ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ В СИСТЕМІ АГРАРНИХ ВІДНОСИН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано сучасний стан наукової розробки проблеми, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, їх апробацію.

У першому розділі «Теоретичні основи дослідження форм господарювання в системі аграрних відносин» проаналізовано еволюцію теорії селянського господарства та сільськогосподарської кооперації, визначено економічну сутність категорії «провідний елемент господарювання в системі аграрних відносин» за сучасних умов, досліджено інституційне середовище в системі аграрних відносин та запропоновано параметри оцінювання форм господарювання відповідно до концепції сталого розвитку.

На основі опрацьованих наукових джерел дисертантом аргументовано, що господарювання в системі аграрних відносин неподільно пов’язане із навколишнім природнім середовищем. Результати господарської діяльності селян та фермерів значною мірою залежать від природно-кліматичних умов, природних ресурсів, стану навколишнього середовища та якості ґрунтів, а також від сезонного характеру праці, переривчастого технологічного циклу, непередбаченості результатів, уповільненості обороту капіталу, розвитку аграрного ринку. Тому соціально-економічний розвиток аграрного сектору ґрунтується на гармонійному поєднанні трьох головних функцій сільського господарства: економічної, соціальної та екологічної.

Об’єктом господарювання в системі аграрних відносин є господарство, яке поєднує трудову діяльність людини, її творче ставлення до природи. Суб’єктом господарювання в системі аграрних відносин є господар – не лише власник, розпорядник та користувач засобів виробництва, але й людина, яка відповідає за свою діяльність і прагне її розвивати.

Запропоновано трактування категорії «провідний елемент господарювання в системі аграрних відносин» за сучасних умов як сукупність соціо-еколого-економічних взаємин між суб’єктами аграрного сектору економіки у виробництві, розподілі, обміні та споживанні сільськогосподарської продукції, де господар (власник) безпосередньо бере участь у виробничому процесі, виконує управлінську, організаційну та виконавчу функції, будучи зацікавленим у динамічному розвитку, що дає можливість забезпечувати споживачів органічною та екологічно чистою сільськогосподарською продукцією.

Дослідження наукової літератури та практики ведення сільського господарства в розвинутих країнах та в країнах, що розвиваються, показало, що найбільш раціональною соціо-еколого-економічною формою господарювання, яка відповідає концепції сталого розвитку є сільськогосподарська кооперація, зокрема обслуговуюча. Однією із особливостей сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу є відособленість його членів як співвласників, так і клієнтів. Самостійно господарюючи, члени обслуговуючого кооперативу стають економічно захищеними, працюють на взаємовигідній основі та отримують допомогу сільськогосподарських товаровиробників. Водночас сільськогосподарський обслуговуючий кооператив на відміну від господарських товариств виконує найголовнішу соціальну функцію сільського господарства: створює додаткові робочі місця у сільській місцевості, забезпечує гарантії робочих місць, сприяє поліпшенню соціального захисту та підвищенню рівня життя сільського населення тощо.

На основі комплексного теоретичного аналізу дисертантом аргументовано, що особлива роль у розвитку форм господарювання сільського господарства та в еколого-економічних процесах належить інституціям, які сприяють сталому (від нім. Nachhaltigkeit – самовідновлювальний) розвитку як галузі, так і окремого сільськогосподарського підприємства чи господарства. Важливу роль у забезпеченні сталого розвитку економіки та аграрної сфери зокрема відіграє формально-неформальна інституційна структура, тобто економічне та екологічне виховання тощо. Досліджуючи шляхи сталого розвитку сільського господарства, автором запропоновано методичний підхід до системи оцінювання форм господарювання в контексті концепції сталого розвитку (рис. 1) та параметри оцінювання форм господарювання з урахуванням економічної, соціальної та екологічної складових. Запропонована система показників (індикаторів) дає можливість оцінити форму господарювання з точки зору його сталого розвитку.