НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ АСИМЕТРІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ Дисертаційної роботи

У вступі дисертаційного дослідження обґрунтовано актуальність теми, показано зв’язок роботи з науковими програмами та темами, сформульовано мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження, окреслені його методи, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади регулювання розвитку регіональних соціально-економічних систем» на підставі аналізу теорій розміщення продуктивних сил визначено, що на формування регіональних соціально-економічних систем впливає комплекс різноманітних чинників.

Встановлено, що не дивлячись на широкий спектр наукових підходів до визначення сутності поняття «регіон», в Україні нині відсутнє єдине тлумачення цієї категорії. Запропоновано під «регіоном» розуміти адміністративно-територіальну одиницю субнаціонального рівня, що є основним об’єктом державної регіональної політики та містить сукупність економічного, соціального та природного середовищ та взаємозв’язки між ними, що забезпечують просторову цілісність та формують регіональний ландшафт.

На основі узагальнення напрацювань різних науковців та власних суджень сформульовано поняття «регіональної асиметрії», під яким слід розуміти неоднорідність національного простору, що проявляється у перевищенні прийнятного рівня міжрегіональних відмінностей економічного розвитку, рівня життя населення та стану довкілля, які порушують збалансованість та гальмують процеси сталого розвитку країни.

Існуючі наукові надбання дозволили сформулювати авторське бачення цілей державної регіональної політики, які  полягають в:

- забезпеченні дотримання соціальних стандартів, в тому числі соціальної комфортності у проживанні та можливостей відтворення людського потенціалу;

- зменшенні асиметрії економічного розвитку регіонів до прийнятного рівня за рахунок інвестиційних преференцій, стимулювання підприємницької активності, кластерних підходів до розвитку регіональних господарських комплексів;

- максимальному використанні потенціалу кожного регіону з урахуванням специфічного складу  продуктивних сил при збалансованості розвитку регіонів;

- раціональному природокористуванні та збереженні довкілля для наступних поколінь.

У роботі глибоко проаналізовано принципи вихідних положень формування стратегії подолання асиметрії регіонального розвитку, які класифіковано на загальні та специфічні.

До загальних віднесено принципи: збалансованості, комплексності,  планомірності, пріоритетності, науковості, оптимальності, сталості, законності, історизму, перспективності, послідовності, субсидіарності, об’єктивності, ефективності. До специфічних принципів відносяться: евентуальності, адаптивності, евристичності, креативності, інтеграційності, транспарентності, синергії.    

Реалізація цих принципів полягає в забезпеченні поєднання державної політики і власної стратегії регіонального розвитку у напрямку вирівнювання регіонального ландшафту та підвищення якості життя населення.

З метою реалізації сучасної модернізаційної стратегії суспільного розвитку та прийняття ефективних управлінських рішень при визначенні регіонів, які потребують підтримки з боку держави, запропоновано враховувати ступінь асиметричності та напрями селективної державної підтримки регіональних господарських систем.

У ході дослідження встановлено, що існуючі методичні підходи до оцінки рівнів розвитку регіонів не повністю враховують компоненти сталого розвитку. Автором запропоновано економіко-математичну модель та показники для визначення комплексного рівня розвитку регіонів – Індексу регіональної модернізації (ІРМ), складовими якого є Індекс економічного розвитку (ІЕР), Індекс соціального благополуччя (ІСБ), Індекс стану навколишнього середовища (ІСНС).

Дисертант вважає, що в економічній сфері узагальнюючим показником, що характеризує рівень економічного розвитку є валовий регіональний продукт у розрахунку на 1 особу. Проте, з метою врахування каталізаторів його зростання, запропоновано додатково використовувати коефіцієнти інвестиційної активності, інновативності та рівень транснаціоналізації регіональних господарських систем. Якість економічного зростання оцінено через стан структурної модернізації, який у дослідженні виражено через питому вагу продукції, послуг та високотехнологічних сфер економічної діяльності у структурі валової доданої вартості.

Рівень соціального розвитку характеризується за допомогою узагальненої характеристики стану людського потенціалу та рівня якості життя населення.

На думку автора, стан довкілля доцільно характеризувати показниками антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище та станом його відтворення з метою збереження для наступних поколінь.

інновативності

синергії

транспарентності

інтеграційності

компліментарності

креативності

евристичності

адаптивності

евентуальності

релевантності

ефективності

пропорційності

об’єктивності

послідовності

перспективності

історизму

законності

сталості

оптимальності

пріоритетності

Оскільки переважна більшість індикаторів є відносними  величинами,  необхідною  процедурою їх вимірювання є попереднє  нормування  відібраних показників, які б забезпечували їх порівнянність  та  співставність з використанням  формули відносних відхилень показників даного регіону від найбільш вагомих значень цих показників інших регіонів (варіаційний розмах). Нормування    виконано    за     різними     формулами     для показників-стимуляторів   та    показників-дестимуляторів.