У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади проблеми адаптації у психології діяльності в особливих умовах» здійснено аналіз теоретико-методологічних підходів до проблеми дослідження.
На підставі аналізу встановлено, що існує декілька визначень адаптації, що мають як загальний, дуже широкий зміст, так і тих, що зводять сутність адаптаційного процесу до явищ одного з рівнів – від біохімічного до соціального. У більш загальних визначеннях поняттю адаптації може надаватися кілька значень, у залежності від розглянутого аспекту: адаптація використовується для позначення процесу, при якому організм пристосовується до середовища; адаптація використовується для позначення відносини рівноваги (відносної гармонії), що встановлюється між організмом і середовищем; під адаптацією розуміється результат пристосувального процесу; адаптація пов'язується з якоюсь певною «метою», до якої «прагне» організм. Так, наприклад, у роботах з загальної психології А.В.Петровського, В.В. Богословського та Р.С. Нємова адаптація визначається як обмежений, специфічний процес пристосування чутливості аналізаторів до дії подразника. Г.Сельє ототожнює процес адаптації, що постійно протікає, з поняттям життя. В.П.Казначеєв розглядає фізіологічну адаптацію як процес підтримки функціонального стану гомеостатичних систем і організму в цілому, що забезпечує його збереження, розвиток, працездатність, максимальну тривалість життя в неадекватних умовах середовища.
Адаптаційний процес можна розглядати на різних рівнях його протікання, тобто на рівнях міжособистісних відносин, індивідуальних поведінкових проявів, базових психічних функцій, психофізіологічної регуляції, фізіологічних механізмів забезпечення діяльності, функціонального резерву організму, здоров’я. На думку Ф.Б. Березіна, у людини в цьому ряді вирішальну роль відіграє психічна адаптація, значною мірою здійснюючи вплив на адаптаційні процеси, що відбуваються на інших рівнях. Ю.А.Александровський розглядає адаптацію як результат діяльності цілісної самокерованої системи, «яка забезпечує діяльність людини на рівні «оперативного спокою», дозволяючи їй не тільки найбільш оптимально протистояти різним природним і соціальним факторам, але й активно і цілеспрямовано впливати на них».
Процес адаптації реалізується в усіх випадках, коли в системі людина-середовище виникають значні зміни, що призводять до порушення адекватності їхніх відносин. Основною задачею постійного процесу адаптації є підтримка стану гомеостазу.
Отже, сукупно під адаптацією людини розуміють складний соціально-біологічний процес пристосування людини (спеціаліста) як індивідуума до нових умов існування.
Нерозривно з поняттям адаптації пов’язано представлення про загальний адаптаційний синдром, головним змістом якого з психофізіологічної точки зору є значне збудження вищих вегетативних центрів і як наслідок активація енергетичних і структурних ресурсів організму, які поєднуються з нерівномірним їх розподілом. При цьому формується структурний слід, який складає основу довготривалої адаптації.
Вивчаючи прояви дезадаптації у військовослужбовців, О.С. Фадєєв, В.В. Куліков, О.Е. Чернов визначили три основних варіанта дезадаптації: невротичний, що веде до внутрішнього конфлікту, поведінковий, який характеризується конфліктністю та делінквентністю, та соматичний, при якому виникає соматизація афекту, психологічного дискомфорту та розвитку психосоматичних розладів.
Багаторівневий адаптаційний процес в особливих умовах праці, зокрема, в умовах бойової обстановки, супроводжується напруженням механізмів реактивної саморегуляції та закріпленням специфічних пристосувальних психофізіологічних змін. Функціональні порушення, що пов’язані зі стресом, в умовах бойової обстановки включають широкий спектр станів дезінтеграції психічної діяльності – від короткочасних реакцій передпатологічного регістру до стійких психотичних розладів.
Досвід сучасних військових конфліктів і локальних війн свідчить про те, що у 75% військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях, спостерігається дезорганізація психічної діяльності особового складу з порушеннями самооцінки, оцінки ситуації та адекватності реагування на неї.
Під час розгляду проблеми дезадаптації одне із центральних місць за своїм практичним значенням посідає проблема оцінки й прогнозування функціонального стану військових фахівців. Тривалий час термін «функціональний стан» використовувався стосовно до окремих органів і систем організму. Завдяки фундаментальним працям І.М. Сєченова, І.П. Павлова, Л.А. Орбелі, М.О. Бернштейна, П.К. Анохіна та інших вчених була сформульована теорія функціональних систем, а під функціональним станом людини стали розуміти цільову інтеграцію психологічних і психофізіологічних якостей, що забезпечує виконання діяльності.
Під час розвитку дезадаптації вчені почали виділяти екстремальні стани, в основі формування й розвитку яких лежать порушення діяльності регуляторних механізмів, що тривалий час можуть не відображатися на стані здоров'я й працездатності.
Таким чином, аналіз літературних даних показує, що питання оцінки перебігу професійної адаптації, функціонального стану військових медиків; прогнозування надійності їх професійної діяльності в особливих умовах є актуальною у психологічній практиці у війську. Разом з тим нами визначено, що конкретному виду, змісту професійної діяльності повинні відповідати певні психологічні, фізіологічні та інші параметри оцінки професійної адаптаціїї військовослужбовців з оцінкою певного рівня їх змін. Незважаючи на численні дослідження і теоретичну базу, ця проблема залишається не розробленою. Існуючі на цей час психологічні підходи до оцінки і прогнозування професійної адаптації військових фахівців в особливих умовах діяльності мають різноспрямований характер, що вимагає розробки комплексного підходу заснованого на діагностиці і прогнозуванні функціонального стану і резервних можливостей організму. Крім того, дослідження професійної адаптації військовослужбовців в особливих умовах обумовлює необхідність подальшого розвитку єдиних поглядів на форми управлінських впливів на ефективність професійної діяльності.
У другому розділі – «Психологічні особливостей адаптації до професійної діяльності військових медиків первинної ланки» викладено процедуру і результати дослідження. Згідно з попереднім аналізом літературних джерел, нами було враховано основні напрями, що існують у сучасній психології щодо вивчення професійної адаптації.
В ході дослідження нами відзначено певні особливості перебігу професійної адаптації військовослужбовця на початкових етапах військової служби в умовах навчального підрозділу. Після призову у всіх військовослужбовців молодого поповнення починався особливий етап їх військового життя визначальною. У період початкової військової підготовки на військовослужбовців обрушувався великий потік нової інформації про правила поведінки, порядку виконання повсякденних обов'язків і взаємовідносин з іншими військовослужбовцями з різних питань. Крім того, на заняттях вони одержували зовсім незнайому інформацію, яку необхідно було швидко запам'ятати і виробляли життєво важливі навички для військової служби. Це доповнювалося дуже високою вимогливістю командирів, достатньо жорсткою манерою спілкування.
Адаптація до військової служби була сполучена з перебудовою всього укладу життя і діяльності молодої людини та супроводжувалася вираженим емоційним напруженням. Поведінка військовослужбовців визначалася не їх схильностями і бажаннями, а наказами й вимогами командирів. Вони повинні були звикнути до життя в новому колективі, що має сформовані традиції і певний соціально-психологічний клімат. По завершенню початкової військової підготовки, військовослужбовцями приймалась військова присяга, після чого вони приступали до спеціальної підготовки.
На другому-третьому місяці навчання до цих умов додавалися труднощі соціально-психологічного плану, пов'язані з міжособистісними конфліктами, неминучими при становленні колективу. Такий жорсткий підхід, по суті справи, був моделюванням майбутньої професійної діяльності військовослужбовців і, одночасно, випробуванням для них.
Для визначення особливостей професійної адаптації військовослужбовців під час проходження «курсу молодого бійця» та на п’ятому місяці військово-професійного навчання було обстежено 235 осіб навчальної роти підготовки фахівців медичної служби первинної ланки.
