ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ СТРАТЕГІЙ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ-ІНВАЛІДІВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, сформульовані гіпотеза, основні методологічні й теоретичні засади, розкрита наукова новизна, теоретичне й практичне значення, наводяться відомості про апробацію та впровадження результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження стратегій самореалізації студентів-інвалідів” – подано результати теоретичного аналізу наукової літератури з досліджуваної проблеми.

Вивченню психологічних проблем осіб з інвалідністю приділяється значна увага сучасних дослідників, зокрема до таких її аспектів, як: освіта інвалідів (С. С. Лєбєдєва, (О. М. Старобіна, Н. В. Агеєва, Т. Л. Панченко), особливості соціалізації, адаптації, дезадаптації студентів-інвалідів під час професійної підготовки у вищих навчальних закладах (О. М. Барно, Т. М. Гребенюк, Т. О. Комар, Л. З. Сердюк, В. А. Скрипник, Л. В. Тищенко, М. І. Томчук, О. П. Хохліна), інтеграція осіб з інвалідністю в суспільство, зокрема й в освітній простір (Г. В. Дудкін, В. В. Журов, І. Б. Іванова, О. К. Кучерський, Л. І. Міщик, О. І. Молчан, В. М. Синьов), внутрішня картина хвороби в психологічній структурі особистості слабозорих інвалідів (Т. М. Кондюхова), особливості “Я‑концепції” дорослих інвалідів з ампутаційними дефектами кінцівок (О. І. Купрєєва), життєві стратегії особистості з соматичними вадами здоров’я (Н. Д. Володарська) та ін.

Розкриваючи феномен самореалізації особистості і розглядаючи дотичні аспекти (особливості саморозвитку, самоменеджменту, самоорганізації, самотворення, самовиховання, самоактуалізації тощо), сучасні науковці концентрують свою увагу на специфіці реалізації внутрішнього потенціалу особистості у таких категорій осіб, як: учні загальноосвітніх шкіл (Н. В. Борисова, Є. Є. Вахромов, Г. Б. Гандзілевська, В. В. Зарицька, В. В. Русова), майбутні вчителі, педагоги (О. В. Волошенко, І. В. Золотухіна, С. О. Сисоєва, М. І. Ситнікова), майбутні психологи (Ю. Г. Долинська, Л. М. Кобильнік, І. В. Костакова, Л. В. Мова, В. І. Хрипун), викладачі вищих навчальних закладів (О. В. Кулешова, В. В. Панчук), жінки (Т. П. Вівчарик, В. А. Гупаловська, Н. Г. Шевченко), студентська молодь (І. І. Ашкінадзе, А. І. Блощинський, Д. М. Єгоров, О. О. Нікітіна, М. В. Скворцова, Л. В. Цурікова, М. І. Ярославцева та ін.).

Теоретико-методологічний аналіз наукової літератури з дослідження проблеми показав, що термін “стратегія самореалізації” за змістовим навантаженням та функціональним призначенням представляє окрему психологічну категорію. Серед різних підходів до розгляду самореалізації особистості виокремлено системно-структурний підхід, який є базовим для нашого дослідження, та означено поняття “стратегія самореалізації особистості” як інтегральне психологічне динамічне утворення, що відображає індивідуальний варіант розкриття та реалізації внутрішнього потенціалу особистості у різних сферах життя. Це також і вибудувана система трансформаційних впливів на оточуючий світ, самозвершення в житті інших людей, у світі. Стратегія самореалізації інтегрує в собі дотичні за змістом та суттю “само”-процеси, які відіграють функціональну та інструментальну роль і виступають ефективними тактиками реалізації внутрішнього потенціалу особистості. Індивідуальна стратегія репрезентує усі часові виміри та орієнтацію на зовнішнє чи внутрішнє середовище буття, носить індивідуальний, інструментальний і переважно усвідомлений характер, передбачає підбір оптимальних для конкретної людини шляхів її самореалізації. Зазначається, що формування стратегій самореалізації особистості починається переважно у підлітковому віці (І. Д. Єгоричева, Е. В. Галажинський, Є. Є. Вахромов, Д. В. Єгоров, І. В. Костакова), а сенситивним періодом для її становлення є юнацький вік (І. І. Ашкінадзе, А. І. Блощинський, В. Б. Большов, Л. О. Коростильова, А. Е. Созонтов, К. О. Фролова, М. – Л.А. Чепа та ін.), що припадає на етап професійної підготовки у вищому навчальному закладі.

Типологію стратегій самореалізації виділяють за такими критеріями: спрямованістю на близьку та далеку перспективу – адекватна, неадекватна (Л.О.Коростильова); рівнем стійкості – стійка, нестійка (Л.О.Коростильова); орієнтацією на зовнішнє та внутрішнє середовище – прогресивна, регресивна (М.Р. Плотніцька); діапазоном простору самореалізації – широка й обмежена стратегії; продуктивністю процесу самореалізації – ефективна, неефективна. За результатами аналізу сучасних досліджень (І. Б. Дерманова, Л. О. Коростильова, А. М. Ніконова, М. Р. Плотніцька) нами визначено показники ефективності стратегії самореалізації, такі як: продуктивність (якісний і кількісний результат самореалізаційної діяльності); задоволеність (суб’єктивна емоційна оцінка ефективності самореалізації).

На основі здійсненого аналізу теоретико-методологічних підходів до проблеми самореалізації особистості нами запропонована структура стратегії самореалізації особистості, зображена на рис. 1, що являє собою складну динамічну систему взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих компонентів (інформаційно-пізнавальний, потребнісно-мотиваційний, ціннісно-смисловий, емоційно-оцінковий, операційно-діяльнісний), які утворюють два виміри стратегії самореалізації (внутрішній і зовнішній) і детермінуються впливом визначальних факторів та психологічних умов самореалізації.