Мальцев В.В. Громадська думка у системі оцінки діяльності органів внутрішніх справ України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, висвітлюється ступінь її розробленості, визначається мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, описується теоретико-методологічна основа і використані методи, викладається наукова новизна та практична значущість роботи, наводиться інформація про апробацію роботи та публікації.

У першому розділі "Оцінка діяльності органів внутрішніх справ як соціальної організації" зроблено аналіз характеру та змісту діяльності органів внутрішніх справ як неприбуткової соціальної організації. Розглянуто основні підходи до оцінки діяльності неприбуткових організацій загалом та органів внутрішніх справ зокрема; досліджено тенденції розвитку системи критеріїв та показників оцінки діяльності органів внутрішніх справ; обґрунтовується необхідність використання досліджень громадської думки у процесі оцінки їх діяльності.

У підрозділі 1.1 "Діяльність органів внутрішніх справ як об‘єкт оцінювання" наголошується, що проблема оцінки діяльності ОВС повинна вирішуватись у руслі існуючих практик оцінки діяльності соціальних організацій. Зазначається, що вона проводиться за різноманітними параметрами й характеристиками. Але найбільш важливим, багатоаспектним та інтегральним критерієм її оцінки є ефективність. Визнання будь-якої організації ефективною автоматично означає надання їй позитивної оцінки.

Оцінка ефективності діяльності ОВС ускладнюється тим, що вони являють собою соціальну організацію неприбуткового типу. Аналіз літератури з означеної проблеми дозволив виділити три підходи в оцінці ефективності діяльності неприбуткових організацій: цільовий, системний та інтегративний. Додатково виокремлюють концепцію конкуруючих цінностей. Детальне вивчення цих підходів дозволяє зробити висновок, що всі вони ґрунтуються на визначенні головним критерієм ефективності організації реалізацію нею певних цілей.

Цільовий підхід бере за основу цілі, які висуває зовнішнє середовище, системний акцентує увагу на здатності організації до виживання, інтегративний - поєднує погляди перших двох підходів. Щодо концепції конкуруючих цінностей, то вона акцентує увагу дослідників на відносному визначенні ефективності організації, залежно від того, хто проводить оцінку її діяльності.

Для подальшого дослідження обирається цільовий підхід, що пояснюється орієнтацією органів внутрішніх справ на інтереси та потреби різноманітних інститутів держави та громадянського суспільства. У зв’язку з цим основну увагу в роботі приділено оцінці соціальної ефективності ОВС. Остання показує ступінь досягнення організацією зовнішніх цілей.

У підрозділі 1.2 “Сутність та тенденції розвитку системи оцінки діяльності органів внутрішніх справ” розглядаються критерії та показники, що складають основу оцінки діяльності ОВС. Дисертант наголошує, що система критеріїв оцінки органів внутрішніх справ повинна будуватись на основі певного набору принципів, які визначають основні засади її організації та вимоги до функціонування. Цими принципами є: конструктивність, точність, відповідність, функціональна повнота, структурованість, доступність, системність, об‘єктивність, своєчасність та відкритість. Але повне виконання вимог, які диктуються цими принципами, неможливе через існування деяких обмежень, що виникають при спробі побудувати робочу модель ідеальної системи оцінки. Отже, робоча модель повинна відповідати вимогам зручності, простоти, компактності, невисокому рівню витрат матеріально-технічних, фінансових, людських ресурсів та має бути реалізована на існуючому рівні технічних та організаційних засобів.

На сьогодні основним джерелом інформації для системи оцінки діяльності органів внутрішніх справ залишається внутрівідомча звітність. Це традиційний підхід, згідно з яким, головними критеріями та показниками оцінки роботи міліції виступають: відсоток розкриття злочинів; кількість зареєстрованих справ; кількість кримінальних справ, що були направлені до суду; кількість притягнутих до відповідальності; сума накладених штрафів тощо. Але сучасні методи оцінки роботи ОВС мають деякі недоліки. Так, не беруться до уваги науково обґрунтовані норми навантаження на працівників; відсутній чіткий механізм врахування громадської думки щодо діяльності ОВС; статистичні звіти перевантажені другорядними результатами тощо.

Зазначається, що зараз система оцінки органів внутрішніх справ поступово переходить від чистої орієнтації на цілі, які ставляться державою (як це було за часи СРСР), на цілі, що висуваються інституціями громадянського суспільства, відбувається зміщення акцентів на задоволення потреб громадян, розробляються нові критерії та показники. Проте їх аналіз дозволяє стверджувати, що вони не являють собою закінчену та працездатну систему. Основним недоліком указаних розробок є відсутність чіткого відокремлення критеріїв від показників, які їм відповідають, та механізму визначення й вимірювання останніх.

Зважаючи на викладене для оптимізації системи оцінки діяльності органів внутрішніх справ України дисертант пропонує наступні напрямки її удосконалення:

1.   Основним, генералізуючим критерієм оцінки діяльності органів внутрішніх справ повинен виступати рівень захищеності інтересів суспільства, держави та окремих громадян від противоправних проявів.

2.   Слід чітко розмежувати внутрішньовідомчий та громадський методи оцінки, але система оцінки діяльності ОВС повинна органічно їх поєднувати.

3.   При оцінюванні роботи ОВС необхідно враховувати певні соціальні фактори, які впливають на виконання органами внутрішніх справ поставлених перед ними завдань. До цих факторів можна віднести: загальну соціально-економічну ситуацію; стан правосвідомості громадян та особливості їх правової поведінки; стан злочинності; цілі, повноваження та методи роботи правоохоронних органів; наявні у міліції ресурси.

Стверджується, що чільне місце у розробці оціночних нормативів повинні займати дослідження громадської думки щодо діяльності міліції та стану правопорядку в країні.

У підрозділі 1.3 “Використання громадської думки в процесі оцінки діяльності органів внутрішніх справ” розглядаються практики застосування результатів досліджень громадської думки в діяльності правоохоронних органів у країнах Західної Європи, США та Росії. На основі цього виділяються переваги використання досліджень громадської думки для оцінки діяльності органів внутрішніх справ: отримання безпосередньої інформації від пересічних громадян, які є кінцевими споживачами результатів роботи правоохоронних органів; використання отриманої інформації не тільки для оцінювання, але й планування та прогнозування; здійснення контролюючої функції паралельно внутрішньовідомчому обліку.

Водночас автор звертає увагу на те, що застосування даних досліджень громадської думки в управлінській практиці неможливо без вирішення певних проблем, таких як, ідентифікація громадської думки; визначення рівня її компетентності; особливості інтерпретації отриманих результатів досліджень; стандартизація процесів дослідження та врахування отриманих результатів та багато інших.

У другому розділі "Методологічні проблеми дослідження громадської думки щодо роботи органів внутрішніх справ" дисертаційного дослідження здійснюється соціологічний аналіз сутності громадської думки, її характеристик та особливостей процесу формування, що мають значення для використання громадської думки у системі оцінки діяльності органів внутрішніх справ. Особлива увага приділяється сучасному стану організації та проведення досліджень громадської думки щодо ОВС та розглядаються можливості використання їх даних у процесі оцінки діяльності міліції.

У підрозділі 2.1 "Проблема ідентифікації громадської думки в класичній та сучасній інтерпретації" наголошується на тому, що основним питанням у процесі вивчення громадської думки є її відокремлення від інших проявів індивідуальної та суспільної свідомості: індивідуальних думок, стереотипів, соціальних установок та настроїв тощо.

Дисертант виходить з уявлення про громадську думку як колективну позицію соціальної групи або спільноти щодо значущої для неї проблеми, яка проявляється в двох формах: ставлення до даної проблеми та поведінки, спрямованої на її вирішення.

Виділяються ознаки громадської думки, серед яких основними є: існування в її складі як раціонального, так і емоційного компонентів; формування тільки з приводу соціально значущих проблем; плюралістичний, дискусійний характер; здійснення впливу на формування і вираження індивідуальної думки; втілення в певну форму колективної поведінки.

У підрозділі 2.2 "Компетентність громадської думки: сутність та механізм формування" розглядаються можливості використання громадської думки як однієї зі складових інформаційної основи системи оцінки діяльності органів внутрішніх справ.

Наголошується, що оскільки оцінка ОВС повинна базуватись на об'єктивній та достовірній інформації про них, необхідно враховувати ступінь компетентності громадської думки при її використанні в управлінській діяльності.

Компетентність розуміється як наявність у суб'єкта достатнього рівня знань, досвіду, освіти у певній сфері. Відзначається декілька видів некомпетентності громадської думки: некомпетентність у силу відсутності поінформованості індивідів з певної проблеми; некомпетентність, що пов’язана з неволодінням науковими засобами аналізу наявної інформації; помилкова компетентність, коли громадська думка формується на основі необ’єктивних даних або обмеженого обсягу інформації. Якщо перші два види некомпетентності усвідомлюються, то остання, як правило, ні.

Доводиться, що на компетентність громадської думки стосовно діяльності міліції впливають особливості її суб‘єктів. Основними з них є соціальні групи в соціологічному розумінні цього терміна та соціальні спільноти масового походження. Громадська думка масовидних спільнот характеризується менш сталим характером та мозаїчною структурою змісту і наближається до іншого стану масової свідомості - соціального настрою. Таким чином, більшу компетентність має думка соціальних груп. Відповідно, саме вони повинні бути об’єктом досліджень громадської думки щодо діяльності ОВС. Серед них особливе місце займають територіальні громади, які є безпосередніми споживачами “послуг” міліції, та громадські об'єднання (особливо правозахисні організації), що представляють їх інтереси.

Однак правильне визначення суб’єктів громадської думки є обов’язковою, але не достатньою умовою впевненості у її компетентності. Необхідно враховувати такі характеристики цих суб’єктів як: рівень поінформованості стосовно діяльності міліції; джерела цієї інформації; особливості інтересів у правоохоронній сфері та специфіку правосвідомості.

У підрозділі 2.3 "Сучасний стан досліджень громадської думки щодо діяльності органів внутрішніх справ: проблеми та перспективи розвитку" вивчається практика проведення досліджень громадської думки стосовно міліції двома основними типами організацій: незалежними соціологічними центрами та Центрами громадських зв'язків при УМВС та УМВСТ України.

Проведений дисертантом аналіз дозволяє стверджувати, що ці дослідження мають певні вади. Так, незалежні соціологічні службами обмежується в основному виміром рівня довіри населення до міліції поряд з іншими державними і громадськими інститутами. У результаті не виявляється думка громадян щодо роботи конкретних підрозділів і служб органів внутрішніх справ; джерела формування оцінки про міліцію; вивчається не стільки громадська думка, скільки стереотипи та упередження тощо. Щодо досліджень Центрів громадських зв'язків МВС України, то вони страждають на ряд недоліків як методологічного, так і організаційного характеру. Таким чином, нагальною є необхідність вирішити цілий комплекс задач, які пов'язані з подальшим розвитком досліджень громадської думки щодо ОВС. Основною з них є регламентація досліджень у цьому напрямку, де під регламентацією розуміється система їх наукових і організаційних правил, особливе місце в якій займають критерії та показники оцінки діяльності міліції, що визначають зміст досліджень.

У третьому розділі “Організаційно-методичні аспекти використання громадської думки у системі оцінки діяльності органів внутрішніх справ” визначаються основні напрямки діяльності органів внутрішніх, які можна оцінювати за допомогою дослідження громадської думки, розробляється система критеріїв і показників ефективності роботи відповідних служб, технологія використання результатів дослідження громадської думки в управлінні ОВС. Пропонується запровадження моніторингу громадської думки щодо органів внутрішніх справ як засобу оптимізації системи оцінки їх діяльності. З цією метою обґрунтовано доцільність створення центру моніторингу громадської думки, визначено його функції та етапи організації.

У підрозділі 3.1 “Критерії оцінки діяльності органів внутрішніх справ за допомогою громадської думки” наводиться розроблена автором методика оцінки ефективності діяльності органів внутрішніх справ за допомогою громадської думки. Дисертант зосереджує увагу на вирішенні першочергових проблем.

По-перше, визначено методи отримання різного роду інформації про діяльність ОВС з урахуванням особливостей її джерел. Автор вважає, що джерела інформації про громадську думку щодо міліції мають відповідати таким принципам, як систематичність надходження інформації, її об‘єктивність та повнота. Додержання цих принципів досягається за допомогою проведення  регулярних соціологічних досліджень громадської думки щодо міліції.

По-друге, розроблено система формалізованих критеріїв та показників оцінки діяльності організації. Доведено, що оскільки головною цільовою групою діяльності міліції є населення, то основним суб‘єктом громадської думки щодо органів внутрішніх справ виступає територіальна громада. Виокремлюються основні напрямки дослідження думки територіальної громади. Дослідження виявило дворівневу структуру оцінки роботи міліції: загальну оцінку діяльності ОВС та оцінку їх окремих підрозділів і служб.

Зважаючи на рівень поінформованості і компетентності громадської думки територіальних громад, виділяються служби, діяльність яких найбільш доцільно оцінювати з допомогою громадської думки: патрульно-постова, дільничних інспекторів міліції, дорожньо-патрульна. Аналіз змісту оперативно-службової діяльності та нормативно-правової бази цих служб дозволив визначити ті завдання, виконання яких може оцінювати громадськість: забезпечення особистої безпеки, захист прав і свобод, законних інтересів; припинення правопорушень; охорона громадського порядку; забезпечення безпеки дорожнього руху; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам.

Відповідно у дослідженні було виділено основні та додаткові критерії оцінки діяльності ОВС. До основних належать: рівень захищеності громадян від правопорушень; якість реагування працівників міліції на звернення громадян;  попередження або припинення правопорушень в публічних місцях; якість контролю за учасниками дорожнього руху. Додатковими критеріями оцінки роботи органів внутрішніх справ є рівень корупції і дотримання вимог закону працівниками міліції у своїй діяльності. Окремою системою критеріїв оцінюється діяльність дільничних інспекторів міліції, що пов’язано з їх більш тісною взаємодією з населенням.

У підрозділі 3.2 “Аналіз результатів дослідження громадської думки щодо органів внутрішніх справ у процесі оцінки їх діяльності” запропоновано процедуру переводу інформації, отриманої у результаті дослідження громадської думки щодо ОВС, у систему формалізованих критеріїв та показників їх роботи. Зазначається, що таке переведення виконується за допомогою аналізу отриманих даних. Автор виділяє його основні та додаткові завдання.

Пропонується схема аналізу даних дослідження громадської думки, отриманих за допомогою опитування. Окреслюються необхідні прийоми аналізу даних щодо громадської думки, які дають необхідний мінімум інформації для оцінки ефективності органів внутрішніх справ.

Запропонована технологія апробується на прикладі аналізу результатів дослідження громадської думки щодо органів внутрішніх справ, яке було проведене науково-дослідною лабораторією Національного університету внутрішніх справ за участю автора у жовтні 2004 р. з метою оцінки громадськістю роботи служби дільничних інспекторів міліції. Основним методом збору інформації було анкетне опитування населення м. Харкова та Харківської області. В опитуванні взяло участь 1038 осіб різної статі, віку та освіти дев’ятнадцяти районів міста та області. Вибірка квотна.

Оцінка діяльності дільничних інспекторів міліції проводилась за наступними критеріями: рівень захищеності громадян від правопорушень, робота з населенням щодо налагодження довірчих відносин, характер реагування дільничного інспектора міліції на звернення громадян про допомогу. Одночасно виділялись різні категорії населення за рівнем їх компетентності, на основі характеру контактів з дільничним.

Дослідження виявило досить низьку ефективність роботи цієї служби. Так, згідно з отриманими даними, рівень правопорядку у місцях проживання викликає помітну тривогу у 39% респондентів. Частіше респонденти стикаються з вживанням спиртних напоїв або наркотиків у громадських місцях, порушенням тиші у вечірній та нічний час, хуліганством. У результаті довіру своєму дільничному тою чи іншою мірою висловили близько половини опитаних. Приблизно стільки ж респондентів відмітили формальність, байдужість, або навіть роздратування дільничного на звернення до нього. Серед тих, хто все ж звернувся за допомогою, вона була надана після першого звертання 66% респондентів, після другого – 11%. Допомогу так і не отримали 23% опитаних.

У підрозділі 3.3 “Моніторинг громадської думки щодо органів внутрішніх справ як засіб оптимізації системи оцінки їх діяльності” наголошується, що впровадження системи оцінки діяльності органів внутрішніх справ за допомогою громадської думки пов'язано з цілою низкою проблем не тільки методологічного і методичного характеру, але й організаційно-правового, матеріально-технічного і навіть психологічного.

Дисертант доводить, що створення системи моніторингу громадської думки щодо ОВС удосконалить процедуру оцінки ефективності їх діяльності завдяки своєчасному виявленню змін у ставленні громадян до міліції. Це дозволить не тільки проводити ефективний контроль за роботою підрозділів та служб ОВС, але й оптимізувати процес планування та організації їх оперативно-службової діяльності, удосконалити  їх нормативно-правове забезпечення.

Для забезпечення якісного проведення моніторингу пропонується створення центру моніторингу громадської думки, на який будуть покладені методичні, контрольні, консультативні та освітні функції. Водночас проведення регулярних планових досліджень методом опитування може здійснюватись регіональними Центрами громадських зв'язків. Якісні методи необхідно застосовувати для оперативного з'ясування думки населення щодо роботи міліції на рівні району. Це можуть робити інспектори по зв'язках з громадськістю та громадськими формуваннями.

Вказується, що створення системи моніторингу громадської думки щодо органів внутрішніх справ передбачає декілька етапів: від прийняття відповідного рішення Міністерством внутрішніх справ, розгортання діяльності центру, визначення інших суб'єктів досліджень та узгодження спільних планів дій до розробки єдиної системи критеріїв та показників, регламентації і нормування процесу дослідження громадської думки, розроблення та узгодження форм поточної та підсумкової звітності по моніторингу.