Конструювання практик соціальної інтеграції сучасної молоді в українському суспільстві



Название:
Конструювання практик соціальної інтеграції сучасної молоді в українському суспільстві
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 – «Теоретико-методологічні засади дослідження процесу соціальної інтеграції молоді» – складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Соціокультурний контекст дослідження процесу соціальної інтеграції особистості в молодому віці» обґрунтовано необхідність застосування поняття інтеграції для дослідження процесу включення молоді до суспільства з урахуванням сучасного соціокультурного контексту.

Теоретико-методологічний огляд дослідження процесу інтеграції в аспекті включення особистості в суспільство дав можливість стверджувати, що в соціологічній теорії цей процес не був виділений у самостійну дослідницьку проблему. У соціології до проблем входження молоді до суспільства зверталися К. Маркс, М. Вебер, П. Сорокін, Н. Смелзер, П. Бергер, Т. Лукман, М. Мід, К. Манхейм, Дж. Л. Томпсон, Дж. Прістлі та інші, намагаючись виявити механізми становлення особистості. Цей процес визначається як соціалізація молодого покоління, під якою розуміється накопичення особистістю досвіду й соціальних установок, що відповідають її соціальним ролям. У руслі функціональних, культурологічних і психоаналітичних парадигмальних підходів соціалізація розглядалася як головний механізм соціокультурної детермінації соціального та індивідуального становлення особистості.

Проте в сучасних умовах процес соціалізації як специфічної форми взаємодії молоді та суспільства, що трансформується, наповнюється новим змістом. Зниження можливостей індивіда контролювати соціальні процеси, ситуація невизначеності, нездатність до планування й досягнення довгострокових цілей, побудови життєвих стратегій детермінують значні зміни процесу соціалізації молоді, що втрачає свою інституційну форму. Ні в суспільства в цілому, ні в окремих його інститутів немає однозначного нормативно-морального уявлення про належну поведінку нинішніх молодих людей для досягнення бажаних результатів, що актуалізує потребу вироблення нових механізмів, які сприятимуть ефективному включенню молоді до суспільства в умовах невизначеності. У сучасному соціологічному дискурсі зростає інтерес до проблем конструювання соціального простору індивіда, його взаємодії з іншими, мотиваційних структур поведінки, стратегій і соціальних практик суб’єктів, життєвого світу й життєвого простору. Тому, виходячи з основних положень постмодернізму, зроблено висновок, що для аналізу описаного процесу правомірним є використання поняття соціальної інтеграції в аспекті конструювання практик соціальної інтеграції молоді.

У підрозділі 1.2. «Концепт «соціальна інтеграція» у науковому дискурсі» розглянуто теоретико-методологічні засади дослідження соціальної інтеграції в науковому дискурсі.

Виявлено, що через свій комплексний, мультидисциплінарний характер проблема інтеграції в суспільство різних соціальних груп є загальним предметним полем різних наук (філософії, культурології, економіки, управлінських наук, соціальної психології тощо). За таких умов практика використання самого терміну під кутом зору різних дисциплінарних підходів надає поняттю досить загального характеру. Методологічний аналіз класичних соціологічних підходів до соціальної інтеграції дозволив нам виділити дві лінії аналізу досліджуваного явища:

об’єктивістська традиція – зосереджена винятково на об’єктивних умовах і критеріях процесу соціальної інтеграції. У розглянутих теоріях функціоналізму Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Р. Мертона, що спрямовані на досягнення стабільності суспільства, поняття інтеграції тісно пов’язане з поняттям системи. При його визначенні акцент робиться на узгодженості й гармонії елементів суспільства. Соціальна інтеграція розуміється як процес становлення та підтримки соціальних взаємодій і взаємовідносин між діячами (акторами), що реалізується через інтеріоризацію загальноприйнятих норм. З позицій цього підходу актори розглядаються як елементи соціальної системи, що детермінує їхні дії через місце в системі. Отже, основний критичний аргумент полягає в тому, що цей підхід не дозволяє аналізувати здатність акторів конструювати саму соціальну реальність, впливати на суспільство та його інституціональні структури;

суб’єктивістська традиція – виходить з положення про те, що поряд з об’єктивними умовами однією зі складових процесу соціальної інтеграції є суб’єктивне його визначення, мотиваційні структури та потреби (М. Вебер, П. Бергер, Т. Луман, К. Манхейм, представники феноменологічного й конструктивістського напрямів). Згідно із цим підходом, суспільство створюється завдяки діяльності індивідів, що володіють знаннями у вигляді суб’єктивних значень чи колективних уявлень. Його використання дозволяє розглядати поведінку як суспільно орієнтовані дії. Проте інтеграція ототожнюється з кооперацією, концентрується на індивідуальних взаємодіях, не приділяючи уваги іншим рівням. В результаті проведеного аналізу виявилася відсутність єдиної інтерпретації категорії соціальної інтеграції, зміст якої часто уточнюється в контексті інших соціологічних понять, причому її аналізують як процес, тісно пов’язаний з іншими процесами, наприклад, соціалізацією та адаптацією і як деякий результат цих процесів. Застосування класичних теорій стає лише частково можливим для дослідження сучасних реалій, де окремі інститути й агенти можуть діяти самі по собі з високим ступенем непередбачуваності.

У підрозділі 1.3. «Евристичні можливості концептуалізації поняття «соціальна інтеграція» в структурно-конструктивістському підході» методологічно доведено необхідність розробки концептуальної моделі дослідження процесу соціальної інтеграції молоді в рамках структурно-конструктивістського підходу (теорії соціальної практики П. Бурдьє, теорії «структурації» Е. Гідденса, феноменологічного підходу). Ця модель передбачає зняття дихотомії соціальної та суб’єктивної реальності, що дає можливість дослідити процес інтеграції в різних аспектах. Інтеграція, згідно з обраним методологічним підходом, розуміється як упорядкована взаємодія (взаємозумовленість практик) між індивідами та групами у формі відносин автономії / залежності. Згідно зі структурно-конструктивістською парадигмою, актори, перебуваючи в соціальному просторі й володіючи ансамблем капіталів або ресурсів, прагнуть посісти більш привілейоване місце в соціальній структурі й тим самим досягти життєвого успіху. Встановлено, що в межах цієї моделі успішна інтеграція залежить від співвідношення індивідуальних здібностей молодих людей і можливостей подолання зовнішніх негативних факторів (наявності ресурсів). Показником ефективності інтеграції та її результатом є успішне включення молоді в суспільство, тобто досягнення бажаного результату, що є стимулом для подальшого підвищення свого статусу. Отже, виявлено, що інтегральною характеристикою такої успішної інтеграції, а відтак реалізації життєвої стратегії досягнення успіху виступає саме соціальне самопочуття особистості.

Виходячи з основних положень структурно-конструктивістського підходу, розроблено авторське визначення інтеграції як процесу досягнення соціально значущої статусної позиції та інтерналізації зразків поведінки, яких набувають індивіди (групи) за допомогою різноманітних практик, що здійснюються у просторі (полях) рухливих статусів, позицій, ідентичностей, нерівномірно розподілених благ (ресурсів), умов відтворення життя, можливостей та обмежень, зумовлених суспільно значущими цілями. Встановлено, що для аналізу соціальної інтеграції молоді слід аналізувати стратегії включення й відповідні їм практики та їхнє визначення на рівні габітусу, а також на рівні суб’єктивних переживань власного біографічного проекту. Відзначено, що стратегія інтеграції є інституалізованою структурою, яка відтворюється в процесі інтерналізації. Результатом цього процесу є конструювання біографічного проекту сукупністю типізованих соціальних дій рутинізованого характеру. У цьому змісті визначено інтеграційну стратегію як об’єктивно дану реальність, що є сукупністю загальних уявлень про те, які соціальні позиції в соціальному просторі є соціально значущими і якщо вони потенційно доступні, то яким чином до них слід прагнути.

Розділ 2 – «Дослідження процесу соціальної інтеграції молоді в рамках структурно-конструктивістського підходу» – складається з трьох підрозділів, у яких обґрунтовано концептуальну модель дослідження процесу інтеграції молоді, сформовано систему показників для його емпіричного виміру.

У підрозділі 2.1. «Життєві стратегії та практики: механізм конструювання» визначено, що фундаментальним чинником побудови біографічної траєкторії є повсякденна активність людини. Відповідно до цього життєві стратегії розглядаються як «розробка траєкторії власного «Я». Встановлено, що на суб’єктивному рівні формування стратегій складається з таких етапів: вибір (реалізується через механізм ідентифікації, що, у свою чергу, забезпечується механізмом типізації та індивідуалізації), побудова, презентація (здійснюється через угоду між особистістю та іншими учасниками її життєвого процесу), реалізація. Всім стратегіям відповідають певні соціальні практики. Життєві стратегії на рівні соціальних практик містять у собі континуум дій, спрямованих на вирішення життєвих проблем, це зокрема, стратегії досягнення життєвого успіху, соціальної адаптації, виживання та соціальної ексклюзії. На підставі теорії П. Бурдьє розкрито сутність практики, яка є анонімним, соціально санкціонованим набором правил, що керує манерою сприйняття, судження та дії індивіда. Сукупність життєвих стратегій (та соціальних практик) масових акторів є соціокультурним виміром суспільства, що поєднує ознаки: 1) реалізується в практиках; 2) є ціннісно-нормативним середовищем; 3) охоплює певні соціальні спільноти.

Виходячи з теорії структурації Е. Гідденса, встановлено, що простір індивідуальної варіативності стратегій соціально обмежений. Правила, що спрямовують практичне відчуття індивідів, а отже, детермінують їх соціальні практики, формують структури обмежень і можливостей, що відтворюються повсякденною рутинною практикою. Соціальна практика «не створюється соціальними акторами, а лише постійно відтворюється ними», тобто вона має характер наступності, упорядкованості. Встановлено, що соціальні практики «однакові» у певному часі й просторі завдяки рефлексивності агентів. У свою чергу, індивіди, засвоюючи в ході соціалізації закони і навички соціальної діяльності, забезпечують повторення соціальних практик, що уможливлює їхню типізацію та науковий аналіз. Виходячи із цього, визначено, що інтеграційні практики можна повторити знову, оскільки, згідно з феноменологічним баченням, інтеграційна практика являє собою сукупність типізованих дій, спрямованих на досягнення бажаної статусної позиції, що існують у публічному дискурсі. Разом з тим, актори часом по-новому інтерпретують правила, виявляючи здатність до інновацій (якість «суб’єктності»).

У підрозділі 2.2. «Соціокультурні детермінанти процесу конструювання стратегій і практик» розглянуто роль повсякденності (як базової індивідуальної реальності) у конструюванні габітусу, що дає можливість відстежити конструювання нерівних соціальних позицій молоді в процесі інтеграції. Згідно зі структурно-конструктивістським підходом, соціальна структура суспільного життя розглядається через поняття «соціальний простір», що відображає сукупність соціальних відносин, які належать до будь-якої однієї сфери життя, що є автономними полями (економічне, політичне, культурне та ін.). Поле, у свою чергу, складається з різних «позицій», через які здійснюються об’єктивні взаємозв’язки людей. «Позиція» – особливе місце, де щоразу по-різному виявляються соціальні відносини. Встановлено, що структура поля одночасно підтримує та спрямовує стратегії, за допомогою яких ті, хто займає ці позиції, прагнуть поліпшити своє становище. Поле – це своєрідний ринок, де використовуються різноманітні види капіталу (соціальний, економічний, символічний, культурний). Для більш глибокого розуміння ресурсів соціальних агентів у конструюванні інтеграційних стратегій було задіяно теорію соціального капіталу, реконверсії капіталів. Встановлено, що при вивченні факторів набуття соціальних позицій молодими людьми в процесі інтеграції ресурсну систему молоді належить розглядати через рівень освіти батьків та їх матеріальну забезпеченість, соціальний статус, знання, освіту, життєві шанси, кваліфікаційні можливості соціальних акторів, манери, використання інформаційних технологій, свободу вибору та життєвий рівень.

Обґрунтовано, що саме розбіжності у володінні певними капіталами, ресурсами, шансами поступово стають визначальними в системі нерівних соціальних позицій молоді. Вони плюралізують та індивідуалізують соціальний світ. Зазначено, що ансамбль капіталів повинен розглядатися з врахуванням досліджуваного просторово-часового відрізку. Таким чином, нерівні соціальні позиції відтворюються не на інституціональному рівні (де вони побутують і легітимізуються), а на рівні повсякденних взаємодій. Саме тут відбувається розподіл матеріальних і нематеріальних цінностей між агентами, різний доступ до яких визначає нерівні статусні позиції. Для побудови системи показників дослідження інтеграції молоді застосовано концепт повсякденності як реального життєвого простору, що надає потенційних шансів, які актор, застосовуючи власні здібності, цінності, стратегії, може використати, будуючи та привласнюючи його. Визначено складові повсякденності у вигляді певних полів, включення до яких є важливим для характеристики інтеграції молоді.

У підрозділі 2.3. «Вплив габітуалізованих структур на стратегії та практики молоді» аналітично виділено габітуалізовані структури як рівень соціальної реальності, що дало змогу розкрити механізм взаємодії суб’єктів і соціальних структур. Згідно з теорією П. Бурдьє, агенти діють у рамках практичних схем сприйняття, сконструйованих об’єктивними умовами і перебувають у змістовному полі габітусу, що являє собою дві системи моделей: 1) відтворення поведінки; 2) моделі сприйняття та оцінювання поведінки. Взаємодія габітусу та поля породжує практики індивіда. Встановлено, що габітус включає такі функціональні сегменти, як: «етос» (сукупність засвоєних моральних правил і норм) й «екзис» (манери поведінки, засоби зовнішньої індивідуальної презентації). Найважливішим моментом інтеріоризації є інкорпорація, тобто втілення соціальних відносин у свідомості агента у вигляді його стійких диспозицій. Результатом формування габітусу є теоретична й практична підготовка індивіда як необхідна умова конструювання успішних інтеграційних практик, що характеризує життєву компетентність особистості. Встановлено, що, реалізуючи свій особистісний потенціал, власні компетенції та інтереси в процесі включення в суспільне життя, молоді люди набувають і свого власного соціального статусу, усвідомлюючи й оцінюючи його. За таких умов важливим є інкорпорування через повсякденність тієї або іншої ідентичності, що розуміється як інтеріоризація набутих соціальних статусів. Виявлено, що на рівні габітуалізованих структур у дослідженні належить враховувати цінності, норми потреби, інтереси; цілі і домагання, диспозиції (установки), оцінки власної ситуації (шансів), уявлення про ресурси, про значущі якості особистості для досягнення статусної позиції. Зроблено висновок, що процес інтеграції доцільно вивчати за всіма його основними вимірами: позиції – диспозиції – оцінювання власної ситуації – практики. Таким чином, простежено взаємовплив рівнів конструювання практик соціальної інтеграції та розроблено систему показників дослідження процесу соціальної інтеграції молоді.

Розділ 3 – «Особливості конструювання інтеграційних практик сучасної молоді: дослідження українських реалій» – складається з трьох підрозділів, у яких здійснено емпіричну апробацію запропонованої концептуальної моделі соціологічного дослідження процесу соціальної інтеграції молоді.

У підрозділі 3.1. «Процес конструювання практик соціальної інтеграції молоді в контексті аналізу об’єктивних умов» виявлено вплив на інтеграційні практики молоді багатьох чинників. Встановлено, що в реаліях перехідного періоду зростає залежність стратегій молоді від обсягу економічного капіталу. Виявлено низький аскриптивний статус молодих людей, успадкований від батьків, що призводить до обмеження реального обсягу того простору, у якому здійснюється процес конструювання, а також до невизначеності можливостей для вибору ними свого життєвого шляху. Згідно з дослідженням, освітній капітал опитаних, що визначає стійкість професійної інтеграції, є досить високим. Разом з тим багато молодих людей з вищою освітою працюють на низькокваліфікованій роботі, близько третини не за спеціальністю, тобто їхній професійно-кваліфікаційний потенціал залишається незатребуваним суспільством. Це підриває стійкість інтеграції молоді в економічне поле. Виділено три моделі стратегій інтеграції в полі економіки: 1 – спрямована на збереження соціально-економічного, професійного статусу; 2 – на його підвищення; 3 – на зниження.

При дослідженні впливу освітнього капіталу на інтеграційні стратегії студентської молоді з’ясовано, що більшість орієнтуються на статусну функцію освіти і тільки частина з них прагнуть стати висококваліфікованими спеціалістами в обраній галузі. Інакше кажучи, освітній капітал у цьому разі залишається незадіяним у конструюванні інтеграційних стратегій. Це ще раз підтверджує необхідність корекції різних форм професійної освіти з урахуванням реальної ситуації на місцевому ринку праці. Виділено три типові моделі конструювання інтеграційних стратегій студентською молоддю: 1) життєві плани орієнтовані на вищу освіту, яка надалі стане затребуваним капіталом для досягнення бажаного професійного статусу, на що спрямовано інтереси і практичну діяльність; 2) інтеграційні стратегії також пов’язуються з освітою, але конкретні форми її використання не визначені (представники цієї групи керуються інструментальними мотивами: одержання диплома, відстрочка від армії, орієнтуються на досягнення високого матеріального рівня і менше – професійного статусу); 3) орієнтація на будь-яку, у тому числі некваліфіковану, роботу, випадкові заробітки, допомогу батьків (у цій групі – більшість молодих людей, для яких дозвільна діяльність є більш пріоритетною, ніж трудова). При вивченні взаємозв’язку між освітнім капіталом, іншими ресурсами та повсякденністю актора в конструюванні інтеграційних стратегій виявлено вплив таких факторів, як: стать, умови життя, матеріальний статус родини, освіта й професія батьків, включеність у систему загальної та професійної освіти, рід діяльності, структура дозвілля.

У підрозділі 3.2. «Суб’єктивні елементи в структурі життєвих стратегій особистості» було розглянуто вплив суб’єктивних факторів на конструювання інтеграційних стратегій. При дослідженні ціннісних переваг як умови реалізації ресурсів було виявлено, що молодіжна свідомість характеризується світоглядним, ціннісним плюралізмом. Для молоді показником успіху є саме матеріальна й статусна ознака, а засоби, якими цього можна досягти не мають особливого значення. В ієрархії цінностей традиційні, зокрема, сім’я, культура поведінки, корисні зв’язки, чесність, принциповість, співіснують із типовими для сучасної свідомості цінностями: професійність, гроші, підприємливість, індивідуалізм. Картина світу в оцінюванні молоддю можливостей самореалізації та шансів досягти успіху в житті виявилася не досить оптимістичною. Установку на активну самостійну діяльність, використання практик керування собою та обставинами, що визначає здатність особи конструювати свій життєвий світ шляхом освоєння певної частки соціальної реальності, має лише третина опитаних. Стільки ж молодих людей за суб’єктивною оцінкою вважають, що вони використовують усі можливості для досягнення мети, не бояться приймати рішення, вміють самостійно створювати сприятливі для себе умови, причому 40% опитаних вважають, що вони впевнені у собі люди. Саме ці якості є необхідними для активізації процесів самоконструювання особистості, становлення суб’єктного потенціалу молоді. Зроблено висновок, що сучасним молодим людям властива певна мозаїчність уявлень і переконань. Вибір одних цінностей і реальне використання інших свідчить про неузгодженість габітусу, невідповідність старої та нової систем сприйняття й оцінювання дійсності. Це означає, що конструювання біографічного проекту стає предметом особистого вибору людини, яка все більше почуває себе вільною в індивідуалізованому світі. Плюралістичність практик інтеграції зумовлює ціннісну амбівалентність.

У підрозділі 3.3. «Модель конструювання інтеграційних практик сучасної молоді» для практичного вирішення питання пошуку механізмів ефективної інтеграції молоді як соціального суб’єкта в суспільство побудовано модель конструювання інтеграційних практик особистості (рис. 1). Згідно з якою, повсякденність, що є реальним життєвим простором, надає особистості різноманітні капітали, ресурси, доступ до яких визначає її позицію в суспільстві та є фактором структурування шансів і можливостей, що можуть бути реалізовані при наявності відповідного габітусу (цінностей, потреб, уявлень, суб’єктивних переваг, диспозицій).

 

Габітус, що, в свою чергу, конструюється повсякденністю і залежить від позиції індивіда в соціальному просторі, визначає вибір життєвої стратегії, який також зумовлюється суб’єктивними якостями особистості (ідентичність, активність, настрої). Згідно з обраною стратегію особистість інтерналізує відповідні інтеграційні практики (освоєння того чи іншого сегмента життєвого ареалу), що розгортаються в різних полях соціального простору, і набуває певну статусну позицію.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины