РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО РУХУ ГЮЛЕНА У ФОРМУВАННІ КРОС-КУЛЬТУРНОГО КАПІТАЛУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтована актуальність обраної теми, охарактеризовано ступінь наукової розробленості проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні засади та еміричну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведені дані про їх апробацію.

Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження ролі «третього сектору» у формуванні крос-культурного капіталу»

Підрозділ 1.1. «Теоретичні підходи до соціо-культурних процесів в умовах глобалізації та прогнози їх подальшого розвитку» присвячений обгрунтуванню теоретико-методологічних засад дослідження соціокультурного ракурсу процесу глобалізації та виявленню основних течій всередині цього процесу. Зокрема, виявлено та описано наступні підходи:

- гіперглобалізм, що передбачає занепад національної держави та гібридизацію культур;

- скептицизм, прихильники якого стверджують, що замість появи глобальної цивілізації, світ розколюється на цивілізаційні групи, культурно-етнічні анклави;

- трансформізм, прихильники якого переконані, що на межі нового тисячоліття глобалізація є основною рушійною силою, яка зумовлює швидкі соціальні зміни;

- «зіткнення цивілізацій» (концепція С. Хантингтона);

- теорія глокалізації Р. Робертсона, яка сфокусована на регіональному сценарії глобалізації, і стверджує, що при контакті з місцевими культурами глобалізаційні процеси не уніфікують їх, а створюють можливості для їх самовідродження в якості реакції на конкуруючий фактор зіставлення цінностей. Окрім цього, Робертсон подає чотири варіанти подальшого розвитку глобальних соціо-культурних процесів. В роботі обґрунтовується перевага першого варіанту: досягнення загальнолюдського консенсусу на основі спільних цінностей та ідеалів.

- теорія мультигетеродоксій Ш. Ейзенштадта, котрий відстоює думку про те, що локальні культури вибірково відносяться до освоєння фрагментів і якостей домінуючої культури, перетворюючи та модифікуючи її складові. Таким чином, з’являється не одна єдина цивілізація («ортодоксія»), а велике розмаїття «сучасностей» («гетеродоксій»), що стає могутнім стимулом для творчої діяльності суб’єктів;

- теорія культурної ойкумени У. Ганнерса, який розуміє сучасний стан соціокультурної взаємодії як відкриту ойкумену (простір постійних культурних взаємодій), що перетинає просторові і часові межі. Ганнерс подає чотири сценарії розвитку культурної ойкумени. Ми підтримуємо його позицію «зріючої культурної амальгами», яка передбачає рівноправний культурний діалог і обмін між центром та периферією, що приводить до загального збагачення культур;

- планетарна етика діалогу та толерантності Ф. Гюлена. Гюлен вважає, що сучасний світ відчуває гостру потребу  в атмосфері здорового діалогу, адже ідеологічні маніпуляції стають причиною відкритих та гострих конфліктів між суспільствами. Він вважає, що постмодерн та глобалізація повинні бути направлені в більш конструктивне  та гуманістичне русло на підвалинах діалогу, толерантності та емпатії.

Більшість проаналізованих теорій дають підстави для оптимістичної позиції щодо подальшого розвитку глобалізаційних соціо-культурних процесів та вказують на альтернативний потенціал глобалізації, окрім уніфікації та асиміляції.

У підрозділі 1.2. «Місце «третього сектору» у соціально-культурному розвитку суспільств та формуванні соціального капіталу» розглядається роль соціальних рухів, громадських організацій в житті соціуму та його прогресі. Під «третім сектором» в роботі розуміється сукупність будь-яких громадських ініціатив, які не являються прибутковими організаціями, діють незалежно від державного апарату на добровільних засадах з ціллю досягнення загального соціального блага. Глобалізація маргіналізує національну державу та стимулює виникнення певної альтернативи, яка б зуміла інтегрувати процеси глобалізації з інститутом національної держави. Основною складовою «третього сектору» являються соціальні рухи – мережі громадських недержавних організацій, об’єднаних спільною метою. Ресурсом соціальних рухів, а також їх продуктом являється соціальний капітал, який включає формальні і неформальні зв’язки між індивідами, що базуються на спільних нормах і цінностях, і характеризує здатність спільноти діяти узгоджено та досягати поставленої мети. На основі аналізу існуючих дефініцій соціального капіталу, запропонована авторська позиція, згідно якої: соціальний капітал є, по-перше, соціальним феноменом, джерелом та ресурсом індивідуальних і колективних дій; по-друге, колективною цінністю, котра формується завдяки спільним нормам та цінностям в результаті комунікацій.

У підрозділі 1.3. «Концептуалізація явища крос-культурних комунікацій та крос-культурного капіталу як продукту холістичного типу освіти» розглядається процес крос-культурних комунікацій, що є формою глобальної комунікації, і який трактується в дисертації в якості процесу постійних контактів та спілкування між представниками різних культурних фонів. На тлі процесів крос-культурних комунікацій можуть виникати різні тенденції. В тому числі і такі негативні течії як націоналізм, расизм, етноцентризм, ксенофобія, прагнення штучної асиміляції та поширення культурного імперіалізму. Об’єктивно цим тенденціям може бути протиставлене  набуття членами соціуму крос-культурної компетентності. Останнє нами розуміється як здатність до успішної комунікації з представниками інших культур, а також, набір пізнавальних, поведінкових та мотиваційно-емоційних елементів, котрі дають змогу індивіду ефективно функціонувати в інтеркультурному середовищі. Крос-культурна комунікативна компетентність включає в себе: по-перше, знання, що дають необхідну інформацію щодо інших учасників комунікації; по-друге, мотивацію (позитивну налаштованість); по-третє, навички поведінки для ефективної взаємодії; по-четверте, емпатію. Ціллю набуття крос-культурної компетентності є прагнення підвищити ступінь взаємопорозуміння між групами індивідів. Крос-культурна компетентність, в свою чергу, є необхідною умовою формування крос-культурного капіталу – специфічної грані соціального капіталу, що є ресурсом колективної діяльності в міжнародних масштабах. Крос-культурний капітал являє собою широку структуру, що складається з диспозиційного елементу та досвідно-базисної основи. Так само як соціальний капітал визначає статус держави та її успішну діяльність в умовах постмодерну, так і крос-культурний капітал є запорукою конструктивної глобальної співпраці та інтеграції міжкультурних інтересів, спрямування їх на досягнення спільних міждержавних цілей, направлених на добробут, як кожного окремого суспільства вцілому, так і на добробут усього глобального універсуму. Адже всі сучасні суспільства перебувають в стані взаємозалежності. Крос-культурний капітал формується, у тому числі, і завдяки діяльності міжнародних громадських організацій та соціальних рухів.

В дисертації проводиться думка, що утворення крос-культурного капіталу не може бути реалізоване без набуття суб’єктами крос-культурних компетенцій. Останні, в свою чергу, можуть бути продуктами певного типу освіти, яка, зокрема, базується на холістичній концепції. Вона спирається на освітню філософію, котра стверджує: особистість кожної людини, її світогляд та ціль життя визначається процесом відносин між нею та суспільством, Всесвітом і духовними цінностями. Теоретики холістичної течії – Міллер і Кесслер – вважають духовність основою холістичного вчення. Холістична ідея освіти є постмодерним підходом, який привертає усе більшу увагу завдяки тому, що доповнює недолік сучасної освіти, котрий полягає в розумінні людини не як цілісної істоти. Саме за принципом холістичного бачення працює міжнародний соціальний Рух Гюлена, який направляє свої зусилля на формування особливого типу освіти, який би уможливлював формування «нової», цілісної особистості постмодерну, котра має синтезувати в собі духовність з високим інтелектом та наукою, а також набуття цією особистістю крос-культурної компетентності.

У підрозділі 1.4. «Основні тенденції в сфері крос-культурних комунікацій» розглядаються практики провадження крос-культурної взаємодії та позиції сприйняття іншої культури та її представників, а також, перепони на шляху встановлення конструктивних крос-культурних комунікацій. В якості негативних тенденцій беруться до розгляду такі течії як культурний імперіалізм – практика підтримки та просування більш сильної культури по відношенню до більш слабкої, менш відомої та бажаної; примусова асиміляція, етноцентризм.

В якості перепон на шляху встановлення конструктивного процесу крос-культурних комунікацій розглядаються певні форми масової свідомості: (1) упередження – припущення щодо когось або чогось, яке існує ще до того, як людина отримує адекватне знання щодо об’єкта уваги; (2) пересуд – забобон, тобто думка, що засвоєна некритично, без роздумів; (3) негативний стереотип – загально-популярна думка про певну соціальну групу, чи індивіда, яка спотворює їх реальну сутність. Стереотипи фокусуються на різницях між групами та перебільшують їх. Ніщо так не чинить опору освіті та критиці, як стереотип, так як він накладає специфічний відбиток на фактичні дані ще в момент їх сприйняття.  Стереотип починає діяти ще до того, як включається розум. Саме тому перераховані вище перепони адекватного сприйняття «іншого» вважаються ірраціональним компонентом суспільної та індивідуальної свідомості.

В якості альтернативних течій в сфері соціо-культурної реальності постмодерну розглядається тенденція космополітизму, побудована на ідеї глобального суспільства, згідно з якою всі люди планети є громадянами єдиного глобального соціуму. Теорія космополітизму є протилежною до теорій комуни, сепаратизму та націоналізму. Схожою тенденцією є також течія інтеркультуралізму, під якою розуміється концепція культурного обміну між різними культурними групами в суспільстві. Принцип інтеркультуралізму вимагає відкритості до культури «інших», що слугує сприятливим грунтном для виникнення конструктивного діалогу культур. Мультикультуралізм, в свою чергу, стверджує, що всі культури та цивілізації мають рівну цінність і повинні існувати на однаковому рівні. Всі ці тенденції можуть створити суттєвий потенціал на противагу культурному імперіалізму.

В якості альтернативи процесам асиміляції висувається концепція культурної різноманітності та ціннісного плюралізму, яка використовується для позначення ситуацій, коли малі соціально-етнічні групи зберігають свої унікальні культурні особливості, свою власну культурну ідентифікацію, свої цінності та традиції.

На противагу позиції етноцентризму обґрунтовується теорія культурного релятивізму, яка відстоює думку про те, що кожна культура має свої межі і повинна розглядатися як єдине ціле за допомогою її власних положень.

Другий розділ «Інноваційний соціальний Рух Гюлена та його освітянська діяльність у фокусі соціологічного аналізу» присвячений дослідженню специфіки зародження, розвитку та діяльності руху. Також, в другому розділі подаються результати емпіричних досліджень, які ілюструють результати діяльності Руху Гюлена в соціо-культурній сфері життя суспільства. Зокрема, його роль у формуванні крос-культурної компетентності у членів крос-культурних комунікацій та загального крос-культурного капіталу.

У першому підрозділі другого розділу «Життєвий цикл, структурні характеристики та концептуальні основи соціального Руху Гюлена» досліджується сама природа міжнародного Руху Гюлена, який провадить свою діяльність в сфері освіти та культури в напрямку встановлення конструктивного крос-культурного діалогу. Лідером руху є мислитель та соціальний діяч Туреччини Фетхуллах Гюлен (нар. 1941 р.), який особисто визначає свою роль як «натхненник руху». Він не бере безпосередньої участі у керівництві рухом та не контролює його діяльність. Свого часу турецький просвітник об’єднав певне коло людей власною філософією, яка ґрунтується на цінностях освіти та духовності. Рух Гюлена, хоча в своєму зародженні і має джерела духовної мотивації суфійської традиції, діє на принципах загальнолюдських цінностей, адже вони є ціллю будь-якої культури та релігії. Відомо, що і засновник самого суфійського ордену Джеляледдін Румі отримав світове визнання завдяки універсальності своєї філософії та прийняттям кожного в своєму статусі. Найбільшими цінностями його філософія проголошує мир та толерантність.

Ф. Гюлен і всі учасники руху, в свою чергу, усвідомлюють, що нав’язування певної ідеології іншим особам та їх штучна асиміляція ніколи не приводила до позитивних результатів і за таких умов завжди є ризик реакції протесту, гострого несприйняття. Отже, загальне благо вбачається рухом в збереженні кожним учасником комунікацій власних особливостей,  інтеграція на основі загальних цінностей, що не призведе до реакційного конфлікту на захист власних ідентичностей, а стане підвалиною для синтезу плюралістичності і до співпраці в напрямку реалізації спільних цілей та забезпечення миру. Кожен учасник комунікацій очікує поваги до власних відмінностей та принципів і готовий до їх захисту. Тільки завдяки емпатії та толерантності по відношенню до плюралістичності можлива загальна інтеграція та конструктивний діалог, що є цінністю та благом для всіх культур та націй. Але не нав’язування сторонніх ідеології з ризиком опору та реакційної відповіді, що породжує конфлікти.

Фактично, Рух Гюлена зародився на фоні скрути турецького суспільства, в якій воно опинилося в наслідок боротьби за незалежність, Другої світової війни та переходу від одної форми правління до іншої. Країна жила в умовах політичної, економічної та соціо-культурної невизначеності. Демократія Туреччини на той час була доволі слабкою та перебувала в коливаннях між однопартійною та багатопартійною системами. Домінуючими тенденціями суспільної свідомості були прояви інтелектуальної деградації та зневіри. На цьому тлі у 1960-их роках в м. Ізмір зародився новий соціальний рух, поштовхом до появи якого була просвітницька діяльність самого Гюлена та його прибічників. В 1980-их роках були відкриті перші освітні установи, завдяки яким рух почав поширюватися на інші регіони Туреччини. Цей період в житті руху можна назвати першим періодом трансформації з локальної ініціативної групи у загальнонаціональний рух. В 1990-их роках були відкриті освітні установи за кордоном, і настав другий період трансформації: від національного до сучасного глобального соціального руху.

Руху Гюлена притаманні певні ознаки та характеристики спільні з іншими  соціальними рухами: наявність сітки комунікацій, спільна ціль, загальні інтереси, колективність дій, неприбутковість та незалежність від державного сектору, самоврядування та добровільні засади. Рух Гюлена є низкою громадських організацій. За своєю сутністю Рух Гюлена є реформістським рухом, адже його діяльність направлена не на заміну існуючих інституційних структур, а на їх подальший розвиток. Рух Гюлена з огляду на час виникнення можна віднести до «нових рухів», в якому здебільшого бере участь освічена частина суспільства, у своїй більшості – представники середнього класу. Зазначимо, що «нові рухи» переважно зосереджені на збереженні і розвитку загальнолюдських цінностей. Їх характеризують – децентралізованість структури, відсутність форм жорсткої ієрархічної організації.  Рух Гюлена не є централізованим і не має офіційного членства. Тому, важко в кількісних показниках виміряти чисельність його членів, прибічників та симпатиків. Через відсутність централізованої системи управління та ієрархії також важко точно вказати число освітніх установ, заснованих за його ініціативою, адже всі організації, які належать руху діють самостійно та автономно, керуючись лише загальними його принципами. Відомо лише, що рух має свої установи в більш ніж 130 країнах світу. На його принципах засновано близько 2000 шкіл та дошкільних установ, 15 університетів.

З точки зору життєвих циклів Рух Гюлена пройшов свою першустадію в 1960-х роках. Цей період продовжувався до 1980-го року і впродовж цього часу відбувалася кристалізація поглядів, встановлювались контакти, вироблялись ідейні та організаційні засади руху, проводились обговорення проблем і шляхи їх вирішення. До цього ж періоду можна віднести стадію агітації, під якою розуміється пошук однодумців та створення осередків руху. З 1980-их по 1990-ті роки проходив ранній період розвитку руху, встановлювались напрямки діяльності, структури та організації. По сьогоднішній день Рух Гюлена перебуває на стадії розвитку і подальшу його долю важко прогнозувати, адже Рух Гюлена не підлягає точній класифікації відповідно до існуючих традицій концептуалізації соціальних рухів. Сам Ф. Гюлена називає цей рух «рухом який є сам зразком в своєму роді», і може бути описаний лише по мірі свого життєвого циклу. Сучасну фазу розвитку засновник визначає як «повзання», тобто він сподівається на те, що рух буде прогресувати і в майбутньому постане на увесь зріст.

Цей рух є уособленням сили та потенціалу громадянського суспільства, а також, прикладом дієвості «третього сектору». Його діяльність стосується культурних кодів та не має відношення до конфліктів з політичними системами. Рух сфокусований на соціальній реконструкції, трансформації свідомості індивідів через науку, освіту, діалог та демократію. Рух не є реакційним, опозиційним, політизованим, результатом глибинних конфліктів, захисником інтересів певного прошарку суспільства, чи відголоском попередніх традицій і ідеологій. Він зміг запропонувати нові культурні та організаційні моделі і проекти, направлені на всезагальне благо. Завдяки своїм універсальним цінностям рух викликає стабільну довіру, стимулює солідарність, інтегрує різні інтереси та збагачується за рахунок негомогенності своїх учасників. Його можна також охарактеризувати в якості інклюзивного, гнучкого, адаптивного, інтегративного та повністю відкритого руху. Рух Гюлена об’єднав різні сектори суспільства в «загальний інтелект», який працює над виробленням рішень для ряду соціальних питань.

У другому підрозділі другого розділу «Місце соціального Руху Гюлена у контексті інших громадських ініціатив в сфері освіти» присвячено порівняльному аналізу Руху Гюлена з подібними до нього громадськими ініціативами. У тому числі розглянуто:

1. Програма «Освіта задля встановлення миру», котра працює на основах ООН. Програма «Освіта задля встановлення миру» сфокусувалася на наступній тематиці: антинуклеризм, міжнародні взаємовідносини, відповідальність за збереження навколишнього середовища, навички комунікації, ненасильницькі стратегії вирішення конфліктів, демократія, права людини, толерантність по відношенню до розмаїття поглядів та етнічного походження, співіснування та гендерна рівність. Ціль програми вбачається у формуванні «відповідальних громадян», котрі змушували б державу звітувати перед суспільством щодо відповідності її політики стандартам миру. Проте, ця концепція знайшла практичне втілення лише в одному, заснованому ООН, університеті в Коста-Ріка, і попри загальну привабливість змісту навчання залишається в рамках університетських дисциплін та не демонструє тенденцій росту і розповсюдження вже понад двадцяти років.

2. «Освіта для всіх» – програма ЮНЕСКО, яка реалізуються в якості літніх таборів, робота яких направлена на досягнення миру через крос-культурне порозуміння, побудову глобальної атмосфери дружби, розвінчування стереотипів. Однак, час роботи табору та кількість учнів, яких вони можуть прийняти, є обмеженою. І, не дивлячись на всю правильність та звабність теоретичного підходу в таких ініціативах проглядається обмеженість в практичній реалізації проектів, яка б задовольняла глобальні потреби.

3. Поряд з описаними вище проектами розглядаються такі ініціативи в сфері освіти як Товариство Ісуса – католицький чоловічий орден. Члени цього ордену називають себе ієзуїтами. Це товариство офіційно засноване у євангелістських та апостольських місіях у 122 країнах світу. Воно займається місіонерською діяльністю, відстоює справедливість та всесвітній діалог, а також, провадить активну діяльність в сфері освіти; має централізовану систему, ієрархію та певну процедуру членства. Представники цього ордену беруть активну участь в політичному житті суспільства.

4. Організація Опус Деі – персональна прелатура Католицької Церкви, яка приймає участь в процесах освіти на глобальному рівні. Члени Опус Деі, як правило, в країнах, що розвиваються відкривають освітньо-виховні, соціальні та культурні організації, направлені на допомогу місцевому населенню. Статистика вказує, що орден ініціював відкриття 608 соціальних організацій, більшу частину з яких склали школи (68%). Члени ордену розповсюджують Євангеліє. Вчителі таких шкіл впродовж навчального процесу забезпечують вивчення учнями релігійних доктрин і готують учнів до апостольської діяльності. Небезпека цього ордену вбачається в його закритості та секретності.

Ініціативи, котрі мають духовні джерела мотивації, носять місіонерський характер, їх діяльність обмежена статутними та ідейними умовами. Навчальні програми мають специфічний характер та включають курс релігійного вчення. Відповідні організації характеризуються ієрархічною структурою, визначеним членством, можуть брати участь у політичному житті суспільства. В багатьох сферах соціального життя вони стимулюють укорінення моральних цінностей та провадять активну благодійну діяльність. Але такого роду діяльність передбачає певну ступінь асиміляції, бо організації мають власну ідеологію та намагаються її поширювати.

Рух Гюлена ґрунтується на інших принципах, він декларує необхідність встановлення рівноправного діалогу, загальнолюдської системи цінностей, котра була б прийнятною для представників всіх культур та не зачіпала б їхньої культурної, релігійної і етнічної ідентифікації. Освітянська діяльність Руху Гюлена направлена на культивацію інтелектуалів, індивідів з високим рівнем соціальної відповідальності, крос-культурної компетентності та толерантності; виховання людей, що синтезують прогрес науки і глибинну духовність, мають бути готовими до міжкультурної інтеракції в умовах постмодерну. Освітню програму рух реалізує лише відповідно до офіційно установлених навчальних програм країни, в якій функціонує, не доповнюючи їх предметами ідеологічного, чи релігійного змісту. Місіонерська діяльність не має місця в таких освітніх установах. Навчання в більшості навчальних закладів, відкритих Рухом Гюлена, ведеться національною та англійською мовами. В якості іноземної мови пропонується найбільш популярна іноземна мова даного географічного простору. Рух Гюлена діє на засадах загальнолюдських цінностей в будь-якому суспільстві та займає позицію поваги до місцевих норм та традицій. Саме з цих причин рух завойовує визнання в країнах з різним культурним, етнічним та релігійним фоном. Майже всі школи в своїй назві містять слово «міжнародна» та відповідають назві за змістом діяльності. Шкільні заклади відрізняються гетерогенним етнічним та національним складом. Вони користуються популярністю як у місцевого населення, так і у середовищі іноземців, котрі проживають в країні її функціонування.

Ключовою позицією є роль вчителя, що має власним прикладом та безкомпромісністю у досягненні постульованих цілей, створювати в закладі специфічну атмосферу доброзичливості та дружби, об’єднуючи всіх учнів навколо спільних проектів.    

В третьому підрозділі другого розділу «Відображення у громадській думці ефективності діяльності Руху Гюлена в напрямку формування крос-культурної компетентності та крос-культурного капіталу»подаються результати емпіричних досліджень, які були проведенні з ціллю визначення ступеня ефективності діяльності Руху Гюлена в напрямку формування крос-культурного капіталу та крос-культурної компетентності учнів, зокрема, та всіх суб’єктів, хто знаходиться під впливом руху.

91% опитаних нами батьків дітей, що навчаються саме у тих школах Гюлена, де проводилося опитування, у тій чи іншій мірі задоволені навчальним закладом. 94% респондентів задоволені мікрокліматом школи та відношенням оточення до дитини. Близько половини батьків відзначило, що їх діти стали більш успішними у навчанні (48% опитаних), 28% опитаних помітили у своїй дитині позитивні зміни у бік ввічливості та шанобливості, а 24% – у бік доброти та толерантності. Серед факторів, що, на думку батьків, відіграють важливу роль у позитивних змінах в дитині, були названі: мікроклімат школи, особистість вчителя та якість викладання (відповідно, 63%, 21% та  16% опитаних).

Абсолютна більшість учнів шкіл, започаткованих на основі ідей Ф. Гюлена, незалежно від того, в якій країні вони навчаються, вважає, що різні культури можуть мирно співіснувати та рівноправний діалог між культурами є можливим. Окрім того, всі ці учні мають позитивну налаштованість на майбутнє. Серед учнів інших шкіл відсоток тих, хто вірить у можливість культурного діалогу – не перевищує 60%. 82% учнів шкіл, заснованих на основі ідей Ф. Гюлена, мають установку на активну позицію у сприянні становленню загальнолюдської системи цінностей та миру між народами. Вони вважають це суспільним обов’язком. Серед представників інших шкіл дітей з подібними внутрішніми настановами, як свідчать наші виміри, не більше 26%.

В дисертаційному дослідження подані також результати якісних емпіричних досліджень. В одному з інтерв’ю Прем’єр міністр штату Вестерн Кейп Південно-Африканської Республіки Ебрахім Ресоль оцінив значення турецьких шкіл для його країни наступним чином: «Турецькі школи, які діють в нашому штаті, є особливо сильними навчальними закладами. Найважливіше – вони отримали надзвичайну підтримку та попит серед нашого суспільства. Країни Африки звикли жити під гнітом колоній і досі не можуть позбавитися від слідів рабства. Турецькі школи прищеплюють африканській молоді впевненість в собі, стимулюють їх звернутися до … витоків своєї власної культури і черпати сили для національного відродження саме звідти. Ці школи вирощують добре освічених, не пригнічених, самосвідомих індивідів, котрі готові працювати для того, аби поставити свою країну на власні ноги. В нашій країні рівність різних культур та вірувань є надзвичайно важливим принципом. Ми – багатокультурне суспільство і закликаємо всіх своїх громадян проявляти повагу до різних стилів життя. Всі спроби роздробити суспільство на основі етнічних та культурних розбіжностей жорстоко переслідуються законом та наказуються. Ці школи повністю відповідають нашим цінностям».

Вчитель школи «Уфук» пан Бонзайєр (Південно-Африканська Республіка Убунту) дав наступну оцінку шкіл Гюлена: «Окрім вчителів, які приїхали з Туреччини, більшість вчителів в школі є місцевими громадянами, переважно жінки. Біля 1400 учнів навчається в турецьких школах, які відзначаються 100% вступом своїх випускників до вищих навчальних закладів».

Декан Тернопільського національного університету Рибак Теофан Іванович так виразив своє враження від співпраці з освітніми установами, що належать руху: «Є багато чому повчитися у наших турецьких колег. Ми в своїй країні вже десять років сперечаємося про те, якою повинна бути нова модель освіти. Я вважаю, що договір, підписаний між нами та Університетом «Фатіх», відкриє для нас нові горизонти в цій нелегкій справі». Професор Прикарпатського університету Федорчак Петро Степанович висловив думку, що «всі, хто хочуть миру повинні приєднатися до таких проектів».

Отже, здійснені емпірико-соціологічні дослідження доводять ефективність діяльності руху в напрямку нейтралізації наслідків етноцентризму, ксенофобії, расизму та націоналізму, атакож, в напрямку формування соціально-відповідального, толернтного суб’єкта крос-культурних комунікацій з високим рівнем крос-культурної компетентності, на чому власне і ґрунтується крос-культурний капітал.