ГРА ЯК ЧИННИК СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет і методи, висвітлено наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про апробацію, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі – «Соціалізувальний потенціал самодіяльної гри підлітків» – розглядається стан теоретичної розробки проблеми дослідження у працях психологів, соціологів, а також у творчому надбанні філософів, культурологів, письменників, представлена психологічна модель самодіяльної рольової гри підлітків.

На основі узагальнення наукових досліджень з проблеми гри як чинника соціалізації підлітків констатовано, що в роботах дослідників обґрунтовується необхідність розглядати вказану проблему, виходячи з розуміння процесу соціалізації як процесу двостороннього, діалогічного у його психологічному, соціокультурному втіленнях. У наш час соціалізація має забезпечити можливість людині виробити і керуватись власним ставленням до соціокультурних реалій соціуму, її право і спроможність створювати нові реалії соціуму – якісно нові його цінності та соціальні ролі. (Г. М. Андреєва, Г. О. Балл, Р. Бенедикт, І. С. Кон, С. Д. Максименко, А. Маслоу, Л. А. Петровська, К. Роджерс).

Продуктивність такого підходу до розуміння сутності соціалізації людини розкривається сферах її здійснення, виокремлених  Г. М. Андреєвою. У сфері діяльності цей підхід актуалізує для дослідників уявлення про діяльність як про самоактуалізацію та про самодетермінацію людини (Л. І. Божович, В. С. Біблер, Л. С. Виготський, А. Маслоу). У сфері спілкування – уявлення про значущість для соціалізації сучасної людини психологічних, логічних, культурологічних концептів діалогу (М. М. Бахтін, В. С. Біблер). У сфері самопізнання – здійснення діяльності як самоактуалізації і самодетермінації людиною самої себе та розбудову нею рефлексії як діалогу зі створеними нею Уявними Співрозмовниками (М. М. Бахтін, В. С. Біблер, Л. С. Виготський). Здійснення підлітком кроків на шляху соціалізації, підґрунтям якої постає розбудова ним гри у розмаїтті її змісту і форм, розкриває взаємовплив діяльності, спілкування, самовизначення підлітка у площині цього процесу (Л.І .Божович, Е. Еріксон, Д. Б. Ельконін, В. А. Роменець, Д. І. Фельдштейн).

Визначено, що в перспективі історичного розвитку дорослі визнають здійснення дитиною гри втіленням психологічної і соцікультурної автономії дітей у суспільстві (Е.Еріксон, Ф. Долто, Дж. Селлі). Історичний розвиток цієї автономії веде від ототожнення дитиною себе в грі зі створеним для нього дорослими ідеалу до самостійного вибору дитиною ідеалу дорослого для ототожнення з ним (Д.Б.Ельконін, Е. Еріксон, А.Н. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн). У Новітній час цей розвиток обертається проектуванням підлітками в грі ідеального дорослого та ідеального суспільства (Е. Еріксон, С. Л. Рубінштейн).

Показано, що протягом ХХ століття видатними психологами створюються моделі ігрової соціалізації підлітків, що координують у їх здійснені засади гри дорослих разом із підлітками за класичною моделлю Р.Баден-Пауела та засади самодіяльної гри підлітків (Н. П. Анікєєва, Л.І.Божович, О. С. Газман, Т. А. Коннікова, Д. І. Фельдштейн).

         У розділі показано, що для самовизначення підлітків оптимальні умови виникають у сприйманні та усвідомленні ними творів культури, герої яких розбудовують власні відносини зі Світом та суспільством. Це постає передумовою для розбудови ними самодіяльної рольової гри (Н. П. Анікєєва, М. М. Бахтін, В. С. Біблер, О. С. Газман, Е. Еріксон, Ю. М. Лотман, К.Е. Поліванова, В. А. Роменець, Дж. Селлі).

         Підкреслено, що у соціумі, який знаходиться у стані трансформації, його старі і нові цінності досить довгий час можуть співіснувати в їх взаємозапереченні. У цих умовах підлітки більш гнучко ніж дорослі сприймають нові соціальні реалії і прагнуть ідентифікувати себе з дорослими, які створюють і здійснюють нові соціальні ролі, стверджуючи ці реалії (Г. М. Андреєва, І. С. Кон). В умовах згаданих трансформацій підлітки із завзяттям приймають нові соціокультурні реалії і їх втілення в нові соціальні ролі.

         На підставі теоретичного аналізу, самодіяльна рольова гра підлітків визначена як гра на основі вільного вибору підлітками тих творів культури (літературних, кінематографічних, телетворів) або тих феноменів соціального життя, персонажі і сюжети яких їх приваблюють, з тим, щоб виявити власні уявлення про цілі, цінності, засоби життя суспільства, прийняти, відхилити, або трансформувати зазначені цілі і цінності та засоби життя.

Розроблена психологічна модель самодіяльної рольової гри підлітка, що має семикомпонентну структуру. Вихідним рівнем ігрової творчості підлітка постає його мріяння на межі читання і гри. Мріючи, підліток переживає впевненість у власній тотожності з героєм твору в тому уявному часі-просторі, який оточує героя за волею автора книги. Таке ототожнення із героєм здається підлітку здійснене ним настільки ефективно, що він наважується розгортати власну дію і мовлення від «ім’я і особи» героя в часі-просторі власного фізичного буття. Але у першій чверті ХХ століття важливим фактором розбудови підлітком гри постав кінематограф, а потім і телебачення у своєрідності психологічних засад розбудови і сприймання кіно- та телефільмів як творів культури.

Таким чином, першим компонентом моделі самодіяльної рольової гри підлітка зазначено сприйняття ним твору культури або фактів соціальної практики, на які він спирається, як на джерело гри. Таке джерело існує в двох варіантах. Перший – літературний твір або його кіно- чи телеверсія, а також факти соціального буття, які переломлені у літературному творі. Другий – фільм або явище, які не втілені в літературному творі, або такий твір невідомий підліткам.

Другий компонент самодіяльної гри – це перехід від уявлення підлітком себе героєм до дій від імені героя, що веде до створення одноособової, індивідуальної рольової гри підлітка. Перехід до створення підлітком ігрової ролі веде його до відкриття ним можливості-необхідності водночас займати позиції автора, персонажа, режисера гри. У свою чергу це вимагає оволодіння ним цими психологічними ролями в їх взаємодоповненні та взаємозапереченні. Створення ігрового співтовариства та колективної гри вважається третім компонентом гри. Формування ігрового співтовариства – процес, що виникає як умова побудови колективної гри.

         Як четвертий компонент моделі самодіяльної гри розглянуто створення засобів технічного забезпечення (атрибутів) гри. Атрибути гри можуть створюватися самостійно або в їх якості використовуватися умовні чи готові предмети (іграшки тощо). П’ятим компонентом моделі гри зазначено створення підлітками уявної ситуації гри – відтворення сюжету та втілення ігрових ролей. Шостим компонентом моделі самодіяльної гри є рефлексія як з приводу здійсненої ігрової дії, так і з приводу історичних, суспільних, естетичних явищ, що переломились у грі. Сьомим компонентом моделі гри визначено втілення ігрового досвіду підлітка у його поза ігрову соціальну діяльність. Таке втілення може здійснювати як власна літературна, театральна, технічна творчість, вибір сфери інтересів, майбутньої професії. Психологічна модель самодіяльної рольової гри підлітка була використана при розробці та проведенні емпіричного дослідження.

Другий розділ – «Організація та методичні засади дослідження» – присвячено визначенню методичних засад дослідження гри як чинника соціалізації підлітків, обґрунтовані методики, які використовувались у емпіричному дослідженні самодіяльної гри.

Емпіричне дослідження планувалося з метою виявлення особливостей самодіяльної рольової гри як чинника соціалізації на різних етапах розвитку нашого суспільства, здійснення статистичної перевірки психологічної моделі гри, а також аналізу впливу ігрової діяльності на процес соціалізації підлітків з точки зору самосвідомості, спілкування, неігрової соціальної діяльності.

Дослідження здійснювалось кількома етапами, кожен з яких мав свої завдання. На першому етапі розроблялась методологія та методика емпіричного дослідження гри як чинника соціалізації підлітків. На другому етапі була розроблена програма емпіричного дослідження, яка включала визначення об’єкта дослідження, підбір та розробку відповідного методичного інструментарію дослідження.

Емпіричні методи: а) психодіагностичні (анкетування, інтерв’ювання, якісний аналіз текстів); б) спостереження; в) тест смисложиттєвих орієнтацій (СЖО) Д. О. Леонтьєва – з метою вивчення впливу ігрової діяльності підлітків на їх соціалізацію з точки зору самосвідомості; г) соціометрична методика – з метою дослідження впливу ігрової діяльності підлітків на процес соціалізації з точки зору спілкування.

На третьому етапі було зібрано та систематизовано емпіричний матеріал методами анкетування та інтерв’ю респондентів різних вікових груп та сучасних підлітків, здійснено якісний аналіз текстів інтерв’ю,  статистичний аналіз даних. Обстеження особливостей характеристик самодіяльної гри на сучасному етапі було доповнено спостереженням.

На четвертому етапі було здійснено організацію та проведення формуючого експерименту. У плануванні та здійсненні формуючого експерименту ми зосередились на тому, щоб знайти такі шляхи взаємодії дорослого з підлітками, які б дали їм змогу здійснити самодіяльну гру у більш продуктивних, складних формах. Відповідно до цього ми звернулись до двох методик здійснення гри як чинника соціалізації підлітків за участю дорослих. Йдеться про методики ситуаційно-рольової підліткової гри, якою керує дорослий, та методики ініціювання прагнення підлітків до ігрової творчості й оволодіння нею як «складною культурною діяльністю», яка розроблена у навчально-виховному процесі Школи діалогу культур. Перша з цих методик на підставі емпіричних досліджень постулює спрямованість підлітків до створення складних за сюжетом рольових ігор. Друга методика виходить з уявлень про те, що самодіяльна рольова гра підлітків зумовлена процесом їх самовизначення у культурі, розбудовою кожним з них відносин з твором культури в якості читача, слухача, глядача.

 Методика ситуаційно-рольової гри має велику методичну гнучкість тому, що вона свідомо налаштовувалася її авторами до звуження поля самовизначення підлітка в культурі, зв’язаного із читанням та кваліфікованим сприйманням кіно- та телефільмів. Дорослі, які здійснюють методику ситуаційно-рольової гри, занурюють підлітків у створену ними ігрову ситуацію, яка відповідає особливостям підлітків, що приєднуються до ігрової діяльності, започаткованої дорослими. Вони розробляють для кожного з підлітків певний мовленнєвий мінімум, який відповідає його ігровій ролі. Ускладнюючи сюжет гри, дорослі створюють оптимальні умови для розвитку підлітком ігрової ролі, для здійснення ним себе в ігровій ролі. Взаємодія підлітків, які виконують системно зв’язані між собою ролі, постійно вдосконалюється керуючим грою дорослим. Цей дорослий керує рефлексією підлітків, які здійснили гру через розгортання ігрових ролей, з приводу здійсненого ними. Методика підтримки підлітка в здійсненні ним прагнень до гри у парадигмі Діалогу культур спирається на готовність дорослого не стільки керувати розбудовою гри, скільки підтримувати, посилювати, виявляти найслабкіші інтенції підлітка до здійснення гри.

П’ятий  етап передбачав інтерпретацію результатів та формулювання висновків емпіричного дослідження.

У третьому розділі – «Самодіяльна гра як чинник соціалізації підлітків в різних соціокультурних реаліях» – представлені результати  емпіричного дослідження становлення і розвитку складних форм самодіяльної рольової гри підлітків в умовах змін соціокультурних реалій нашого суспільства і статистичної перевірки моделі самодіяльної рольової гри та викладається задум, перебіг, аналіз та узагальнення формуючого експерименту.

         Дослідженням було охоплено 1108 осіб, підлітковий вік яких припадав на різні етапи розвитку нашого суспільства. Серед обстежуваних, чий підлітковий вік припадає на 30-ті роки – 10 осіб, на кінець 40-х та 50-ті роки – 42 особи, на 60-ті роки – 64 особи, на 70-ті роки – 117 осіб, на 80-ті роки – 168 осіб, на 90-ті роки – 306 осіб, на 2000-ні роки – 401 особа.

Процедура інтерв'ю давала змогу інтерв'юеру уточнювати, розгортати питання для опису феномена самодіяльної рольової гри. Ці питання стосуються і соціокультурного фону гри, і мотивів, які спонукають їх до створення гри, і своєрідності «ігрової техніки» підлітків, і ряду інших аспектів самодіяльної гри підлітків кожного покоління. Плануючи інтерв'ю, ми враховували можливість того, що наші респонденти або не мали в підлітковому віці досвіду самодіяльної рольової гри, або цей досвід був для них настільки незначний, що не справив відчутного впливу на їх особистісний розвиток. Тому інтерв'ю починалося із запитань, які фіксували наявність або відсутність у респондента досвіду підліткової самодіяльної гри. Питання формулювалися так, щоб можна було перевірити розроблену нами психологічну модель самодіяльної гри, виявити найбільш стійкі та нестійкі її компоненти. Кількісні дані аналізу самодіяльної гри у різних вікових групах, а також суб’єктивна оцінка респондентами значущості гри та читання у власному особистісному становленні представлені на рис.1 та у таблиці 1.

Зіставлення даних анкетування та інтерв’ювання дозволяє визначити соціально-психологічні характеристики розгортання здійсненою підлітками самодіяльної рольової гри на різних етапах розвитку суспільства. Від початку 30-х  і  до завершення  80-х років  ХХ  сторіччя  самодіяльна рольова гра