ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ В СТРУКТУРІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність роботи, подано відомості про апробацію результатів дослідження і впровадження їх у практику, публікації за темою дисертації.

У першому розділі – «Особливості прояву емоційного інтелекту у професійній діяльності психологів» – розглянуто роль емоційного інтелекту у структурі характеристик соціального пізнання людини людиною, здійснено аналіз досліджень ролі емоційного інтелекту особистості у підвищенні ефективності професійної діяльності психологів.

Аналіз літературних джерел з досліджуваної проблеми показав, що поняття «емоційний інтелект» у психологічних роботах трактується неоднозначно. У вітчизняній психології ХХ століття дослідження інтелекту розвивалися в кількох напрямах: вивчення психофізіологічних задатків загальних розумових здібностей (Б. М. Теплов, В. Д. Небиліцин, Е. О. Голубєва, В. М. Русалов), емоційної та мотиваційної регуляції інтелектуальної діяльності (О. К. Тихомиров), когнітивних стилів (М. О. Холодна), як «здатності діяти в розумі» (Я. О. Пономарьов). Розвиваються такі основі напрями дослідження, як особливості «імпліцитних» теорій інтелекту (Р. Стернберг), регуляторні структури (А. Піаже), зв’язок інтелекту і креативності (Е. Торренс).

Серед західних вчених, які розробляли концепції емоційного інтелекту, були Р. Бар-Он, Г. Гарднер, Д. Гоулмен, Д. Карузо, Р. Купер, Дж. Майєр, А. Саваф, П. Саловей, С. Хейн. Вони застосовували цей конструкт для сукупності позначень ступеня розвитку таких людських якостей, як самосвідомість, самоконтроль, мотивація, уміння ставити себе на місце інших людей, навички роботи з людьми, вміння налагоджувати взаєморозуміння з іншими. Найактивнішим популяризатором даного терміну вважається Д. Гоулмен, американський журналіст і психолог, який у книзі «Emotional Inteligence» на матеріалах психологічних досліджень і опитувань довів, що успіх в житті залежить не стільки від логічного інтелекту, скільки від здібностей управляти своїми емоціями.

В Україні теж з’явились дослідження з проблеми концептуалізації цього феномена, дослідження його адаптивних функцій та адаптаційного потенціалу (І. Ф. Аршава, Н. В. Коврига, Е. Л. Носенко), вивчення емоційного інтелекту як детермінанти внутрішньої свободи особистості (Г. В. Березюк) та показника цілісного її розвитку (О. Філатова).

Поняття «емоційний інтелект» по суті відображає міжфункціональний зв'язок між емоціями та мисленням. Емоції напряму залежать від того, яким чином усвідомлюється та сприймається ситуація. В той же час наше мислення завжди мотивоване та завжди витікає з будь-якого афективного «спонукання». Ідеї Л. С. Виготського про єдність афекту та інтелекту в значній мірі перекликаються з моделлю емоційного інтелекту Дж. Майєра, П. Саловея, Д. Карузо. Відповідно до поглядів цих авторів, емоції представляють собою інформацію про відносини людини з оточуючим світом. При цьому вони розглядають емоційний інтелект як здатність до сприйняття, обробки та використання такої інформації

Узагальнення даних наукової літератури дозволяє підсумувати, що емоційний інтелект – це специфічна підструктура людської психіки, яка, з одного боку, включає здатність до розуміння, аналізу та контролю власних почуттів та емоцій, з іншого – вміння відчувати і розуміти настрій, стан і почуття оточуючих людей.

Специфіка емоційного інтелекту полягає в тому, що у відповідь на систему сприйнятих сигналів середовища, відбувається миттєва підсвідома асоціативна активація досвіду попереднього функціонування особистості відповідно до суті окремих сигналів і, головне, – їх сполучень, що завершується переводом цілісної системи «психіка-тіло» у новий стан функціонування. На нейрофізіологічному рівні – це активація групи ділянок мозку; на біохімічному рівні – це викид у кров і тканини сукупності різних типів гормонів; на фізіологічному рівні – це зміна психофізичного стану, рівня актуальної енергії, напруженості і готовності до дії м’язів тіла; на психічному рівні – це зміна якості, інтенсивності та конфігурації емоцій і почуттів; на соціально-психологічному рівні – це зміна реальної міжособистісної поведінки, інтенсивності взаємодії та ін.

Емоційний інтелект – це «стрибок у невідоме», у напрямку де, як здається людині, існує рішення проблеми, це рух думки з невідомої причини лише на основі тяжіння, привабливості, потягу до якогось напрямку психологічного маркування і дії; це «пропонування» підсвідомого раціональному інтелекту зануритись в оточення певної групи семантичних об’єктів (образів, слів, відчуттів тощо); це чуттєвий «канал» доступу до забутого досвіду, у якому рішення проблеми вже є, або існує на межі рішення доступного для логічного мислення.

Психологічні складові емоційного інтелекту – це емпатія особистості як здатність до нераціонального розуміння емоційного стану іншої людини, до самоусвідомлення власних емоцій, самоконтроль проявів емоційного життя і емоційне спонукання до певної активності (мотивування) себе та інших учасників соціальної взаємодії (І. І. Вєтрова, О. А. Сергієнко).

Здатність до розуміння емоцій та управління ними, включаючи когнітивні схеми, тісно взаємопов'язана із загальною направленістю особистості на емоційну сферу, тобто з інтересом до внутрішнього світу людей (і до свого власного), схильністю до психологічного аналізу поведінки, повагою до цінностей, що приписуються емоційним переживанням.

Аналізуючи особливості професійної діяльності практичного психолога, слід зазначити, що останніми роками сучасна вітчизняна психологічна теорія і практика збагатилася новими ідеями та підходами як загальнотеоретичного, так і прикладного напрямків щодо дослідження даної проблеми (Г. О. Балл, О. Ф .Бондаренко, М. Й. Боришевський, Л. Ф. Бурлачук, С. Д. Максименко, В. О. Моляко, Н. І. Пов'якель, О. П. Саннікова, Н. В. Чепелєва).

Специфіка психологічної професійної діяльності полягає у тому, що втручання у психічне не може бути публічним, тому у більшості випадків дії психолога з вирішення проблем клієнта – це парна взаємодія без свідків. Парна взаємодія, безумовно, домінує у психологів, що займаються одноосібною практикою з клієнтами, а також у тих, хто працює в сфері психотерапії і патології. Незначна частина часу психологів використовується для психологічного навчання, тренінгу, що також потребує використання емоційного інтелекту.

Визначаючи ключове навантаження психологів індивідуальною роботою «психолог-клієнт», можна узагальнено виділити ключові структурні складові роботи психолога: 1) початковий контакт з клієнтом зі встановлення відносин і цілей; 2) діагностика візуальними, тестовими, технічними й іншими засобами його стану; 3) психотерапевтичний чи консультативний вплив на стан, свідомість, почуття та ін.; 4) тренінг як форма автоматизацій вмінь рішення проблем і саморозвитку; 5) стимулювання саморозвитку – мотивування до психологічного розвитку; 6) дистанційна підтримка клієнта як періодична активізація сформованих вмінь; 7) організаційно-інформаційна робота зі створення умов консультування і терапії.

Таким чином, теоретичний аналіз сутності емоційного інтелекту, особливостей і закономірностей його реалізації у практичній діяльності психологів виявив певний потенціал збільшення ефективності його використання як інструментального засобу досягнення цілей психологічної взаємодії.

У другому розділі – «Дослідження емоційного інтелекту як важливого інструменту практичної роботи психологів» – визначено модель і логіку емпіричного дослідження, представлено результати експертного і факторно-аналітичного дослідження співвідношення рівня емоційного інтелекту зі змістом, задачами і методами роботи працюючих психологів. Визначено баланс емоційного і раціонального інтелектуальних процесів у кожній фазі структури професійної діяльності психологів.

Для кількісного аналізу ступеню вираженості емоційного інтелекту нами було використано групу методик (контрольних переліків) оцінки показників та індикаторів, які різною мірою можуть розглядатися як емпіричні кореляти емоційного інтелекту. Окремі шкали в методиках передбачали взаємну перевірку якості експертної процедури і суб’єктивного шкалювання. Компоненти помилок вимірів видалялися методом факторного аналізу і чисельного оцінювання досліджуваних за факторами на основі методу регресії.

Експертна оцінка інструментальної цінності емоцій і переживань здійснювалась у просторі індикаторів, утворених на основі методики визначення загальної емоційної спрямованості особистості Б. І. Додонова, що поділяє емоційні прояви на: альтруїстичні комунікативні, глоричні, праксичні, пугнічні, романтичні, гностичні, естетичні, гедоністичні, акизитивні. Дана методика містить більш деталізовані і класифіковані переживання, що уточнює результати опитувальника.

Методика суб’єктивного шкалювання знань і вмінь з ключових психотерапевтичних концепцій призначалась для виявлення конфігурації знань і вмінь психологів як на рівні окремих концепцій, так і на рівні кластерів психотерапевтичних знань і методів.

В дослідженні також використані методики, що вимірюють складові емоційного інтелекту як інтегральні особистісні характеристики, факторний аналіз масивів яких є способом більш глибокого розуміння структури властивостей емоційного інтелекту.

Риси особистості спричиняють певний вплив на тяжіння психологів до використання технік емоційного інтелекту на практиці, успішність і темп розвитку емоційних вмінь емпатичного проникнення у стан клієнта. Необхідність урахування цього факту зумовила необхідність використання Психодіагностичного тесту (ПДТ), розробленого В. М. Мельниковим і Л. Т. Ямпольським. Дані про риси особистості також важливі для оптимізації тренінгової роботи з майбутніми психологами з розвитку складових емоційного інтелекту.

В результаті використання вказаних методик окреслено спектр рис особистості, що супроводжують прояви емоційного інтелекту. Отже, емоційний інтелект співвідноситься з комплексом таких рис, як «сенситивність», «совісність» і «загальна активність». Підтвердженням такого висновку є те, що з загальною активністю особистості, що виражає рух, енергійність, обов’язковість певної дії, пов’язані обидва інтегральних показника емоційного інтелекту (за методиками Н. Холла і Д. В. Люсина), а також субшкали: 1) розуміння емоцій інших; 2) міжособистісний емоційний інтелект; 3) управління власними емоціями. Також у просторі рис особистості, що співвідносяться з емоційним інтелектом, відмічається «естетична вразливість» – це особлива властивість, що відображає чутливість і активацію психічного при сприйнятті гармонійного чи дисгармонійного, пропорційного чи непропорційного, естетичного чи неестетичного тощо.

Підсумовуючи аналіз рис особистості, що найбільшою мірою близькі до емоційного інтелекту, можна визначити такі сполучення: «екстраверсія», «психічна стабільність», «загальна активність», «сенситивність», «сумлінність», «невротичність». Емпатичне проникнення як складова емоційного інтелекту пов’язано з сумлінністю і невротичністю; розуміння емоцій інших посилене сполученням «сенситивності», «сумлінності» і «загальної активності»; управління емоціями посилене при максимумах «екстраверсії» і «загальної активності»; внутрішньоособистісний емоційний інтелект підсилений при максимумах «невротичності».

Втім реалізація основного задуму дослідження передбачала звертання не стільки до особистості психолога, скільки до його професійної діяльності, що передбачало аналіз внеску емоційного інтелекту в здійснення та успішну реалізацію кожної її структурної фази: 1) контакт; 2) діагностика; 3) вплив; 4) тренінг; 5) стимулювання саморозвитку; 6) підтримка; 7) організаційно-інформаційна робота. На основі узагальнення експертних суджень досвідчених психологів-практиків і психологів-студентів старших курсів про значущість характеристик інтелекту на кожній фазі психологічної роботи визначено баланс і пріоритетність емоційного та раціонального інтелектуальних процесів у вирішенні завдань професійної діяльності.

Емоційний інтелект актуалізує у психолога специфічну систему переживань значущих для успішності роботи з особистістю клієнта. Така сукупність емоційно-чуттєвих переживань, виступає інструментом, що підсилює ефективність діяльності психологічної, консультативної і психотерапевтичної взаємодії. Загальним механізмом інструментальності емоцій і почуттів є те, що вони виступають елементами потоку свідомості, які поєднують рівень свідомості і підсвідомості психолога.

У табл. 1 представлено максимальні і мінімальні середні оцінки інтелектуальних якостей, що є значущими для здійснення психологічної роботи у кожній фазі професійної діяльності психологів. Представлені дані яскраво відображують провідне місце емоційного інтелекту в системі таких показників і відповідно вказують на функціональне значення емоційного інтелекту на різних фазах психологічної та психотерапевтичної діяльності психологів.