась потреба не лише у власному благополуччі, а й у добробуті і блазі Іншого, прагнення до трансцендентних емпатійних стосунків, духовного розвитку. Актуалізовані та розвинуті емпатійні установки зумовили становлення системи гуманістично орієнтованих цінностей. Завдяки розвитку емпатійної спрямованості у старшокласників почала розвиватися та змінюватися смислова ідентифікація зі світом, готовність до синергетичної життєвої позиції. Вони відчули себе відповідальними суб’єктами особистісного становлення та власної життєдіяльності. Ці дані підтвердили порівняльні аналізи результатів дослідження динаміки |
