СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ АДАПТАЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ містить обґрунтування актуальності теми дослідження, розкриває об’єкт, предмет, мету та завдання наукового пошуку, теоретико-методологічну основу та методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дослідження та їх впровадження, а також публікації автора за темою дисертації та її структуру.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації дітей дошкільного віку» проведено теоретико-методологічний аналіз підходів до проблеми соціально-психологічної адаптації дітей дошкільного віку в науковій літературі; надано соціально-психологічну характеристику дітей дошкільного віку з розладами адаптації та розкрито сучасні підходи до форм і методів психокорекції адаптаційних розладів у дітей дошкільного віку.

Аналіз підходів до проблеми дослідження показав, що соціально-психологічна адаптація є процесом активного пристосування до вимог середовища. З позицій системного підходу це явище розглядається як безперервний процес взаємозумовлювального впливу особистості та її соціального оточення, успішність і адекватність якого залежить як від індивідуально-психологічних особливостей, так і від чинників середовища (Г. Балл, С. Гарькавець, Н. Завацька, Г. Ложкін, М. Макаренко, А. Налчаджян, А. Реан, Т. Яценко). Порушення адаптації є наслідком дисфункції соціо- і психогенезу (Ю. Александровський, Ф. Березін, О. Захаров та ін.), відхилень в механізмах психічного пристосування при стресах та порушень процесу взаємодії між особистістю та суспільством (П. Анохін, О. Кокун, Г. Сельє, В. Слюсаренко, Д. Фельдштейн та ін.). Ці підходи здебільшого стосуються дорослих, в яких вже сформовані механізми адаптації і є соціальний досвід. Виникнення розладів адаптації у дітей більшість дослідників пов’язують з негативними чинниками, які порушують нормативний перебіг процесу соціалізації: неефективна організація психолого-педагогічного процесу (О. Асмолов, І. Бех, Т. Драгунова О. Дусавиць­кий, та ін.); порушення у спілкуванні з оточуючими (Л. Божович, М. Бори­шевський та ін.); незадо­волення базових соціальних потреб (К. Бардін, А. Валлон, М. Дементьєва, В. Москаленко та ін.). Водночас не всі прояви дезадаптованої поведінки пов'язані з порушеннями психічного розвитку і можуть залишатися в межах соціально допустимих норм, зокрема у дітей порушення таких норм може відбуватися тому, що дитина їх ще не інтеріоризувала (А. Лучинкіна, Н. Максимова, К. Мілютіна, О. Петрунько та ін.). Отже, актуаль­ності набуває проблема соціально-психологічної адаптації особистості на етапі до­шкільного дитинства як сензитивного періоду для засвоєння сукупності суспіль­них норм (А. Авцин, В. Войтко, О. Кононко, Б. Паригін, О. Петровський та ін.).

Серед проблем розвитку психіки дошкільника є протиріччя, які виникають у зв'язку з розвитком цілої низки його потреб. Найважливіші з них: потреба у спілкуванні, за допомогою якої засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей, а також потреба в діях, що приводить до оволодіння системою різноманітних навичок і вмінь. Розвиток провідних соціальних потреб в дошкільному віці характеризується тим, що кожна з них набуває самостійного значення. Соціальна сфера життя дитини стає об'єктом її цілеспрямованого пізнання. Це ставить дитину перед необхідністю адекват­ного відображення цієї сфери, орієнтації в ній і викликає до життя такого роду діяльність, в якій дитина може реалізувати свою суспільну сутність.

У соціально-психологічних дослідженнях дитину розглядають безпо­середньо в системі міжособистісних відносин, впливів і взаємовпливів у групі та у дошкільному закладі взагалі. Впливу колективу на формування та розвиток особистості присвячені праці Г. Андрєєвої, Г. Балла, П. Блонського, О. Солодухової та ін. Питання відносин дитини з оточуючими пов'язано з поняттям локусу орієнтації, що полягає в динамічній властивості групи виступати суб'єктом впливу на розвиток особистості дитини в різні періоди дитинства (В. Абраменкова, А. Лучинкіна). На вплив морально-етичного середовища дитини на розвиток її особистості вказує Л. Орбан-Лембрик. Отже, розлади адаптації відбуваються безпосередньо в соціальному середовищі групи за певних умов.

Констатовано, що розуміння етіології адаптаційних розладів як результату дії психодинамічних, генетичних, середовищних чинників потребує використання комплексних методів допомоги. Одним із провідних видів допомоги у цьому комплексі є психотерапія (А. Айхінгер, А. Елліс, Е. Еріксон, Г. Ісуріна, М. Кляйн, Ф. Перлз, С. Славсон, А. Фрейд, В. Холл, Т. Яценко та ін.). З’ясовано, що необхідною складовою такої допомоги при адаптаційних розладах у дітей вважається сімейна психотерапія. У дослідженнях Н. Аккермана, Дж. Брауна, Г. Паттерсона, В. Сатір указується на необхідність застосування сімейної психотерапії при адаптаційних розладах у дітей. Проте здебільшого пропонуються загальні стратегії психотерапії для дітей з різними невротичними розладами чи психопатологією.

Недостатня ефективність заходів, спрямованих на корекцію адаптаційних розладів у дітей дошкільного віку, пояснюється як відсутністю системного підходу, так і тим, що ці заходи не повною мірою артикулюють соціально-психологічні чинники адаптаційних розладів у дошкільників. Визначення таких чинників надасть можливість розробити соціально-психологічну програму корекції адаптаційних розладів відповідно до їх різновиду та з урахуванням несприятливих умов соціалізації дитини.

У другому розділі «Емпіричне дослідження соціально-психологічних чинників адаптаційних розладів у дітей дошкільного віку» обґрунтовано методики та процедуру дослідження, наведено соціально-психологічну характеристику вибірки, проведено психологічний та статистичний аналіз результатів констатувального етапу дослідження.

Дослідження складалося з трьох етапів. На першому етапі завдяки застосуванню структурованого інтерв’ю, карти спостереження за поведінкою, діяльністю та взаєминами дітей, аналізу документів було виявлено 237 дітей з адаптаційними розладами та проведено їх диференціацію. В І групу (43,9 %) увійшли діти з адаптаційними розладами в емоційній сфері, батьки та вихователі яких відзначали тривожність, боязкість, плаксивість, добові коливання настрою та працездатності водночас із труднощами соціальної адаптації; діти (21,9 %), у яких відзначалися дратівливість, агресивність, негативізм, ворожість, конфліктні відносини, увійшли у ІІ групу досліджуваних з адаптаційними розладами в поведінковій сфері; діти (34,2 %), які характеризувалися тривожністю, занепокоєністю, боязкістю водночас з агресивністю, дратівливістю, конфліктністю становили III групу дітей з адаптаційними розладами зі змішаними порушеннями.

На другому етапі було проведено діагностику індивідуально-типологічних особливостей досліджуваних із визначенням їх соціометричного статусу. Виявлено, що в більшості дітей спостерігаються порушення розвитку самооцінки. У вибірці тільки 10,9% досліджуваних мали адекватну самооцінку на рівні 64±8 бала. У дітей (51,1%) із заниженою самооцінкою на рівні 39±5 бала виявлені невпевненість у собі, відчуття непотрібності. У 21,0% дітей завищена самооцінка на рівні 87±7 бала вказувала на особистісну незрілість, невміння правильно оцінити результати своєї діяльності, нечутливість до своїх помилок, зауважень і оцінок оточуючих.