Кучерявенко Л.В. Детермінація і специфіка девіантної поведінки підлітків в умовах промислового регіону (на прикладі Криворізького регіону)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладена загальна характеристика дослідження, обґрунтована актуальність теми, показано ступінь її розробленості, сформульовані об’єкт, предмет, мета й завдання дослідження, визначені методологія, методика й емпірична база дослідження. Викладені основні положення, які розкривають новизну роботи, а також показано її теоретичне й практичне значення, шляхи апробації результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічне обґрунтування дослідження девіантної поведінки» обґрунтовано теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження девіацій; розглянуто деякі концептуальні підходи до вивчення природи та причин соціальних відхилень, уточнено поняття «девіантна поведінка», проаналізовано й систематизовано основні методологічні підходи, що дають змогу визначити зміст соціологічних теорій, які акцентують увагу на соціальних детермінуючих чинниках.

Поглиблення кризового стану українського суспільства вплинуло на світосприйняття, формування ціннісних орієнтацій, позначилось на психіці молодого покоління. Типовою ситуацією особистісного сприйняття умов життя, соціального середовища є стан невпевненості основної частини населення в перспективах майбутнього життя, невизначеності свого місця в «стихії» суспільних змін. Простежуються тенденції розгубленості, утрати ідеалів, неоптимістичного сприйняття життя, відчуження від суспільства. Дефіцит позитивного впливу на молоде покоління приводить до того, що в його представників домінуючими почуттями стають тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Це, звісно, сприяє формуванню девіантних цінностей, порушенню або ігноруванню значною частиною людей норм права й моралі.

Негативні тенденції в розвитку сучасного українського суспільства ставлять перед соціологічною наукою виключно важливе завдання щодо вивчення природи, закономірностей девіантної поведінки та її суб’єктів – девіанта й асоціальних об’єднань, а також створення ефективних технологій її профілактики.

Поданий у першому розділі аналіз наукових підходів до трактування поняття «девіантна поведінка» свідчить про те, що його розуміння має ґрунтуватись на міждисциплінарному підході, оскільки воно є предметом багатьох дисциплін. Саме тому існує чимало розбіжностей у його поясненні, а інтерпретативні варіації визначення сутності ускладнюють використання цього поняття для емпіричної фіксації її проявів. Оскільки в сучасному суспільстві існує загроза значного поширення девіацій деструктивного напрямку, вважаємо за доцільне зосередити увагу саме на соціологічній інтерпретації девіантної поведінки підлітків.

У результаті авторського осмислення наукових підходів (Г. Аванесова, С. Бадмаєва, Я. Гілінського, Е. Дюркгейма, В. Захарчика, О. Змановської, А. Кравченка, В. Кудрявцева, В. Менделевича, Н. Смелзера, й ін.) до визначення сутності поняття «девіантна поведінка» слід зазначити, що кожен з них зорієнтований на дослідження окремих суттєвих ознак цього явища або ж на визначення його зовнішніх проявів, а саме: невідповідність загальновизнаним соціальним нормам; наявність конструктивної та деструктивної спрямованості; завдання певної шкоди самій особистості чи членам її соціального оточення; негативне оцінювання соціумом; епізодичний чи стійко повторюваний характер явища. Саме тому ми пропонуємо доповнити наведені вище визначення внутрішнім змістом, що сприятиме уточненню сутності цього поняття.

Девіантна поведінка людини є її особистим викликом соціальному середовищу, породженим неузгодженістю між її особистісними домаганнями й суспільними вимогами (нормами, стандартами, правилами, приписами) і виявленим такими соціально-поведінковими діями та вчинками, що не схвалюються (чи засуджуються) близьким оточенням або суспільством.

Авторське розуміння сутності девіантної поведінки ґрунтується на синтезі теорії соціальних норм Р. Мертона, теорії диференційованої асоціації Е. Сатерленда й концепції девіантної поведінки підлітків Ю. Клейберга.

Враховуючи уточнені характеристики девіантної поведінки, вважаємо, що її домінуючими детермінантами є соціальні умови, яким притаманні відсутність чітко визначених ціннісно-моральних пріоритетів і масове поширення поведінкових відхилень або ж які не відповідають рівню домагань людини.

Вивчаючи девіації як соціальні явища, соціологи класифікують їх за такими критеріями, як масштаб прояву, наслідки, суб’єкт та об’єкт відхилення, тривалість, тип порушеної норми. Спираючись на наукову концепцію соціальної мімікрії А. Лобанової, пропонуємо окрім визначених ознак класифікувати девіантні прояви за такими критеріями: збіжність / незбіжність ціннісних систем девіантів і суспільства, реакція соціуму на девіації.

Відповідно до цих критеріїв підліткові девіації можна розділити, по-перше, на вимушено-мімікрійні, мімікрійні й зухвалі; по-друге, на активно-несхвалювані, активно-підтримувані, пасивно-засуджувані та індиферентні девіації.

Такі особливості соціологічного вивчення девіантної поведінки, як можливість з’ясувати реакції соціуму на девіації, морально-психологічний стан, рівень соціального контролю, зумовлюють вибір диференційованого підходу до вивчення підліткових девіацій, який дозволить визначити каузальні зв’язки між різними формами їх прояву, виокремити домінуючі детермінанти, що зумовлюють асоціальні й антисоціальні відхилення в підлітковому середовищі в сучасному українському суспільстві, зокрема у промисловому регіоні.

Другий розділ «Специфіка деструктивних форм прояву девіантної поведінки підлітків у сучасній Україні» присвячено з’ясуванню соціально-психологічних особливостей сучасних українських підлітків і визначенню специфіки впливу їх найближчого оточення на форми й рівень прояву деструктивних проявів девіантної поведінки в їхньому середовищі.

Як вітчизняні, так і закордонні дослідники вважають підлітковий вік періодом суперечностей, прагнень дорослості та визнання, поглиблення самоаналізу, розвитку самосвідомості, становлення «Я-концепції», прагнення до соціального й особистісного самовизначення (Л. Виготський, Р. Бернс, Л. Божович, Ф. Дольто, Е. Еріксон, Х. Ремшмідт та ін.).

Багато дослідників (І. Донцов, Т. Драгунова, А. Кочетов, І. Мягков, Д. Фельдштейн, Г. Цукерман) дійшли висновку, що підлітковий вік є тим періодом, коли вже чітко виступає потреба в самовихованні й проводиться активна робота над собою. Між домаганнями й реальними можливостями ще наявні значні розбіжності, навіть протиріччя. Підліток, з одного боку, не може відмовитись від своїх домагань і, з іншого боку, не може бачити своїх слабкостей і обмеженості, що нерідко маскує зовнішньою незалежністю й розв’язністю в поведінці.

В. Мухіна зазначає, що особливістю підліткового віку є акселерація, яка є причиною виникнення протиріччя між установленими, традиційними соціальними умовами виховання й нормами поведінки, це, у свою чергу, є джерелом конфліктів і афективних форм поведінки.

Психологічні особливості підліткового віку (поєднання чутливості до оцінки сторонніми своєї зовнішності, здатності, уміння спілкуватися з крайньою самовпевненістю й безапеляційними судженнями по відношенню до навколишніх; уважності – з разючою грубістю; хворобливої сором’язливості – з розв’язністю; бажання бути визнаним і оціненим іншими – з показною незалежністю, боротьбою з авторитетами, загальноприйнятими правилами й визнаними ідеалами, обожнюванням випадкових кумирів; почуттєве фантазування – з сухим мудруванням), як зазначає А. Петровський, отримали назву «підліткового комплексу».

У сучасній західній літературі широкого розповсюдження набула концепція Е. Еріксона щодо кризи ідентичності як головної особливості підліткового віку.

Підбиваючи підсумки соціологічних досліджень з приводу з’ясування соціально-психологічних якостей і рис сучасних підлітків і їх впливу на розповсюдження девіантної поведінки, слід відзначити єдність думок закордонних і вітчизняних учених щодо важливості сімейного виховання (А. Адлер, Дж. Боулбі, І. Лангмейер, Л. Лісіна, Л. Царегородцева, Р. Шпіц та ін.), оскільки родина завжди вважалась найважливішим агентом соціалізації індивіда в суспільстві (П. Кенкман, Е. Саар, М. Тітма).

Л. Волинець, В. Городяненко, Д. Забзалюк, В. Лазаренко, Є. Луценко, Н. Макшанцева, Г. Святненко, Л. Сокурянська вказують на те, що в сучасних умовах порушена регулююча й контролююча роль соціальних інститутів, змінена ієрархія життєвих потреб (фізіологічних, самозбереження, визнання й престижу, самореалізації).

Більшість як вітчизняних (С. Белічева, В. Ковальов, М. Кондратьєв, В. Мясіщев, В. Пирожков та ін.), так і закордонних учених (А. Бандура, Г. Гроссман, І. Лангмейер, З. Матейчек та ін.) вважають, що зовнішні впливи середовища визначають поведінку дитини за наявності внутрішніх передумов (індивідуальні особистісні властивості, якості), формування яких залежить від взаємодії факторів спадковості з усіма умовами оточення.

Аналіз соціологічної та психологічної літератури свідчить, що наразі не існує однозначного підходу до визначення вікових меж підліткового віку, до змалювання соціально-психологічного портрету сучасного підлітка.

Послуговуючись розглянутими науковими ідеями й результатами соціологічних досліджень російських (Р. Байярда, В. Ковальова, В. Мухіної, А. Петровського) й українських (Л. Волинець, Л. Сокурянської, А. Тащенко,) фахівців у галузі поведінки підлітків, а також авторськими спостереженнями, автором уточнено соціально-психологічні характеристики сучасних підлітків – специфічної соціально-демографічної групи осіб віком від 10 до 15 років.

Новими характеристиками, на відміну від уже відомих (становлення «Я-концепції», полярність психіки, прагнення до соціального й особистісного самовизначення й т. ін.), є такі:

– прагнення інтегруватись у шкільний колектив, у групи однолітків, співвідносячи їхні норми й стандарти поведінки із засвоєними у колі своєї родини, близьких людей;

– наявність «комплексу прихованої невпевненості»;

– прагнення знайти «особисте-Я», ідентифікуючись з відомими їм успішними й сильними людьми, нерідко маскуючись під них;

– загострене «почуття справедливості» до поведінки оточуючих і специфічні реакції-виклики на взаємодію з оточуючим світом, якщо він не відповідає їхнім домаганням.

Систематизуючи наукові підходи західних, російських і вітчизняних учених (О. Балакірєвої, І. Двойменного, О. Змановської, Н. Макшанцевої, В. Пирожкова, М. Позднякової, В. Соболєва, С. Тачиної й ін.) до пояснення виникнення й розповсюдження найпоширеніших деструктивних форм прояву девіантної поведінки підлітків, слід зазначити, що їх автори виокремлюють або психологічні, або соціальні чинники, не зосереджуючи увагу на тому, яким чином вони перетинаються в суспільстві, що знаходиться в стані ціннісно-нормативної дезінтеграції. У суспільстві, якому властива аномія, домінуючими детермінантами є соціальні чинники, що посилюють психологічну вразливість підлітка, породжуючи амбівалентність його оцінок, суджень.

Типологічний аналіз специфічних для підліткового віку деструктивних форм прояву девіантної поведінки дозволив визначити, що у вітчизняній соціологічній практиці (і в російській теж) не розроблена прозора й чітка класифікація підліткових девіацій; офіційна статистика не відповідає реальному стану, що значно ускладнює профілактику девіацій у підлітковому середовищі; у сучасних умовах найбільш прискореними темпами серед підлітків розповсюджується наркоманія, токсикоманія, пияцтво, має місце поширення нових форм девіацій, зокрема, гемблінгу, жебрацтва, ранніх сексуальних стосунків; в Україні чітко простежується наявність найбільш небезпечних територіально-соціальних осередків («вогнищ») як підліткових, так і молодіжних девіацій, особливо наркоманії.

Для полегшення соціологічного дослідження девіантної поведінки, засновуючись на розробках російських та українських вчених (А.Бови, О. Змановської, В. Кудрявцева, Н. Макшанцевої, С. Тачиної та ін.), пропонуємо наступну її структуру: конструктивна (активно підтримувана соціумом) і деструктивна (асоціальна, яка пасивно засуджується соціумом або байдужа йому; антисоціальна, що активно карається соціумом; інтродеструктивна, що характеризується пасивно-засуджуючою реакцією соціуму).

Можливості соціологічного дослідження дозволяють вивчити явище девіації комплексно, використавши для вивчення окремої форми прояву девіантної поведінки ряд методів отримання первинної соціологічної інформації. Методологічна основа такого дослідження визначається специфікою девіантної поведінки підлітків і базується на загальних ідеях вікової та соціальної психології відносно факторів, що визначають розвиток особистості (передумови, умови, внутрішні позиції індивіда); на загальнонаукових принципах пізнання, що дозволяють розглядати особистість як багаторівневе утворення, а її формування як поступальний процес індивідуально-психологічних і соціальних змін, відхилення ж від нього – як порушення її структурно-динамічної системи.

У третьому розділі «Дослідження особливостей та визначення основних детермінант підліткової наркоманії» представлено аналіз оцінних суджень підлітків щодо форм вияву, причин, частоти проявів у їхньому оточенні девіантних вчинків, дій їх однолітків, визначено специфіку й детермінанти розповсюдження наркоманії серед підлітків; динаміку кримінальної ситуації міста; соціальні характеристики типових фігурантів «наркополя» Криворізького регіону; кількісні та якісні характеристики «перших спроб»; характеристики соціального оточення як соціальних факторів, що визначають аддиктивні відхилення в поведінці.

За самооцінками підлітків рейтинг девіантних форм поведінки очолюють: паління, вживання алкоголю або наркотиків, агресивна поведінка та прояви жорстокості, прогули шкільних уроків, порушення дисципліни й лихослів’я.

Поширеність у підлітковому колі такого розмаїття асоціальних та антисоціальних вчинків і дій приводить до формування масової девіаційної ситуації – кожен другий підліток, який палить, вживає алкогольні напої, 15% курців «бавляться» наркотичними та психотропними речовинами, а 5,58% з них вживають наркотичні речовини досить регулярно. Серед тих, хто час від часу відвідує вечірки, де вживає алкогольні напої, 17,68% пробували смак наркотиків.

У ході другого етапу дослідження було визначено, що епідеміологічний процес поширення наркоманії серед підлітків у м. Кривий Ріг знаходиться все ще у фазі піку, тоді як в Україні в цілому процес наркотизації стрімко прямує до фази падіння. Свідченням цього є результати дослідження – 16,35% опитаних підлітків зізнаються в тому, що пробували смак наркотиків, 47,74% з тих, хто потрапляв у «ситуацію вживання», не відмовилися від пропозиції «приєднатись». Отже, кожному другому підлітку властивий девіаційний потенціал.

Серед причин поширення наркоманії в молодіжному середовищі опитані підлітки зазначили перш за все пасивне наслідування наркоспоживання, яке вони вважають стереотипом поведінки свого оточення, та активне залучення до наркоманії з боку друзів, знайомих, дорослих (28,82%); цікавість до наркотичних речовин, у першу чергу бажання отримати незвичні відчуття в змінених станах психіки, «кайф» (15,06%); неробство, відсутність занять (11,1%); відсутність контролю з боку дорослих (9,2%).

Багато в чому підліткова наркоманія зумовлена послабленням взаємозв’язків між батьками й підлітками. Відносини між батьками та їхніми дітьми перетворюються на формальну виховну процедуру, що викликає протест в останніх. Те ж саме можна сказати й про шкільне навчання, яке також перетворюється на формальну процедуру передачі знань. У дітей майже не залишається можливостей для самореалізації, самоствердження. Крім того, найчастіше їм немає чим зайняти дозвілля, і тоді вони шукають заняття, здатне водночас компенсувати всі нереалізовані потреби.

Основними причинами поширення наркоманії серед неповнолітніх експерти вважають наявність економічної кризи, занепад у соціокультурній сфері; серед детермінуючих чинників відзначають невміння підлітка долати стрес, негативний вплив соціального оточення, брак чітких світоглядних орієнтирів, визначений як «відсутність ідеології», викривлені цінності.

Отже, усі вищезазначені факти підтверджують наявність у Криворізькому регіоні девіаційного фону, що виявляється в особливостях, які сприяють позитивній динаміці деструктивних форм девіантної поведінки підлітків: психологічні розлади в дорослих, зумовлені важкими умовами праці на гірничо-видобувних і металургійних підприємствах, що є причиною поширення серед них алкоголізації, асоціальних вчинків, злочинності; десоціалізаційний вплив конфліктних і педагогічно неблагополучних сімей, перекладання основних функцій на інших агентів соціалізації; високий рівень і стабільність виплат заробітної плати працівникам сфери матеріального виробництва (66,2% зайнятого населення міста), що сприяє процвітанню наркобізнесу.

Наявний девіаційний фон, детермінований домінуванням таких соціальних причин і чинників, як розповсюдження злочинності, наркоманії, алкоголізму (29,05%); вільний продаж цигарок, алкоголю, наркотиків (29,21%); вживання батьками алкоголю, наркотиків та ін.; конфлікти в родині (14,95%); байдуже ставлення батьків до життя підлітка (14,8%); негативний вплив з боку компанії (17,56%); наявність неповної сім’ї (15,18%), сприяє появі «ланцюгової девіаційної міжпоколінної реакції», що визначає позитивну динаміку девіацій у регіоні.

Завершуючи аналіз результатів проведеного соціологічного дослідження, можна сказати, що, як і очікувалось, проблема девіантної поведінки підлітків лежить не стільки в психологічній площині, скільки в соціальній, яка і провокує її появу й поширення. Саме тому специфіка проведення соціально-профілактичної роботи полягає в упровадженні комплексу соціальних, освітніх, психологічних та інших заходів, спрямованих передусім на формування здорової української сім’ї.