Хавлін Гендерні ролі як символічні системи соціокультурного розвитку суспільства

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладено актуальність зазначеної проблематики, охарактеризовано ступінь її наукової обґрунтованості та зв'язок з іншими науковими програмами, крім того розкрито мету, основні завдання, об’єкт та предмет, специфіку обраних методів дисертаційного дослідження, визначено методологічні засади, наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, а також наведено дані щодо апробації роботи та публікації.

У першому розділі – "Дискурс "диференціації" та "інтеграції" в символічній дихотомії чоловічих та жіночих ролей" – сформовано теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження. Умовно розділ складається з двох частин, що відображають міру обґрунтування розвитку категорії "ґендеру" в рамках символічних систем і теорій диференціації та інтеграції ґендеру.

В підрозділі – 1.1. Сучасні концепції категорії "символ" та можливості використання символічного підходу в соціології ґендеру – сформовано полісемічність використання "символу" в межах філософських та соціальних наук,  крім того, наводяться форми співвідношення з категорією "знак".

В авторському підході перевага віддається категорії "символ", що відповідає науковій традиції Т. Тодорова, І. Гоффмана, П. Бурдьє. Беззаперечно, символ знаходиться в спорідненому зв’язку з категорією "знак", але має більш широкий зміст, а отже, пізнавальні можливості, розкриваючи "латентне", "суб’єктивне", "приватне".

Використовуючи категорію "символу" як динамічного етапу утворення соціальних значень та змістів, увагу сконцентровано на характеристиці "ґендеру" як відображенні соціальних розбіжностей між чоловіками та жінками, як символічному капіталі, як нормативі соціальних політик в межах офіційного дискурсу. Ці розуміння ґендеру позиціонуються та відтворюються в межах певної символічної системи, яка, структуруючи соціальний досвід, виступає інститутом маніфестації ґендерності, своєрідним полем прояву статі. Суть символічного підходу в вивчені ґендеру полягає в розумінні чоловічих та жіночих відмінностей з точки зору соціальних та культурних передумов, а не обумовлених природою, біологічними, поведінковими, географічними та іншими факторами. Символічна система ґендеру структурується на основі таких компонентів, як "ґендерні ідентичності", "ґендерні ролі", "рольові набори", "статусні позиції" та їх змістовні характеристики, що визначають хід та розвиток ґендерної взаємодії у суспільстві.

У підрозділі – 1.2. "Дискурс теорій ґендерної "поляризації" та ґендерної "інтеграції" – охарактеризовано логіку розвитку ідей "ґендерності", починаючи від біологічного детермінізму до теорій соціального конструктивізму та "запозичення чужих ідентичностей"; теорії, що "диференціюють" (розрізнюють, протиставляють), та ті, що "інтегрують" (гармонізують) інститут ґендеру, ґендерні відносини. В роботі осмислення інституційних компонент здійснено через категорії "ґендерні ролі", "маскулінність / фемінність", "андрогінність".

Прихильниками феміністичних рухів (К. Міллєт, К. Хілліган, К. Хорні,
Н. Чодороу) переслідується ідея корінної зміни жіночої ролі, викоренення дискримінації згідно статі та підвищення жіночого статусу в суспільстві. В основі дискурсу чоловічих рухів (Р. Коннелл, М. Флуд) лежать інші установки. Критикуючи недоліки чоловічих ролей, акцент ставиться на "згубному" впливі феміністичних поглядів, що обумовлює перевагу розвитку кар’єри над сімейними цінностями, збільшення розлучень та падіння народжуваності. "Альтернативний дискурс" (С. Бем, Ж. Бодріяр) в своїй стратегії гармонізації ґендерних відносин розглядає особистість з точки зору компонентів маскулінності/фемінності, ідентичності, самості. Ігноруючи статеві ознаки, з одного боку, цей підхід робить наголос на суттєвості самого індивіда, вільному виборі ідентичностей та шляхів самореалізації. З іншого – гармонічне поєднання як чоловічих, так і жіночих (андрогінна особистість) ознак, приводить до універсалізації особи.

Основні категорії, введені в межах розділу, трактуються наступним чином: ґендер – соціальний конструкт, який відображає міру ідентифікації особистості, цінностей та ціннісних орієнтацій, систему норм суспільного контролю в процесі ґендерної взаємодії; це сукупність "прийнятого" (інтериорізованого) та "сконструйованого" (на основі саморефлексії та зовнішнього контролю). Через "символічне" розкривалася багатомірність соціальної природи ґендеру, а символічна система виступає адаптивним елементом соціального буття. "Ґендерна роль" вказує на динаміку феномену та на функціональну природу – "об’єктивно заданого" та "суб’єктивно значущого". В процесі соціальних та культурних трансформацій ґендерні ролі набувають нових конотацій в сучасному контексті, що розкривається в наступних частинах роботи.

У другому розділі – "Прикладний характер концепту "ґендер": соціальні та політичні стратегії" – вивчено процес трансформації категорій "ґендеру" в офіційному дискурсі, побудови ґендерних політик в межах Європейського Союзу та України. Крім того, охарактеризовано сучасні тенденції, що відображають перетворення в ґендерних ролях у приватній (сім’я) та публічній (політична участь, зайнятість) сферах. На завершення розділу розглянуто зміну символіки "чоловічого" та "жіночого" в межах медіального простору, використовуючи аналіз ґендерних образів, що дозволяє сформувати уявлення про динаміку феномену.

У підрозділі – 2.1. Конвенціоналізація поняття "ґендер" в офіційному дискурсі – розкрито зміщення концепту "ґендер" з наукового дискурсу в правове поле та регуляторні механізми державних політик. Формування ґендерного законодавства обумовило виникнення конкретних стратегій, що ставлять за мету виявлення точок біфуркацій, локалізацію та нейтралізацію "загострень ґендерної взаємодії". Ґендер в межах соціальних політик торкається широкого спектра питань: починаючи від сфер приватного (домашнє насилля, сумісництво роботи та сім’ї, соціальний захист батьківства) та закінчуючи подоланням культурної специфіки: ліквідація ґендерних стереотипів, запобігання дискримінації згідно статі, формування ґендерної культури за рахунок підвищення рівня інформованості та "чутливості до проблем" протилежної статі. Інструментальне значення в цьому процесі відіграють категорії "ґендерний мейнстрим", "ґендерна чутливість", "ґендерне законодавство", "позитивні дії" (квотування), "ґендерний бюджет", "ґендерна статистика".

Під "ґендерною чутливістю" визначено інтегративне поняття, що вміщує готовність державних структур та суспільних інститутів бути гнучкими по відношенню до соціальної статі – ґендеру, враховуючи специфіку різних практик та їх залучення до стратегічних дій; врахування ґендерної компоненти при розробці та реалізації державної політики, роботи різного рівня інституцій та ставлення різних верств населення: від політичних еліт до пересічних громадян. Міра ґендерної чутливості обумовлює рівень ґендерної культури того чи іншого суспільства. Категорія "ґендерна рівність" в межах офіційних програм розкривається як загальна цінність демократичного розвитку, як "рівний правовий статус" для обох статей та можливості його реалізації в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Втілення засад ґендерної рівності торкається як жінок, так і чоловіків та має за мету нейтралізацію ієрархічних відносин в рамках суспільної взаємодії. Пропагування принципів ґендерної рівності здійснюється на основі ґендерного мейнстриму – приорітету ґендерної компоненти на кожному етапі побудови соціальних політик; це орієнтація на довготривалі зміни в межах найважливіших суспільних інститутів: сім’ї, політики, економіки, освіти, культури.

Європейською Комісією зазначено, що концепцію ґендерної рівності в ЄС виражено в підході поєднання законодавчих засад та подвійної стратегії – використання "ґендерного мейнстриму" з залученням позитивних дій / позитивної дискримінації. Досягнення рівної економічної незалежності, сприяння гармонійному поєднанню робочої, особистої та сімейної сфер життя, залучення жінок в процес прийняття суспільно значимих рішень, викорінення насилля згідно статі, ліквідація ґендерних стереотипів та пропаганда принципів ґендерної рівності за межами ЄС є пріоритетами діяльності в межах ґендерної політики Європейського Союзу, що розкривається в рамках "Дорожнього атласу рівності між чоловіками та жінками на 2006-2010 роки".

Нормативним базисом розбудови нової стратегії дій в Україні став Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків" (2005). Хоча ряд законодавчих актів передували прийняттю цього закону, але саме він став відправним пунктом розробки "Національної концепції ґендерних перетворень в Україні" (2005) та побудови "Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на 2006-2010 роки". Основні стратегічні напрямки в досягненні ґендерної рівності в українському контексті – забезпечення паритетного положення чоловіків та жінок у всіх сферах життєдіяльності, ліквідація всіх форм дискримінації, крім того – обговорення механізмів реалізації вищезгаданих засад та відповідальних інституцій. Сама "Державна програма" складається з 52 положень, що передбачають, в першу чергу, розширення законодавчої бази (ґендерно-правова експертиза, співвідношення решти законодавства з "Законом про рівні права"); інформаційне забезпечення ґендерної політики (співробітництво зі ЗМІ, проведення науково-практичних конференцій); перетворення в стандартах освіти (розробка спеціальних ґендерних курсів, семінарів та занять для різних верств населення, ґендерна експертиза навчальних програм, підручників); ґендерний моніторинг.

У підрозділі – 2.2. Трансформація ґендерних ролей в сфері "публічного" та "приватного" – охарактеризовано перетворення, що відбулися в сфері політики та політичного лідерства, зайнятості на ринку праці (вертикальна та горизонтальна сегрегація) та сімейно-статусній позиції з перспективи ґендерної дихотомії та "гнучкості ролей". В результаті аналізу ґендерної статистики продемонстровано, що, незважаючи на ряд позитивних змін в межах ґендерної взаємодії, певні сфери вимагають стороннього втручання для подолання проблемних зон.

На прикладі таких країн, як Швеція, Фінляндія, Нідерланди та Данія зроблено висновок про ефективність механізмів регулювання (політичне квотування, агенції політик, ґендерний мейнстрим) ґендерного паритету в сфері політики та доступу жінок до процесу прийняття суспільно важливих рішень. В порівняні з 8% жінок в Верховній Раді України та 5% жінок в українському уряді середній показник в Європейському Союзі (ЄС-27) становить близько 23% в національних парламентах (46% – в Швеції, 41,5% – в Фінляндії, 39% – Нідерландах) та 24% – в національних урядах (55% – в Фінляндії, більше 40% у Швеції, Франції, Іспанії), що може служити прикладом наслідування для України.

Проблемним джерелом залишається ринок праці, де окрім галузевої сегрегації між чоловіками та жінками продовжує зберігатися вертикальна сегрегація (бар’єри проникнення жінок на керівні посади, різниця в оплаті праці при однаково виконаній роботі – в середньому 15% в ЄС та від 10% до 40% в Україні залежно від сфери зайнятості). Прагнення більшого прибутку та незалежності в прийнятті рішень – головна мотивація проникнення жінок в сферу бізнесу, які поки що успішно освоюють мікро- (в ЄС) та малий бізнес (в Україні).

Трансформації інституту шлюбу свідчать про формування нових моделей шлюбних відносин, переосмислення сімейних цінностей та формування нових умов функціонування шлюбу. Пізній вступ до шлюбу, а відповідно, зрушення фертильного віку як ніколи раніше вимагають критично замислитися над природним приростом населення. Старіння нації та збільшення покоління холостяків – діагнози, якими "хворіє" західне суспільство. Незважаючи на те, що Україна в питаннях шлюбних відносин та створенні родини порівняно "консервативна" (21% українських дітей, народжених поза шлюбом, в порівнянні з 70% іспанських, середній вік вступу до шлюбу українців – близько 25 років, в скандинавських країнах він досягає близько 30-35 років), рівень вітчизняної народжуваності (1,3 дитини на жінку) є одним із найнижчих в Європі (на рівні з Німеччиною, Чехією, Польщею). З негативним показником приросту населення в Україні (-6,2 в 2007 році до 0,5 ще в 1990) ситуація набуває критичного стану, що вимагає втручання з боку державних політик.

Таким чином, головне завдання ґендерних політик як України, так і Європейського Союзу полягає в балансуванні ґендерних ролей у сферах приватного та публічного. Своєрідною має бути й політика гнучкості ролей. Вихід з так званої "кризи ролей" вимагає побудови та реалізації нової ідеології ґендерної взаємодії, потребує посилення уваги різних інститутів до підвищення чоловічої ролі в сім’ї, розвитку "відповідального" батьківства з одного боку, з іншого – покращення статусу жінки в публічному секторі (політика, ринок праці) та формування "ґендерно-чутливого суспільства".

У підрозділі – 2.3. Трансформація образно-візуального простору в репрезентації статі – охарактеризовано трансформації ґендеру в медіальному просторі: символ ґендеру розкривається через поняття "ґендерного образу" – інтегральну сукупність архетипічних, стереотипних та соціально сконструйованих уявлень, що відображаються в масовій свідомості та оціночних судженнях суспільної думки. Структурують ґендерний образ ґендерні ролі та прив’язаний з ними "набір" суспільних очікувань, соціально-статусна позиція, стереотипні установки та "міфотворення" нарівні з особливостями візуальної репрезентації.

Починаючи з початку минулого сторіччя простежено образно-візуальний простір статі в кінематографі та плакатно-агітаційному жанрі, що дозволяє прийти до висновку – не тільки чоловічий образ впливає на жіночий та "маскулінізує" його, але й жіночий "фемінізує" репрезентацію чоловічого. Влучний приклад: у воєнні часи символіка жіночого особливо "маскулінізується", межуючи, при цьому, з типово жіночими образами ("милосердя", "співчуття"). Якщо раніше через чоловічі образи зображували образи влади, а через жіночі – національну символіку, то ближче до кінця ХХ століття "влада" також набуває "жіночого обличчя", особливо з підвищенням політичної участі жінок. По відношенню до нових чоловічих образів відмічається поява таких прикладів, як чоловік-фемініст, метросексуал тощо.

У третьому розділі – "Феномен "ділової жінки" та трансформація ґендерної взаємодії" – класифіковано "ґендер" як категорію прикладного характеру, що виражається через символіку статусів та трансформації ролей. Як окремий випадок – дослідження феномену "ділової жінки". Основне завдання емпіричної частини – пошук відповідей на запитання: "Що собою представляє феномен "ділової жінки" в сучасних умовах?" та "Як себе позиціонує чоловік поряд з нею?" Враховуючи специфіку досліджуваного об’єкта, було зроблено спробу охопити його з різних перспектив, саме тому самопрезентацію, орієнтацію на партнера та тип зв’язку вивчено в межах нарративу оголошень пошуку супутника життя; популяризований образ ділової та впливової жінки України отримано в ході контент-аналізу рейтингу впливовості; тоді як в результаті анкетного опитування вивчено проблемні зони життєвих стратегій українських жінок, особливо труднощі співіснування між сім’єю та роботою, професійним становленням в сучасному контексті. Таким чином, як прикладну категорію ґендер досліджено на двох рівнях: "верхньому" – суспільно визнаному (рейтинг впливових жінок) та "нижньому" – на прикладі реальних життєвих практик чоловіків та жінок.

У підрозділі – 3.1. Моделі саморепрезентації та вираження "особистих" очікувань в розвитку ґендерних взаємовідносин – в результаті контент-аналізу газетних оголошень, опублікованих в українській та німецькій пресі (N = 200 оголошень з газет "Маклер. Одеса" та "Sächsische Zeitung"/"Саксонська газета"), досліджено установки чоловіків та жінок у процесі пошуку партнера в Україні порівняно з Німеччиною, що представляють трансформацію ґендерної взаємодії. В якості структурних компонентів виступали шлюбні орієнтації, репрезентація сфер "особистого" (самопрезентація) та "особистісного" (набір очікувань від партнера).

Результати свідчать про наявність таких тенденцій, як "пробний шлюб", "пізній шлюб", "серйозні стосунки" (без юридичних підстав) на місці "шлюбних відносин". Було продемонстровано, що українські чоловіки та жінки в більшій мірі орієнтовані на пошук партнера для створення шлюбу, тоді як німецькі – розраховують переважно на "серйозні" чи "дозвільні" стосунки, котрі можуть перерости або й ні в юридичний шлюб. Це дозволяє зафіксувати нові межі відносин – більш зважене та вибіркове ставлення до шлюбу чи формування певного спектра "дозвільних взаємин" без великої відповідальності. Розкриваючи важливі аспекти самопрезентації, відмічено, що акценти в більшій мірі ставляться на зовнішні та особистісні характеристики, світогляд та ціннісні орієнтації, ніж на освітні якості, статусні чи професійні позиції.

У підрозділі – 3.2. Соціальний портрет ділової української жінки – виявлено популяризований образ української ділової жінки, сформований в результаті контент-аналізу текстів та оцінок експертів, що представлені в рейтингу впливових жінок України, опублікованого суспільно-політичним виданням "Фокус" в 2006 році (N = 100). В даному випадку символами виступали властивості характеру особистості, статусні позиції, якості професіоналізму, сімейний капітал, використаний для побудови професійної кар’єри, образний простір ділових жінок.

Жінки, що ввійшли до рейтингу, завдяки дійовим стратегіям сигналізують про появу нового покоління жінок, що роблять кар’єру. На фоні "традиційно визнаних" ролей – працюючої дружини чи домогосподарки, матері, берегині домашнього вогнища – відбувається формування нової ідентичності ділової жінки, яка вміло поєднує набір ґендерних ролей, – дружини та життєвого партнера, матері, професіонала. Зайнята жінка в сучасній ситуації, потрапляючи в умови конкуренції на ринку праці, за певної частки інтелектуального та соціального капіталу може розраховувати на досягнення гідної оплати праці, високого соціального статусу та суспільного визнання.

Узагальнений портрет ділової української жінки, яка знаходиться на провідних позиціях в українському суспільстві, наступний: вона, як правило, середнього віку (33-55 років), заміжня, мати 1-2 дітей; зайнята в сфері політики, державного управління, економіки, структурах ЗМІ чи шоу-бізнесу. Її діловий образ в "українських умовах" артикулюється завдяки відповідній жіночій атрибутиці, хоча професійні навики відіграють важливу роль в побудові іміджу. В той же час, цей образ дає зрозуміти, що вона доволі консервативна, є прихильницею стійких сімейних стосунків.

У підрозділі – 3.3. Змістовні значення самореалізації ділових жінок в приватній та публічній сферах – представлено результати анкетного опитування жінок, зайнятих у сфері бізнесу, державного управління, науки та освіти, які досягли значимого статусу, на предмет співвідношення професійної зайнятості та сімейного життя (N = 256).

Особливу увагу було приділено аналізу характеристик проявів "жіночої" сутності; ставлень до шлюбу як бар’єру чи капіталу на шляху самореалізації; проблематики співвідношення родини та зайнятості; професійних орієнтацій та кар’єрного розвитку; зовнішніх атрибутів репрезентації образу "ділової жінки" (стереотипи, властивості та якості, цінності та ціннісні орієнтації). Окреслюючи феномен "ділової жінки", важливі наступні критерії, що визначають її в якості "ділової": це власниця певної долі інтелектуального, соціального та матеріального капіталу; займає активну позицію в професійній сфері (фактор успішності); впливає на формування суспільної думки та перерозподіл людських ресурсів.

В результаті дослідження було сформовано наступні висновки. Це жінки, які високо ідентифікують себе з сім’єю, здатні жертвувати заради родини більше ("особистими інтересами", "кар’єрним ростом"), ніж заради професійної діяльності; а уявлення про успішне сімейне життя базується навколо досягнень в стосунках з рідними, і тільки після – на матеріальному добробуті. Але й професійна зайнятість відіграє значну роль у процесі самореалізації, виступаючи невід’ємним джерелом фінансової та моральної підтримки. Це не тільки спосіб досягнення певного соціального рівня, але розширення контактів, можливість взаємодії з іншими людьми та перевірки себе в конкретних справах. Початок формування кар’єри пов’язується з етапом отримання професійної освіти, а віковий період 20-30 років – визначальний на початку становлення кар’єри. Отже, шлюб оцінюється як капітал, а не бар’єр на шляху до самореалізації, а робота – як механізм підтримки особистого статусу.

Структура ціннісних орієнтацій, отримана в результаті факторного аналізу, коливається від традиційно-стабілізуючого типу та типу переважно гедоністичної орієнтації (на особистісні потреби) до суспільно-корисного, пізнавального та кар’єроорієнтованого типів. Міра розсіяності факторів свідчить про неоднорідність та суперечливість масиву вибірки, що також пояснює варіювання від традиційних до сучасних цінностей.

Образ "ділової жінки" – явище, що віддзеркалює бачення про гармонізацію професійних та сімейних ролей. Загальне уявлення про ділову жінку частіше співвідноситься з завищеними стандартами стосовно самоорганізації, цілеспрямованості, ділової хватки. Стереотипи, які пов’язані з цим образом, варіюються від позитивних ("вільна, прогресивна жінка") до негативних ("ділова стерва", "утриманка") відтінків. Ймовірність позитивних оцінок залежить від факту запозичення рольових моделей "реальних прикладів" найближчого оточення, а не "позаекранних" образів. Візуальна репрезентація пов’язана з підкреслено діловим стилем.