ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ СУЧАСНОГО СТУДЕНТСТВА: ЧИННИКИ АКТУАЛІЗАЦІЇ



Название:
ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ СУЧАСНОГО СТУДЕНТСТВА: ЧИННИКИ АКТУАЛІЗАЦІЇ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтована актуальність теми, розкрито стан її наукової розробки, мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, висвітлено публікації та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади соціологічного аналізу політико-ідеологічної ідентифікації особистості» проаналізовані та систематизовані положення основних теоретичних підходів до пояснення феномену політико-ідеологічної ідентифікації, обґрунтовано обрані напрямки дослідження, запропоновано та систематизовано понятійно-категоріальний апарат дослідження цього феномену.

Підрозділ 1.1 «Можливості та перспективи соціологічного теоретизування щодо політико-ідеологічної ідентифікації» присвячено визначенню основних теоретико-методологічних підходів до аналізу досліджуваного процесу. Здійснений в роботі аналіз засвідчив, що жодна окрема теорія не здатна цілісно пояснити особливості політико-ідеологічної ідентичності індивіда, що зумовлює необхідність теоретичного синтезу у поясненні цього феномену.

В якості базису для розробки синтетичної теоретико-концептуальної моделі політико-ідеологічної ідентифікації у дисертації обрано диспозиційну концепцію В. Ядова. В основу цієї моделі покладені також головні ідеї моделі політичної ідентифікації О. Резніка. Доводиться, що ця модель недостатньо враховує поведінковий аспект політико-ідеологічної ідентифікації. Саме тому пропонується синтезувати модель О. Резніка з концепцією соціальної суб’єктності Л. Сокурянської, включивши завдяки цьому у контекст дослідження проблематику політичної суб’єктності. Остання аналізується за такими показниками, як «участь у діяльності політичної партії», «участь у політичних акціях», «участь у протестних акціях» тощо. Ці показники політичної суб’єктності разом із когнітивною, емоційною, вольовою компонентами політико-ідеологічної ідентичності можуть свідчити про усталеність останньої та її послідовну реалізацію у відповідних політичних практиках.

При концептуалізації досліджуваного феномену враховувались також основні положення соціокультурного підходу до аналізу ідентичностей, зокрема концепт множинних нестійких соціально-ідентифікаційних станів особистостей, запропонований Н. Черниш та О. Ровенчак.

З огляду на проблему неусталеності політико-ідеологічних ідентичностей, які за сучасних умов постійно реконструюються у відповідності до змін соціально-політичних контекстів, в роботі формулюється гіпотеза, згідно з якою політико-ідеологічна ідентифікація як процес диференційованої інтерналізації ідеологічних цінностей та формування певних політичних позицій, зумовлює багатоаспектну та багаторівневу структуру політико-ідеологічної ідентичності сучасної особистості. Зазначена гіпотеза знаходить своє підтвердження, в тому числі, в межах авторської концептуальної моделі політико-ідеологічної ідентифікації студентства, побудованої завдяки синтезу основних теоретичних положень зазначених вище концепцій.

У підрозділі 1.2 «Політико-ідеологічна ідентифікація як наукове поняття та соціальний феномен» здійснено аналіз співвідношення понять «ідентифікація», «ідентичність», «соціальна ідентифікація», «політична ідентифікація», «партійна ідентифікація», «політико-ідеологічна ідентифікація», «політико-ідеологічна ідентичність».

Аналіз різних інтерпретацій понять «політична ідентифікація», «партійна ідентифікація» та «політико-ідеологічна ідентифікація» засвідчує, що ці поняття не є тотожними. Політико-ідеологічна ідентифікація визначається як процес ототожнення себе індивідом з певною соціальною групою, яка вирізняється специфічними політичними поглядами, ідеями, уявленнями, інтересами, цінностями, установками, ставленням до соціально-політичного життя, політичною участю, електоральним вибором тощо. Таке визначення дозволило концептуалізувати політико-ідеологічну ідентифікацію як процесуальний аспект політико-ідеологічної ідентичності.

На цій концептуалізації базується логіка подальшого дослідження обраної проблеми. Політико-ідеологічна ідентифікація «розкладається» на солідаризацію індивіда з певною політичною символікою (зовнішньо-символічний аспект), ідеологією (внутрішньо-символічний аспект), лідером (індивідуально-символічний аспект), спільнотою (колективно-символічний аспект); освоєння індивідом політичної ролі (зовнішньо-поведінковий аспект як сукупність політичних практик) та актуалізацію системи політичного світогляду – цінностей, поглядів, ідеалів, установок (внутрішньо-поведінковий аспект). Всі ці аспекти представлені як простір, сформований трьома вісями (символічна зовнішньо-внутрішня, символічна індивідуально-колективна, поведінкова зовнішньо-внутрішня), до яких додаються поведінкові індивідуально-колективні виміри політико-ідеологічного простору, що дозволило концептуально визначити ядро авторської моделі політико-ідеологічної ідентифікації.

У відповідності до авторської типології політико-ідеологічної ідентичності виділено: за структурою: цілісну та амбівалентну ідентичність (остання виокремлюється з огляду на феномени подвійної та/або несполучної ідентичності особистості); за рівнем реалізації: диспозиційну (яка розуміється як готовність особистості або соціальної групи до самостійної й відповідальної громадсько-політичної діяльності, що знаходить своє відбиття у відповідній системі політичних цінностей і ціннісних орієнтацій) та актуалізовану ідентичність, яка, базуючись на диспозиційній ідентичності, обов'язково передбачає певний рівень підготовленості до здійснення громадсько-політичної діяльності і власне активну, цілеспрямовану, самостійну, творчу, відповідальну діяльність у цій сфері; за усталеністю: ситуативну (або реактивну), що виникає під впливом зовнішніх факторів, та стійку ідентичність, становлення якої відбувається під впливом внутрішніх факторів; за інтеріоризованістю: номінальну та реальну політико-ідеологічну ідентичність; за ідеологічною спрямованістю: комуністичну, соціалістичну, ліберальну, демократичну, націоналістичну тощо ідентичності.

На основі авторської моделі політико-ідеологічної ідентифікації розроблено систему її показників, до яких віднесено: ставлення до політичного устрою, політико-економічного, національно-культурного та геополітичного розвитку держави, політичні цінності, ідеологічні уподобання, інтерес до політики, установки на конкретні політичні дії, політичну участь, а також рівень толерантності, емігрантські настрої, уявлення про образ ворога тощо.

Продемонстровано роль генетичного аналізу в концептуалізації та операціоналізації політико-ідеологічних ідентифікацій. Завдяки такому аналізу визначаються та операціоналізуються етапи формування політико-ідеологічної ідентичності: перший етап – формування політичних цінностей, поглядів, ідеалів, норм та установок індивіда; другий – відтворення значущих змістовних конструктів у політичній поведінці та відповідне позиціювання індивіда у політичному полі.

У підрозділі 1.3 «Функції політико-ідеологічної ідентифікації» доводиться, що їхній аналіз є дослідницьки важливим завданням, оскільки дозволяє встановити можливі прояви, впливи та наслідки функціонування політико-ідеологічних ідентифікацій на мікросоціальному (особистого життя, повсякденності, життєвого світу, практик), мезосоціальному (соціальних груп та соціальних інститутів), макросоціальному (держави, суспільства, політичної культури) та мегасоціальному (глобалізованого світу) рівнях.

В роботі виокремлюється така функція політико-ідеологічної ідентифікації, як функція формування політичної суб’єктності молоді, яка виявляється в її спроможності впливати на соціальні процеси, зокрема політичні, а також у вмінні перебудовувати власну свідомість, перш за все ціннісні феномени, відповідно до соціокультурних змін. З огляду на ціннісно-суб’єктний підхід Л.Г. Сокурянської, виділяються такі складові (чи аспекти) політичної суб’єктності, як когнітивна (інтерес до політики, знання, рівень інформованості про політичні об’єкти, процеси, події; політична компетентність та ін.), аксіологічна (політичні цінності, політичні уподобання) та конативна (конкретні політичні дії, форми політичної участі). Ці складові представлено в дисертації як схему для операціоналізації структури політико-ідеологічної ідентифікації. Підкреслено, що у взаємозв’язку когнітивного, аксіологічного та поведінкового компонентів політико-ідеологічної ідентичності лише останній є показником та проявом політичної суб’єктності. Зазначено, що політична суб’єктність сучасної української молоді є ситуативною, що пов’язано з нестійкістю її політико-ідеологічних уподобань через особливості молодіжного віку, пріоритетність для молоді інших сфер самореалізації, а також особливості соціально-політичної ситуації в Україні.

У другому розділі «Чинники політико-ідеологічної ідентифікації пострадянської молоді» розглядаються мега-, макро-, мезо- та мікрочинники формування політико-ідеологічної ідентичності особистості, акцентується увага на політичній соціалізації як одному із найважливіших факторів її актуалізації.

У підрозділі 2.1 «Політична соціалізація як фактор формування політико-ідеологічної ідентичності особистості» досліджено концепції політичної соціалізації, визначено особливості її здійснення в умовах пострадянських трансформацій. Зазначено, що саме політична соціалізація (і як суб’єкт-суб’єктний, і як суб’єкт-об’єктний процес) сприяє формуванню політико-ідеологічної ідентичності особистості.

Підкреслено, що аналіз наукової літератури з питань політичної соціалізації виявив різні підходи до визначення цього поняття та концептуалізації відповідних йому феноменів. Серед визначень політичної соціалізації акцентується увага на найбільш евристичних та змістовних у контексті проблематики дисертаційного дослідження, а саме на дефініціях Д. Істона та Р. Гесса, Ю. Ірхіна, Ю. Бродецької, К. Рубчевського, І. Ковальової. Для визначення ролі особистості в її політичній соціалізації (як суб’єкта чи об’єкта) в роботі акцентується увага на науковому доробку З. Фрейда, Ж. Піаже, Дж. Міда, Ч. Кулі, Е. Фромма, Г. Алмонда, С. Верби, Т. Парсонса та ін.

У підрозділі аналізується співвідношення понять «політична соціалізація» та «політичне виховання». У широкому сенсі перше розуміється як процес включення індивіда до політичної системи та формування у нього певного ставлення до влади і політичної активності на основі засвоєння знань, норм і цінностей суспільства і самостійного осмислення сутності соціально-політичного буття; у вузькому - як засвоєння рольового набору, запропонованого сферою політики. На відміну від політичної соціалізації, яка відбувається як цілеспрямовано, так і стихійно (останнє переважає), політичне виховання – це цілеспрямовані дії, націлені на конкретний результат – формування політико-ідеологічної ідентичності та політичної активності особистості. Зазначається, що говорити про систему політичного виховання в демократичних традиціях в сучасній Україні поки що зарано. Cпецифічні для пострадянських держав проблеми політичної соціалізації зумовлені ситуацією перманентної суспільної кризи, наростанням процесів глобалізації, що призводить до суттєвих змін політичних цінностей, форм політичної участі тощо. На пострадянському просторі, зокрема в Україні, актуалізуються дослідження політичної соціалізації перш за все у її широкому сенсі, тобто як процесу, спрямованого на формування політико-ідеологічних ідентичностей і засвоєння цінностей, що визначають ставлення індивіда до існуючої політичної системи, становлення якостей особистості як суб’єкта політичного життя.

У підрозділі 2.2 «Етапи, механізми та типологія політичної соціалізації студентської молоді» досліджуються «вузлові» моменти, навколо яких точиться теоретична полеміка стосовно політичної соціалізації як чинника, що впливає на формування політико-ідеологічних ідентичностей. Акцентується увага на аналізі місця та ролі студентської молоді у відтворенні соціальної структури суспільства, що трансформується, на її суб’єктних характеристиках.

Зазначається, що в сучасних соціогуманітарних науках у залежності від норм політичної поведінки, принятих у суспільстві, виокремлюють такі типи політичної соціалізації, як гармонійний, плюралістичний, гегемоністський та поведінковий. Саме на цій типології засновується авторський аналіз політичної соціалізації студентської молоді.

Особлива увага приділяється таким механізмам політичної соціалізації, як інтеріоризація (засвоєння політичних цінностей) та адаптація до суспільно-політичних умов.

Аналіз головних етапів та чинників політичної соціалізації молоді засвідчив, що студентська молодь перебуває на стадії вторинної політичної соціалізації, здобуваючи та поглиблюючи не тільки політичні знання та компетентності, але й досвід самостійної політичної участі, трансформуючи політичні погляди і конструюючи власну політико-ідеологічну ідентичність. Серед чинників цього етапу політичної соціалізації студентства особлива увага приділяється навчанню у вищій школі, діяльності ЗМІ, молодіжних громадсько-політичних рухів та організацій та ін. Підкреслюється, що вторинна політична соціалізація може бути успішною за умов проходження через її первинну стадію, на якій відбувається засвоєння базових знань про політику та її ландшафт. При цьому головними чинниками першого етапу політичної соціалізації є одержання середньої освіти, через систему якої, в тому числі, здійснюється реалізація політик ідентичності, зокрема політичної, та спілкування в родинному оточенні.

Засновуючись на типології особистості, запропонованій Є. Головахою, Л. Сокурянською та ін., в роботі підкреслюється, що специфічні умови політичної соціалізації студентської молоді провокують появу такого типу особистості, як інноваційно-амбівалентний, який відрізняють не тільки амбівалентність цінностей, зокрема політичних, але й нові форми політичної участі.

У підрозділі 2.3 «Об’єктивні та суб’єктивні чинники формування політико-ідеологічної ідентичності особистості» серед факторів політико-ідеологічної ідентифікації особистості виокремлюються мега- (геополітичне становище країни, глобалізація тощо), макро- (багатопартійність, демократизація політичного життя українського суспільства тощо), мезо- (вища освіта, участь у молодіжних об’єднаннях та ін.) та мікрочинники (економічний та культурний капітал батьківської сім’ї, ціннісні орієнтації студентів тощо). Усі ці чинники, у свою чергу, поділені на об’єктивні та суб’єктивні.

Серед найважливіших об’єктивних чинників політико-ідеологічної ідентифікації визначено соціальне оточення і походження індивіда, а також політичну культуру суспільства та систему освіти, яка, в тому числі, транслює підростаючим поколінням знання про політичний світ. На підставі аналізу впливу освіти на процеси політичної соціалізації особистості в дисертації робиться висновок, що відсутність у студентської молоді політичних знань може призвести до того, що вона стане об’єктом маніпуляцій різноманітних політичних сил, в чому велику роль може зіграти зростання ролі засобів масової інформації та інтернету як агентів політичної соціалізації.

Доведено, що серед суб’єктивних чинників політико-ідеологічної ідентифікації особливе значення мають політичні цінності та ціннісні орієнтації особистості, які вона засвоює у процесі політичної соціалізації. При цьому великий вплив на формування політичних цінностей молодої людини здійснюють групи рівних (peer groups), а також групи інтересів, асоціації, молодіжні громадські рухи тощо. Вони пропонують зразки політичної поведінки для своїх членів і намагаються закріпити специфічні соціальні й політичні орієнтації, причому в умовах України все більш помітною стає тенденція створення молодіжних організацій (секцій, секторів, груп) політичних партій.

У третьому розділі «Політико-ідеологічні ідентифікації сучасного українського студентства» аналізуються такі прояви політико-ідеологічної ідентифікації студентської молоді, як ставлення до політики, політичного устрою країни, особливості електорального вибору, політико-ідеологічні уподобання, політичні цінності та переконання, уявлення про внутрішню та зовнішню політику держави тощо. Зроблений аналіз дозволив схарактеризувати процеси конструювання політико-ідеологічних ідентичностей студентської молоді України та чинники їхньої актуалізації.

У підрозділі 3.1 «Структура політико-ідеологічних ідентифікацій сучасного студентства» фокусується увага на підтвердженні гіпотези про те, що найвагомішим чинником і водночас показником політико-ідеологічної ідентичності особистості є її політико-ідеологічні преференції. Аналіз даних дослідження 2008-2011 рр. продемонстрував своєрідну «розкиданість» політико-ідеологічних ідентифікацій українських студентів: найбільше прибічників набрав націонал-демократичний напрямок (22,6%), друге місце посів соціал-демократичний напрямок (16%), далі йдуть екологічний (10%) і ліберальний (9%) напрямки. Цікавим виявився той факт, що соціал-демократичні та націонал-демократичні політико-ідеологічні преференції виявились найбільш виразними, такими, що реалізуються у відповідних політичних уявленнях, інтересі до політики, а також пов’язаними переважно з ідентифікацією себе як етнічного українця.

Аналіз такого елементу структури політико-ідеологічної ідентичності особистості, як її ставлення до політики, виявив, що найменший інтерес до політики демонструють ті, хто не визначився з політико-ідеологічними уподобаннями. Серед прибічників напрямків, які є або найменш політизовані (як екологічний), або найменш інтегровані в легітимний український політичний дискурс (як комуністичний та соціалістичний), вищим є відсоток тих, хто принципово не цікавиться політикою. Найбільш зацікавлене ставлення до політики демонструють прибічники радикально-націоналістичного напрямку; епізодичний інтерес до політики прибічники соціал-демократичного, ліберального і націонал-демократичного напрямків.

З огляду на зовнішньополітичні орієнтації українських студентів, в роботі стверджується, що їхня політико-ідеологічна ідентифікація є до певної міри гармонійною, консистентною та змістовно узгодженою: за об’єднання з Росією і Білоруссю та відродження СРСР виступають прибічники "лівих" сил; за приєднання до Євросоюзу і НАТО – прибічники націонал-демократичного і радикально-націоналістичного напрямків.

Дослідження виявило ідеологічну забарвленість ставлення студентів до таких історичних постатей, як І. Мазепа, С. Бандера, С. Петлюра, В. Ленін, Й. Сталін, А. Гітлер. Менш ідеологічно забарвленим виявилось ставлення до Б. Хмельницького. Це демонструє консистентність політико-ідеологічних та історичних поглядів, що є важливим в аргументації саме ідентифікаційної природи політико-ідеологічних ідентифікацій: вони є дієвими не тільки для ідентифікації себе в політичному просторі, але й в просторі публічної пам’яті, соціальної історії, метанаративів тощо.

Показником усталеності та гармонійності політико-ідеологічної ідентифікації індивіда є її зв'язок з різноманітними соціальними ідентичностями: громадянською, етнічною, регіональною тощо. Найвиразніше свою ідентифікацію з етнічною, громадянською, локальною та глобальною спільнотами демонструють прибічники націонал-демократичної течії. Більш виразна ідентифікація з радянським народом властива прихильникам комуністичної і соціалістичної ідеології. Результати здійсненого емпіричного дослідження дають підстави для висновку про переважання серед студентства позитивного ціннісного ставлення до країни та держави, громадянами якої вони є, готовність зробити свій внесок у її збереження та розвиток.

У підрозділі 3.2 «Соціально-демографічні, економічні та соціокультурні характеристики прихильників різних політико-ідеологічних напрямків» надається соціологічний портрет студентів з різними політико-ідеологічними уподобаннями, аналізуються чинники їхньої актуалізації.

Підкреслюється, що гендерна диференціація політико-ідеологічних ідентифікацій найбільш яскраво проявляється у двох вимірах: «ліва» політико-ідеологічна ідентифікація (маскулінна), політична невизначеність (фемінна).

Певний вплив на політико-ідеологічні ідентифікації українських студентів справляють освіта та соціально-статусні позиції батьків. При цьому діти високостатусних батьків (з точки зору професійної та майнової стратифікації) виявляються куди більш «лівоорієнтованими», аніж діти некваліфікованих робітників чи безробітних. Тобто спостерігається той же процес, що фіксується і на Заході (наприклад, в роботах Славоя Жижека): «лівіють» достатньо високостатусні (хоча і не найвищі прошарки), тоді як низькостатусні групи підтримують (хоча цей процес і не є однозначно вираженим) більш традиціоналістські, центристські та навіть праві партії.

Аналіз самооцінок студентів матеріального становища батьківської сім'ї довів, що серед тих, хто підтримує комуністичний напрямок, дещо більше як тих, кого можна віднести до «найбідніших», так і тих, кого можна назвати «заможними» (тобто представників полярних прошарків суспільства). Найбільш високі оцінки власного матеріального становища надають прибічники соціал-демократичного і націонал-демократичного напрямків.

Що стосується регіону отримання освіти та проживання, то вплив цього чинника проявляється, наприклад, у антипатіях студентів західного регіону до «лівих» та симпатіях до «правих» ідеологій.

Аналіз взаємозв’язку між політико-ідеологічною ідентифікацією та ціннісними орієнтаціями студентів довів, що їхня кореляція є вкрай неоднозначною. Це пояснюється тим, що українські студенти, як довели результати фокусованих групових інтерв’ю, є ситуативними прибічниками тієї або іншої політичної ідеології, тому їхні ціннісні орієнтації зазвичай не є тісно пов’язаними з політичними ідеалами. Незалежно від політико-ідеологічних ідентифікацій незмінну високу значущість для студентів мають такі цінності, як здоров’я, сім‘я, особистісна свобода та економічна незалежність. Це свідчить про те, що їхні політико-ідеологічні ідентифікації стають наразі ціннісно номінальними, такими, що не торкаються глибинних ціннісних та поведінкових аспектів, що підтверджує висновки деяких дослідників щодо ідеологічної кризи та кризи ідеології в молодіжному середовищі сучасної України.

Результати дослідження засвідчили існування тісного зв’язку між політико-ідеологічною ідентичністю і національно-мовними характеристиками студентів. Особливо яскраво це помітно на прикладі прибічників націонал-демократичного напрямку: серед україномовних українців цей напрямок підтримують 35% респондентів, тоді як серед російськомовних українців - 13%, а серед росіян – 10%. Одночасно серед «росіян» виявився найвищий відсоток тих, хто підтримує комуністичний напрямок - 12%.

Щодо релігійного чинника політико-ідеологічних ідентифікацій, більшість представників «лівої» ідеології, як і ліберального напрямку, – це атеїсти. Релігійно найменш маркованими виявилися представники «центристських» політико-ідеологічних ідентифікацій. У представників «правої» ідеології спостерігаються суперечливі релігійні ідентифікації: серед них багато тих, хто вважає себе віруючими, проте є і атеїсти.

У підрозділі 3.3 «Політико-ідеологічні уподобання та політична суб’єктність студентів» аналізується диспозиційна та актуалізована політична суб’єктність сучасної студентської молоді. Підкреслюється, що суб’єктність студентства у сфері політики має переважно диспозиційний характер, тобто виявляється у налаштованості та готовності до певних політичних дій (до актуалізованої політичної суб’єктності).

Як виявилось, висока готовність до протестної участі притаманна представникам комуністичного і радикально-націоналістичного напрямку, що є свідоцтвом їхньої політизованості та наявності у них значного протестного потенціалу.

Актуалізованість політико-ідеологічних ідентичностей виявляється, зокрема, в готовності реалізувати заявлені політико-ідеологічні уподобання. Проте, як свідчать отримані дані, найбільш радикальні політичні позиції не володіють найбільш високим рівнем актуалізованості. З точки зору електоральної поведінки вона дещо більш актуалізована у соціал-демократів та націонал-демократів, менш актуалізована – у комуністів та екологістів.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины