ЖИТТЄВИЙ КОМФОРТ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА УМОВ УРБАНІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, поінформовано про зв’язок роботи з науковими програмами, окреслено мету і завдання дисертаційної роботи, описано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, поінформовано про їх апробацію та публікації.

У першому розділі «Життєвий комфорт як предмет теоретико-методологічного дослідження» здійснена концептуалізація поняття «життєвий комфорт». У соціогуманітарній традиції та прикладних дослідженнях поняття «комфорт» охоплює стан внутрішньої задоволеності, коли життя стає затишнішим, зручнішим і щасливішим. Поняття соціального комфорту застосовується як до суб’єктивних вимірів життєдіяльності людини, так і до об’єктивних умов проживання людини у певному місці. У зв’язку з цим, відсутні усталені методологічні підходи до його аналізу та розуміння, існуючі показники не претендують на вичерпність: у наявних соціологічних розробках термін «соціальний комфорт» може означати і соціальне самопочуття, і рівень життя, і рівень задоволеності можливостями. Поняття соціального комфорту саме завдяки прикметнику «соціальний» позначає насамперед психоемоційний стан відчуття інтегрованості людини у соціальні відносини, відчуття свого місця у суспільному житті. Натомість поняття життєвого комфорту інтегрує основні виміри людської життєдіяльності, відображаючи стан функціональної зручності або психологічного відчуття задоволеності певною сферою. Беручи за основу операціоналізації поняття життєвого комфорту показник задоволеності, феномен життєвого комфорту можна визначити як стійкі, довготривалі емоційні стани людини, які в результаті неодноразово випробуваного відчуття зручності у різних сферах життя утворюють у своїй сукупності задоволеність життям у цілому та різними його аспектами зокрема.

Подальша теоретична концептуалізація феномену дала змогу констатувати, що життєвий комфорт формується на підставі власних преференцій особистості під впливом обставин об’єктивного характеру. На макрорівні – це інституціональні чинники функціонування суспільства, а саме: соціально-політичний устрій, рівень розвитку і стан економіки та соціальної інфраструктури, рівень демократії; на мезорівні – чинники, пов’язані з місцем проживання: екологічна ситуація, можливість задовольнити соціально-економічні і духовні потреби; на мікрорівні – матеріальний рівень життя, житлові умови, зайнятість, дозвілля. На формуванні життєвого комфорту позначаються і соціально-демографічні характеристики особистості: стать, вік, шлюбний статус, освіта, стан здоров’я тощо. За об’єктивними умовами життєвого комфорту громадяни України порівняно з населенням європейських країн, особливого західних, суттєво поступються останнім. Суб’єктивні аспекти життєвого комфорту охоплюють як соціально-нормативні та ціннісні настанови, реалізація яких зумовлена усією сукупністю умов соціалізації людини, так і емоційний компонент, що постає як переживання, які зумовлені успішним (або неуспішним) функціонуванням особистості у різних сферах життя. Тривалі емпіричні дослідження задоволеності різними аспектами життя виокремили найпоширеніші соціально-психологічні чинники: до цих чинників слід зараховувати рівень суб’єктивного контролю (локус контролю) над життєвими ситуаціями, рівень оптимізму, настрій, відчуття самотності тощо.

Соціальний механізм набуття життєвого комфорту ґрунтується на органічному взаємозв’язку норм, орієнтацій, реалізації інтересів, задоволення потреб та соціальної взаємодії індивіда у соціумі, які в сукупності визначають відчуття зручності життєвого шляху. Зазвичай цей механізм спрацьовує тоді, коли, з одного боку  людська діяльність органічно пов’язана з внутрішньою мотивацією поведінки людини (потреби, інтереси, мотиви), а з іншого боку, коли в перебігу соціальної взаємодії індивід порівнює своє життя із життям інших людей. Соціальні механізми набуття життєвого комфорту можна пояснити на підставі теорії людської мотивації та теорії соціального порівняння.

Беручи за основу теорію людської мотивації та теорію соціального порівняння, можна визначити концептуальну схему набуття життєвого комфорту в сучасному суспільстві наступним чином. Первинний етап відчуття фізіологічної зручності безумовно проходить через задоволення елементарних потреб у харчуванні, сексі, житлі та безпеці безумовно. До цього також слід віднести стан здоров’я, який є похідним не тільки від задоволення фізичних потреб, але й від екологічної ситуації. Тривалість відчуття задоволеності та безпеки пов’язана з навколишнім світом. Саме зовнішні чинники – політичні, соціально-економічні та культурні – дають змогу індивіду визначати, наскільки тривалою у майбутньому буде його задоволеність в елементарних потребах. Війни, екологічні катастрофи, політична та економічна нестабільність спричиняють дискомфорт і невпевненість у завтрашньому дні. Життєвий комфорт відноситься до узагальненої оцінки життя взагалі, до задоволення тих потреб, яким надається особливий сенс у зв’язку з певними цінностями й установками. У випадку незадоволення якихось об’єктивних потреб не завжди передбачається емоційне незадоволення чи неможливість самоактуалізації вищих потреб.

Разом з тим, життєвий комфорт людини залежить від психо-емоційного наповнення життєдіяльності індивіда. Відтак наступний етап набуття життєвого комфорту пов’язан з емоційним станом людини, який є похідним від соціальних потреб людської взаємодії – спілкування, наявності друзів та близьких, належності до сім’ї. Поряд із тим, потреба в ідентифікації та належності до певної соціальної групи інтенсифікує соціальні чинники життєвого комфорту. Саме на цьому етапі виявляється феномен соціального порівняння, коли визнання та повага з боку оточуючих стають вирішальними спонуками відчуття зручності та задоволеності своїм життям.

Залежно від формаційних характеристик суспільства виявляються різні об’єкти для порівняння та відмінні типи внутрішньогрупових комунікацій. В традиційному, феодальному суспільстві станова диференціація накладала свій відбиток на характер потреб та соціальне порівняння. Члени певного соціального стану загалом жили у подібних соціальних умовах, за яких права, обов’язки та привілеї визначали перелік соціальних потреб людини та спрямовували соціальне порівняння. Тому в даному випадку набуття життєвого комфорту, крім задоволення фізичних та матеріальних потреб, визначали жорсткі нормативні обмеження: людина керувалася становою заданістю власного життя та релігійними імперативами.

У модерному, індустріальному суспільстві головними критерієм внутрішньогрупових комунікацій стала належність до певного соціального класу. Оскільки класова належність не має такої жорсткої заданості та успадковуваності, як станова, відмінності між класами викликали у певних індивідів незадоволеність. Імператив збагачення та соціальної мобільності спричиняють інший характер соціального порівняння, загострюючи увагу на міжкласових суперечностях і  відповідних потребах та інтересах. Тим не менше класові ідентифікації на основі володіння чи неволодіння засобами виробництва загалом спрямовувавили життєву спрямованість та запити індивіда, визначали критерії та перелік принаймні об’єктивних умов життєвого комфорту.

У сучасному, постіндустріальному суспільстві внутрішньогрупові комунікації та актуалізація потреб суттєво ускладнюються, набуваючи рис диференційованого та багаторівневого характеру. Життєвий шлях сучасної особистості рідко є заданим належністю до певної соціальної групи, верстви чи класу. Ця специфіка ускладнює механізм набуття життєвого комфорту, оскільки актуалізація потреб та соціальне порівняння відбуваються на тлі багаторівневих множинних ідентифікацій з різними групами, що створює проблему для фіксації такого механізму. Входження до різних груп, часто з відмінними життєвими цінностями, може спричинити життєвий дискомфорт: складність соціального порівняння полягає у тому, що різні зразки життєвого успіху не дають змогу особистості структурувати власні потреби у разі необхідності.

Стійкі, довготривалі емоційні стани індивіда можуть бути підкріплені також через механізми соціальної взаємодії. Феномен соціального порівняння спричиняє зростання чи зниження життєвого комфорту. У випадку набуття життєвого комфорту соціальне порівняння – це процес проведення аналогії між собою та іншими людьми для осмислення себе, свого життєвого шляху і місця у світі. Завдяки цьому процесові особистість формує та підтримує уявлення про власну життєдіяльність. Від результатів соціального порівняння залежить зміст та характер емоційного сприйняття власного життя. Задоволення потреб різного штибу та соціальне порівняння залежить від типу суспільства та характеру внутрішньогрупової комунікації у різних поселенських спільнотах.

Якщо взяти до уваги українське суспільство, то соціальні трансформації, які проходять у ньому, спричиняють додаткові проблеми щодо набуття життєвого комфорту. Часто потреби населення є наслідком суперечливих та невмотивованих очікувань, ностальгією за попереднім життям, і, водночас, усвідомленням власного нового соціального становища. Крім цього, процеси урбанізації поглибили різницю між життєдіяльністю міських та сільських мешканців. У різних поселенських спільнотах українського суспільства існують відмінні ціннісні орієнтації та потреби. Сільські мешканці часто залишаються прихильниками традиційних, патріархальних цінностей. Повільний плин їхнього життя, залежність трудової діяльності від погоди та невибагливість у побуті надають більшої раціональності матеріальним потребам селян. Їхня історична пам’ять зосередила потреби у безпеці і впевненості в майбутньому переважно на агрокультурній сфері, яка залежить від погодних та політико-економічних чинників. До того ж менше соціальне розшарування сільських мешканців порівняно з городянами створюють вужчий простір для соціального порівняння. Натомість із збільшенням розміру населеного пункту зростають вимоги у побуті, більш ширшим стає розмаїття професійних та дозвіллєвих можливостей. На відміну від селян, меншою стає залежність міських жителів від погодних умов, натомість зростає чинник небезпек екологічного та техногенного характеру. Бурхливий темп життя міських мешканців, різке соціальне розшарування та знеособлення соціальної взаємодії, особливо у великих містах, створює особливе тло, на якому соціальне порівняння загострює увагу на анонімних зразках успішного життя. Все це порівняно із сільським простором суттєво ускладнює механізми набуття життєвого комфорту.

У другому розділі «Диференціація життєвого комфорту під впливом урбанізації» подальша концептуалізація феномена життєвого комфорту та проблеми впливу урбаністичних чинників на суб’єктивний світ людини знайшла своє місце в роботах більшості класиків соціології та соціальної психології. Розгляд міського соціуму як особливого осередку діяльності людства став характерним для соціокультурної парадигми соціологічних досліджень міста.

Загальною рисою цих теорій став розгляд феномену урбанізму як способу життя, який відображає організацію суспільства з точки зору комплексу поділу праці і диференціації економічних ролей, коли високий рівень технологізації виробництва, висока соціальна мобільність, взаємозалежність соціальних суб’єктів у здійсненні економічних функцій призводять до знеособлення та індивідуалізації в соціальних відносинах. У великому місті безпосередні соціальні зв’язки, наповнені людським теплом у спільноті («гемайншафт»), заміщаються випадковими, формалізованими, обмеженими, знеособленими та вузькоспеціалізованими зв’язками, притаманними суспільству («гезельшафт») (Ф. Тьоніс). Оскільки урбанізація робить життя людини більш анонімним, міські жителі задля позначення свого соціально-економічного статусу практикують більш масштабне демонстративне споживання, витрачаючи на підтримання благопристойного вигляду істотно більше, грошей і часу, ніж сільські жителі. Відповідно це призводить до зміни структури споживання: витрати на його видимі форми у місті зростають за рахунок економії на прихованих формах споживання, зокрема на їжі. Внаслідок цього для городянина більш важливим є відчуття зручності з приводу свого зовнішнього вигляду, натомість у сільського мешканця відчуття дискомфорту викликає обмеження у їжі чи відсутність добротного житла (Т. Веблен). В результаті урбанізації життя у міському соціумі стає менш дружелюбним, однак набуває тих особливостей, завдяки яким новачок має змогу легко і загалом без перешкод увійти в нього. Характерною рисою великих міст є підвищена нервовість життя, яка є наслідком швидкої і безперервної зміни зовнішніх і внутрішніх вражень. Мешканці міст перебувають під постійним тиском сильних подразників, які впливають на нервову систему, до них належать такі компоненти міського життя, як різноманітні шуми, вогні, сигнали тощо (Г. Зіммель). Всі ці впливи вимагають від людини постійних і майже безперервних реакцій. Саме тому у великих містах переважає інтелектуальний, раціональний характер духовного життя, натомість у містечках і селах духовне життя ґрунтується на чуттєвій основі. Багатолюдне, щільне та гетерогенне середовище великого міста обрушується на індивіда неймовірною кількістю різноманітних впливів, що супроводжується ускладненням міських соціокультурних характеристик: втратою традиційних підстав суспільного життя, ослаблення родинних та сусідських зв’язків. Життя у містах характеризується швидкоплинністю, поверховістю, анонімністю та індивідуалізмом (Л. Вірт). Ці прояви є наслідком таких характеристик міста, як розмір сукупності населення, щільність та різнорідність. Зокрема, збільшення кількості мешканців унеможливлює особисте знайомство кожного з кожним (характерне для сільських мешканців), що зумовлює сегментацію та формалізацію людських відносин. Складність дослідження безпосередніх причинно-наслідкових зв’язків кожного окремо взятого стресора не дає змоги повною мірою відобразити весь спектр впливу міського середовища на життєвий комфорт.

З поширенням постіндустріальних тенденцій розвитку західних суспільств у другій половині ХХ століття з великих міст поступово почало витіснятися промисливове виробництво, відбулося переселення людей з високими доходами з центру міст на околиці. Невпинне зростання  соціального контрасту між старими міськими центрами та їхніми околицями дав поштовх процесові субурбанізації (розширення передмість) зокрема через поширення приміського способу життя як такого, що набув стилевих ознак успішності і благополуччя. Процеси субурбанізації призвели до вирівнювання життєвого комфорту за поселенською ознакою. Постіндустріальна економіка та більша вимогливість до соціального ареалу свого проживання стали чинниками «розосередження» життєвого комфорту за межі великих міст. На відміну від процесів субурбанізації у країнах Заходу, у країнах третього світу, особливо там, де економіка стрімко розвивається, урбанізація набула рис т.з. метрополізації, коли соціально-економічний розвиток сконцентрувався в одному або декількох міських конгломератах країни. Стрімкий розвиток мегаполісів третього світу здебільшого обумовлений процесом глобалізації: конкуренція транснаціональних компаній у гонитві за скороченням своїх витрат, у пошуках можливості використовувати низькооплачувану робочу силу і дешевшу землю змушує їх переносити своє виробництво у країни Південної Америки, Африки та Азії своє виробництво. Цьому сприяє і те, що в державах третього світу існує не такий жорсткий, як  у державах Заходу, екологічний та профспілковий контроль. Початкові фази процесу метрополізації спостерігаються також і в столицях постсоціалістичних країн, збігаючись з процесами політичної та економічної централізації. Відсутність потужної постіндустріальної економіки не сприяє «розосередженню» життєвого комфорту за межі великих міст. Внаслідок цього сформований в межах політико-економічного механізму постсоціалістичних перетворень процес метрополізації закріпив за великими містами статус місця з найвищим рівнем життя.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження життєвого комфорту населення України: поселенський аспект» здійснено емпіричне вивчення динаміки поселенської диференціації життєвого комфорту населення України та порівняльний аналіз цього процесу у країнах Європи. Крім того, з’ясовано поселенську диференціацію чинників життєвого комфорту в Україні. У методичному плані у даному дослідженні вивчення життєвого комфорту  здійснювалося через вимірювання задоволеності найбільш важливими сферами людської життєдіяльності за допомогою порівняльних та моніторинґових опитувань.

Аналіз поселенської диференціації життєвого комфорту населення європейських країн дав змогу констатувати існування трьох груп країн з різною спрямованістю задоволеності різними аспектами життя у залежності від розміру населеного пункту. У групу країн, в яких середньонаціональний бал задоволеності певним аспектом життя перевищує аналогічний середній бал у великому місті та простежується чітка тенденція зростання цих показників із зменшенням розміру населеного пункту, ввійшли переважно найбільш розвинені в соціально-економічному плані європейські країни. У суспільствах з середнім рівнем соціально-економічного розвитку не помічено суттєвих відмінностей у задоволеності певними аспектами життєвого комфорту за поселенським розподілом. До групи країн, в яких середній бал більшості показників життєвого комфорту у великому місті перевищує середньонаціональний бал та помітна загальна тенденція зростання цих показників із збільшенням розміру населеного пункту, потрапили переважно постсоціалістичні суспільства. Результати поселенської диференціації життєвого комфорту населення України вказують на суперечливі тенденції: з одного боку, за показниками загальної задоволеності життям та задоволеності нинішньою роботою Україна потрапляє у групу постсоціалістичних країн, де цей показник зростає із збільшення розміру населеного пункту, з іншого – за такими показниками, як задоволеність тим, як наразі складається життя та задоволеність співвідношенням між витратами часу на роботу та інші сфери життя, Україна потрапила до країн, де зростання цих показників пов’язане зі зменшенням розміру населеного пункту.

Динаміка більшості показників життєвого комфорту засвідчила, що загальноукраїнська тенденція зростання показників життєвого комфорту впродовж останнього десятиліття підтримувалася за рахунок менших за мегаполіси міст: якщо у першій половині 2000-х років у найбільших містах вони перевищували загальноукраїнський показник, то наприкінці 2000-х ці показники або збігалися, або ж виявилися в мегаполісах навіть нижчими, ніж загалом по Україні. Натомість у невеликих населених пунктах низькі, менші за загальноукраїнські, показники життєвого комфорту у першій половині 2000-х років почали стрімко зростати у другій половині 2000-х років.

У поселенських групах найбільших і великих міст України зафіксовано високі коефіцієнти кореляції показників життєвого комфорту і таких соціально-психологічних змінних – локус-контролю, настрою та відчуття самотності. Поряд із тим, високий рівень кореляції задоволеності життям у населеному пункті та позитивною оцінкою екологічної ситуації у мегаполісах доводить тезу про актуальність екологічних проблем, викликаних процесом урбанізації. У великих і середніх містах більшість аспектів життєвого комфорту детермінуються подібними конфігураціями чинників, однак тут зафіксовано найвищі коефіцієнти кореляцій життєвого комфорту з показником самооцінки соціального становища та матеріального рівня життя, що свідчить про поширення у цих містах цінностей індивідуалізму та масового споживання, які стали основними мотивами психологічної зручності. Очевидно, що у великих і середніх містах для життєвого комфорту важливими умовами залишаються соціальні відносини, втілювані у привабливі обставини для зростання соціального становища. Найменші населені пункти вирізняються з одного боку,високими кореляціями показників життєвого комфорту з макрорівневими інституціональними чинниками – оцінкою розвитку демократії, оцінкою економічної ситуації та оцінкою ситуації, що склалася у країні, а з іншого – вагомим впливом соціально-психологічних чинників настрою та відчуття самотності.