Правові засади організації карантинних установ Півдня України на прикладі Таврійської губернії (кінець XVIII – початок XX ст.)

Краткое содержание

ОСНОВНІЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність тими, окреслено зв’язок із науковими планами, сформульовано мету та визначено завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методи, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведені дані про їх апробацію та публікації.

Розділ 1. «Джерела, історіографія і понятійно-категоріальний апарат дослідження» складається з трьох підрозділів, присвячених визначенню методів і методології дослідження, понятійно-категорійному апарату, стану розробки проблеми. Визначаються основні джерела роботи.

Підрозділ 1.1. "Історіографія та джерелознавча база предмету дослідження". Історіографія проблеми вельми нечисленна і, при цьому, строката. В основному її можна розділити на три групи – дореволюційну, радянську й сучасну. До першої входять роботи таких авторів, як: І. Е. Андрєєвський, А. Я. Антонович, П. Н. Булатов, Н. Х. Бунге, Н. Ф. Висоцький, М. І. Галанін, Л. І. Дембо, А. Доброславін, Д. Н. Жбанков, Л.А. Количев, В. П. Кочубей, Ф. Ф. Мартене, Е. Мунбліт, Н. Ф. Рождественський, А. Е. Рябченко, Н. Г. Фрейберг, Н. Екк, А. Защук тощо. При цьому в жодній із віднайдених наукових праць не прослідковується історія створення, розвитку й законодавчого забезпечення карантинних установ у Російській імперії. Цікавими є праці відомого ученого-гігієніста М. І. Галаніна, присвячені міжнародним зусиллям у галузі антиепідеміологічної безпеки, зокрема й тих, що вплинули на розвиток, а надалі й ліквідацію інституту карантинних установ. Переважна ж більшість інших досліджень присвячена медичним аспектам проблеми, розвитку санітарних громадських організацій, заходам у цій галузі, напрямам і способам реорганізації санітарної служби, публікаціям з коментарями  різних законодавчих актів, тощо.

У другу групу, радянського періоду, входять роботи таких дослідників, як: В. М. Вайдрах, Г. Ф. Вогралік, Л. В. Громашевський, К. М.  Жданов, П. Е. Заблудовський, Г. Р. Крючок, Д. К. Заболотний, О. П. Щепін і багато інших. У більшості це винятково медичні праці, з організації установ, які мало стосуються історії боротьби з епідеміями у дореволюційний час.

До третьої групи входять наукові розвідки таких авторів, як:                          М. Б. Мірський, В. П. Сальніков, С. Г. Стеценко, Н. І. Прістанськова,                      Г. Г. Оніщенко, Г. І. Куценко, Е. Н. Беляєв, Н. В. Зайцева, П. З. Шур,                         Г. І. Куценко, Е. Н. Беляєва, А. І. Вялков, В. О. Щепін, Е. А. Тішук,                             Т. Н. Проклова, Б. В. Змерзлий та інших. Серед них найбільш корисними є дисертаційні дослідження С. Г. Стеценко та Н. І. Прістанськової. Проте, здебільшого, питання створення й діяльності, реформування та законодавчого забезпечення карантинних установ у виявленій літературі фактично відсутнє. Лише побічно у деяких працях знаходимо лише згадку про них, при розгляді тієї або іншої проблеми, проте вони настільки фрагментарні, що не в змозі висвітити хоча б незначну її частину.

Джерельна база дисертаційного дослідження характеризується переважно кодифікованим характером, достовірністю й первинністю використаних джерел, практично повною публікацією основних джерел із проблеми дослідження, за винятком підзаконних документів. Вона представлена наступними блоками: 1) кодифіковані законодавчі та нормативно-правові акти, 2) література довідкового й енциклопедичного характеру, 3) архівні джерела. Перший виділений блок становить основний масив використаних при підготовці дисертації джерел і складається із кодифікованих праць, серед яких і всі три частини «Повного зібрання законів Російської імперії», і такі окремі видання, як: «Статут Лікарський» і «Статут Медичної Поліції». Звертаючись до характеристики документів, що знаходяться в цих виданнях, умовно можна виділити декілька їх основних складових, поділених між собою за принципом сили дії нормативно-правових актів. До першої належать різні статути й укази царя. Їх об'єднання пояснюється тим, що всі статути затверджувалися царем як носієм вищої законодавчої влади у країні. Найбільш важливі з них були використані під час дослідження: карантинні статути 1800, 1818, 1832, 1841 і 1866 р. Усі вони ввійшли у хронологічному порядку в «ПСЗРІ».

Другий блок джерел – література енциклопедичного і довідкового характеру. Вона носить швидше ознайомлювально-пізнавальний характер, ніж власне науковий. Тим не менш, у деяких із використаних видань містяться конкретні статті щодо предмета дослідження, та визначення таких понять, як: «карантин», «епідемія», «дезінфекційні апарати», «дезінфекційні камери», «дезінфекція», «санітарна обробка», «санітарна охорона території» тощо. У ході дослідження ми використали наступні фонди Державного Архіву Автономної Республіки Крим: ф. 195 «Управління губернським карантинним округом Феодосії, м. Феодосія Таврійської губернії»; ф. 242 «Керченське карантинне управління, м. Керч Таврійської губернії»; ф. 350 «Керченська піврота прикордонної карантинної варти, м. Керч Таврійської губернії». Саме завдяки матеріалам із цих фондів вдалося віднайти деякі підзаконні акти й ознайомитися з практичною діяльністю карантинних установ Таврійської губернії.