Плугатир М. В. Імплементація Україною міжнародно-правових зобов\'язань щодо відповідальності за злочини у сфері комп\'ютерної інформації

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається зміст і стан наукового опрацювання проблеми, її значущість, визначаються мета, основні завдання, об'єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна, практичне і теоретичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, структуру і обсяг дисертації.

Розділ 1 “Злочини у сфері комп’ютерної інформації: історичний та іноземний досвід криміналізації” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Генезис кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації в Україні” висвітлюється вплив науково-технічного прогресу на розвиток суспільних відносин, що призводить до появи нових видів суспільних відносин, зокрема у сфері комп’ютерної інформації.

Визначено, що законодавство України періоду становлення та розвитку суспільних відносин у сфері комп’ютерної інформації не містило спеціальних норм про відповідальність за вчинення злочинів, які безпосередньо посягають на такі відносини. Проблема кримінально-правової протидії злочинам у сфері комп’ютерної інформації була сформована ще у 80-ті роки ХХ століття. Однак перші норми відповідного характеру було внесено до вітчизняного законодавства лише в 1994 році, з прийняттям ст. 198¹ КК України. Тому появу в КК України 2001 року розділу XVI “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж” слід визнати об’єктивною необхідністю.

Встановлено, що чинний КК України містить норми, які спрямовані на захист суспільних відносин у сфері використання сучасних комп’ютерних технологій від злочинних посягань. Ці посягання можливо визначити як “комп’ютерні злочини (кіберзлочини)” та розділити на дві групи: злочини у сфері комп’ютерної інформації, об’єктом яких є суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації; злочини, пов’язані з використанням комп’ютерної техніки та обробкою комп’ютерної інформації, суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації в таких злочинах виступають додатковим обов’язковим або додатковим факультативним об’єктом.

У підрозділі 1.2. “Кримінально-правова характеристика злочинів у сфері комп’ютерної інформації за кримінальним законодавством іноземних держав” міститься аналіз КК таких держав як: Австрія, Бельгія, Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Республіка Вірменія, Грузія, Данія, Республіка Казахстан, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Республіка Молдова, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Російська Федерація, Республіка Сан-Марино, Туреччина, Республіка Узбекистан, Франція, Швейцарія, Швеція, оскільки вони входять до тих геополітичних утворень, де було розроблено та прийнято міжнародні стандарти кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації.

Відносно визначення об’єкта вказаних злочинів, визначено: злочини у сфері комп’ютерної інформації, на підставі родового (видового) об’єкту, виокремлено в одному розділі (главі) КК іноземних держав; відповідальність за досліджувані злочини встановлюється шляхом конкретизації або уточнення окремих елементів складу “традиційних” злочинів; кримінальна відповідальність за досліджувані злочини не передбачається.

У більшості КК іноземних держав міститься вказівка на такі предмети злочинів у сфері комп’ютерної інформації, як комп’ютерна інформація та шкідливі програмні або технічні засоби.

Дослідження об’єктивної сторони злочинів у сфері комп’ютерної інформації та її визначення у КК іноземних держав свідчить про потребу уніфікації відповідальності за: несанкціонований доступ або втручання; протиправне поводження зі шкідливими програмними та технічними засобами; несанкціоновані дії по відношенню до комп’ютерної інформації; перешкоджання роботі технічних засобів її обробки.

Відмічено, що у КК іноземних держав, при встановленні відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації, обов’язковою ознакою часто вказано суспільно небезпечні наслідки: зміна, модифікація, знищення, пошкодження, блокування, втрата, копіювання, витік, вилучення комп’ютерної інформації, а також виведення з ладу, порушення роботи або працездатності технічних засобів обробки комп’ютерної інформації.

Багато держав встановлюють кримінальну відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, які характеризуються прямим або непрямим умислом. Передбачення необережної форми вини щодо діяння, а також визначення обов’язковими мотиву чи мети є виключенням.

Проведене дослідження свідчить, що у КК іноземних держав суб'єкт злочинів у сфері комп’ютерної інформації переважно загальний. Зустрічаються норми, в яких вчинення вказаних злочинів спеціальним суб’єктом розглядається як обов’язкова або кваліфікуюча ознака.

Детальний аналіз КК іноземних держав дозволив обґрунтувати пропозицію про доцільність виключення з тексту ст. 361¹ КК України вказівки на таку ознаку шкідливих програмних або технічних засобів, як їх призначення, а також виключення ст. 361² з КК України.

Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика злочинів у сфері комп’ютерної інформації, відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об’єктивні ознаки злочинів у сфері комп’ютерної інформації” обґрунтовано позицію, що родовим об’єктом досліджуваних злочинів слід визнавати суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації. Аргументовано потребу заміни назви розділу XVI КК України на “Злочини у сфері комп’ютерної інформації”.

Доведено необхідність віднесення комп’ютерної інформації до предмету злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 361-363¹ КК України, що потребує заміни в цих статтях термінів “інформація” та “інформація, яка обробляється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації” на термін “комп’ютерна інформація”.

Запропоновано у ст. 361¹ КК України виключити обов’язкову ознаку шкідливих програмних та технічних засобів, а саме слова: “призначених для несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку”. Поняття вказаних засобів пропонується визначити в Законі України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” від 31 травня 2005 року № 2594-IV.

Аргументовано, що у розділі XVI Особливої частини КК України терміни: “електронно-обчислювальна машина”, “комп’ютер”, “автоматизована система”, “комп’ютерна мережа”, “мережа електрозв’язку”, “носій інформації” слід замінити на “технічні засоби обробки комп’ютерної інформації”.

Визначено, що під несанкціонованим втручанням в роботу ЕОМ (комп'ютерів), АС, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку (ст. 361 КК України) слід розуміти будь-які дії, які можуть вплинути на роботу цих технічних засобів та обробку ними інформації, вчинені особою без наявності відповідного права.

Обґрунтовано, що розмежування збуту та розповсюдження в статтях 361¹ та 361² КК України є недоцільним, тому пропонується виключити положення, які встановлюють відповідальність за таке діяння як збут. Слід виключити ст. 361² з КК України, що дозволить усунути зайву конкуренцію кримінально-правових норм, спрямованих на охорону інформації з обмеженим доступом.

У підрозділі 2.2. “Суб’єктивні ознаки злочинів у сфері комп’ютерної інформації” встановлено, що суб’єктивна сторона злочинів у сфері комп’ютерної інформації переважно характеризується умисною формою вини. Злочини, відповідальність за вчинення яких передбачена у ст. 361¹ та ст. 361² КК України, є злочинами з прямим умислом. Порушення правил експлуатації ЕОМ (комп’ютерів), АС, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється (ст. 363 КК України), є необережним злочином.

Особливістю суб’єктивної сторони створення шкідливого програмного чи технічного засобу (ст. 361¹ КК України) є те, що обов'язковою ознакою є мета подальшого використання, розповсюдження або збуту такого засобу. Особливість суб’єктивної сторони злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена у ст. 361² КК України, полягає у розумінні винною особою того, що інформація має обмежений доступ.

Встановлено, що суб’єкт злочинів у сфері комп’ютерної інформації може бути як загальний (статті 361-361² та 363¹ КК України), так і спеціальний: особа, що має право доступу до інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), АС, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (ст. 362 КК України), та особа, яка відповідає за експлуатацію ЕОМ, АС, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку (ст. 363 КК України).

Обґрунтовано потребу замінити у ст. 362 КК України слова “особою, яка має право доступу до неї” та “особою, яка має право доступу до такої інформації” словами “особою з використанням права доступу до комп’ютерної інформації”, а у ст. 363 КК України слова “яка відповідає за їх експлуатацію” словами “яка зобов’язана їх дотримуватись”.

Розділ 3 “Міжнародні зобов’язання України щодо встановлення відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації та напрями їх імплементації” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Міжнародні стандарти щодо встановлення відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації та їх кримінально-правове значення” з’ясовано, що існує потреба узгодження норм національного законодавства з нормами міжнародно-правових актів, які базуються на досвіді багатьох держав та створені з урахуванням специфіки їх нормотворчих традицій.

Дослідження міжнародних стандартів щодо криміналізації суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації дозволило визначити конкретні положення щодо встановлення відповідальності за злочини у вказаній сфері, які підлягають обов’язковій імплементації у національне законодавство України. До таких положень слід відносити статті 2 – 6 Заголовку 1 “Правопорушення проти конфіденційності, цілісності та доступності комп’ютерних даних і систем” Конвенції про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 року а також ст. 3 Угоди про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі зі злочинами в сфері комп’ютерної інформації від 1 червня 2001 року, які безпосередньо спрямовані саме на захист суспільних відносин у сфері комп’ютерної інформації.

У підрозділі 3.2. “Механізм імплементації міжнародно-правових норм щодо встановлення відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації в законодавство України про кримінальну відповідальність” встановлено, що КК України у повному обсязі не відображає вимог міжнародно-правових актів щодо встановлення відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Це вимагає визначити відповідні пропозиції, з приведення КК України у відповідність до вказаних актів.

Норми заголовку 1 “Правопорушення проти конфіденційності, цілісності та доступності комп’ютерних даних і систем” частини 1 “Матеріальне кримінальне право” Конвенції про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 року, а також розділу 12 “Злочини проти інформаційної безпеки” Модельного КК для держав-учасниць СНД згруповано за родовим об’єктом – суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації. Це свідчить про доцільність існування розділу XVI Особливої частини КК України, а також підтверджує вже зазначену позицію щодо зміни назви вказаного розділу на “Злочини у сфері комп’ютерної інформації”, що слугуватиме його приведенню у відповідність до міжнародних стандартів.

Обґрунтовано потребу визначення складу несанкціонованого втручання (ст. 361 КК України) як формального. Запропоновано у ст. 361 КК України зазначити додаткову ознаку об’єктивної сторони: вчинення несанкціонованого втручання шляхом порушення заходів безпеки, вжитих для захисту комп’ютерної інформації та засобів її обробки. Настання наслідків слід визначити як кваліфікований склад несанкціонованого втручання, що відповідатиме Конвенції про кіберзлочинність (ст. 2 та ст. 5).

Доведено необхідність склад несанкціонованого перехоплення або копіювання комп’ютерної інформації (ч. 2 ст. 362 КК України) визначити як формальний та визнавати несанкціоноване перехоплення або копіювання злочинними з моменту вчинення самих дій. Це дозволить забезпечити імплементацію зобов’язань щодо криміналізації нелегального перехоплення, оскільки у ст. 3 Конвенції склад цього злочину визначено як формальний.

Вказано на доцільність внесення змін до ст. 362 КК України щодо визначення суб’єкта злочину, який слід визначити як загальний, що усуне суперечність між вказаною нормою та статтями 3 та 4 Конвенції про кіберзлочинність. Вчинення злочину, спеціальним суб’єктом може розглядатись як кваліфікуюча ознака у ст. 362 КК України.

Додатково обґрунтовано вже висловлену пропозицію про внесення змін до ст. 361¹ КК України у частині визначення такого предмету злочину, як шкідливі програмні та технічні засоби.

Запропоновані зміни не лише узгоджують КК України з міжнародно-правовими актами. Вони об’єктивно зумовлені потребою кримінально-правової охорони відносин у сфері комп’ютерної інформації.