ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМПАТІЙНИХ ТИПІВ ОСОБИСТОСТІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

         У вступі теоретично обґрунтована актуальність обраної теми, визначені мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовані наукова новизна і практична значущість роботи, наведені дані про впровадження результатів дисертаційного дослідження.

         У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до вивчення емпатії» досліджено та обґрунтовано основні положення про необхідність і актуальність вивчення психологічних особливостей емпатії. Дане явище розглядається в науці і як процес, і як стан, і як психічна властивість.

В зарубіжній психології виділяються наступні підходи до розуміння сутності емпатії: філософський (Е. Тітченер, Т. Ліппс), психологічний (Дж. Мід, К. Роджерс, H. Betancourt, A.P. Goldstein, G.Y.Michaels, J. Sutton , W.Stewart), соціологічний (О. Конт , Д. Кребс, П.М  Онлайнер, С.П. Онлайнер), психофізіологічний (К. Саган, L. Brothers, P.J. Curran, J.F. Finch, S.G. West та ін.). Саме поняття «емпатія» використовувалося в науці багатозначно та ототожнювалося з «ідентифікацією», «співпереживанням» та ін. Розвиток уявлень про емпатію йшов від розуміння цього феномену як індивідуального способу реагування відчуттями на відчуття до комбінованого, більш складного афективно-когнітивного процесу розуміння внутрішнього світу іншого в цілому, коли наявність емпатії не має на увазі виконання добрих намірів або механічного віддзеркалення.

У вітчизняному науковому просторі дослідження емпатії проводилося у декількох напрямках: диференціально-психологічному (Ю.Б. Гіппенрейтер, Т.Д. Карягіна, О.М. Козлова, О.Б. Орлов, О.А. Орищенко, М.О. Хазанова та ін), загально-психологічному (В.Й. Бочелюк, А.В. Петровський, М.Г. Ярошевський та ін.), професійному (С.Б. Борисенко, С.Н. Вадзюк, К.М. Варнавських, Л. Ткачук, О.Г. Коваленко, Р.Б. Карамуратова та ін.), соціально-психологічному (І.М. Багмет, М.І. Дяченко, Л.О. Кандибович, Є.М. Рогов та ін.), акмеологічному (О.О. Бодальов, О.А. Деркач, Н.В. Кузьміна та ін.), онтогенетичному (Т.П. Гаврилова, А.В. Запорожець, А.З. Неверович, О.М. Самарін), нарративному (А.В. Брушлінський, В.В. Знаков).

В контексті даного дослідження предикативна сторона емпатії, пов’язана з інтуіцією, передбаченням реакцій іншої людини, дійсно може бути позбавлена намірів занурення у внутрішній світ іншого та співпереживання йому, але спрямована на запобігання агресивних або будь-яких інших неадекватних дій. Поняття «емпатія» не тотожне поняттю «співчуття». Емпатія, емпатійне розуміння означає уміння розуміти іншого, але при цьому залишатися самим собою, не впадаючи глибоко в позитивні або негативні емоційні стани. В даній роботі емпатія визначається як форма раціонально-емоційно-інтуїтивного віддзеркалення іншої людини, що дозволяє подолати її психологічний захист і усвідомити причини і наслідки індивідуальних проявів – властивостей, станів, реакцій – в цілях прогнозування і адекватного впливу на її поведінку. Емпатія як психологічна риса виявляється через основні параметри – канали: раціональний, емоційний та інтуїтивний. Крім того, установки, що сприяють або перешкоджають емпатії, проникаюча здатність та ідентифікація в даній роботі розглядаються як чинники, роль яких полягає в посиленні або послабленні активності певних каналів емпатії.

У другому розділі «Організація та методи дослідження особливостей емпатії» охарактеризовано процедуру і методи, які були використані для реалізації поставлених задач.

Виходячи з основних принципів психодіагностики, була сформована структура процесу оцінювання емпатійних типів особистості, під якою розуміється:

а) діагностичний аспект розвитку і перетворення професійно-психологічних вимог до емпатійної особистості,

б) діагностичний аспект розвитку особистості професіонала,

в) організаційно-методичний аспект оцінки емпатії та емпатійних типів особистості.

Підготовка та проведення теоретико-емпіричного дослідження емпатійних типів особистості здійснювалося протягом трьох основних етапів підготовчого (передекспериментального), власне діагностичного етапу та етапу інтерпретації результатів, між якими існували відношення «субординації», коли кожний наступний етап узагальнював усі попередні, які, в свою чергу, його конкретизували.

Така трьох етапна структура дослідження емпатійної поведінки особистості важлива, по-перше, тому що надає можливість більш високого рівню узагальнення отриманої інформації, по-друге, тому що виступає елементом цілісної системи, та, по-третє, сама по собі вже виступає психодіагностичним комплексом.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження особливостей емпатійних типів особистості» представлено результати дослідження психологічних особливостей емпатійних типів особистості.

Змістовно виділено два рівні емпатійних параметрів особистості: перший рівень – параметри, що роблять модеруючий вплив на емпатійні прояви: настанови, проникаюча здатність, ідентифікація; другий рівень – параметри власне емпатійних проявів: раціональний, емоційний та інтуїтивний канали емпатії. Найбільш вираженим каналом емпатії був раціональний, а найменш розвиненим - емоційний канал емпатії. Розглянуто взаємозв'язки між досліджуваними параметрами. У таблиці 1 приводяться значення коефіцієнтів Пірсона між усіма показниками методики В.В. Бойка. При аналізі інтеркореляцій між показниками каналів емпатії звертає на себе увагу статистично значущий взаємозв'язок між параметрами інтуїтивного та емоційного каналів емпатії. Вказана тенденція показує, що розвиток здатності працівників патрульної служби входити в емоційний резонанс з оточуючими супроводжується передбаченням їх поведінки з опорою на підсвідомий досвід. Вивчення інтеркореляцій між чинниками, що модерують розвиток емпатійних проявів, також показало наявність єдиного статистично значущого взаємозв'язку між ідентифікацією і установками, що сприяють емпатії.