ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄВИХ СТРАТЕГІЙ ВИПУСКНИКІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, розкрито зв’язок роботи з науковими темами, визначено мету й завдання дослідження, описано методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, надано відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів та публікації.

У першому розділі «Теоретико-методологічне підгрунтя вивчення життєвих стратегій» розглядається історія вивчення поняття, конкретизуються напрями подальшого дослідження.

Дослідження стратегічних аспектів побудови життя носить міждисциплінарний характер, розвиваючись як у межах соціальної психології (E. Fromm, V. Frankl, K. Ho
ey, G. Allport, A. Maslow, T. Shibutani, Д. Узнадзе), так і соціології (W. Thomas, F. Znaniecki, A. Schütz, G. Mead, T. Luckmann, P. Berger, T. Parsons, R. Merton). Проблематика розгортання власне життєвих стратегій представлена у працях таких авторів як: К. Абульхановой-Славской, Ю. Резника, Т. Резник, М. Мдивани, П. Кодесса, В. Большова, В. Букина, О. Васильевой, Е. Демченко, А. Якунина та ін.

Попри все, накопичений за роки дослідження матеріал щодо життєвих стратегій залишається несистематизованим, а межі самого поняття невизначеними. Так, «життєві стратегії», «стратегії життя», «поведінкові стратегії» часто вживаються синонімічно, що створює смислову плутанину, перешкоджаючи розвитку і поглибленню знань у даній галузі.

Обгрунтовується необхідність розмежування понять «життєві стратегії» та «стратегія життя». Подальший аналіз вказує, що на відміну від стратегії життя, обраної на тривалий проміжок часу, та майже незмінюваної — життєві стратегії піддаються корегуванню у процесі життєдіяльності.

Структура життєвих стратегій обумовлена їх функціональним призначенням, в неї входить ряд наступних складових: спрямованість; стійкість; протяжність; усвідомленість; організованість; самостійність; реалістичність; активність. Міра наявності цих складових може бути різною у життєвій стратегії. Це визначає існування різних типів життєвих стратегій. Передумовою конструювання різних рівнів елементів є ціннісні орієнтації.

Узагальнивши дані щодо функціонального призначення та структури поняття, дано авторське тлумачення життєвої стратегії. За ним, життєва стратегія є комплексним соціопсихологічним утворенням, покликаним забезпечити адаптацію та самореалізацію людини в житті. Вона вибудовується на основі ціннісних орієнтацій, містить ряд елементів, рівні представленості яких разом із доступними ресурсами (засобами) зумовлюватимуть оптимальність побудови стратегій. Життєві стратегії мають статичну та динамічну сторони, формуються у процесі соціалізації під впливом соціальних, культурних, особистісних чинників.

Розглянуто низку підходів до типологічного поділу життєвих стратегій та представленості даних типів у суспільстві. Визначено, що найбільш використовуваним підгрунтям поділу виступають соціально-економічний та адаптаційний критерії, котрі дещо обмежують картину відображення феномену. Тому сформульовано критерій «життєтворчість» та на його основі розроблено авторську типологію життєвих стратегій:

— інновативні життєві стратегії — орієнтовані на пошук нових варіантів життя, зосереджені на вихід за межі усталених способів поведінки, стилів життя та за межі «коридору подій».

— консервативні життєві стратегії — орієнтовані на уже існуючі у суспільстві моделі варіантів життя. В останніх виокремлюються наступні підваріанти:

1) культурні взірці життєвих стратегій;

2) реально представлені взірці.

Критеріями успішності втілення обраних життєвих стратегій виступатиме суб’єктивне відчуття задоволеності життям, котре забезпечуватиметься високими рівнями представленості комплексу елементів життєвих стратегій.

У другому розділі «Структурно-динамічні аспекти стратегічного конструювання життя у вимірі суб’єктивної реальності» аналізується взаємозв’язок життєвих стратегій з рядом подібних утворень, розглядається динаміка розгортання життєвих стратегій.

Автор виокремлює наступний ряд утворень: життєвий шлях; життєвий успіх; життєві шанси та ресурси; життєві плани; життєві програми; стилі життя. Вони змістовно найближчі та, як і життєві стратегії, виконують роль організаторів життя.

Аналіз вказав, що окреслені утворення детермінуються соціальними чинникам та, водночас, переломлюються через «внутрішній екран» суб’єкта, формуючи унікальний образ його власної реальності. При цьому, життєві шанси та ресурси постають як соціально задані можливості до реалізації бажаного. Життєвий успіх виступає як досягнення (шляхом актуалізації наявних шансів) того образу бажаного майбутнього, що був представлений у суб’єктивній (індивідній) або об’єктивній (соціальній) реальності. У сукупності, життєві плани, життєві домагання та стилі життя визначатимуться переважними орієнтаціями на образи бажаного життєвого шляху, представлені суспільством, або ж на суб’єктно-продуковані образи бажаного життєвого шляху. Це співвідноситиметься з вибором конкретних типів життєвих стратегій, їх спрямуванням та втіленням у рівнях соціальної продуктивності.

На основі узагальнення різних спроб аналізу процесуальної сторони феномену, висвітлюється динамічний аспект життєвої стратегії. Життєва стратегія втілюється у ряді послідовних фаз — організації, реалізації та рефлексії. Будучи спрямованою на пошук шляхів досягнення головної цілі, вона включає також ієрархію з сукупності проміжних цілей, досягнення яких виступатиме запорукою подальшого просування вперед. Проміжні цілі досягаються за допомогою ієрархічної системи поведінкових субстратегій, кожна з яких, в свою чергу, теж містить фази організації, реалізації та рефлексії (підбиття підсумків). Розгортання життєвих стратегій, таким чином, має циклічний, висхідний по спіралі вигляд.

У третьому розділі «Специфіка розгортання життєвих стратегій у соціально-віковому та соціально-культурному вимірах» аналізуються особливості життєвої ситуації випускників шкіл, а також тенденції розвитку сучасного суспільства крізь призму потенціалу його впливу на формування і розгортання життєвих стратегій молоді.

Визначено, що вільному розгортанню життя та реалізації життєвих стратегій молодими людьми стоїть на перешкоді низка соціальних обмежень та перепон. Сюди відносяться як перепони, що стосуються випускників загалом (зокрема ейджизм), так і перепони, обумовлені відмінностями та особливостями життєдіяльності всередині когорти — економічним становищем, місцем проживання та ін. З однієї сторони, ці перепони та обмеження можуть провокувати конфліктність у взаємодії між молодими людьми та суспільством, стаючи причиною невдалої суспільної інтеграції. Остання може стати причиною невдач у розгортанні життєвих стратегій в тому напрямі, що бажаний власне для молодих людей.

З іншої сторони, через постановку заборон та обмежень щодо реалізації одних напрямів життєздійснення, суспільство водночас має змогу стимулювати посилення життєвої активності та підштовхувати до розгортання життєвих стратегій молоді щодо інших (зокрема, отримання освіти після завершення школи, пошуку престижних навчальних закладів із метою здобуття високого соціального статусу). Така значна міра впливу суспільства на життєві стратегії випускників обумовлена тим, що власне зворотній вплив молоді на суспільство ще не може бути істотним — через неповну її включеність у соціально-економічні відносини.

Обгрунтовано, що такі тенденції розвитку сучасного суспільства як невизначеність, інформаційна перенасиченість, мозаїчність, багатовекторність, пластичність цінностей, ризикогенність здатні негативно вплинути на побудову життєвих стратегій із високим рівнем суб’єктивної задоволеності життям. Це відбувається, оскільки такі необхідні передумови для побудови стратегій як стійкість ціннісних орієнтацій, можливість передбачення на довготривалу часову перспективу, стабільність та організованість життя ідуть в розріз із існуючою соціальною ситуацією. Насиченість соціального життя кризами, змінами та радикальними перетвореннями не дають можливості зорієнтуватися на єдино прийняті соціальні норми та взірці побудови життя, змушують підлаштовувати життя та поведінку процесам максимальної адаптації до змін. Це стає підгрунтям для виокремлення потреби у дослідженні переважаючих шляхів таких адаптацій, визначення особливостей побудови, в існуючих соціальних умовах, життєвих стратегій молодими людьми.

У четвертому розділі «Життєві стратегії випускників: прикладний аспект» здійснюється аналіз та інтерпретація емпіричних даних щодо життєвих стратегій українських випускників. В якості емпіричного матеріалу обрані дані всеукраїнського дослідження випускників України, проведеного у вересні — жовтні 2011 року відділом соціальної психології Інституту соціології НАН України під керівництвом О. Злобіної. У розробці інструментарію та обробці даних останнього дослідження також брав участь автор. Анкета включала перелік із 108 запитань із фіксованими, напіввідкритими відповідями. Із них автором обрано ряд запитань, що виступили емпіричними референтами означених у теоретичній частині елементів життєвих стратегій.

Також відібрано ряд соціальних чинників, що гіпотетично здатні суттєво вплинути на формування життєвих стратегій випускників загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема: місце проживання, стать, рівень навчальної успішності, тип навчального закладу.

На основі аналізу даних було визначено наступні особливості життєвих стратегій випускників: прагнення до організації і планування життя; впевненість у досягненні поставлених цілей; наявність життєвого спрямування; позитивно забарвлене емоційне ставлення до майбутнього; зорієнтованість на несення відповідальності за власне життя; зорієнтованість на самостійне здійснення важливих життєвих виборів і вирішення складних проблем.

Також засвідчено наявність впливу чинників соціального походження на рівні представленості елементів у життєвих стратегіях випускників. У ряді позицій вони збігаються, зокрема, часто корелюють відповіді випускників із сіл, жіночої статі, із середніх шкіл та низькою шкільною успішністю. З іншої сторони, спостерігаються кореляції між відповідями випускників із міст, чоловічої статі, ліцеїв та високою навчальною успішністю. Це дозволяє припустити існування кумулятивного впливу даних чинників, у результаті чого виникають типи стратегічного планування яким притаманні:

а) орієнтації на допомогу з боку суспільства у житті; залежність життєвих виборів від впливу та порад сімейно-родинного оточення; вищі рівні прагнень до організації власного життя, вибудовування далекоспрямованих у часі цілей. Водночас у них переважає невпевненість щодо спроможності досягнути поставлені цілі; вищі рівні невпевненості та страху перед майбутнім. Крім того, вони зорієнтовані на взаємодію з соціальним оточенням та допомогу іншим; на створення сім`ї; схильні обирати такі напрями професійної діяльності, що забезпечували б стабільний заробіток у майбутньому; шляхи досягнення успіху вбачають через задіяння впливового соціального оточення та самовдосконалення;

б) орієнтації на самостійність в процесі стратегічного планування та подолання труднощів; низький рівень залежності життєвих виборів від порад ззовні; високі рівні прагнень організовувати життя поряд із впевненістю у досягненні поставлених цілей; вищі рівні оптимізму, надій та сподівань щодо майбутнього; орієнтації на самореалізацію, задоволення власних потреб, кар’єрний ріст і матеріальне забезпечення; орієнтації на досягнення успіху навіть нелегітимними шляхами та через задіяння власних здібностей і задатків.