Овакімян О.С. Науково-дослідна робота як ресурс розвитку творчого потенціалу особистості студента

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено провідну ідею дисертаційного дослідження, ступінь наукового опрацювання теми, з’ясовано зв’язок дослідження з науковими програмами, розкрито його мету, завдання, об’єкт, предмет, методи, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості про особистий внесок дисертанта та апробацію результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі – “Творчий потенціал особистості студента: сутність та умови розвитку” – здійснено теоретичний аналіз підходів до розуміння творчості, творчої активності, творчого потенціалу, запропоновано авторську інтерпретацію поняття “творчий потенціал особистості студента”, що розглядається як динамічне структурно-рівневе утворення, яке відображає міру можливостей реалізації творчих сил особистості в навчальній та майбутній професійній діяльності, виступає як єдність і взаємозв’язок мотиваційно-особистісного, інтелектуально-змістовного та процесуально-діяльнісного компонентів. Виявлено основні характеристики розвитку творчого потенціалу особистості студента, серед яких знання методології наукового дослідження та дослідницькі вміння, пізнавальний інтерес, самостійність і продуктивність дослідницької діяльності.

Перший підрозділ “Методологічні основи аналізу творчого потенціалу особистості студента” присвячено з’ясуванню основних методологічних положень, що найбільш переконливо пояснюють розуміння із соціологічної точки зору такого поняття, як творчість, визначеного нами як вищий ступінь активності особистості, як діяльність, спрямовану на створення суттєво нового, як процес, включений у постановку та розв’язання проблем, нестандартних завдань; як форма пізнання дійсності та зміни самого суб’єкта творчості.

Запропоновані в роботі положення дозволяють стверджувати, що у процесі вирішення дослідних завдань студент не тільки самореалізується, але й саморозвивається, тим самим демонструючи вищий ступінь творчої активності.

Творча активність є, на наш погляд, одним із найважливих елементів феномена творчості. При інтерпретації поняття “творча активність” нами підкреслено необхідність урахування діяльнісного принципу. Таким чином, творча активність являє собою інтеґративну характеристику особистості, соціальну якість людини, що проявляється та формується в конкретних видах діяльності.

Можливості прояву творчої активності в діяльності студента доречно, на наш погляд, розглядати за допомогою категорії “творчий потенціал”.

У соціологічній науці склалися два напрямки, що характеризують творчий потенціал особистості: як прояв у процесі творчості сукупності творчих можливостей особистості та як прояв спрямованості, міри й взаємозв’язку творчих можливостей. Другий напрямок, на наш погляд, найбільш повно характеризує особистість, враховуючи не тільки факт наявності творчих можливостей, але й якісну, залежну тільки від особистості творця характеристику, причину, що спонукає до їх реалізації.

Реалізація творчих можливостей особистості здійснюється за допомогою прояву творчих сил, що являють собою сукупність особистісних функцій, спрямованих на розв’язання зовнішніх і внутрішніх проблем особистості з метою перетворення зовнішнього світу й самої себе. Розуміючи особистість студента як неповторну цілісність, ми вважаємо, що взаємозв’язок і єдність інтелектуальних, психологічних, світоглядних, моральних можливостей та безпосередній вплив соціального середовища забезпечують формування та розвиток творчого потенціалу особистості, що є її системоутворюючим елементом. Творчий потенціал зумовлює можливості майбутнього фахівця до творчої діяльності і визначається нами як інтеґративна якість особистості, що відображає міру можливостей реалізації її творчих сил.

Представлені в роботі результати свідчать про те, що складнощів у розвитку творчого потенціалу можна уникнути при залученні студентів до науково-дослідної діяльності, що безпосередньо пов’язана з проявом творчості.

В роботі представлено аналіз етапів реалізації творчого потенціалу студентів, що визначаються кількістю привласненого досвіду дослідної діяльності: орієнтаційно-дослідний; організаційно-дослідний та науково-дослідний. На першому, орієнтаційно-дослідному етапі, здійснюється накопичення досвіду пошуку та обробки наукової інформації, даних про актуальні проблеми в теорії та практиці, що потребують вирішення, про форми наукової творчості у ВНЗ і самостійність при виконанні елементів досліджень, що ґрунтуються на аналізі та систематизації наукової інформації.

На другому етапі, організаційно-дослідному, відбувається становлення досвіду методології наукового дослідження, оволодіння методами, формами та принципами наукової роботи, прийомами перетворення професійної дійсності, які знаходять реалізацію у виконанні творчих проектів.

Третій етап, науково-дослідний, базується на узагальненні та систематизації досвіду бачення актуальних проблем професійної дійсності, висуванні гіпотез, організації наукового дослідження та впровадження його результатів, виконанні більш складних видів і форм науково-дослідної діяльності, що пройшли апробацію в рамках проходження студентами різних видів практик.

Таким чином, творчий потенціал особистості студента знаходить вираження протягом усього строку навчання у ВНЗ, що сприяє розвитку всіх творчих сил майбутнього фахівця та забезпечує можливість вільно орієнтуватися в майбутній професійній діяльності.

Структура творчого потенціалу особистості студента припускає наявність та взаємозв’язок мотиваційно-особистісного, інтелектуально-змістовного та процесуально-діяльнісного компонентів, на основі яких можна провести оцінку визначення рівня розвитку творчого потенціалу. Для цього нами виявлено головні елементи в структурі творчого потенціалу, розвиток яких може служити показником розвитку як окремих компонентів, так і інтегральної характеристики творчого потенціалу в цілому.

Аналіз методологічних основ розвитку творчого потенціалу особистості студента дозволив говорити про те, що його формування й розвиток найбільш оптимально здійснюється в певному освітньому середовищі.

У другому підрозділі – “Освітнє середовище як умова розвитку творчого потенціалу майбутнього фахівця” – піддано аналізу освітнє середовище як складова (підсистема) соціокультурного простору. При цьому освітнє середовище представлено як сукупність соціальних, культурних, а також спеціально-організованих у вищому навчальному закладі психолого-педагогічних умов, в яких відбувається становлення особистості.

Формування розвиненого, творчо активного фахівця становить одне із головних завдань сучасного суспільства. Цей процес не відбувається автоматично. Він потребує певних зусиль, що спрямовуються як на створення об’єктивних соціальних умов, так і на виявлення нових можливостей для самовдосконалення, самореалізації людини. В цьому двуєдиному процесі реальна можливість розвитку людини як особистості забезпечується всією сукупністю матеріальних і духовних ресурсів суспільства.

У роботі зазначається, що вплив соціокультурного середовища на процеси формування та розвитку творчого потенціалу особистості студента здійснюється на чотирьох рівнях: мегасередовище, макросередовище, мезосередовище та мікросередовище. Проте не можна залишити без уваги й вплив особистості на середовище, адже зворотній вплив особистості на кожне із середовищ не рівнозначний. Найбільші можливості для безпосереднього впливу особистість має по відношенню до мікросередовища. Її вплив на мезо-, макро- й, тим більше, мегасередовище опосередковане залученням особистості в різного роду об’єднання в національному та міжнародному масштабі. Водночас за мірою індивідуального внеску особистості у розвиток кожної із сфер роблять висновок про її масштабність. В цьому сенсі говорять про особистості пересічні, талановиті, видатні, геніальні.

Розвиток творчого потенціалу кожного студента в умовах ВНЗ відбувається під впливом споживчо-мотиваційної сфери, особистісного потенціалу та соціально-організаційних факторів, що включає й освітнє середовище.

Впливаючи двома каналами – зовнішнім (об’єктивним), за рахунок оптимізації суспільних умов, що детермінують поведінку особистості, та внутрішнім (суб’єктивним), за рахунок розкриття творчих здібностей особистості студента, успішність розвитку творчого потенціалу особистості студента значною мірою залежить від успішності адаптації студента до умов вищої освіти. У цьому разі студентам, які володіють пластичним і/чи раціональним стилем індивідуальної поведінки легше, ніж тим, кому притаманний екстенсивний тип поведінки, адаптуватися до вузівського середовища і, відповідно, вони мають більше шансів на успішне виконання робіт дослідного характеру.

Будучи важливим фактором розвитку творчого потенціалу особистості студента в умовах ВНЗ, освітнє середовище, що являє собою сукупність таких компонентів, як ті суб’єкти, хто навчає і ті, хто навчається, модель навчання, матеріальні умови навчального процесу тощо, має бути, перш за все, розвивальним. Ситуація усередині ВНЗ, як найважливіша детермінанта розвивального середовища, відіграє основну роль у стимулюванні творчої активності особистості фахівця. При цьому освітнє середовище може вважатися розвивальним, тобто таким, що сприяє розкриттю та реалізації творчих потенцій, лише за наявності наукової школи та наукових традицій, соціального запиту на творчу особистість, перспективних завдань, матеріального стимулювання, а також раціонального використання вільного часу.

У роботі показано, що освітнє середовище являє собою багатопланову систему, яка сприяє активному включенню студентів у вирішення соціально важливих завдань, обумовлює можливості розвитку студента як особистості за допомогою включення його в різноманітні форми спілкування. Цілеспрямована організація розвивального середовища як у вищому навчальному закладі, так і всередині студентської групи, на наш погляд, сприяє забезпеченню сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу майбутнього фахівця.

Другий розділ – “Науково-дослідна діяльність в системі розвитку творчого потенціалу особистості студента” – містить аналіз основних складових щодо розуміння соціальної дії як однієї з головних складових процесу науково-дослідної діяльності як соціальної взаємодії, пошук основних факторів, які детермінують соціальну дію, та критеріїв її раціональності, а також аналіз сучасних напрямків науково-дослідної роботи студентів.

У першому підрозділі другого розділу – “Теоретико-методологічні основи аналізу науково-дослідної діяльності як ресурсу розвитку творчого потенціалу особистості студента” – обґрунтовується діяльнісна методологія аналізу науково-дослідної роботи (студентів) як ресурсу розвитку творчого потенціалу особистості студента.

Проблеми оптимізації науково-дослідної діяльності студентів у сучасних умовах неможливо розглядати безвідповідно до концепту “соціальної дії”, що служить відправною методологічною точкою для виділення сутнісних аспектів розв’язання даної проблеми та є квінтесенцією діяльнісного підходу в соціології.

Спираючись на елементи теорій М. Вебера, Т. Парсонса, Ю. Хабермаса, П. Блау для визначення рівнів розвитку творчого потенціалу особистості студента засобами науково-дослідної роботи, зазначено, що найбільш ефективним є використання таких критеріїв, як мотиви науково-дослідної діяльності, знання та вміння, необхідні для її здійснення, самостійність і продуктивність дослідної діяльності. Вони являють собою провідні елементи в структурі творчого потенціалу, а їх розвиток може служити показником розвитку окремих компонентів, а також інтегральної характеристики розвитку творчого потенціалу особистості студента в цілому.

Аналіз найпоширеніших теоретичних підходів до розуміння соціальної дії показав, що найкращі можливості для аналізу даного концепту можуть бути знайдені в рамках діяльнісно-структурного підходу, інтегруючого уявлення про науково-дослідну діяльність як ресурс розвитку творчого потенціалу особистості студента. При цьому соціальну дію, на наш погляд, слід розуміти як синонім активності та діяльності соціального агента, тобто особистості студента, в структурно-часовому визначенні.

У цілому, детальний розгляд концепту “соціальна дія” як одного із ключових елементів процесу соціальної взаємодії та виділення критеріїв її раціональності обумовлює необхідність звернення до самих соціальних агентів, реальних учасників взаємодії. Уточнення потребують їх внутрішні характеристики, переважаючі інтереси, установки, настрої та домінуючі соціальні практики. Особливий дослідний інтерес викликають також наявні об’єктивні та суб’єктивні умови, в рамках яких реалізується процес соціальної взаємодії.

Звернення в роботі до аналізу факторів і умов реалізації соціальної дії дозволило нам виділити основні критерії раціональної дії соціальних агентів, що є важливим для аналізу науково-дослідної діяльності: рефлективність, об’єктивна оцінка власних ресурсів і можливостей; володіння інформацією про об’єкт орієнтування дії та про зовнішні умови, в рамках яких вона передбачається і реалізується; послідовність, наявність конкретної мети та результату передбачуваних дій; вибір на основі оцінки ситуації оптимальних стратегій дії, що забезпечать найуспішніший шлях до досягнення передбачуваного результату.

Виділені критерії раціональності соціальної дії допомагають визначити напрямки організації науково-дослідної взаємодії між суб’єктами освітнього простору, сприяють усвідомленню конкретних шляхів оптимізації науково-дослідної діяльності, а використання діяльнісної парадигми щодо визначення факторів, які детермінують соціальні дії як викладачів, так і студентів, дозволяє акцентувати увагу на активній, діяльнісній сутності особистості, що здатна змінювати наявні умови розвитку українського суспільства. Розгляд “соціальної дії” як одного із ключових аспектів науково-дослідної діяльності і виділення критеріїв її раціональності дозволив нам звернути увагу на самих агентів, реальних учасників науково-дослідної роботи у ВНЗ. 

При розгляді процесів раціональної організації науково-дослідної роботи як основного ресурсу розвитку творчого потенціалу особистості студента у другому підрозділі “Місце та роль науково-дослідної роботи в розвитку творчого потенціалу студента” звертається увага на низький рівень залученості студентів до науково-дослідної діяльності в період навчання у ВНЗ (17,5% беруть участь у науково-дослідній роботі ВНЗ), що в цілому знижує реальні можливості розвитку творчого потенціалу особистості кожного студента.

Науковий пошук дозволив проаналізувати основні напрямки науково-дослідної роботи студентів, які, на наш погляд, сприяють накопиченню досвіду творчої, дослідної діяльності студентами різних курсів на кожному з етапів розвитку творчого потенціалу: навчальну науково-дослідну роботу студентів (ННДРС), яку розглянуто з точки зору комплексної системи інтенсифікації навчального процесу за допомогою впровадження в усі види навчальної роботи студентів протягом всього періоду навчання елементів наукової роботи; науково-дослідну роботу студентів, що виконується понад навчального плану, представлену як комплексну систему участі студентів у формах науково-дослідної роботи, що виконується суб’єктами науково-дослідної діяльності понад навчального часу і спрямована на поглиблення творчих, професійних якостей особистості майбутнього фахівця; практичну науково-дослідну роботу студентів (ПНДРС), що розглянута як комплексна система участі студентів у науково-дослідній роботі і спрямована на вирішення як суспільних, так і виробничих завдань з використанням наукових досягнень, ідей, принципів у конкретних умовах професійної діяльності.

Аналіз основних напрямків науково-дослідної діяльності дозволяє говорити про те, що рівень розвитку творчого потенціалу студентів досягає більш високих показників у тому разі, якщо до організації науково-дослідної роботи студентів застосовується дослідницький підхід з урахуванням особистих інтересів студентів. Це, у свою чергу, сприяє підвищенню самостійності, інтенсивному оволодінню дослідницькими знаннями та вміннями, розвитку пізнавального інтересу, вияву оригінальності в продуктах творчості.

Цьому сприяють розробка творчих програм за предметами, збільшення частки самостійних робіт, створення проблемних ситуацій на заняттях, дослідницьке викладання інформації, застосування нетрадиційних методів навчання, що ведуть до самореалізації та подальшого розвитку творчих сил особистості студента, відповідно, створюють умови для подальшого саморозвитку та самовдосконалення з метою досягнення вищих рівнів науково-дослідної творчості.

Таким чином, можна констатувати, що у вищій школі накопичено значний потенціал різних форм організації НДРС. В умовах сучасності активізуються нові форми організації науково-дослідної роботи студентів, які базуються на принципах самоорганізації, діяльності тимчасових творчих колективів та ін. Ефективність процесу розвитку творчого потенціалу особистості студента цілком залежить від уміння суб’єктів освітнього простору стимулювати участь студентів у різних напрямках вузівської науково-дослідної діяльності, спрямовуючи всі зусилля на вирішення основного завдання вищої школи – сформувати фахівця з творчим мисленням.

Функціонування системи НДРС у ВНЗ повинно бути не самоціллю, а служити формуванню та розвитку студентів як творчих особистостей, здатних обґрунтовано та ефективно вирішувати виникаючі перед ними завдання. Діяльність ВНЗ щодо розкриття та становлення потенційних особистісних здібностей студентів, їх творчих можливостей повинна стати провідною в системі навчання та виховання. При цьому адаптація системи НДРС до сучасних умов, стимулювання її учасників повинні базуватися не тільки на розробці нових шляхів і методів удосконалення системи, що, безумовно, важливо, але й на використанні багатолітнього позитивного вітчизняного досвіду підготовки спеціалістів і аналогічного досвіду інших країн.

Результати емпіричного виміру свідчать про те, що основними факторами, що перешкоджають накопиченню студентами досвіду дослідної діяльності є нестача інформації про організацію системи НДРС у ВНЗ; малий обсяг знань про теорії наукових досліджень; низький рівень дослідницьких умінь; епізодичність і відсутність наступності у виконанні наукових досліджень; недосконалість педагогічного управління НДРС; нерозробленість системи стимулювання суб’єктів науково-дослідної діяльності.

У дисертації зроблено висновок, що розвитку творчого потенціалу особистості студента в рамках НДР здебільшого буде сприяти єдиний режим виконання наукових досліджень (ЄРНД), що припускає розробку єдиних вимог при виконанні різних видів науково-дослідної роботи на кожному з етапів навчання у ВНЗ. ЄРНД, що спрямований на поетапну реалізацію й розвиток творчого потенціалу майбутніх фахівців, дозволить забезпечити певну динаміку розвитку творчого потенціалу як інтегральної якості.

Соціологічні дослідження продемонстрували, що залучення студентів до науково-дослідної діяльності на різних етапах навчання у ВНЗ має свої особливості. Перший (орієнтаційно-дослідний) етап характеризується виконанням більшістю студентів робіт дослідної спрямованості, які обов’язково включені в навчальний план. Для другого (організаційно-дослідного) етапу характерне зростання кількості студентів, залучених у науково-дослідну роботу різних напрямків (ННДРС, науково-дослідна робота студентів, що виконується понад навчальні плани, ПНДРС). На третьому (науково-дослідному) етапі поряд зі збільшенням групи студентів, що займаються НДР, збільшується й частка студентів, не залучених у науково-дослідну роботу, що виконується понад навчальний план, що свідчить про нестійкий інтерес до самостійної дослідної діяльності.

У процесі здійснення ЄРНД, поряд із традиційними методами викладання, доцільно використовувати інноваційні методи розв’язання виникаючих у процесі навчання суперечностей, а також дискусії, ділові ігри, що створює умови для прояву творчої активності, вироблення навичок наукової інтерпретації, ефективного розвитку пізнавального інтересу.

Отримані результати свідчать як про дієвість окремих етапів розробленої нами системи реалізації й розвитку творчих сил майбутніх фахівців, так і про ефективність її в цілому.

Таким чином, науково-дослідна діяльність є мегадіяльністю, що створює умови для реалізації особистості майбутнього фахівця як цілісності, у всіх її проявах. Виступаючи засобом реалізації й розвитку творчого потенціалу особистості студента, науково-дослідна робота створює умови для прояву її творчої активності, що виражається у прагненні пізнати суб’єктивно або об’єктивно нові факти, використовуючи теорію наукових досліджень.

У третьому розділі – “Реалізація творчого потенціалу майбутніх фахівців засобами науково-дослідної роботи в сучасному освітньому середовищі” – обґрунтовано вплив мотиваційної компоненти на розвиток творчого потенціалу особистості студента, проведено аналіз емпіричних даних щодо рівня творчого потенціалу студентів харківських ВНЗ. 

У першому підрозділі – “Мотивація навчальної та наукової діяльності як передумова розвитку та реалізації творчого потенціалу особистості студента” – розглянуто мотивацію як один із найважливіших компонентів будь-якої діяльності індивіда, у тому числі науково-дослідної. Розуміючи мотив як те, що обумовлює дії людини, які властиві її внутрішньому світу, має “персональний” характер, ми вважаємо, що саме мотиви детермінують діяльність людини, в тому числі і спрямовану на зміну навколишньої дійсності.

Розгляд аспекту специфіки мотивів навчальної діяльності студентства, що має вихід у своєму аналізі на розгляд мотиваційних складових у науково-дослідній роботі, свідчить, що важливим мотивом у навчальній діяльності є потреба стати культурною, освіченою людиною, а також потреба в самовираженні й розвиткові особистості, що, безсумнівно, пов’язане з реалізацією творчої активності студента.

При аналізі й оцінці творчої активності й творчої діяльності студента необхідно враховувати мотиви різного рівня й плану в їх складному взаємозв’язку, що дозволяє розкрити домінуючий мотив, який формується під впливом чітко спрямованого фактору і має певне регулятивне значення.

Здійснюючи аналіз мотивів дослідної діяльності ми дійшли до висновку, що їх можна розділити на мотиви, що орієнтуються на дослідну роботу як засіб досягнення майбутньої мети, при цьому дослідна діяльність носить інструментальний характер (зовнішні мотиви), і мотиви, що виникають у площині власне дослідної роботи і мають термінальний характер (внутрішні мотиви). При цьому під зовнішніми мотивами розуміються такі, що відрізняються від стимулів, які діють із зовнішнього відносно людини середовища. На нашу думку, рівень розвитку дослідницьких здібностей особистості вище в тому разі, якщо смислоутворюючим мотивом відповідної діяльності є дослідницький мотив.

Аналіз мотивів науково-дослідної діяльності у співвідношенні з виокремленими нами етапами розвитку творчого потенціалу студента показав домінуючий вплив мотивів, що лежать поза самою дослідною діяльністю на першому (орієнтаційно-дослідному) етапі вузівського навчання (до них відносяться такі, як: бажання отримати схвалення, бажання уникнути поганої оцінки), і мотивів, що виникають у процесі дослідної діяльності на третьому (науково-дослідному) етапі (такі, як: прагнення отримати задоволення від виконаної роботи, інтерес до самостійного вирішення виникаючих питань). На другому (організаційно-дослідницькому) етапі рівною мірою впливають усі з перелічених мотивів науково-дослідної діяльності.

Питання формування дослідницьких здібностей особистості студента пов’язані із проблемою визначення мотиваційних детермінант, але разом із тим залежать від кола зовнішніх стосовно людини факторів. Однією з основних умов формування мотиваційної структури особистості є стратегії навчання: інноваційна, на відміну від традиційної, має більше шансів сформувати дослідницькі здібності особистості студента на більш високому рівні шляхом активного залучення до виконання робіт дослідного характеру. Саме тому необхідно враховувати особливості освітнього середовища як умови розвитку творчого потенціалу майбутнього фахівця.

У другому підрозділі – “Рівні реалізації творчого потенціалу особистості студента в сучасній системі науково-дослідної роботи” – на матеріалах емпіричних досліджень ілюструються можливості застосування розробленої методології аналізу розвитку творчого потенціалу особистості студента засобами науково-дослідної роботи для виміру рівня розвитку творчого потенціалу студентів.

Вимір виокремлених у параграфі 2.1. критеріїв рівня розвитку творчого потенціалу студентів засобами науково-дослідної роботи стосовно харківського студентства дозволив зробити висновок про те, що загальний рівень сформованості знань з методології проведення наукового дослідження серед студентів харківського регіону становить 0,65 (усі наведені показники можуть змінюватися від 0 до 1). Слід зауважити, що коефіцієнт сформованості рівня дослідних знань відрізняється залежно від курсу навчання: на першому курсі він становить 0,59 і до третього сягає найвищого показника 0,83, а на старших курсах, як свідчать результати самооцінки студентів, рівень знань з методології наукового дослідження знов знижується (0,68 і 0,65 на 4-му та 5-му курсах відповідно). Це, на наш погляд, може бути слідством постановки на старших курсах науково-дослідних завдань більш високого рівня, для виконання яких потрібний більший обсяг дослідних знань.

Проте досить значущим фактором виступає систематичність організації НДРС, про яку ми говорили в параграфі 2.2. Адже, як показав аналіз отриманих соціологічних даних, студенти 1 і 2 курсів у переважній більшості не знають про прийоми пошуку і способи обробки інформації. Звідси, на нашу думку, незнання студентами 3 і 4 курсів логіки викладу і прийомів роботи над самостійними навчальними дослідженнями (курсовими роботами, проектами), і, як наслідок, відсутність у частини студентів старших курсів інформації про те, що собою являє та як виконується кваліфікаційна робота.

У плані сформованості дослідних знань відмінності існують і в групах студентів, що виділяються за ступенем залученості до науково-дослідної роботи. Дані результати можуть бути свідченням безпосереднього впливу НДР на розвиток такого компоненту творчого потенціалу особистості студента, як дослідницькі знання, що у свою чергу впливає на розвиток творчого потенціалу особистості студента як інтегральної характеристики.

Аналіз отриманих даних щодо дослідних умінь як критерію розвитку творчого потенціалу студентів продемонстрував їх кумулятивний характер. Цьому багато в чому, на наш погляд, сприяє залученість студентів до науково-дослідної діяльності ВНЗ. Так, серед тих, хто бере участь у різних формах НДРС, 68% студентів старших курсів (зокрема, 32% – п’ятикурсники) і лише 16% студентів молодших курсів. При цьому різниця коефіцієнтів дослідних умінь серед тих, хто залучений до НДР, і тих, хто не залучений, становить +0,23, що є досить показовим моментом при розрахунку коефіцієнта розвиненості творчого потенціалу особистості студента як інтегральної характеристики.

Дані дослідження свідчать про те, що у міру ускладнення дослідних робіт у рамках виділених нами етапів розвитку творчого потенціалу особистості студента самостійність студентів збільшується. Причому коефіцієнт самостійності тих студентів, які залучені до науково-дослідної діяльності, на 0,2 вище, ніж у тих, хто не займається науково-дослідною роботою в період навчання у ВНЗ.

Соціологічний вимір такого критерію як пізнавальний інтерес продемонстрував, що він є найменш розвиненим у студентському середовищі. За результатами дослідження коефіцієнт пізнавального інтересу становить 0,49.

Ступінь сформованості кожного з розглянутих критеріїв дозволяє говорити про три групи студентів, що виділяються залежно від рівня розвиненості даного критерію: з високим рівнем, середнім рівнем, низьким рівнем. Наші дослідження показали, що виділені групи практично рівні по кількості студентів, які їх складають.

Розрахунок інтегрального показника розвиненості творчого потенціалу студентів Харківського регіону показав, що він знаходиться на рівні 0,64.

Рівні розвитку розглянутих критеріїв творчого потенціалу, що сформується засобами науково-дослідної роботи, дозволили нам виділити низький (відтворювальний), середній (перетворювальний) і високий (творчий) рівні розвитку творчого потенціалу студентів, які за своїми характеристиками відповідають розробленій нами моделі розвитку творчого потенціалу особистості студента.

Результати опитування студентів харківських ВНЗ свідчать про безпосередній вплив НДРС на розвиток як окремих компонентів творчого потенціалу особистості студента, так і на розвиток творчого потенціалу як інтегральної характеристики. Так, усереднений коефіцієнт розвиненості творчого потенціалу студентів, не залучених у науково-дослідну роботу, дорівнює 0,5, тоді як у тих студентів, що активно беруть участь у різних формах і напрямках науково-дослідної роботи у ВНЗ, коефіцієнт розвиненості творчого потенціалу склав 0,76.