ФОРМИРОВАНИЕ ЭМОЦИОНАЛЬНОЙ УСТОЙЧИВОСТИ У СТУДЕНТОВ НА НАЧАЛЬНОМ ЭТАПЕ ОБУЧЕНИЯ

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, гіпотезу; розкрито теоретико-методологічні засади, методи дослідження; висвітлено наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність, наведено дані щодо апробації результатів дисертаційного дослідження та публікацій за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження емоційної стійкості студентів» проаналізовано стан розробленості досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі; з’ясовано сутність поняття «емоційна стійкість», його психологічний зміст; визначено особливості розвитку зазначеної властивості особистості в період адаптації юнаків та дівчат до умов вищої школи.

Теоретичний аналіз літературних джерел засвідчив, що проблема емоційної стійкості особистості є складною та багатовимірною, і що у психологічній літературі існують різні підходи до її розуміння та вивчення.

Представники психофізіологічного підходу (М. О. Амінов, Ю. М. Блудов, С. О. Ізюмова, Є. П. Ільїн, В. Д. Небиліцин, В. В. Суворова та ін.) пов’язують феномен емоційної стійкості з нейродинамічними чинниками, процесами вищої нервової діяльності, темпераментальними властивостями, дією стрес-факторів (силою емоціогенного впливу) тощо.

У межах діяльнісного підходу (Л. М. Аболін, Б. Х. Варданян, О. В. Дашкевич, Ю. Н. Кулюткін, С. М. Оя, Г. С. Сухобська, В. Е. Чудновський та ін.) вивчаються прояви емоційної стійкості, що у різний спосіб пов’язані із соціальною активністю особистості, її поведінкою, продуктивністю діяльності, працездатністю у стресогенних ситуаціях.

Дослідники, які розробляють диференційно-психологічний підхід (А. Ю. Ольшаннікова, О. П. Саннікова, П. Фресс та ін.), вивчають емоційну стійкість у зв'язку з усталеними властивостями особистості та з пошуком індивідуальних відмінностей між людьми.

Представники інших підходів пов’язують емоційну стійкість особистості зі здатністю до соціальної адаптації (О.В.Кузнєцова, Н. В. Самоукіна, Ю. О. Рокицька та ін.); розкривають її сутність через категорію установки (О. Г. Асмолов, О. С. Прангишвілі, Д. Н. Узнадзе, В. О. Ядов та ін.); вивчають емоційну стійкість в контексті феномену емоційного інтелекту (І. Ф. Аршава, Н. В. Коврига, Е. Л. Носенко та ін.) і т.п.

Аналіз теоретико-емпіричних досліджень емоційної стійкості показав, що зазначений феномен – це складне психічне утворення, інтегративна, полісистемна властивість психіки, яка характеризується емоційною збалансованістю і забезпечує продуктивну діяльність у емоціогенних умовах.

Розглядаючи емоційну стійкість як складну властивість особистості (М. Ю. Буслаєва, Є. В. Пилипенко та ін.), дослідники виокремлюють її компонентний склад, що включає емоційно-мотиваційну, когнітивну, поведінкову та регулятивну складову.

У низці робіт (І. П. Андрейчук, Л. В. Литвинова, Є. Н. Рева та ін.) обґрунтовано вибір низки властивостей особистості, що гіпотетично пов’язані з емоційною стійкістю (нейротизм, ситуативна тривожність, предметна і соціальна ергичність, пластичність, соціальний темп, вольова активність, рівень міжособистісної взаємодії, самооцінка, локус контролю і т.п.).

Емоційна стійкість відіграє виняткову роль на початковому етапі навчання у ВНЗ. Однак проведені дослідження (Є. П. Ільїн, І. О. Зимня, Н. П. Фетіскин, О. Я. Чебикін та ін.) свідчать, що значній кількості студентів притаманні прояви емоційної нестабільності, вони неспроможні успішно адаптуватися до умов вищої школи. Це заважає як успішності навчальної діяльності, так і гармонійному формуванню особистості студента.

З врахуванням вищезазначеного в цьому розділі запропонована модель емоційної стійкості особистості студента на початковому етапі навчання. Вона містить наступні компоненти: когнітивний, що виконує функцію відображення мінливої дійсності і дозволяє отримувати відомості стосовно змін середовища, проводити аналіз стресогенності ситуації і розуміти її контекст, передбачати наслідки власних емоційних реакцій; поведінковий, що розглядається як здатність до організації і саморегуляції діяльності і поведінки особистості у стресогенній ситуації, готовність до адекватних дій у новому соціальному середовищі; регулятивний, що забезпечує накопичення і актуалізацію індивідуального досвіду, врівноваження стильових характеристик, вказує на здатність до емоційного запам’ятовування і управління стимулами, що спричинили успішні і невдалі результати діяльності; емоційно-мотиваційний, що визначається мірою чутливості суб’єкта до стресогенних ситуацій, рівнем збудливості, негативних емоційних переживань, ситуативної та особистісної тривожності.

До моделі також увійшла низка чинників, що у свій спосіб впливають на емоційну стійкість: зовнішні (педагогічні впливи, міжособистісна взаємодія, система діяльності, необхідність прискореної адаптації до умов вищої школи, відсутність позитивного емоційного фону навчання, матеріально-побутові умови, зміна місця проживання, що переживаються першокурсниками як стресогенні чинники) та внутрішні (рівень стресостійкості, адаптованість до нових вимог соціального оточення, рівень невротизації, тип емоційного реагування на впливи стимулів зовнішнього середовища).

У другому розділі «Організаційно-методичне забезпечення емпіричного вивчення емоційної стійкості у студентів на початковому етапі навчання» висвітлено організацію дослідження емоційної стійкості студентів-першокурсників, обґрунтовано вибір психодіагностичного інструментарію, спрямованого на діагностику емоційної стійкості, і адекватного меті та завданням дослідження, детально викладено оригінальну психокорекційну програму формування емоційної стійкості, проаналізовано її методологічні засади.

Відповідно до завдань емпіричного дослідження було визначено його етапи. На першому, підготовчому етапі проводився аналіз науково-методичної літератури з досліджуваної проблеми; розроблялася програма дослідження; обгрунтовувалася репрезентативна вибірка; проводився підбір та апробація методичного інструментарію, спрямованого на діагностику досліджуваних психічних явищ; вибиралися методи математичної статистики.

З метою вимірювання показників, що увійшли до зазначеної моделі, було визнано доцільним використати як традиційні психодіагностичні методики, так і оригінальні процедури діагностики емоційної стійкості.