Мельник К. В. Гармонізація норм національного трудового законодавства та міжнародних норм у сфері захисту трудових прав працівників

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслені мета й завдання дослідження, його об’єкт і предмет, характеризується методо­логічне підґрунтя, аргументуються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію й публікацію результатів проведеної роботи, визначаються її структура й обсяг.

Розділ 1 «Форми та засоби захисту трудових прав працівників в Україні» містить два підрозділи, які присвячено визначенню основних форм та засобів захисту трудових прав працівників..

У підрозділі 1.1 «Форми захисту трудових прав працівників» проана­лізовано й узагальнено точки зору вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері права на інститут форм захисту трудових прав, проаналізовано правову природу форм захисту трудових прав працівників відповідно до розмежування їх за ознаками юрисдикційності, досліджено проблемні норми законодавства України про працю, що закріплюють такі форми, та виокремлено позитивні аспекти і недоліки законодавчої регламентації форм захисту трудових прав; розглянуто такі проблеми: застарілість норм, що регламентують діяльність компетентних органів у сфері захисту трудових прав працівників, відсутність системи форм захисту, відсутність регламен­тації неюрисдикційної форми захисту, невизначеність відповідальності профспілки за необґрунтовану відмову працівникові в наданні захисту, ототожнення понять «форма» та «спосіб» захисту, фінансова залежність профспілок та комісій з трудових спорів (КТС) від роботодавця, обмеженість ефективності діяльності Національної служби посередництва і примирення (НСПП).

Проаналізовано проблеми концептуальної застарілості розуміння форм захисту трудових прав і законних інтересів працівників у вітчизняній законодавчій практиці. Виокремлено юрисдикційні та неюрисдикційні форми захисту трудових прав працівників, котрі закріплені в законодавстві України про працю. Досліджено проблеми визначення поняття форм захисту прав працівників в українському трудовому законодавстві. Проаналізовано юрисдикційну форму захисту та її види (міжнародна, європейська, національна). Вивчені питання щодо неюрисдикційної форми захисту трудових прав працівників та її видів в Україні, а також законо­давча практика закріплення та врегулювання такої форми в інших державах.

Зазначено, що під формами захисту трудових прав працівників потрібно розуміти регламентовану законодавцем діяльність компетентних державних і недержавних органів, котра полягає в установленні фактичних обставин порушення трудового права, застосуванні норм законодавства про працю, визначенні способу захисту права та прийнятті рішення щодо конкретного спору (конфлікту).

Для вирішення цілого ряду проблем, що були розглянуті в рамках підрозділу, запропоновано: доповнити проект Трудового кодексу України нормами, що регламентуватимуть неюрисдикційну форму захисту, та створити систему форм захисту для покращення можливостей захисту працівниками своїх трудових прав; регламентувати в трудовому законо­давстві заборону необґрунтованої відмови профспілкою в наданні захисту працівникові та передбачити відповідальність за такі дії у Кодексі України про адміністративні правопорушення; скасувати правові норми, які став­лять профспілки та КТС у становище фінансової залежності від робото­давця, удосконалити діяльність НСПП.

У підрозділі 1.2 «Засоби захисту трудових прав працівників» досліджено проблеми засобів захисту трудових прав працівників, що передбачені чинним законодавством; доведена доцільність наукової та законодавчої класифікації засобів захисту трудових прав працівників за ознаками юрисдикційності (відновлювальні, припиняючі, відновлювально-припиняючі, штрафні) та неюрисдикційності (правова і неправова форми реалізації) їх природи.

З’ясовано, що поряд із недосконалістю та застарілістю трудового зако­нодавства України воно допускає і можливість на практиці застосовувати не передбачені законодавством способи захисту своїх прав. Виходячи зі ст. 55 Основного Закону України, що закріплює право особи захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами, законодавець заповнив прогалини в трудовому законодавстві України нормами, які повинні регулювати проблему захисту працівником своїх трудових прав. Таким чином, працівник може звернутися до практики захисту трудових прав, що містяться в трудових законодавствах зарубіжних держав, і якщо такі заходи не суперечать чинному національному законодавству, застосовувати їх для вирішення своїх приватних трудових конфліктів.

Аргументується висновок, що в Україні існує нагальна потреба в удосконаленні способів захисту трудових прав працівників, що включає імплементацію ряду міжнародних норм, які регламентують нові засоби захисту і містять нові підходи щодо розуміння традиційних засобів. Зокрема, зазначено, що доцільно доповнити чинне трудове законодавство та проект Трудового кодексу України нормами, які б регламентували здійснення неюрисдикційної форми захисту трудових прав працівником.

Розділ 2 «Міжнародне регулювання захисту трудових прав праців­ників: теорія та практика» містить три підрозділи, в яких з’ясовано особливості захисту трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій, досліджено діяльність спеціалізованих трудових судів у зарубіжних державах, встановлено правову природу примирно-третейської процедури в процесі захисту трудових прав.

У підрозділі 2.1 «Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій» визначені міжнародні та регіональні механізми, котрі покликані захищати трудові права працівників; дослі­джено особливості правозахисної діяльності МОП (принципи її діяльності, основні функції, правову природу нормативно-правових актів Організації); проаналізовано особливості регіональної форми співробітництва в галузі захисту трудових прав працівників (ЄСПЛ, Контрольний механізм Європейської соціальної хартії, органи СНД); досліджено проблеми, що виникають у міжнародній практиці захисту трудових прав та інтересів працівників.

Обґрунтовується, що головною міжнародною організацією у сфері захисту трудових прав працівників є МОП, яка, головним чином, здійснює: 1) нормотворчу діяльність за формулою трипартизму. Зокрема, у процесі міжнародної превенції трудових прав працівників МОП спрямовує свою нормотворчу діяльність на вирішення таких актуальних проблем, як: подолання дискримінації в галузі праці, примусової праці та торгівлі людьми, захист прав інвалідів, ґендерна рівність у сфері праці, профспілки, дитяча праця, вплив ВІЛ/СНІДу на сферу праці, глобалізація; 2) контроль за застосуванням конвенцій та рекомендацій. Ця система контролю склада­ється з таких елементів: a) регулярний контроль (зобов’язує держави надавати в секретаріат Організації (МБП) щорічні доповіді про заходи, які вони застосовують для реалізації конвенцій, учасницями яких вони є); б) загальний контроль приватного обвинувачення (скарга організацій на порушення уряду); в) загальний контроль публічного обвинувачення (скарга держави на порушення іншої держави); г) спеціальний контроль (процедурний контроль у сфері свободи асоціації); 3) співпрацю із державами-учасницями. У своїй співпраці із державами-членами МОП проводить політику адаптації та вдосконалення їх внутрішнього трудового законодавства.

Зроблено висновок, що в міжнародно-правовому процесі превенції трудових прав працівників існує низка практичних проблем, що пов’язані із частковою модернізацією ефективності захисту трудових прав працівників МОП. Для вирішення цих питань, зокрема, пропонується: 1) конкретно регламентувати договірні норми про правовий статус і розподіл ком­петенції між органами МОП, що здійснюють контроль, а також про характер їх рішень; 2) для покращення адаптації національних трудових норм держав-учасниць до трудових норм МОП потрібно провести коди­фікаційну роботу щодо норм Організації, результатом чого повинно стати створення Міжнародного кодексу праці, який був би наділений юридичною силою прямої дії в Європейському суді з прав людини, спеціалізованих трудових судах та судах загальної юрисдикції держав – учасниць МОП; 3) розробити систему санкцій за невиконання державами-членами узятих зобов’язань, що вимагає внесення відповідних додаткових положень до Статуту МОП.

У підрозділі 2.2 «Практика діяльності спеціалізованих трудових судів у зарубіжних державах» досліджено поняття «спеціалізований трудовий суд»; проаналізовано досвід організації та функціонування трудової юстиції у різних правових системах світу та в Російській імперії і колишньому СРСР; вивчено питання виключної компетенції та підсудності справ у спеціалізованих трудових судах.

Діюча система та процесуальна форма судового захисту в галузі трудових правовідносин в Україні значно відстають від вимог, що висуваються до оперативності та якісного розгляду трудових спорів. У зв’язку з цим важливо було дослідити окрему ланку, покликану здійсню­вати правосуддя у справах, що випливають з трудових і пов’язаних з ними відносин, – спеціалізованих судів з розгляду трудових спорів. При розробці законопроекту про спеціалізовані суди з питань трудових спорів доцільно врахувати розроблені теорією концепції, пропозиції, напрацьовані українсь­кими фахівцями, судову систему, а також досвід держав, у яких функціонує така інституція, як спеціалізований трудовий суд.

Зроблено висновок, що перевагою існування спеціалізованих трудових судів у національній правовій системі держави є можливість урахування ними специфіки трудових спорів при розгляді конкретних судових справ. Впровадження спеціалізованих трудових судів в Україні сприятиме підви­щенню ефективності судової системи загалом та захисту трудових прав найманих працівників.

У підрозділі 2.3 «Правова природа примирно-третейської процедури в процесі захисту трудових прав працівників» досліджено позитивні аспекти досудового захисту трудових прав працівників; проаналізовано функціо­нальну ефективність захисту трудових прав працівника комісіями з трудових спорів; проаналізована історія становлення трудового арбітражу в Російській Федерації та Ізраїлі, а також звернуто увагу на історичний аспект існування трудового арбітражу в СРСР; вивчено питання заборони в Україні вирішення трудових спорів у третейських судах; розглянуто особливості та результати діяльності НСПП.

Зроблено висновок про необхідність розгляду трудових спорів третейсь­кими судами, головним чином, тому, що вони, виходячи з обставин ефективності арбітражу, можуть найбільш ефективно застосовувати при­мирну процедуру й захищати трудові права та законні інтереси працівників, а також володіють такими процесуальними особливостями, як: 1) опера­тивність розгляду трудового конфлікту (спору); 2) диспозитивність обрання арбітрів.

Розділ 3 «Гармонізація національного трудового законодавства з міжнародними нормами у сфері захисту трудових прав працівників» містить два підрозділи, в яких досліджені проблеми адаптації націо­нального трудового законодавства до міжнародно-правових стандартів у сфері трудових прав працівників, сформульовані напрями удосконалення трудового законодавства України у сфері захисту трудових прав праців­ників.

У підрозділі 3.1 «Стан і проблеми адаптації українського трудового законодавства до системи міжнародних норм у сфері захисту трудових прав» проаналізовано сучасний стан удосконалення національного трудо­вого законодавства, що є виконанням міжнародних зобов’язань України та реалізацією узгодженості національного трудового права з міжнародними трудовими нормами; сформовано рекомендації щодо покращення процесу удосконалення застарілих норм, які регламентують захист трудових прав та інтересів працівників.

На підставі проведеного у підрозділі дослідження зроблено такі виснов­ки: 1) для втілення міжнародних норм і принципів праці в Україні потрібно створити умови для їх сприйняття національним правом, зокрема, створення чіткої законодавчої бази, котра визначає порядок застосування міжнародних актів, а також наслідки за їх порушення; 2) при імплементації міжнародних норм потрібно враховувати характер національної правової системи, стан економіки, рівень культури, історичні особливості й традиції, внаслідок чого розкривається ефективність міжнародних норм у сфері праці та їх сприятливий вплив на трудові відносини в державі; 3) чинне трудове законодавство України є результатом пристосування соціалістичних норм УРСР до умов ринкової економіки та глобалізації, тому воно відстає від вимог норм міжнародного трудового права; 4) норми, що закріплюють форми та засоби захисту трудових прав та інтересів працівників, проекту Трудового кодексу України, не відповідають міжнародному трудовому праву.

Існуюча законодавча база трудового права України є колізійною та не стабільною. Залишаються невирішеними важливі питання загальнодер­жавного значення. У державі існує проблема захисту класичних трудових прав працівників, основною причиною чого є: 1) відсутність регламентації в трудовому та в інших галузях законодавства норм, що передбачають відповідальність роботодавця за порушення тих чи інших трудових прав, або їх недостатня регламентація; 2) прийняття законодавцем цілої низки дискримінаційних трудових нормативно-правових актів.

В умовах удосконалення трудового законодавства захисна функція трудового права розширюється за рахунок поширення його норм на відносини, які раніше ним не регулювалися, а також включення нових елементів, головним чином, таких, як заборона дискримінації; заборона втручання в особисте життя працівника; захист працівників від посягань з боку роботодавця тощо. Також у такому процесі існує тенденція поширення захисних положень трудового права на категорії трудящих, що не належать до найманого персоналу (ремісників, дрібних торгівців, осіб вільних професій, а також членів виробничих кооперативів, сімейних підприємств, на державних службовців, поліцейських і військовослужбовців).

Проаналізовано окремі норми проекту, на основі чого зроблено висновок, що деякі норми є дискримінаційними та такими, що погіршують форми й засоби захисту трудових прав працівників в Україні. Зокрема, з проекту повністю вилучено розділ XVI чинного КЗпП України «Гарантії діяльності професійних спілок щодо захисту трудових та соціально-економічних прав працівників», що загрожує ліквідацією організаційно-правового механізму забезпечення прав членів профспілок, закріплених у міжнародно-правових актах, законодавстві щодо профспілок та інших спеціальних нормативних актах. Для національної сфери захисту трудових прав працівників це становить потенційну небезпеку тому, що світовий досвід доводить неспроможність працівників самостійно ефективно захистити свої трудові права та законні інтереси без такої організації, як профспілка.

У підрозділі 3.2 «Шляхи реформування трудового законодавства Украї­ни в сфері захисту трудових прав працівників згідно з міжнародними стандартами» сформульовано рекомендації щодо покращення ефектив­ності та процесу реформування трудового законодавства в Україні в сфері захисту трудових прав працівників.

У підрозділі наголошується, що пріоритетним завданням сучасного трудового права є законодавче реформування старих і закріплення сучасних форм і засобів захисту трудових прав і законних інтересів працівників, що не повинно зводитись лише до регулювання трудових спорів, а проблема трудових конфліктів повинна розглядатись не лише як метод її вирішення, а й в їх превенції. Зокрема, потрібно законодавчо визначити комплексний механізм юридичної відповідальності за порушення трудових прав праців­ників й закріпити порядок самозахисту працівниками своїх порушених прав.

Доведена необхідність прийняття Трудового процесуального кодексу України, який регламентував би такі специфічні процесуальні особливості захисту трудових прав працівників, як: 1) право працівників позиватись до суду як за місцем свого проживання, так і за місцезнаходженням робото­давця; 2) обов’язок доведення повинен покладатись на роботодавця; 3) залучення до кола суб’єктів трудового процесу свідків та експертів; 4) участь прокурора у процесі.

Запропоновано закріпити в проекті Трудового кодексу України, в рамках регламентації прав та обов’язків профспілок, норми, котрі повинні регулювати: 1) межі повноважень профспілок; 2) форми їх обов’язків; 3) заборону безпідставної відмови в допомозі, котру вимагає її член; 4) можливість застосування санкцій за невиконання своїх обов’язків.

Для удосконалення форм захисту трудових прав працівників рекомен­довано: 1) створити змішану систему організації юстиції з трудових спорів, що передбачає організацію спеціалізованих трудових судів із широкою юрисдикцією (з власною системою, відокремленою від судів загальної юрисдикції, включаючи касаційні й наглядові інстанції), удосконалення примирно-третейської процедури; 2) для відновлення ефективності право­захисної функції КТС: a) передбачити санкції за не створення комісій на підприємствах; б) звільнити КТС від її фінансової залежності від робото­давця або звести таку залежність до мінімуму; 3) у нормах проекту потрібно надати рішенням НСПП обов’язкової юридичної сили та наділити такими правами, як: a) право передачі зафіксованого порушення трудового законо­давства до прокуратури та Державної інспекції праці; б) звернення до ДВС для примусового виконання; в) право брати участь у посередництві представникові НСПП в індивідуальних і колективних трудових спорах до повного їх вирішення; г) формування списків арбітрів і посередників у конкретних трудових процесах.

Сформульовано рекомендації щодо системи побудови організації трудової юстиції в Україні, що повинно передбачати: 1) стадію створення судів першої інстанції; 2) стадію створення спеціалізованих апеляційних інстанцій трудових судів; 3) стадія виділення спеціалізованих трудових судів в окрему організаційну структуру; 4) стадія створення Вищого трудового суду України.