ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ САМОСТАВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ СПОРТСМЕНА :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, а також висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, коротко описано методи дослідження.

Перший розділ «Теоретико-методологічні засади дослідження чинників самоставлення особистості» присвячено огляду основних аспектів вивчення самоставлення особистості, його структури, функцій у межах вітчизняних та зарубіжних наукових підходів.

На підставі аналізу літературних даних встановлено, що в сучасній науці досі не існує єдиної точки зору на сутність самоставлення. Дослідження в даній сфері вирізняє термінологічна аморфність і концептуальна невизначеність.

У результаті теоретичного огляду досліджуваної проблеми, здійснено систематизацію підходів до розуміння самоставлення. Так, зміст самоставлення розкривається через самооцінку (А. І. Липкіна, М. І. Лісіна) або інтегральну самооцінку (Р. Бернс, З. Куперсміт, М. Розенберг), самоприйняття і любов до себе (К. Роджерс Д. Марвел, Л. Уеллс), самоповагу (X. Каплан, І. С. Кон, X. Маркус), почуття компетентності (А. Бандура), Я-концепцію (Р. Бернс, С. Куперсміт, М. Розенберг, Р. Щавельзон), емоційно-ціннісне самоставлення (С. Р. Пантілєєв, І. І. Чеснокова), систему аутоустановок (І. С. Кон, Н. І. Сарджвеладзе, В. В. Столін та інші), як безпосередньо-феноменологічна представленість особистісного сенсу «Я» (О. М. Леонтьєв).

Самоставлення формується на основі активності суб’єкта у взаємодії із зовнішнім світом. За своєю природою, з одного боку, воно є соціальним феноменом, а, з іншого боку, функціонує як стійке особистісне утворення, що виражає єдність уявлень і переживань особистості щодо своєї цінності. З багатьох переживань різних емоційних станів та почуттів спортсмена стосовно себе, в різні періоди свого життя (в періоди перемог та поразок), складається узагальнене емоційно-ціннісне або емоційно-оціночне ставлення особистості до себе. У даній дисертаційній роботі обґрунтовано визначення самоставлення, яке відображає рівень розвитку особистості в контексті її самореалізації, та є цілісною системою, що включає в себе безліч зв’язків з іншими індивідуально-психологічними особливостями та, разом з тим, обумовлено ними (О. М. Леонтьєв, В. В. Столін, С. Р. Пантілєєв, Н. І. Сарджвіладзе, І. І. Чеснокова).

У результаті теоретичного аналізу сформовано концептуальні положення дослідження особливостей самоставлення спортсменів, що лягло в основу розробки теоретичної моделі чинників самоставлення спортсмена.

На самоставлення спортсмена можуть впливати різноманітні чинники, серед яких є загальні (індивідуально-психологічні властивості особистості) та специфічні (особливості змагального протиборства, вид спорту, спортивна майстерність). Загальні та специфічні чинники можуть бути розкриті через об’єктивні та суб’єктивні чинники самоставлення. У результаті сукупного впливу всіх цих чинників, у спортсмена формуються певні риси його світогляду, суспільні потреби, інтереси, та, зокрема, особливості його ставлення до себе, що проявляється в звершеннях, в спортивній діяльності, в рівні майстерності.

У другому розділі «Методичні засади та організація емпіричного дослідження» було представлено розробку програми та моделі емпіричного дослідження, подано загальну характеристику вибірки та обґрунтовано психодіагностичний інструментарій.

1.  Загальні чинники самоставлення, а саме індивідуально-психологічні властивості особистості спортсмена, які в свою сергу поділяються на:

·     Суб’єктивні чинники самоставлення як психологічні властивості особистості спортсмена, що включають нейродинамічні властивості, мотиваційні властивості, самоконтроль, «усвідомлену присутність», тривожність, самооцінку і рефлексію.

·     Об’єктивні чинники самоставлення, які включають вікові та статеві особливості.

2.  Особливості спортивної діяльності, як специфічні чинники самоставлення, що включають:

·     Специфіку змагального протиборства;

·     Види спорту (командні, індивідуальні).

3.  Компоненти самоставлення (когнітивні та афективні);

4.  Рівень спортивної майстерності, як чинник та результат самоставлення;

5.  Типи самоставлення особистості спортсмена як специфіка поєднання компонентів самоставлення з його загальними та специфічними чинниками.

6.  Програму психологічного супроводу самоставлення спортсменів.

Загальна кількість досліджуваних спортсменів склала 195 осіб.

Для досягнення поставлених завдань, зокрема, вивчення загальних та специфічних чинників самоставлення, вибірка досліджувалась за різними груповими комбінаціями: віком (дорослі спортсмени, юніори), статтю (чоловіки, жінки), видами спорту (індивідуальні, командні), специфікою змагального протиборства (опосередковане протиборство – «Я-Я», неопосередковане протиборство –
«Я-Інший») та рівнем спортивної майстерності. Критерієм спортивної майстерності виступала кваліфікація спортсмена. Таким чином основна сукупність досліджуваних респондентів була поділена на 2 групи: 1) група спортсменів середнього рівня майстерності – «спортсмени-розрядники»; 2) група спортсменів «високого рівня майстерності» – спортсмени зі спортивними званнями.

Відповідно до аналізу теоретичного матеріалу, мети та завдань дослідження було підібрано відповідні їм методи. Показники за об’єктивними характеристикам було вивчено за допомогою методу відкритого анкетування. Суб’єктивні характеристики визначались за допомогою психодіагностичних методів. Загальний пакет психологічного інструментарію складається з 7 методик, за їх допомогою було вивчено 25 показників.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження чинників самоставлення особистості спортсмена» описано та проаналізовано результати емпіричного дослідження. Виявлено особливості самоставлення спортсменів, взаємозв’язок його чинників, їх диференціацію за віком, статтю, специфікою змагальної діяльності та видами спорту. Розкрито взаємозв’язок індивідуально-психологічних властивостей з компонентами самоставлення спортсменів різного рівня спортивної майстерності.

Виявлено достовірні відмінності між афективними та когнітивними компонентами самоставлення спортсменів різних вікових груп. Так, статистично доведено (за t-критерієм Ст’юдента), що вираженість складових афективного компоненту самоставлення (аутосимпатія, самоприйняття, самоінтерес) та складових когнітивного компоненту самоставлення (самоповага, самовпевненість, самокерівництво, саморозуміння та ставлення інших), у групі спортсменів дорослого віку вища ніж у групі юніорів (р<0,05). Найбільш значущі (р≤0,001) відмінності виявлено за такими показниками: глобальне самоставлення, аутосимпатія, самоприйняття, самоповага, самовпевненість та очікуване ставлення від інших. Також достовірні відмінності між двома групами були виявлено за показником самозвинувачення (р<0,05), у групі спортсменів юніорського віку відзначено домінування зазначеного афективного компоненту самоставлення.

Результати емпіричного дослідження загальних чинників самоставлення спортсменів різних вікових груп свідчать про те, що у групі дорослих спортсменів достовірно вищими є показники особливостей регуляції самоконтролю, «усвідомленої присутності» та системної рефлексії (р<0,01; р<0,05).

Стосовно відмінностей у статевих групах, виявлено, що жінки-спортсменки більш зацікавлені собою, ніж чоловіки. Так, у групі жінок достовірно вищими ніж в групі спортсменів чоловічої статі, є показники такої складової афективного компоненту самоставлення, як самоінтерес (р<0,01).

Щодо особливостей суб’єктивних чинників самоставлення, то відмінності між двома статевими групами було виявлено за шкалами «самоконтроль», «сила нервових процесів з боку збудження» та «сила нервових процесів з боку гальмування»; зазначені показники у спортсменів чоловічої статті достовірно вищі (р<0,05). У жінок достовірно вищими є показники рівня тривожності та самокопання (р<0,01; р<0,05).

У ході аналізу особливостей самоставлення спортсменів командних та індивідуальних видів спорту виявлено, що відмінності полягають у проявах за показниками глобального самоставлення, самоприйняття як складової афективного компоненту самоставлення та за показниками складових когнітивного компоненту самоставлення: саморозуміння, очікуване ставлення від інших, самовпевненість. Рівень зазначених компонентів самоставлення достовірно є вищим у спортсменів індивідуальних видів спорту (р<0,05).

Відмінності встановлено також при аналізі індивідуально-психологічних властивостей, як суб’єктивних чинників самоставлення між двома групами спортсменів, які досліджуються. В групі спортсменів індивідуальних видів спорту рівень «самоконтролю», «сили нервових процесів з боку збудження», «усвідомленої присутності», «системної рефлексії», є більш вираженою, ніж у групі спортсменів командних видів спорту (р<0,01; р<0,05). Особистісна тривога більш притаманна спортсменам командних видів спорту (р<0,01).

У результаті емпіричного дослідження особливостей самоставлення спортсменів залежно від специфіки змагального протиборства як специфічного чинника самоставлення, було виявлено наступне. Так, на основі порівняння середніх значень за Т-критеріем Ст’юдента (р<0,01; р<0,05) двох груп спортсменів –
з опосередкованим («Я-Я») та неопосередкованим («Я-Інший») протиборством, було встановлено, що майже всі складові компонентів самоставлення переважають у спортсменів з опосередкованим протиборством – «Я-Я», порівняно зі спортсменами, специфіка змагальної діяльності яких полягає в неопосередкованому протиборстві – «Я-Інший». Окрім шкали «самозвинувачення», зазначена складова афективного компоненту самоставлення більш виражена у групі спортсменів «Я-Інший» (р≤0,05).

У ході аналізу загальних чинників самоставлення спортсменів різної специфіки змагального протиборства, було встановлено, що самоконтроль, самооцінка та рівень домагань переважає у групі спортсменів «Я-Я» стосовно спортсменів групи «Я-Інший» (р<0,01; р<0,05).

У спортсменів різних рівнів спортивної майстерності як специфічного чинника самоставлення глобальне самоставлення та такі складові когнітивного компоненту самоставлення, як самоповага, самовпевненість, самоінтерес, очікуване ставлення від інших та саморозуміння більш виражені у групі спортсменів високого рівня майстерності (р<0,05).

У таблиці № 1 наведено порівняння значень (за t-критерієм Ст’юдента), складових компонентів самоставлення у досліджуваних груп спортсменів, а саме між групами спортсменів з високим рівням спортивної майстерності, тобто спортсменів зі спортивними званнями та спортсменів-розрядників.