ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З РОЗЛАДАМИ СПЕКТРА АУТИЗМУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено мету та завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження. Висвітлено методологічні і теоретичні основи дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість. Наведено дані щодо апробації здобутих результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретичні засади вивчення проблеми формування невербальних засобів комунікативної діяльності у дітей дошкільного віку з розладами спектра аутизму» – здійснено теоретичний аналіз психологічного змісту понять комунікативної діяльності та її невербального компонента у контексті теорії діяльності; окреслено особливості формування невербальних засобів комунікативної діяльності впродовж дошкільного дитинства; представлено результати аналізу психолого-педагогічної літератури щодо характеристики невербального компонента комунікативної діяльності у дітей із РСА.

Комунікативна діяльність – це міжсуб’єктна полімодальна взаємодія індивідів, у межах якої кожен є носієм комунікативної активності й орієнтується на цілі, установки іншого, виконуючи спонукальну та скеровуючу функцію один для одного (Б. Анан’єв, О. Леонт’єв, М. Лісіна, О. Смірнова та ін.). З’ясовано, що психологічний зміст комунікативної діяльності проявляється у виникненні комунікативних зв’язків, реалізація яких можлива лише за умови взаємної двосторонньої активності комунікантів, та у здійсненні ними взаємовпливу через систему вербальних і невербальних засобів.

Аналіз сутнісних, змістових характеристик невербального компонента комунікативної діяльності та його зв’язків у загальній структурі спілкування дав змогу обґрунтувати теоретичну модель як інтегровану полімодальну систему комунікативної діяльності, основними складовими якої є внутрішня потребово-мотиваційна (комунікативна потреба, мотив, мета, завдання, зміст, навички) і зовнішня поведінкова сторони (невербальні засоби), що реалізуються через механізми ініціювання, підтримки, регуляції, завершення контакту у формі невербальної поведінки (О. Баєнська, Ж. Глозман, М. Лісіна та ін.). Виявлено, що невербальний компонент комунікативної діяльності є одним із основних адаптивних онтогенетичних механізмів, сформованість якого залежить від низки діючих факторів: активізації комунікативної потреби і мотиву; оволодіння жестовою репрезентацією, базовими комунікативними функціями, широким спектром невербальних засобів; здатністю ініціювати, регулювати, завершувати контакт (О. Бодальов, Л. Галігузова, К. Квілл, М. Лісіна, А. Меграбян, С. Мещерякова, Д. Сігель, Д. Штерн та ін.). У нормі психофізичного розвитку усі зазначені функції у дитини є сформованими вже у переддошкільному віці.

Численні дослідження свідчать, що у дітей із РСА спостерігаються труднощі у формуванні невербального компонента комунікативної діяльності (Ф. Брейкен, К. Квілл, С. Тортора, Р. Хобсон), які призводять до низьких показників пізнавальної, мовленнєвої діяльності, соціальної та емоційної взаємодії (Д. Бойкельман, А. Бонді, A. Везербі, С. Гутштайн, Г. Давсон, С. Конопляста, А. Мелцофф, Л. Нурієва, П. Прелок, Ф. Сусман, К. Тоз, С. Фріман, А. Хаустов, Д. Шульженко та ін.). Ці труднощі провокують дефіцитарність двосторонніх комунікативних зв’язків між дорослим і дитиною з РСА, які не мають змоги розгортатися повноцінно, а тому нарощення комунікативного потенціалу дитини з РСА не відбувається. З’ясовано, що у дошкільників із РСА адаптивність невербальної поведінки страждає вже з перших років життя, що призводить до специфічної фіксації їх на довербальній стадії розвитку комунікативної діяльності (Є. Баєнська, В. Каган, М. Ліблінг, І. Мамайчук, О. Нікольська, Р. Ульянова, О. Романчук, С. Тортора та ін.). Виявлено зв’язок між зниженням наслідувальної поведінки дітей із РСА та їх здатністю вступати у контакт за допомогою цілеспрямованого використання невербальних засобів комунікативної діяльності (Г. Давсон, К. Квілл, А. Меграбян та ін.).

Таким чином, у спеціальній психолого-педагогічній літературі важливим є погляд на невербальний компонент комунікативної діяльності як на базовий рівень побудови складної знакової комунікативної поведінки. Це робить особливо актуальним дослідження проблеми формування невербальних засобів як зовнішньої сторони реалізації невербального компонента комунікативної діяльності у контексті визначення впливу психолого-педагогічних умов на комунікативний розвиток дітей молодшого і старшого дошкільного віку із розладами спектра аутизму.

У другому розділі – «Експериментальне дослідження психологічних особливостей невербального компонента комунікативної діяльності дошкільників із розладами спектра аутизму» – обґрунтовано методику експериментального дослідження; виявлено характерні особливості невербальної поведінки дітей із РСА у незнайомих комунікативних ситуаціях; стан базових комунікативних невербальних навичок та використання невербальних засобів при ініціюванні, підтримці та завершенні контакту у звичних комунікативних ситуаціях.

Вивчення особливостей невербального компонента комунікативної діяльності у дошкільників із РСА проводилося шляхом порівняння показників дітей із РСА молодшого і старшого дошкільного віку із дітьми з РВ (помірна розумова відсталість). Це дало змогу обґрунтувати специфічні особливості невербального компонента комунікативної діяльності властиві саме для аутичних дошкільників, відмежувавши їх від дітей із РВ. При цьому виконання діагностичних завдань дітьми з НР (нормальний розвиток) слугувало показником вікової норми розвитку комунікативної діяльності. У зв’язку з тим, що в онтогенезі оволодіння основними невербальними засобами спілкування та невербальними соціально-комунікативними навичками відбувається до двох років, при застосуванні методик оцінки особливостей невербальних засобів у незнайомих та звичних комунікативних умовах ми відштовхувалися від того, що у групі дітей із НР              3-4 років та 6-7 років ці навички вже є сформованими, а отже, в ході кількісного та якісного аналізу результатів до цих даних ми не зверталися. 

Дві вікові категорії дошкільників із РСА (3-4 і 6-7 років) були обрані для визначення відмінностей в особливостях використання невербальних засобів комунікативної діяльності у молодшому і старшому дошкільному віці. Важливим аргументом для вибору нижньої межі вікового діапазону досліджуваної категорії дітей стали онтогенетичні критерії розвитку спілкування, згідно яких на період трьох років повноцінна сформованість невербального компонента комунікативної діяльності виступає опорою для розвитку більш адаптивних форм взаємодії.

Констатувальний етап експериментального дослідження полягав у з’ясуванні особливостей використання невербальних засобів комунікативної діяльності (зорового контакту, жестів, дотику, інтонацій, міміки, міжособистісної дистанції) дітьми з РСА у звичних і незнайомих умовах спілкування з дорослим. Програма експерименту охоплювала два етапи.

За результатами першого етапу експериментального дослідження були визначені психологічні особливості невербальної поведінки дітей із РСА у незнайомих комунікативних ситуаціях: 77,3% дітей 3-4 років та 66% дітей 6-7 років із РСА демонстрували нездатність вступати у продуктивний контакт, а саме: здійснювати орієнтування, самостійно ініціювати звертання, виражати інтерес до дорослого, як до нової особи; 84% дітей 3-4 років та 75% дітей 6-7 років із РСА проявляли значне зниження комунікативної активності: труднощі підтримки контакту, відсутність спроб відновлювати взаємодію, якщо вона призупинялася, спрямованість поведінкової активності переважно на маніпуляції з предметами, а не на співрозмовника; 74,4 % дітей 3-4 років та 69% дітей 6-7 років із РСА не володіли адекватними засобами спілкування, серед них переважали нецілеспрямовані стереотипні невербальні рухи тіла у поєднанні з невиразною усмішкою, дотиком, вокалізаціями чи окремими словами. У 69% дітей 3-4 років та 62,5% дітей 6-7 років із РСА виявлено значне зниження здатності регулювати контакт за допомогою погляду; у 80,7% дітей 3-4 років та 65,6% дітей 6-7 років із РСА були виражені труднощі фокусування на міміці партнера; 80,7% дітей 3-4 років та 75% дітей           6-7 років із РСА демонстрували нездатність до самостійного використання жестів як замінників слів; у 83,9% дітей 3-4 років та 75% дітей 6-7 років із РСА спостерігався низький відгук на інтонації і голос незнайомого дорослого, одноманітність і бідність власних вокалізацій; 87% дітей 3-4 років та 87,5% дітей    6-7 років із РСА були нездатними встановлювати оптимальну відстань у новому комунікативному просторі. В умовах незнайомої ситуації спілкування для більшості дітей із РСА (41,9%) була характерною тривалість контакту в межах 2-3 хвилин за умови стимуляції інтересу та повторювання комунікативних ініціатив дорослим.

Основні відмінності між дітьми з РСА та дошкільниками з РВ, що демонструє таблиця 1, полягають у: збереженні в дітей із РВ вибіркової здатності ініціювати та відгукуватися на звертання дорослого; виразнішій комунікативній спрямованості засобів спілкування; проявах інтересу до дорослого як до нової особи.