ПРОЯВИ ДЕФОРМАЦІЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У СЕРЕДОВИЩІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів і їхнє теоретичне та практичне значення, подано дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації – «Теоретико-методологічні основи дослідження правосвідомості» – розглянуто теоретико-методологічні надбання основних наукових підходів та концепцій, що формують категоріально-понятійний апарат для дослідження правосвідомості.

У підрозділі 1.1 – «Правосвідомість як об’єкт досліджень соціогуманітарних дисциплін та соціології зокрема» – правосвідомість розглянуто як об’єкт вивчення соціогуманітарних наук, зокрема психології, філософії права, теорії держави і права, кримінології та окреслено специфіку соціології в її дослідженні.

Автор робить висновок про те, що у правовій та філософській науці переважає ідеалістично-нормативний підхід до права та правосвідомості. Представники цих наук акцентують увагу на тому, що саме у правосвідомості та праві містяться уявлення про порядок, законність та правомірну поведінку. Недоліком підходу є неврахування дисфункційних аспектів правосвідомості, що можуть проявлятись у правовому нігілізмі чи навіть злочинних установках та поведінці. Окрім цього юридичною наукою не розроблені методики емпіричного дослідження рис чи структури правосвідомості.

Специфіка соціологічного дослідження правосвідомості полягає у тому, що право – це система соціальних норм, зміст яких може відрізнятись від офіційних законодавчих моделей. Автор зазначає, що правосвідомість будь-якого суспільства не є цілком однорідною, в силу наявності полярних за своїми інтересами соціальних груп. Їхні цінності, бачення правових норм та погляди щодо допустимих шляхів досягнення цих інтересів можуть відрізнятись.

Дослідження права в соціології розпочались в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. Соціальна роль та сутність права досліджувалась класиками соціології Е. Дюркгаймом та М. Вебером. На початку ХХ ст. можна виділити два основні осередки соціологічного вивчення права та правосвідомості: американську (засновник Р. Паунд) та європейську (засновник – Є. Ерліх) школи. Дослідження правосвідомості продовжились в межах структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. Мертон), представники якого зосереджували увагу на вивченні співвідношення нормативної та правової систем у суспільстві. Розгляд деформації правосвідомості, згідно з динамічним функціоналізмом Р. Мертона, можливий через зосередження уваги дослідника на дисфункціях правосвідомості, тобто на процесах, що порушують стан тотожності нормативної та правової систем. Часткове висвітлення питання правосвідомості присутнє у теорії систем Н. Лумана, концепції П. Бурдьє.

У результаті аналізу теоретичних підходів правосвідомість визначено як особливу форму відображення правової дійсності, що є елементом суспільної, групової (в т.ч. колективної) та індивідуальної свідомості. Вона становить систему взаємопов’язаних компонентів, які виражають знання, оцінку, погляди  та уявлення суб’єктів про діюче та бажане право, та є рушійною силою дій в правовому полі через формування мотивів та установок на певні моделі поведінки.

У підрозділі 1.2 – «Центральні поняття соціологічної концептуалізації правосвідомості» – проаналізовано та уточнено зміст понять структура, рівні, види, функції правосвідомості, правова соціалізація як процес формування правосвідомості. Структура правосвідомості – це внутрішня єдність складових елементів правосвідомості, що взаємопов’язані між собою та функціонують як єдине ціле. Основними компонентами правосвідомості визначено когнітивний (знання принципів функціонування правової системи, органів юридичної сфери, юридичних норм та можливостей їхнього застосування), оціночний (ставлення, оцінки, цінності щодо функціонування правової сфери, правових інститутів, роботи органів юридичної сфери, юридичних норм і можливостей їхнього застосування, поведінки інших у сфері правовідносин, власного місця та ролі у системі правовідносин) та поведінковий (мотиви правомірної та протиправної поведінки, установки на моделі поведінки у сфері права, готовність до соціально-правової активності). Суб’єктів (носіїв) правосвідомості поділено за трьома критеріями: соціально-демографічним, територіальним, професійним. Приналежність до виділених груп, на думку автора, може справляти істотний вплив на зміст правосвідомості чи її деформації. Автор проаналізував види правосвідомості (за глибиною і всебічністю пізнання права, за суб’єктами, за характером відображення правової діяльності). Мета соціологічного вивчення правосвідомості полягає в тому, щоб з’ясувати вплив свідомості індивідів та груп на їхню соціальну поведінку та активність, та у підсумку на соціальну реальність.

Процес формування правосвідомості, що може включати і її деформації, проходить поступово шляхом соціалізації, тобто засвоєння індивідом зразків та моделей поведінки, цінностей, норм, їхньої інтеріоризації та перетворення у власні. Автором проаналізовано інститути, що мають вплив на соціалізацію (сім'я, група однолітків, навчальний заклад, засоби масової інформації), а отже і на формування правосвідомості. Згадано також і про вплив на макропроцеси у суспільстві, зокрема на явище прізонізації.

У другому розділі – «Соціологічні теоретизації та емпіричні показники деформації правосвідомості» – проаналізовано основні теоретичні положення щодо визначення змісту понять «деформація масової свідомості» та «деформація правосвідомості». Запропоновано авторську концептуальну модель дослідження деформації правосвідомості, яка включає в себе виявлення чинників, соціальних зумовленостей (де)формування правової свідомості та визначення системи емпіричних показників прояву деформації правосвідомості.

В підрозділі 2.1 – «Деформації масової свідомості: поняття та причини виникнення» – зазначено, що згідно з Конституцією, Україна є демократичною, соціальною, правовою державою. Також у законодавстві закріплені принципи верховенства права, захисту прав та свобод людини. Під час практичної реалізації цих ідей виникає багато обставин, що зупиняють чи уповільнюють процеси їхнього втілення. З одного боку, – це правова культура та правова свідомість, що склались історично, тобто недостатність правової підготовки, незнання власних прав та обов’язків, неусвідомлення закону як цінності та регулятора суспільного життя, а з іншого – несформованість нормативної бази, правових та політичних інститутів, законодавчі колізії, корумпованість та непрозорість судово-правоохоронної системи, наявність «тіньових чи неправових» сфер у суспільстві. У структурі свідомості – як масової, так і індивідуальної – розхитуються, слабшають і руйнуються соціальні бар’єри, які функціонально відповідають за стримування криміногенних імпульсів, стоять на заваді вибору індивідом девіантних і кримінальних форм поведінки.

Деформації правосвідомості автор визначає як зміни її стану під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів, за яких у її окремих носіїв, соціальних груп чи у переважної більшості населення формується перекручена (відхилена від норми) картина правової дійсності, тобто цінності, уявлення, настрої та мотиви поведінки, що можуть призвести до негативних соціальних наслідків.

У підрозділі розглянуто низку теоретичних положень для пояснення чинників та соціального контексту виникнення  деформації правосвідомості (зокрема теорію аномії Е. Дюркгайма та Р. Мертона, феномен “аморальної більшості” Є. Головахи, теорію соціальних деформацій В. Кудрявцева, концепцію метаморфоз суспільної свідомості Ж. Тощенка, ідеї В. Арутюняна, що пояснюють природу виникнення видозмін у масовій свідомості, та методологічні принципи неоінституціоналізму). У розробці типології деформацій правосвідомості проаналізоване вчення В. Н. Кудрявцева, згідно з яким визначені характеристики соціальних деформацій, такі як негативна (деструктивна) направленість, масовість, ступінь охоплення ними суспільства, їх еволюція та розвиток. До українського суспільства апліковано концепцію метаморфоз суспільної свідомості Ж. Т. Тощенка, який цілком слушно, на думку автора, описує їх походження ще з часів перебудови у зв’язку з економічними та політичними змінами, появою нових стереотипів та моделей поведінки. Для пояснення причин виникнення деформації масової свідомості та правосвідомості, зокрема, автор також вважає за доцільне використати неоінституціональний підхід, зокрема напрацювання Д. Норта.

Сформульовано два основних підходи до виділення норми та деформації правосвідомості: 1) нормативний (ознаки «нормальної» правосвідомості фактично конструюють теоретики-правознавці, науковці, юристи, законодавці); 2) статистично-соціологічний (нормою є те, що поширене у суспільстві, тобто конкретні уявлення щодо правопорушень та практики індивідів, що є превалюючими у певному соціумі, вважатимуть для нього нормальними, а відхилення від превалюючих уявлень – деформацією).

У підрозділі 2.2 – «Типологія та система емпіричних показників деформації правосвідомості» – автором розроблено комплексну класифікацію типів деформації правосвідомості та виділено деформації залежно від суб’єктів (носіїв) правосвідомості, деформації одного чи декількох компонентів правосвідомості, деформації окремих сфер свідомості, деформації за критерієм локалізації у сфері трудової діяльності, деформації за змістом та способами її прояву.

Дисертантом проаналізовано термін «функціональна грамотність» та апліковано його до аналізу когнітивної складової правосвідомості. Поняття «правова функціональна грамотність» визначено як кількість правових знань, об’єктивно необхідних для функціонування у суспільстві відповідно до правових норм. Сконструйовано показники нормального та деформованого стану правосвідомості за нормативним підходом з урахуванням її трьохкомпонентної структури.

У підрозділі уточнено емпіричні показники типів деформації правосвідомості за змістом та способами її прояву, зокрема таких, як правовий ідеалізм, правовий формалізм, правовий інфантилізм та дилетантизм, правовий нігілізм, правова демагогія, переродження правосвідомості, та концептуалізовано поняття соціально-правовий цинізм як тип деформації правосвідомості, що полягає у презирливому ставленні до права, готовності і вмінні використовувати знання права для здійснення корисливих, злочинних діянь; переконанні у злочинності та корисливості мотивів інших, недосконалості правової системи та її інститутів, у тому, що для досягнення мети порушення закону є допустимим та у деяких випадках необхідним. Наведено методики, що використовуються у всеукраїнських, світових та локальних дослідженнях для вивчення правосвідомості.

Третій розділ – «Правосвідомість сучасної української молоді: стан та прояви деформації» – присвячено вторинному аналізу баз даних та результатам авторського емпіричного дослідження проявів деформації правосвідомості у середовищі сучасної української молоді.

У підрозділі 3.1 – «Деформації правосвідомості сучасної української молоді у внутрішньоукраїнському та загальноєвропейському контексті» – виявлено прояви деформації правосвідомості сучасної української молоді у внутрішньоукраїнському та загальноєвропейському контексті. Це завдання було реалізовано через аналіз міжнародних інтегральних індексів (індекс сприйняття корупції, глобальний індекс миру, міжнародний індекс прав власності) та даних низки соціологічних досліджень стану правосвідомості українського суспільства.

Автором зроблено висновок про наявність дефектів у правовій системі України, її відносну неефективність та недієвість у світовому масштабі. Це, в свою чергу, має вияв у правосвідомості громадян та на інституційному рівні. У правосвідомості українців переважає недовіра до органів правової системи та уявлення про корумпованість чиновників (що за нормативним підходом є деформацією). Окрім цього, виявлені прояви соціально-правового цинізму, тобто уявлення про корисливість мотивів певних статусних груп. У масовій правосвідомості явище корупції вважається шкідливим, водночас, за певних обставин індивіди готові дати хабара, тобто порушити закон. Це ознаки таких типів деформації, як правовий нігілізм та переродження правосвідомості.

Виявлено, що респонденти віком 15-29 років, незалежно від періоду дослідження, характеризуються найвищим рівнем виправдання протиправної поведінки порівняно з іншими віковими групами. Рівень довіри до правової системи загалом та до міліції зокрема є найнижчим у Європі (в масовій свідомості побутують переконання про суб’єктивізм та підкупність міліції та суду, недосконалість їхньої роботи, політичну залежність рішень). Виявлено також низький рівень готовності українців до соціально-правової активності, тобто захисту своїх законних прав. При цьому молодь зазначає свою потребу у дотриманні законів в країні та юридичній допомозі.

У підрозділі 3.2 – «Прояви деформації правосвідомості у середовищі сучасної молоді Львівщини» – проаналізовано дані авторського масового соціологічного опитування (Львівська область, 2011, N=800) та опитування студентів чотирьох ВНЗ м. Львова (N=118).

Для аналізу когнітивної складової правосвідомості використано методику порівняння суб’єктивної оцінки власних правових знань респондентами та їхнього об’єктивного рівня. Було виявлено низький рівень правових знань жителів Львівської області (лише 36% респондентів дали три і більше правильних відповідей на п’ять запитань). При цьому самооцінка власних знань перевищує їхній об’єктивний рівень. Найбільш необізнаними населення Львівщини вважає себе у кримінальному, адміністративному та процесуальному законодавстві. Це викликає занепокоєння, адже саме ці галузі стосуються реалізації права на звернення до суду з приводу скоєння злочину чи правопорушення іншими особами та органами влади. Автором з’ясовано, що вищий ступінь обізнаності респондентів з нормами права прямо пов'язаний із схильністю вважати, що багаті люди в Україні залишатимуться безкарними, навіть якщо скоять злочин, а серйозні питання можна вирішити лише за допомогою знайомих та матеріального заохочення. Можна припустити, що обізнаність опитаних зумовлена їхніми участю та досвідом у правових відносинах, внаслідок чого вони зустрічались зі схожими ситуаціями і констатують очевидні їм недоліки правової системи.

Оціночна складова правосвідомості досліджувалась шляхом визначення рівня довіри до ключових правових інституцій. За допомогою кластерного аналізу вдалось виокремити чотири кластери респондентів за їхньою довірою до правових інституцій. У підсумку 30 % респондентів увійшли до кластеру з повною недовірою до усіх зазначених інституцій.

На підставі аплікації (адаптованої до предмету дослідження) концепції морального розвитку Л. Кольберга було виявлено, що для значної частки молоді характерний «базовий», преконвенційний рівень правосвідомості: основним мотивом дотримання законів на якому є страх перед покаранням. За результатами дослідження основними причинами порушення законодавства, на думку респондентів, є безкарність правопорушників, можливість уникнення покарання; незнання права та законів; складне економічне становище. Виявлено наявність соціально-правового цинізму саме серед молодого покоління, тобто чим старші респонденти, тим менше вони припускають, що люди порушують законодавство заради власної вигоди. На основі розроблених дисертантом шкал виявлено прояви соціально-правового цинізму та правового нігілізму. Було підтверджено гіпотезу про те, що молодь більше схильна виправдовувати протиправну поведінку, ніж інші вікові групи. Автором розроблено соціологічний прогноз розвитку та вкорінення деформацій правосвідомості в українському суспільстві.