ПСИХОЛОГИЯ СТАНОВЛЕНИЯ ИНТЕГРАЛЬНОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ ЛИЧНОСТИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність вивчення проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічні засади, висвітлено наукову новизну, практичну значущість дослідження, вказано форми апробації й сфери впровадження результатів, наведено дані про публікації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження ідентичності особистості в історичному і сучасному контексті» – висвітлено міждисциплінарні передумови вивчення ідентичності особистості; представлено науково-теоретичне обґрунтування ідентичності як цілісного явища психіки; здійснено аналіз підходів до визначення поняття «ідентичність особистості» як в історичній ретроспективі, так і в сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі; проаналізовано основні напрямки у поглядах на види, типи і структуру ідентичності, її компонентний склад, розглянуто місце ідентичності у структурі особистості.

Аналіз науково-психологічної літератури вказує на неоднозначність і суперечливість тлумачень досліджуваного феномену. У ході теоретичного вивчення проблеми було проаналізовано низку різноманітних наукових підходів зарубіжних (А. Ватерман, Г. Брейкуелл, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, Г. Теджфел, Дж. Тернер, Ю. Хабермас та ін.) та вітчизняних учених (Е. П. Белинська, М. Й. Боришевський, В. Л. Зливков, Н. Л. Іванова, В. М. Павленко, Л. Б. Шнейдер, та ін.), які розглядають структуру, генезис, умови та особливості розвитку ідентичності особистості. Критичний розгляд вищеназваних теорій дало підстави констатувати, що вони мають власну предметну сферу аналізу, однак увага головно акцентується на окремих структурних компонентах ідентичності.

Такими підходами у сучасний психології є:

- психоаналітичний (А. Ватерман, Е. Еріксон, Н. Ф. Каліна, О. О. Крутікова, А. В. Маричева, Дж. Марсіа, З. Фройд та ін.), де найчастіше ідентичність визначається як процес організації життєвого досвіду індивідуального Я протягом онтогенетичного розвитку, як внутрішня, самостворювальна і динамічна структура, що забезпечує відчуття цілісності, безперервності та тотожності особистості і пов’язується з наявністю у людини чіткого самовизначення, що передбачає вибір цілей, цінностей і переконань;

- інтеракціоністський (Е. Гоффман, Р. Дженкінс, Дж. Мід, Р. Фогельсон, Ю. Хабермас, Б. Шефер, Б. Шлейдер та ін.), де ідентичність постає як результат соціальної інтеракції та як здатність людини сприймати свою поведінку і життя як пов’язане єдине ціле, а особистісна і соціальна ідентичності розглядаються в контексті двох вимірів, у яких реалізується збалансована Я-ідентичність;

- когнітивний (Г. Брейкуелл, Г. Теджфел, Дж.  Тернер, М. Яромовіц та ін.), що передбачає аналіз динаміки особистісного і соціального аспектів ідентичності в контексті їх актуалізації, трактує ідентичність як когнітивну систему, котра виконує роль регулятора поведінки людини у повсякденних умовах;

- наративний (К. Джерджен, А. Гідденс, Л. Хагендорн, Л. Хадди, Н. В. Чепелєва та ін.), де ідентичність розглядається як своєрідна історія, оповідання, зумовлена контекстом взаємодії, що характеризується певним сюжетом, персонажами, головною темою;

- трансперсональний (С. Гроф, К. Гроф, А. Минделл, Н. Сарбин та ін.) у якому увага звернена до глибинних аспектів психіки, проникнення в ці аспекти пов'язане з розширенням самототожності та ідентичності. При цьому переживання безпосереднього Я можуть стосуватися архитипічних образів, перинатального та трансперсонального рівнів організації психіки, що перебувають за межами звичної ідентичності;

- структурно-динамічний (Е. П. Белинська, М. Й. Боришевський, Ж.П. Вірна, Т. В. Говорун, О. Є. Гуменюк, В. Л. Зливков, О. М. Кікінежді, Н. Л. Іванова, К. В. Коростеліна, Т. М. Румянцева, В. М. Павленко, В. В. Столін, А. В. Фурман, Л. Б. Шнейдер та ін.), де ідентичність трактується як відповідність образу Я, його життєвому втіленню, як динамічна система, що розвивається нелінійно протягом усього життя людини, має складну структуру та передбачає усвідомлення і оцінювання особистістю своєї належності до соціальної групи;

- інтегративний (В. В. Козлов, К. Уілбер), котрий у вивченні ідентичності припускає врахування різноманітних поглядів, пов'язаних з усіма перерахованими підходами, і виходить із постулату інтегративної методології – «принципу багатовимірності істини». Дана позиція якнайкраще підходить для вивчення проблеми ідентичності – в Я присутні як особистісні, так і соціальні та глибинні аспекти, при цьому жоден з них не може розглядатися як домінантний або панівний, а всі однаково мають право на існування.

Отже, неоднозначність у підходах щодо вивчення феномену ідентичності спричинена не тільки методологічною позицією авторів, а й розбіжностями в розумінні дефініції «ідентичність». Однозначного тлумачення даного феномену в психології немає, що цілком природно на тлі розмаїття теорій і підходів, характерних для сучасного стану розвитку науки, з одного боку, і наявності складної інтегративної природи досліджуваного явища – з іншого.

Тому на основі систематизації даних теоретичного аналізу досліджуваної проблеми визначимо, що під ідентичністю більшість дослідників розуміють процес збереження і підтримки особистістю власної цілісності, тотожності, неперервності історії свого життя (Е. Еріксон, В. Л. Зливков, Н. Л. Іванова, Л. Б. Шнейдер та ін.), а також інтерпретують цей феномен розглядають як найважливішу характеристику особистості, як інтеграцію переживань людиною своєї тотожності з певними соціальними групами.

Багатогранністю та неоднозначністю відрізняються також наукові погляди на види і типи ідентичності особистості.

Узагальнення теоретико-емпіричних досліджень виявляє різноманітні погляди на класифікацію типів та видів ідентичності. Зокрема, виокремлюється «психосоціальна», «позитивна» і «негативна» ідентичності (Е. Еріксон); вивчаються «усвідомлювана» й «неусвідомлювана» (Дж. Мід); «актуальна» і «віртуальна» (Е. Гофман), «реальна», «ідеальна», «негативна» і «пропонована ідентичність» (Р. Фогельсон), «об’єктна ідентичність», «індивідуальна ідентичність» і «групова ідентичність» (Б. Шефер, Б. Шлейдер); «особистісна і соціальна ідентичність» (Г. Брейкуелл, Р. Дженкінс, У. Дойс, Г. Теджефел, Дж. Тернер, Ю. Хабермас, М. Яромовіц); «психофізіологічна, особиста, соціальна» (Н. Л. Іванова, І.С. Кон, В.М. Павленко); «професійна», «релігійна», «гендерна» та інші види (А. С. Борисюк, Т. В. Говорун, О. М. Кікінежді, М. І. Пірен, Л. Б. Шнейдер та ін.); пропонуються різні типи ідентичності, такі як «дифузія», «передвизначена ідентичність», «мораторій», «досягнута ідентичність» (А. Ватерман, Дж. Марсіа).

Аналізуючи основні підходи до вивчення структурних компонентів ідентичності особистості, можна виявляємо дві досить суперечливі тенденції. Одна з них розглядає ідентичність як єдину структуру, що поєднує різні елементи: засвоєні ролі, зразки ідентифікацій, ментальні й поведінкові стратегії, норми і цінності. Окремі вчені (Г. Брейкуелл, Н. В. Дмитрієва, В. Л. Зливков, Н. Л. Іванова, К. В. Коростеліна та ін.) вважають, що існує нерівнозначність елементів ідентичності та їхніх взаємозв'язків, причому дана структура ідентичності змінюється у часі, тобто має певні ступені змінності, що забезпечує можливість її подальший розвиток, переструктурування, потрібного людині для успішної адаптації в нових умовах.

В межах іншого напрямку (Н. В. Антонова, К. Джерджен, М. Р. Гінзбург, М. В. Заковоротна, Т. В. Румянцева, Т. В. Трандина, В. О. Ядов та ін.) структура ідентичності особистості розглядається як поєднання різних уявлень про себе, емоційних оцінок, поведінкових патернів, цінностей, що актуалізуються залежно від ситуації. Це поєднання носить характер, скоріше, сукупності елементів, почасти протилежних один одному. Однак, вказана структура, в цілому, здебільшого може не бути суперечливою, тому що в актуальному, задіяному стані перебувають не всі елементи, а тільки відповідні певній ситуації. Інакше кажучи, структура являє собою не цілісну модель, що об’єднує всі компоненти в єдине ціле, а тимчасові «поєднання», комбінації, ансамблі різних елементів, що дозволяють особистості відповідати змінним ситуаціям повсякдення.

Слід зазначити, що «набір» змістовних елементів (тілесні переживання, особистісні й соціальні самокатегоризації, суб'єктні якості) той самий, як у випадку розуміння цілісності структури ідентичності особистості, так і її «мозаїчності». Суть розходжень у даних структурах полягає тільки у способах їхнього зв'язку і взаємовідношень.

Порівнянний аналіз вищеназваних суперечливих тенденції у розгляді структурування ідентичності вимагає уточнення структурно-змістовних компонентів ідентичності особистості, що викликана складним характером даного феномену, багатозначністю тих аспектів, які розглядаються у різних підходах, а також відсутністю теоретично обґрунтованої моделі цілісної ідентичності особистості.

Таким чином, теоретичний аналіз поглядів на психологічне узмістовлення особистості, а також уявлень про структурну організацію її складових, виявив недостатню розробленість у сучасних психологічних підходах тих механізмів зв'язку, які інтегрують окремі види ідентичності особистості в єдине ціле і забезпечують ієрархічну взаємодію елементів один з одним.

Узагальнення теоретичних підходів до проблематики дослідження ідентичності як цілісної (інтегральної) якості особистості вказує на потребу пошуку і формування нових концептуальних засад, що дозволять інтегрувати та систематизувати досить суперечливі тенденції у концептуальному тлумаченні досліджуваного феномену для більш ефективного його застосування в науковому просторі.

У другому розділі – «Проблема становлення ідентичності особистості» – здійснено аналіз теоретичних підходів до вивчення особливостей становлення ідентичності в контексті різних умов життєдіяльності, що супроводжується певними труднощами як внутрішньої, так і зовнішньої ґенези; визначено зміст понять «становлення» і «трансформація» ідентичності особистості, що розглядаються як сучасні форми її розвитку; розглянуто психологічні чинники становлення ідентичності; узагальнено її основні аспекті становлення ідентичності (віковий, соціально-психологічний, професійний, трансформаційний).

Аналіз наукової літератури з проблеми зміни ідентифікаційних структур особистості виявляє одночасне використання таких різних психологічних понять, як розвиток, формування, становлення, трансформація, які часто застосовуються як синоніми (К. О. Альбуханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, Л. І. Анциферова, Р. Бернс, О. О. Бодальов, Л. І. Божович, А. В. Брушлинський, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, Е.Л. Носенко, Г. Олпорт, С. Л. Рубінштейн, Д. І. Фельдштейн та ін.). У науковій літературі класиками психології – Б. Г. Ананьєвим, Л. І. Божович, Л. С. Виготським, О. М. Леонтьєвим, С. Д. Максименком, С. Л. Рубінштейном – використовується поняття «розвиток особистісних структур», що значеннєво інтерпретується як закономірна видозміна у часі, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях.

Спираючись на сказане вище, визначаємо зміст поняття «розвиток ідентичності особистості» й охарактеризовуємо цей процес як закономірну якісну зміну уявлень особи про себе і своє місце в соціальному світі протягом життя під впливом різних чинників, що приводить до кількісного і якісного переструктурування елементів усієї ідентифікаційної структури особистості.

Установлено, що розвиток ідентичності проходить нелінійно, через нормативні або ненормативні кризи ідентичності (Е. Еріксон, А. Ватерман, Дж. Марсіа, І. Я. Середницька та ін.). Центральною тенденцією у переживанні особистістю всіх критичних періодів розвитку є її прагнення до пошуку власної ідентичності.

Аналіз поняття «формування особистості» в низки наукових підходів, викладених у роботах Б. Г. Ананьєва, Л. І. Анциферової, О. О. Бодальова, М. Й. Боришевського, С. Д. Максименка та ін., дозволив у психологічному аспекті визначити процес формування ідентичності, як базовий момент соціалізації (професіоналізації, акультурації тощо), у ході якого проявляється вплив всієї сукупності чинників особистісного становлення. Зазначимо, що, на думку цих дослідників, процеси розвитку і формування особистості та її ідентичності супроводжують один одного, але стосовно формування окремо підкреслюється цілеспрямованість впливу на ідентичність особистості в процесі соціалізації. Результатом розвитку і формування її ідентичності є новий якісний стан ідентифікаційної структури як цілісності.

Н. Л. Іванова підкреслює, що певною мірою слушно говорити про «розвиток особистісної і формування соціальної ідентичності». Але з огляду на складний взаємозв'язок між феноменами особистісна і соціальна ідентичність, стосовно ідентичності особистості доречно вживати обидва терміни, маючи на увазі, що розвиток більше пов'язаний із впливом природних, слабо контрольованих чинників, а формування – з усією сукупністю різних цілеспрямованих впливів, які спричиняють виникнення ідентифікаційних структур.

Термін «становлення особистості» використовується у роботах дуже невиразно й неоднозначно (К. О. Абульханова-Славська, Л. С. Виготський, Л. І. Божович, С. Д. Максименко, Г. Олпорт, Д. І. Фельдштейн та ін.). Так, Д. І. Фельдштейн визначає становлення особистості як усвідомлений процес розвитку і формування особистісних структур у певних аспектах: віковому, професійному, рольовому, соціально-цивільному, основною відмінністю яких є чітка спрямованість процесу розвитку за конкретних умов, що супроводжують його.

Узагальнення окреслених теоретичних положень дозволило визначити обсяг та зміст поняття «становлення ідентичності особистості». Становлення ідентичності це цілеспрямований процес розвитку і формування ідентифікаційних структур особистості у конкретних соціально-культурних, індивідуально-рольових, професійних, вікових та інших контекстах життєдіяльності людини, причому з урахуванням їх різноспрямованості та одночасності.

Зауважимо, що процес становлення ідентичності розуміється нами як одночасно інтеграція і диференціація різних взаємозалежних елементів (ідентифікацій). Для кожної людини ці елементи утворюють унікальний особистісний концепт. Щоразу, коли виникають будь-які зміни (біологічні або соціальні), потрібна інтегрувальна робота «Его» і переструктурування елементів ідентичності, тому що руйнування структури веде до втрати ідентичності.

Аналіз теоретико-методологічних підходів до проблеми психологічних чинників становлення ідентичності (П. Бергер, Т. М. Буякас, М. Й. Боришевський, Н. В. Дмитрієва, В. Л. Зливков, Г. Крайг, Г. В. Ложкин, В. М. Павленко, І. Я. Середницька та ін.) дав змогу умовно виокремити внутрішні (психофізіологічні, індивідуально-психологічні, особистісні, соціально-психологічні й патогенні) та зовнішні (соціокультурні; екологічні, економічні, політико-правові). Встановлений у дослідженнях пріоритет впливу чинників соціального характеру на становлення ідентичності дозволяє особливим чином організовувати умови і моделювати ситуації (тренінгові заняття, активні засоби навчання, навчально-тренувальні заняття і т.д.), що сприяють кількісним і якісним змінам та переструктуруванню елементів ідентичності особистості.

Отже, процес становлення ідентичності особистості актуалізується у трьох основних аспектах:

– у віковому аспекті, як головно процес закономірних змін ідентичності особистості протягом онтогенетичного розвитку (А. Ватерман, Т. М. Говорун, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, В. А. Кенінг, О. Б. Кізь, О.М. Кікінежді, І. С. Кон та ін.);

– у соціально-психологічному та професійному аспекті, переважно як процес, що відбувається під впливом змін у соціальному оточенні та діяльності суб'єкта, а саме коли виявляються можливості і механізми цілеспрямованого впливу на зміст і структуру ідентичності (О. Ф. Бондаренко, Т. М. Буякас, Е. І. Головаха, Л. П. Журавльова, Э. Ф. Зеєр, Л. М. Карамушка, Т. В. Кудрявцев, А. К. Маркова, Л. М. Мітіна, Ю. П. Поваренков, О. П. Саннікова, Н. В. Чепелєва та ін.);

– у трансформаційному аспекті, пов'язаному із самозмінами, самоконструюваннями і творенням особистістю своїх ідентифікаційних структур (О. Г. Асмолов, Е. Л. Базика, Е. П. Белинська, Ж. П. Вірна, Н. В. Дмитрієва, Н. Ф. Каліна, А. В. Маричева, Г. В. Ложкин, Т. В. Румянцева, H. Тэджфел та ін.).

На сьогоднішній момент зберігається ситуація, за якої існують окремі концепції, що глибоко розробляють віковий або професійний аспект розвитку ідентичності, але не ставлять завдання вивчити її розвиток як цілісного феномену, який трансформується протягом життєвого шляху особистості.

Аналіз теоретико-методологічної літератури з проблеми становлення ідентичності особистості дозволив визначити основні процеси в рамках даного дослідження – становлення і трансформація.

Становлення ідентичності – це планомірний цілеспрямований процес розвитку і формування ідентифікаційних структур особистості у конкретних стабільних соціокультурних умовах, що характеризується закономірними (певними) етапами.

Трансформація ідентичності – це процес прискореного (згорнутого) становлення ідентичності в наслідок активної зміни ідентифікаційних структур, що характеризується невизначеними умовами соціалізації (соціокультурними змінами, зміною професійних інтересів, життєвими кризами та ін.).

Найбільш повно процес становлення ідентичності виявляється у випадку її трансформації (Л. І. Анциферова, О. Г. Асмолов, К. Джерджен, Н. В. Дмитрієва, Г. В. Ложкин H. Тэджфел), що здебільшого відбувається при зміні громадянства і країни (еміграція), зміні професійних інтересів (перенавчання), у результаті чого відбувається становлення нової ідентичності. Іншими словами, зміна ситуації є своєрідною моделлю, на якій можна відстежити не тільки взаємозв'язок біологічної бази особистісної і соціальної ідентифікації, але й виявити трансформації поведінки суб'єкта, зумовлені його новою ідентичністю (роллю, статусом і т.д.).

Таким чином, у сучасній психології склалися основні традиції і теоретичні підходи до вивчення становлення ідентичності, які взаємодоповнюють один одного, виділяючи як об'єкт дослідження різні аспекти становлення феномену ідентичності.

У третьому розділі – «Концептуалізація психологічного феномену інтегральної ідентичності особистості» – обґрунтовані засадничі положення авторської моделі інтегральної ідентичності та концепція її становлення; висвітлено методологічні принципи моделі інтегральної ідентичності особистості в контексті континуально-ієрархічного та інтегрально-диференціального підходів як базових в методології ґенези інтегральної ідентичності; визначено систему теоретичних підходів до проблеми розвитку та психологічних чинників становлення компонентів континуально-ієрархічної структури інтегральної ідентичності; розроблено теоретичну модель її становлення.

Базовими підходами при концептуалізації психологічного феномену інтегральної ідентичності стали: теоретичні положення інтегральної психології свідомості К. Уілбера, В. В. Козлова; інтегрально-диференціальний підхід до вивчення індивідуальності В. С. Мерліна; теорія «Его-ідентичності» Е. Еріксона; концепції «Я-ідентичності» І. Гоффмана, Л. Краппмана, Ю. Хабермаса; теорія «єдиної ідентичності» Г. Брейкуелл; «системно-структурна теорія ідентичності» Н. В. Дмитрієвої; «континуально-ієрархічна структура особистості» О. П. Саннікової.

Спираючись на вищевказані підходи до проблеми вивчення ідентичності як інтегральної якості особистості були теоретично обґрунтовані основні методологічні принципи та підходи до її вивчення:

– принцип системності та ієрархічності, що дозволяє розглядати особливості дозрівання і становлення ідентичності особистості на «метасистемному» рівні, при цьому рівень «субсистемної» ідентичності особистості розглядається як субумови, що характеризують специфіку задіяння ідентичності до метасистеми;

– принцип континуальності, що базується на ідеї безперервності, внутрішньої однорідності, цілісності, системності характеристик інтегральної ідентичності; 

– принцип цілісності, що поєднує системність і континуальність у дослідженні ідентичності особистості – це стосунки взаємозв'язку функціональних систем;

– принцип саморозвитку, що постулює пріоритет «майбутнього» над «минулим» у трактуванні причин дозрівання і становлення інтегральної ідентичності особистості;

– принцип активності, що обстоює пріоритет «внутрішнього» над «зовнішнім» у трактуванні причин дозрівання та становлення інтегральної ідентичності.

Також було визначено основні теоретичні положення концепції «континуально-ієрархічної структури інтегральної ідентичності», що розроблена в контексті узагальненої континуально-ієрархічної концепції структури особистості О. П. Саннікової. У роботах цього автора структура особистості подана як макросистема, що складається з різнорівневих підсистем та відповідних специфічних компонентів (характеристик): формально-динамічних (сукупність усіх властивостей, що відображають динаміку протікання психічних явищ та індивідуальні властивості конституційного характеру), змістово-особистісних (спрямованість особистості, моральна, етична, мотиваційна сфери тощо) та соціально-імперативних або нормативних (клас характеристик, що відображають наявні в особистості уявлення про суспільство, норми, культуру тощо і саму мораль особистості). Важливим є те, що розглянуті рівні обґрунтовані як такі, що взаємно проникають один у одного. Саме це забезпечує безперервність та цілісність у розвитку окремих психічних властивостей особистості (емоційності, емпатії, толерантності тощо), що по-різному виявляються на кожному рівні структури особистості - від нижчих рівнів до вищих. 

Розвиток і доповнення уявлень про континуальність, ієрархічність, цілісність, системність характеристик інтегральної ідентичності, здійснений у нашій роботі, дозволив охарактеризувати інтегральну ідентичність як континуально-ієрархічне особистісне утворення, що складається із взаємопов'язаних між собою підсистем