СІМЕЙНИЙ НАРАТИВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ КОНСТРУЮВАННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження та її зв’язок з науковими програмами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження і методи дослідження, наведено дані про організацію дослідження, надійність та вірогідність отриманих результатів, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, представлено дані про апробацію результатів, публікації та структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження сімейних стосунків в соціально-конструктивістській парадигмі» здійснено теоретичний аналіз та узагальнення соціально-конструктивістських положень; проведено порівняльний аналіз досліджень сім’ї в класичній, некласичній та постнекласичній парадигмах; розглянуто основні підходи до особистісного життєконструювання; розкрито зміст поняття «сімейний наратив» та обґрунтовано доцільність вивчення сімейних стосунків за допомогою наративного методу; запропоновано теоретичну модель, що ілюструє процес побудови сімейного наративу.

Визначено, що в постнекласичній парадигмі одним з просторів розгортання життєпобудови виступає сім’я, за допомогою якої особистість здатна не тільки соціалізуватися, а і будувати та реконструювати власний внутрішній світ. Сімейні стосунки ґрунтуються на процесуальності життєконструювання і таке «буття сім’єю» характеризується життєстійкістю її членів, ступенем близькості між ними та взаємним піклуванням (Л. Белла, Л. Браун, М. Каллахан, Дж. Карсон, Д. А. Кутузова, Ф. Макгуайр, П. Маккензі, Дж. Тронто, Б. Уіттінгтон, Ю. Фолькль, Л. Хенсон).

Життєконструювання соціально, культурно, текстуально обумовлене та відбувається в процесі міжособистісної взаємодії (П. Бергер, Й. Брокмейер, Е. Бурман, К. Джерджен, Т. Лукман, Дж. Мід, І. Паркер, Т. М. Титаренко, Р. Харре, Н. В. Чепелєва, А. Шюц).  Через текстуальну обумовленість життя упорядковується за хронологією подій, певним сюжетом, або наративом. Наратив в широкому сенсі розглядається як хронологічно організована оповідь, у вузькому – як певний спосіб організації особистісного досвіду. В його структурі виділяються наративні (розгортання сюжету, діючі особи, середовище розвитку історії) і ненаративні (думки, почуття, переживання, роздуми та аналіз ситуацій) компоненти (А. Греймас). Така життєва історія здатна сприяти не тільки систематизації минулого та осмисленню теперішнього, а і конструюванню майбутнього (Дж.  Брунер, М. Епштейн, В. В. Знаков, Д.  МакАдамс, Т.  Сарбін, Т. М. Титаренко, М. Уайт, Г. Херманс, Н. В. Чепелєва, К. О. Черемних, О. М. Шиловська, А. Шюц).

В даному дослідженні сімейний наратив розглядається як спільно створювана партнерами історія, яка розпочинається з моменту знайомства і продовжується планами на майбутнє. Така розповідь вибудовується чоловіком і жінкою в процесі діалогу, обговорення стосунків, об’єднуючи їхні уявлення про партнерські взаємини, допомагаючи переусвідомити спільний досвід, змінити уявлення про подружнє життя, і, відповідно, виступає засобом сімейного життєконструювання.

На основі проведеного теоретико-методологічного аналізу було розроблено теоретичну модель конструювання сімейного наративу, в якій запропоновано три критерії класифікації індивідуальних наративів партнерів – часова спрямованість, функціональна (цільова) орієнтація, характер оповідання. Відповідно до наведених критеріїв, були виділені типи індивідуальних наративів, які, об’єднуючись, утворюють спільні сімейні наративи: домінування-підпорядкування, автономії, співпраці і турботи.

У другому розділі «Програма та методичні засоби емпіричного дослідження сімейних стосунків за допомогою спільного наративу» наведено методологічне обґрунтування дослідження подружніх стосунків за допомогою сімейного наративу, представлено апробацію методичного інструментарію, запропоновано емпіричну модель дослідження конструювання сімейних стосунків за допомогою спільного наративу, охарактеризовано вибірку та процедуру збору інформації.

Підбір методичних засобів відбувався згідно із завданнями дисертаційної роботи, що передбачали розробку програми емпіричного дослідження особливостей подружніх стосунків і конструювання сімейного наративу та вивчення процесу сімейного життєконструювання партнерів шляхом створення спільного наративу залежно від типу шлюбу, терміну спільного життя та складу сім’ї. Основний акцент робився на якісній методології, а кількісні методи відігравали допоміжну роль і використовувалися як додаткові для більш детального вивчення та ілюстрації особливостей сімейних стосунків.

Методичний інструментарій було об’єднано в наступні діагностичні блоки: особисте бачення сімейних стосунків кожним партнером; конструювання спільного життя; особливості взаємодії в парах (рольовий розподіл в сімейних парах; особливості спілкування партнерів; конфлікти та засоби їхнього вирішення; ставлення чоловіка і жінки до їхньої сім’ї; обов’язки та відповідальність партнерів).

Особисті уявлення партнерів про стосунки вивчалися шляхом конструювання ними індивідуальних наративів, які створювалися з орієнтацією на чотири смислових блока:

- знайомство, початок стосунків;

- подієва насиченість оповідей;

- емоційне забарвлення, вираження почуттів, динаміка стосунків;

- бажані події.

Аналіз індивідуальних наративів партнерів відбувався у п’ять етапів: формальний аналіз тексту, структурний аналіз тексту, етап аналітичної абстракції, залучення ненаративних компонентів, визначення належності сімейних наративів до певного типу.

Конструювання спільного життя партнерами досліджувалося за допомогою створення ними сімейного наративу в процесі обговорення стосунків.

На таблиці схематично представлений процес поєднання індивідуальних історій партнерів в спільну оповідь відповідно до типу сімейного наративу.