ЕДІПОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ПСИХІКИ СУБ’ЄКТА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, окреслено мету й завдання наукового пошуку, сформульовано об’єкт, предмет, припущення дослідження, визначено базові методологічні й теоретичні положення, з’ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, представлено відомості щодо апробації результатів дослідження та подано інформацію про структуру й обсяг роботи.

У першому розділі «Феномен едіпової залежності в науковій літературі» висвітлено особливості теоретичного дослідження феномену едіпової залежності, розкрито зміст понять «едіпів комплекс» та «едіпова залежність», з’ясовано їх взаємозв’язок і відмінності; констатовано взаємозв’язок едіпової залежності з системою психологічних захистів, об’єктними відношеннями; розкрито вияв едіпової залежності у міфології, художніх творах і біографіях письменників.

Едіпів комплекс відзначається такими характеристиками: афективність (емотивність), неусвідомлюваність, вплив на психіку в цілісності її підструктур (емоції, поведінка, енергетичне спрямування). Поняття «комплекс», поза побутовим навантаженням, має науково-категоріальний зміст, що вказує на зв’язок, сполучення стійких чинників, які мають вияв у тенденціях поведінки. Термін «комплекс» указує на поєднання певних психічних процесів у їх цілісність, відмінну за своїми характеристиками від сукупності елементів. Категорія комплексу підкреслює активність суб’єкта, задану єдиним інтимно значущим інтересом до первинних лібідних об’єктів (батьків), чуттєвий потяг до яких набуває ознак фіксації (усталеності), що вступає в конфлікт з інцестною забороною (табу).

Дисертаційна робота зорієнтована на удосконалення підготовки практичних психологів, що задає дослідницький формат уваги до психічного здоров’я суб’єкта. Відомо, що З. Фрейд не розмежовував закони функціонування психіки в її нормі та патології, він указав на відмінності в тих енергетичних акцентах, що поставлені попереднім досвідом особи. Останнє відкрило перспективи більш широкого погляду на проблему едіпальних залежностей психічно здорових осіб і визначило наукову актуальність категорії «едіпова залежність».

Наукова постановка проблеми залежності психіки вказує на зумовленість певними чинниками, які можуть стосуватись як наслідковості, так і підпорядкованості чому-небудь (комусь). Наскрізна ідея дисертаційного дослідження: вивчення глибинних чинників едіпального періоду, що актуалізують захисну систему (механізми витіснення, опори, заміщення, ідентифікація, інтроекція, проекція, перенесення та інші) і мають вплив на формування психіки в ітеративних (інваріантних) та динамічних параметрах.

Категорія залежності знаходилась у полі зору багатьох науковців, зокрема М. Малер (дитини від матері), А. Фрейд (дитини від первинних лібідних об’єктів (батьків, вихователів)), Т. С. Яценко (суб’єкта від власних автоматизованих захисних процесів). Едіпова залежність дотично досліджувалась Т. С. Яценко та її послідовниками: С. М. Аврамченко (внутрішня суперечливість психіки), І. В. Євтушенко (презентація комплексу Едіпа в міфах), І. В. Калашник (деструктивні наслідки едіпової залежності в тенденції «до психологічної смерті»), О. В. Педченко (заміщення чуттєвого потягу до батька у вірі та в образі Бога), С. Ш. Раджабова (актуалізація процесів ідентифікації (заміщень) в едіпів період), О. О. Святка (актуалізація опорів в едіпів період розвитку суб’єкта), О. Г. Стасько (формування умовних цінностей як форми заміщень первинних лібідних об’єктів), Л. Г. Туз (інтерпретація як передумова виявлення глибинних чинників едіпальної залежності) тощо.

Феномен едіпової залежності суб’єкта переводить у фон наступні ортодоксально-психоаналітичні поняття: «комплекс кастрації», «позитивний» і «негативний» комплекси, «батьківський комплекс», «братський комплекс» (З. Фрейд), «комплекс Електри», «материнський комплекс» (К. Юнг). Перший розділ розкриває значущість захисних механізмів (ідентифікація, інтроекція, заміщення, сублімація, перенесення), що опосередковано забезпечують транзит витіснень для розуміння сутності едіпової залежності, і констатує їх підпорядкування генеральному механізму психологічних захистів – «від слабкості до сили». Стверджується факт неусвідомлюваності суб’єктом едіпальної залежності, наслідки якої маскуються і деформуються системою психічних захистів. Табуйованість чуттєвого потягу до первинних лібідних об’єктів зумовлює опосередкованість способів вияву витісненого змісту психіки у поведінці. Останнє зумовило специфіку дослідної частини дисертації в її орієнтованості на контекстні, опосередковані символічно-метафоричні засоби глибинного пізнання, що відповідає вимогам його адекватності феномену цілісної психіки. Така позиція пояснює нашу наближеність до наукових здобутків постаналітиків, які не обмежувались розумінням лише еротично-лібідних стимулів, але й підкреслювали значущість соціальної природи психіки суб’єкта (А. Адлер, В. Райх, Г. Салліван, К. Томпсон, О. Феніхель, К. Г. Юнг). Е. Фромм, зокрема, вбачав сутність «інцесту» у прагненні особи залишатися дитиною, платонічно прив’язаною до первинного лібідного об’єкта, що стимулюється усталеною потребою в захисті і любові.

Важливість доедіпового періоду розвитку дитини розкривається через діадні стосунки в системі «мати – дитина», що зумовлює прив’язаність до матері (Дж. Боулбі). Цей період характеризується опредмеченою амбівалентністю, що першопочатково проектується на груди матері (М. Кляйн), інтроекцією рис батьків (Г. Кохут), тенденцією до утворення об’єктних стосунків між матір’ю і дитиною (Р. Шпіц), провідною роллю материнської турботи, що має вплив на формування психіки дитини (Д. Віннікот), амбівалентністю почуттів до батьків (Р. Фейрберн, А. Фрейд), константністю, незмінністю об’єкту лібідо (Х. Гартман, М. Малер), формуванням образу Я суб’єкта у системі взаємин «мати – дитина» (В. Штерн). Окремі дослідження підкреслюють роль батька як «третього об’єкта» у доедіпів та едіпів періоди, важливість етапу переходу від діадних стосунків до тріадичних – «батько – дитина – мати» (Е. Абелін, Ф. Грінек, Г. Левальд, Дж. Мендел).

Аналіз літератури засвідчує причетність міфологічних сюжетів до мотивів інцесту (кровозмішення між батьками і дітьми, родичами, братами та сестрами). Презентовані інцестні зв’язки зумовлені підсвідомими мотивами, які обумовлюють почуття суперництва, конкуренції, боротьби за владу і лібідні пріоритети в сім’ї. Міфологічні сюжети відображають зв’язок інцесту з карою через смерть, вигнання, народження потвор як наслідок інцесту, перетворення людини на іншу істоту (тварину). Окреслені явища знаходять вираження в архетипній символіці: пуповина, утроба та інші.

Огляд наукових праць українських вчених С. В. Балея, Н. В. Зборовської, С. Д. Павличко, Є. Перліна, М. Перліна, О. М. Халецького, Я. Яреми засвідчує презентацію феномену едіпової залежності у художніх творах через такі поняття: ідеалізація об’єкта, бажання служити об’єкту кохання, підвищене почуття образи, провини, самопокарання, відчуття самотності, амбівалентність почуттів, релігійні вірування. Аналіз біографій письменників показав, що дитячі переживання, пов’язані з едіповими мотивами і неусвідомлюваними лібідними потягами, мають вплив на сюжетно-змістові характеристики їх творчості.

Здійснений аналіз літератури дав змогу розширити розуміння сутності феномену едіпової залежності, її взаємозв’язку з «інцестною» сутністю едіпових мотивів, усвідомлення яких оптимізує психіку.

У другому розділі «Емпіричне дослідження впливу едіпової залежності на формування психіки суб’єкта» представлено психодинамічну методологію, що полягає в єдності діагностики та корекції, узгодженої із законами позитивної дезінтеграції і вторинної інтеграції психіки на більш високому рівні психічного розвитку; висвітлено необхідність урахування у діагностико-корекційному процесі структурного, функційного і енергетичного рівнів цілісної психіки; досліджено глибинні передумови розуміння суперечливої сутності психіки; виявлено вплив травмівних переживань дитинства пов’язаних з едіповою залежністю; встановлено взаємозв’язок едіпової залежності з формуванням деструктивних тенденцій психіки суб’єкта.

Методологія дисертаційного дослідження відзначається змістовністю, а не формалізованістю, що відповідає природі дослідницької проблеми, орієнтованої на єдність сфер свідомого і несвідомого. Принцип адекватності, якого дотримувалися в даному дослідженні, ставить задачу формулювання орієнтирів, що організують функційний аспект глибинного пізнання, а саме: відповідність процедури дослідження природі феномену психічного, що передбачає розуміння внутрішньої активності едіпових чинників і можливості їх вияву шляхом забезпечення спонтанності та невимушеності поведінки, системна упорядкованість психіки, розкриття якої потребує відповідної організації стимульного матеріалу і накопичення поведінкових актів, що піддаються аналізу, інтерпретації з метою виявлення логічної упорядкованості психічного як на рівні свідомого, так і несвідомого. Передбачається єдність діагностики і корекції та їх здійснення відповідно до вимог позитивної дезінтеграції і вторинної інтеграції психіки на більш високому рівні, що передбачає багаторівневість (з частковою позитивною дезінтеграцією психіки і частковою інтеграцією). Це слугує передумовою розвитку психіки суб’єкта шляхом психокорекції детермінант, що породжують дисфункції психіки і деструкції поведінки. Методологія передбачає об’єктивування глибинних параметрів психічного у матеріалізовані форми, самопрезентацію суб’єкта у метафорично-символічних опредметненнях спонтанної активності. Пізнання едіпової залежності обумовлює діалогічну взаємодію з респондентом, яка вбудовується у внутрішній порядок, іманентно притаманний психічному та сприяє «оживленню» метафорично-символічних продуктів спонтанної активності у їх системній впорядкованості, що визначає бар’єри і труднощі оптимального розвитку психіки, викликані внутрішньою суперечливістю психіки.

Каталізація групового процесу активного соціально-психологічного пізнання пов’язана з процесом усвідомлення учасниками ілюзорних факторів спонтанної поведінки, породжуваної системою психологічних захистів, яка охоплює як свідомі, так і несвідомі аспекти психічного. Ілюзії, спрямовані на маскування чинників едіпального порядку, блокують лібідні потяги і сприяють вияву деструктивної енергії мортідо у поведінці. Усе це зумовлює імпотування конструктивно-креативних змістів психіки людини і створює блоки на шляху самореалізації.

Сказане вище особливо чітко об’єктивують малюнки, які вказують на гіперболізовану дієвість «слідів» травмівних переживань едіпального періоду, що зберігають імператив впливу на психіку і реалізуються у завуальованій формі. Другий розділ презентує опосередковані показники едіпальної залежності: почуття меншовартості, що може єднатися з мегаломанією (ідеалізацією), на що вказують  розміри фігур, колір, елементи святості (німб) і грізності (чорний ангел). Внутрішня неузгодженість маскується захисною системою (від самого суб’єкта та інших), оберігаючи «реалістичність» відчуття ідеалізованого Я. Так деформується прагнення до адаптації, яке стимулюється тенденцією «від слабкості до сили». Діагностико-корекційний процес, як засвідчує матеріал другого розділу, дозволяє суб’єкту наблизитись до адекватного розуміння реальності власної психіки шляхом усвідомлення залежності спонтанної активності від глибинних (інфантильних) детермінант, що сприяє зростанню енергетичної потентності психічного, розширенню можливостей свідомого вибору і вольового управління поведінкою. Матеріал другого розділу дозволяє чітко окреслити небажані наслідки едіпальної залежності суб’єкта, зумовлені механізмом витіснення та опорів – блокування енергії лібідо, що породжує ризики її підміни енергією мортідо. Останнє знаходить вияв у депресії і почутті провини, що актуалізує тенденцію до самопокарання, амбівалентність почуттів до себе та до близьких людей, імпотування активності та розвиток тенденції «до психологічної смерті», інфантилізмі (підґрунтя компенсаторних ілюзій, зорієнтованих на очікування допомоги від інших, що імпотує власну активність та усталює відчуття залежності), неприйняття себе, власного Я в частині імплікування негативних рис лібідних об’єктів, які зумовлювали дистанціювання, відчуття маніпуляції, гноблення тощо.

Разом з тим можна відзначити окремі позитивні аспекти едіпової залежності: прагнення довести первинному лібідному об’єкту власну гідність, включаючи соціальні успіхи (поезія, мистецтво, спорт, наука, культура), вивільнитись від почуття меншовартості, що зумовлює імператив компенсаторно-сублімаційних ліній поведінки, інтроектування та ідентифікація просоціально-адаптаційних рис первинних лібідних об’єктів (батьків), наприклад, гостинність, доброзичливість, щиросердність, жартівливість, відкритість у взаєминах з людьми, прагнення тримати «високу марку», працелюбство, наполегливість, почуття власної гідності та інші.

Варто зауважити, що енергетичний потенціал у представлених вище різновалентних компенсаторних формах поведінки єдиний – витіснена (заблокована) енергія лібідо, реалізація якої відбувається шляхом опосередкованих, прихованих зв’язків з лібідними об’єктами.

Матеріал другого розділу дисертації ґрунтується на результатах структурно-семантичного аналізу емпіричного матеріалу учасників груп АСПН, що ілюструє смислові аспекти глибинного пізнання. Травмівні переживання дитинства, що пов’язані з едіповою залежністю суб’єкта, впливають на виникнення внутрішньої суперечливості психіки. Структурно-семантичний аналіз відкриває перспективи дослідження каузального аспекту особистісної проблеми суб’єкта, зумовленого дитячим періодом життя, що має вияв у внутрішній стабілізованій суперечливості психіки. Остання фактично має дві полярності – життя і смерть. Тому все, що відповідає життєстверджувальній лінії, – це тенденція «до сили» («до людей»). Ті ж спрямування, що вказують на енергетичне імпотування психіки – це тенденція «до психологічної смерті». Психокорекційна процедура спрямована на об’єктивування реалістичної картини внутрішнього світу, що сприяє активізації інстинкту самозбереження, який зумовлює психологічний ефект. Для узагальнення зауважимо, що АСПН оптимізує тенденцію «до життя» («до сили»), що пов’язана з самозбереженням і адаптацією суб’єкта. У цьому процесі знімається блокування енергії лібідо (життєвої енергії), що актуалізує тенденцію «до єднання», яка виражається у потребі любові, підтримки, що пробуджує власну лібідну потентність. Доведено, що блокування у виявленні суб’єктом почуттів до первинних лібідних об’єктів породжує у суб’єкта психологічне імпотування, що виявляється у тенденції повернення «в утробу», пригнічення власного життєвого потенціалу, соціальної самореалізації, руйнування стосунків з оточенням, що супроводжується внутрішнім почуттям тривоги, страху, апатії, відчутті спустошеності, самотності, безпорадності, агресії.

Установлено вплив травмівних переживань дитинства на формування деструкцій психіки суб’єкта. З’ясовано, що розлучення батьків у едіпів період розвитку суб’єкта негативно впливає на його психіку і породжує деструктивні тенденції, що на поведінковому рівні виявляються у формуванні навичок руйнування взаємин із навколишніми, імпотуванні, деструктуванні стосунків із інтимним партнером, виникненні почуття меншовартості, провини, тенденції до вимушеного повторення драм дитинства.

У третьому розділі «Діагностико-корекційні результати дослідження впливу едіпової залежності на формування психіки суб’єкта у процесі активного соціально-психологічного навчання» представлено результати емпіричного дослідження за методом АСПН з використанням окремих методик (аналіз комплексу тематичних психомалюнків, психоаналітична робота із застосуванням каменів, предметних моделей, неавторських малюнків); подано результати тестових методик з наступною математичною обробкою даних з метою виявлення змін, які відбулися у суб’єкта після проходження психокорекції.

Структурно-семантичний аналіз емпіричного матеріалу учасників груп АСПН дозволив виявити глибинно-психологічні детермінанти деструкцій поведінки, зумовлених едіповими залежностями: страх самотності, підвищена агресивність, образливість, ревнощі, заздрощі, почуття провини, тривожності, імпульсивності, пасивності, конкуренції, почуття меншовартості, блокування власного життєвого потенціалу, викривлене сприйняття реальності, тенденції до маніпулювання, руйнування стосунків із партнером, деструктування взаємин із оточенням, недовіра до людей, до їх добрих намірів тощо. Емпіричний матеріал засвідчив схильність психіки до «вимушеного повторення драм дитинства». Об’єктивація і усвідомлення суб’єктом у процесі АСПН деструктивних тенденцій психіки, породжуваних едіповою залежністю, сприяє їх нівелюванню завдяки розширенню самоусвідомлення, яке конкретизує власний внесок у особистісні проблеми. Усвідомлення суб’єктом глибинно-психологічних першопричин особистісної проблеми сприяє подальшому переосмисленню власної поведінки, стосунків із навколишніми, що зумовлює особистісне самозростання, удосконалення засобів самопізнання, що є показником формувального впливу АСПН на його учасників, а саме: гармонізація взаємин з навколишніми, розвиток власного особистісного потенціалу, пробудження інстинкту самозбереження («до життя», «до психологічної сили»), формування конструктивних умовних цінностей, таких як підтримка, розуміння, схвалення, турбота, любов, довіра, прийняття інших і себе самого, відкритість тощо.

Результати дисертаційного дослідження зреалізовано у рекомендаціях психологам-практикам, спрямованих на оптимізацію діагностико-корекційної роботи з огляду на розкриті у дисертації едіпальні залежності суб’єкта, що зумовлює підвищену увагу до раннього періоду розвитку суб’єкта, в який закладаються глибинні детермінанти основних тенденцій поведінки. Дослідження результативності можна констатувати у трьох ракурсах: загальні результати, які отримують учасники груп АСПН, індивідуальні результати як наслідок особистісної психокорекції та формалізовані показники, що об’єктивують динаміку емоційних станів і поведінкових тенденцій. Загальні показники результативності АСПН визначаються загальним психокорекційним ефектом, який полягає в розвитку умінь та навичок оптимального спілкування (прийняття іншого і себе таким, яким він є, безоцінність суджень, децентрація уваги, вміння бути в ситуації і бути над нею та інше). Індивідуалізовані показники передбачають можливість виходу у процесі глибинного пізнання на індивідуалізовані параметри особистісної проблеми (стабілізовану внутрішню суперечність) суб’єкта, пізнання якої індивідуалізується неповторністю емпіричного формату, заданого спонтанністю і невимушеністю поведінки, що розкривається у процесі структурно-семантичного аналізу. Визначенню загальних та індивідуальних результатів сприяли самозвіти учасників на теми: «Я до групи АСПН» і «Я після групи АСПН». Відповідні тестові методики дали змогу об’єктивувати динаміку емоційних станів і поведінкових тенденцій в учасників, що проходили глибинно-психологічну корекцію за методом АСПН.

Для визначення формалізованих результатів АСПН в дисертації було визначено такі параметри: дослідження рівня особистісної тривожності і почуття меншовартості, чому відповідають використані тестові методики: «Діагностика почуття меншовартості» (М. П. Фетіскін) та «Експрес-діагностика схильності до немотивованої тривожності» (В. В. Бойко).

Дослідження проводилося упродовж 2008–2013 років. У ході дослідження було сформовано репрезентативну вибірку студентів (360 осіб), на основі якої було створено експериментальну групу, що становила 190 осіб, та контрольну – 170 осіб. До складу експериментальної групи входили студенти-психологи, які проходили курс психокорекції за методом АСПН, а також учасники Авторських шкіл, малих психокорекційних груп академіка НАПН України Т. С. Яценко. Контрольну групу становили студенти-психологи, які не відвідували заняття з курсу психокорекції. Експериментальна і контрольна групи складалася з осіб віком від 18 до 40 років.