ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ АНТИЦИПАЦІЇ ТА ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ АНТИЦИПАЦІЇ ТА ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Основний зміст роботи

 

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет роботи, розкрито теоретико-методологічні основи та методи дослідження, висвітлено його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, наведено дані про апробацію й упровадження одержаних результатів, публікації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади вивчення антиципації та життєвої компетентності особистості» – здійснено теоретичний аналіз змісту понять «життєва компетентність», «антиципація», проведено порівняльний аналіз сучасних концепцій феномена життєвої компетентності; висвітлено історію та актуальний стан досліджень антиципації, теоретично обґрунтовано психологічні механізми взаємозв’язку антиципації та життєвої компетентності особистості.

Сучасні наукові розвідки феномена життєвої компетентності є міждисциплінарними: у філософському контексті життєву компетентність розуміють як інтегративну характеристику особистісного мистецтва жити, що містить низку вимог щодо організації і проживання індивідуального життя та низку засобів для досягнення його мети (М. Степаненко). Феномен життєвої компетентності містить дилему вибору між наявними в соціумі вимогами до особистості та її потребами, цінностями й особистісними смислами (Н. Нізовських, А. Менегетті, Л. Сонді). Вихідним трактуванням соціально-психологічного виміру життєвої компетентності в роботах Л. Сохань є розуміння структури феномена, що охоплює знання, уміння та навички, життєвий досвід, життєві досягнення особистості. У психологічних теоріях та концепціях життєву компетентність розуміють як сукупність необхідних здібностей, умінь і якостей задля розв’язання складних життєвих ситуацій. Життєва компетентність передбачає здатність виходити за межі особистого егоцентризму, віру в людей і свої адаптаційні можливості, уміння помірковано виходити за межі норм (Т. Титаренко, П. Горностай). Закріплені в уміннях і навичках моделі поведінки, реакції на певні життєві обставини економлять інтелектуальну, життєву енергію особистості, екстраполюючи на нові ситуації вже знайдені способи реагування і поведінки (А. Бандура, Г. Олпорт, Дж. Равен). Суміжними поняттями є «випереджальна адаптація» (І. Симаєва, Н. Фурманова), оперантний аналог життєвої компетентності – «когерентність» (О. Штепа), «рольова компетентність» (П. Горностай).

Теоретичний аналіз концепцій щодо рівневої структури життєвої компетентності засвідчує, що ряд авторів розглядають феномен як бінарну опозицію «компетентність – некомпетентність» (Л. Сохань), уведено поняття більш високого рівня розвитку компетентності – «життєтворчість» (Т. Титаренко, В. Ямницький), залучено поняття «самоздійснення» (І. Логінова). Соціальним проявом некомпетентності, на думку вчених, може бути мімікрія компетентності (А. Лобанова), соціальний інфантилізм (О. Бодальов), рольова атрофія (П. Горностай). Наукові погляди щодо життєвої компетентності у своїй основі містять інтегральний критерій для опису структури компетентності, її функцій і компетенцій. Зокрема, у дослідженнях А. Бандури таким критерієм виступає проксимальна самомотивація, у концепції М. Степаненка – відповідальність , у працях Г. Олпорта – психологічна зрілість, у концепції Л. Сохань – життєва реалізованість, у концепції психологічного благополуччя К. Ріф – здатність людини до вибору. Т. Титаренко зазначає, що головним чинником становлення реалістичних домагань людини стає особистісна зрілість, складовими якої є життєва та соціально-психологічна компетентність. Серед типових проявів особистісної незрілості – несформованість здібностей до обґрунтованого прогнозування, планування власної поведінки, прийняття обміркованих рішень, уміння співвідносити їх зі своїми можливостями і нести за них відповідальність перед собою (Т. Титаренко).
У контексті взаємозв’язку досліджуваних феноменів антиципація є багатовимірним процесом, який дозволяє людині передбачати події майбутнього в реальному теперішньому й будувати довгострокові плани. При цьому глибина прогнозування (передбачення) розглядається як елемент у структурі загальної обдарованості, що оптимізує життєві вибори та втілення ідей прогнозування. Системний підхід до розуміння антиципаційних процесів реалізовано у працях П. Анохіна в рамках універсального принципу пристосування до змін, які мають відбутися. Фундаментальним положенням Б. Ломова є розуміння випереджувального відображення у формах антиципації, прогнозування, екстраполяції. Найбільш послідовними в аспекті виокремлення структурних рівнів антиципації можна вважати дослідження І. Батраченка, Б. Ломова, О. Сергієнко, Є. Суркова. Л. Регуш зазначає, що перебіг соціальної перцепції носить прогностичний характер і детерміновано процесами антиципації від сенсомоторного до мовного та мислинневого рівнів. І. Батраченко розглядає антиципацію як темпорально орієнтовану форму організації психічного, призначену для відображення, проектування, упередження й опредметнення майбутнього. Виходячи зі змісту вищезазначених концепцій, вивчення взаємозв’язку антиципації та життєвої компетентності особистості з позицій рівневої організації функціонування психічних процесів дає змогу детально розглянути діапазон дій антиципації на кожному рівні.
У західній психології роль антиципаційних механізмів в регуляції поведінки та життєдіяльності людини отримала висвітлення в епігенетичній теорії розвитку інтелекту Ж. Піаже та «теорії поля» К. Левіна. Суттєвий внесок у розгляд індивідуальних чинників передбачення майбутнього зробив Ж. Нюттен, який вважає антиципування засобом актуалізації мети, що викликає мотиваційний ефект. У когнітивній теорії У. Найссера антиципація розглянута як одна з властивостей процесу пізнання, зокрема це схеми передбачення та плани перцептивних дій, які готують людину до сприйняття інформації. Німецькі дослідники трактують поняття «антиципація» в контексті процесу прогнозування позитивного результату й очікування успіху (Л. Радмахер, С. Крах, В. Завацкі). Водночас, у когнітивно-поведінковій парадигмі антиципація представлена як провідна тенденція прогнозування негативних наслідків і через це – утримання від певних дій (А. Бандура, Дж. Келлі). Отже, у західних теоріях феномен антиципації вивчається в межах соціально-психологічного та когнітивного підходів, що відповідає контексту нашого дослідження. 

На сучасному етапі наукових розвідок вивчення антиципації відбувається в межах когнітивно-поведінкового, клінічного, ситуаційного підходів, зокрема Є. Головаха, О. Кронік підкреслюють детермінованість антиципації бажаністю для людини певної події, актуальної мети, що визначає загальну активність психічних процесів на всіх рівнях пристосування до часу. С. Максименко підкреслює роль особистісної прогностичної активності в аспектах прогнозування та здійснення життєвого шляху особистості. Окремий напрям дослідження антиципації складає автобіографічна антиципація як здатність, процес і продукт антиципування людиною свого особистого майбутнього, визначення власних життєвих перспектив, цільової та смислової структур життя, планування і прогнозування подальшого життєвого шляху (І. Батраченко). У результаті спотворень цього процесу виникають ноогенні неврози, біографічні кризи (Р. Ахмеров, В. Франкл). Виокремлено типи прогнозування особистості, схильної до невротичних розладів в рамках наукової школи В. Менделевича, зокрема надмірно оптимістичне прогнозування або домінування песимістичних, проте малоймовірних прогнозів.

Теоретичне обґрунтування специфічних механізмів взаємозв’язку антиципації та життєвої компетентності представлено в дослідженнях психологічного часу особистості (К. Абульханова-Славська, Р. Ахмеров, Є. Головаха, О. Кронік), механізмів автобіографічної антиципації і прогностичної компетентності (І. Батраченко, В. Менделевич), механізмів, що впливають на життєздійснення (Б. Коссов, С. Сергуніна), механізмів передбачення та переживання життєвих подій (С. Геллерштейн, Н. Пезешкіан, Г. Полєтаєва, О. Сєрий), вірогіднісного прогнозування (І. Фейгенберг), механізмів, які гальмують процес життєздійснення (Є. Ільїн, П. Рінгенбах).

Таким чином, теоретичне моделювання життєвої компетентності дало змогу виділити на системному рівні зв’язки феномена життєвої компетентності із процесом антиципації. Інтегральними показниками життєвої компетентності на всіх рівнях є особистісна зрілість, відповідальність і здатність особистості дистанціюватися від обставин життя, вийти за межі індивідуального досвіду як втілення процесу антиципування. У результаті теоретичного аналізу життєва компетентність трактується як особистісна диспозиція, здатність і потенційна готовність до реальних життєвих виборів і вчинків, що зумовлює успішність взаємодії людини із соціумом у сутнісних людських сферах з опорою на внутрішні ресурси особистості. Життєва компетентність має структурні (рівні компетентності – некомпетентності), динамічні (механізми взаємодії з іншими психічними чинниками) і гендерні характеристики.

Отже, для дослідження механізмів взаємозв’язку антиципації та життєвої компетентності вважаємо за доцільне звернутися до виявлення рівнів та видів антиципаційної спроможності. Водночас, необхідним є аналіз таких чинників: автобіографічної антиципації (І. Батраченко), експектацій, особистісних смислів та механізмів психологічного часу особистості. Важливою при цьому є теза про можливість переходу в передбаченні від минулого і теперішнього до майбутнього, що виявляється в механізмах «інтерпретації ціннісного часу» (С. Геллерштейн),  прокрастинації (П. Рінгенбах). На рівні смислоутворення виокремлюємо механізми  ідентифікації (М. Кляйн), інтерналізації (О. Сєрий) та захисний механізм дефлексії (Ф. Перлз); на мовно-мисленнєвому рівні – механізми рефлексії та децентрації, зокрема часової (Є. Головаха, Ж. Піаже). На стратегічному рівні рефлексивний механізм реалізується при узгодженості-неузгодженості життєвих планів та компетентнісного стилю життя, коли людина виходить на проблеми буття. Механізм децентрації впливає на складність смислової структури регуляції життєдіяльності та забезпечує функцію самоверифікації. Механізм часової децентрації розуміється як здатність до розгляду власного життя з будь-якого хронологічної позиції, зокрема з моменту, що виходить за межі особистого життя.

У другому розділі«Теоретичне моделювання та методи дослідження психологічних механізмів взаємозв’язку антиципації та життєвої компетентності особистості» – обґрунтовано доцільність спирання на теоретичну модель життєвої компетентності для виявлення критерійних показників взаємозв’язку досліджуваних феноменів, які є підґрунтям для вибору методичних засобів емпіричного дослідження.

Системно-структурний аналіз життєвої компетентності виявив критерії феномена: особистісна зрілість, психологічний вік, рольова компетентність, відповідальність. За допомогою методу якісних структур отриманий континуум критеріїв життєвої компетентності. Серед указаних характеристик на чільному місці перебувають параметри психологічного часу особистості, детерміновані поєднанням життєвої та рольової компетентності з антиципаційними характеристиками особистості. На буттєвому рівні психологічний вік детермінований загальним ставленням людини до часу й екзистенційним переживанням себе в часі та виступає важливим показником життєздійснення і життєвої компетентності й усвідомлюється людиною у формі особливого переживання свого «внутрішнього» віку. Параметри, пов’язані зі ставленням до часового континууму життя, визначають ступінь децентрації на минуле або майбутнє. Перевага децентрації на минуле в дорослої людини викликає відчуття стагнації, вичерпаності життєвої програми (відповідає поняттю біографічної кризи за Р. Ахмеровим). «Зсування» часової децентрації на прогнозування виключно майбутнього як значно щасливішого періоду, ніж теперішнє, зумовлює викривлення результатів антиципування.

Повне розгортання матриці містить дихотомічні показники рольової компетентності – некомпетентності; зрілості – інфантильності; механізму часової децентрації на майбутнє – на минуле. Психологічний вік представлений коефіцієнтом дорослості. Відтак, для координатної площини із заданими характеристиками виокремлено поєднання, що відповідають різним типологічним групам. Отже, у результаті моделювання уточнено теоретичну гіпотезу про існування неоднозначного взаємозв’язку між структурними рівнями антиципації та життєвої компетентності особистості: за умов антиципаційної спроможності особистості механізми взаємозв’язку антиципації та життєвої компетентності мають складний системний характер, який забезпечує успішність антиципування, приймання доцільних та оптимальних життєвих рішень, що є виявленням життєвої компетентності.

Згідно з ідеями досліджень у царині психосемантики уявлення про компетентність або життєву філософію детерміновані дією національних традицій і фольклору, релігійних переконань та ідеології, виховання і життєвого досвіду, моделей, заданих особистістю харизматичних лідерів, систем цінностей, способу життя й образів мистецтва. Це дає змогу досліджувати та виокремлювати уявлення про життєву компетентність на основі тексту або метафори (образу). Одним із об’єктивних критеріїв вивчення сутності життєвої компетентності та прогнозування життєвого шляху є фольклористика з її алегоричністю, лаконізмом. Паремії, з психологічної позиції, виступають не тільки як оцінні чи прогностичні судження, а й виконують терапевтичну функцію в моменти життєвих криз та негараздів, прояснюючи та полегшуючи наявну ситуацію для людини. У цьому контексті паремії в мовленні виступають певними «неусвідомлюваними» формулами прогнозів, оцінками життєвої ситуації. На матеріалі психосемантичних досліджень (Н. Арутюнова) проаналізовано п’ять моделей світу, характерних для слов’янської традиції: «доля-дарувальниця», «доля грайлива», «доля-режисерка», «доля-довірителька» та «доля правосудна», виокремлено етнічна специфіка в розумінні життєвої компетентності та життєтворчості людини

Другий розділ завершується обґрунтуванням вибору методичних засобів для емпіричного вивчення психологічних механізмів взаємозв’язку антиципації та життєвої компетентності особистості. Розглянуто зміст загальних і часткових методологічних принципів дослідження, проаналізовано принципи комплексності, системності, суб’єктності, розвитку, соціальної детермінації особистості в контексті дослідження. На основі системного підходу методологічно обґрунтовано вибір методів і методик для виокремлення зв’язків між антиципацією та життєвою компетентністю, обрано математико-статистичні методи для доведення зв’язків між феноменами.

У третьому розділі«Емпіричне дослідження психологічних механізмів взаємозв’язку антиципації та життєвої компетентності особистості» – представлено результати емпіричної перевірки гіпотез дослідження. Системно-структурний підхід до аналізу характеристик антиципаційної спроможності і  життєвої компетентності особистості зумовив стратометричний відбір експериментальної групи (стать, вік, рівень освіти, сімейний стан). Для формування загальної стратегії емпіричного дослідження проведено кластерний аналіз показників антиципаційної спроможності та сформовано 6 контрастних груп. На першому етапі дослідження доведено, що в основі взаємозв’язку між аналізованими феноменами знаходиться дія механізмів рефлексії, децентрації, інтерналізації, синхронізації часових смислів та часової децентрації, інтроективної та проективної ідентифікації, дефлексії і прокрастинації. На другому етапі психологічні механізми розглянуто в контексті ціннісно-смислової сфери особистості на рівні динамічних смислових структур. На третьому етапі з’ясовано специфіку психологічних механізмів взаємозв’язку автобіографічної антиципації та життєвої компетентності особистості в аспекті вікових і гендерних особливостей прояву. На четвертому етапі досліджено психосемантичний простір українських паремій щодо життєвої компетентності і прогнозування життєвого шляху людини, виявлено типологічні групи українських паремій в межах етнічного розуміння життєздійснення і проведено кластерний аналіз репертуару життєвих ролей особистості.

 

Інтерпретація кореляційних плеяд у групах із показниками загальної, особистісно-ситуативної і часової антиципаційної спроможності (рис. 1) емпірично доводить дію механізмів децентрації, інтерналізації, ідентифікації, рефлексії, часової децентрації. Виокремлено сильний позитивний зв’язок між показником децентрації, формами антиципаційної спроможності та критерійними показниками життєвої компетентності. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины