Пачковський Ю.Ф. Підприємництво як предмет соціопсихологічного дослідження (діяльнісно-поведінковий аспект)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі окреслюються актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, обгрунтовуються мета, завдання, наукова новизна роботи, теоретичне і практичне значення дисертації, подається інформація про апробацію  результатів дослідження, розкрито особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи соціопсихологічного дослідження підприємництва” розглянуто сутність підприємництва, з’ясовуються концептуальні засади його дослідження, проаналізовано низку актуальних і проблемних питань, що виникають на межі соціологічного та психологічного дослідження підприємництва.

 У роботі здобувач виходить із того, що у розумінні суті підприємництва сьогодні немає чіткої  визначеності. У трактування підприємництва вкладаються такі поняття: “ризик”, “новаторство”, “творчість”, “самостійність”, “активність”, “ініціатива”, “лідерство”, “задоволення потреб”, “зиск”, “стиль поведінки”, “спосіб життя”, що значною мірою зумовлено багатогранністю і специфікою підприємницького феономену в конкретних (історичних, економічних, соціокультурних) умовах функціонування. Дисертантом звертається увага на підприємництво як особливий різновид людської діяльності і поведінки, в основі якого особлива чутливість до змін і прагнення щось змінити у своєму житті (елемент ініціативи); взяття на себе відповідальності за можливі невдачі і поразки, готовність ризикувати (елемент ризику); сприяння реалізації і використання нових технологічних можливостей шляхом впровадження у виробництво винаходів та інновацій (елемент новаторства); самостійність судження при прийнятті важливих рішень (елемент свободи); спрямованість на діяльне перетворення навколишнього світу, побудову нових відносин (елемент активності).

На погляд дисертанта,  підприємництво – це особливий творчий різновид економічної діяльності і поведінки людини, керованої у своїй діловій активності особистими вигодами з врахуванням реальних інтересів і стратегічних цілей конструктивного розвитку та взаємодії усіх сфер суспільного життя. Підприємництво – це погляд у майбутнє і реалізація усіх потенцій (творчих, інтелектуальних, організаційно-управлінських)  людини в межах виконуваної економічної діяльності.

Підприємництво – це соціальний феномен кумулятивного типу, що створює основу для поступального розвитку людської цивілізації, з’являється в певний період розвитку суспільства або групи і є основою їхнього подальшого розвитку (за термінологією і визначенням Є.Головахи). Виходячи з цього твердження, перспективним напрямом дослідження підприємництва вбачається шлях міждисциплінарного зближення та взаємопроникнення. Не оминув цей процес і соціологічну науку. Це обумовлює необхідність розроблення методології наукового пошуку, яка б дала змогу ефективно і всебічно дослідити підприємницький феномен, який стрімко набирає ваги у суспільствах, що трансформуються. Зрозуміло, на цьому шляху є певні труднощі, пов’язані з урахуванням чинників різної природи та сили впливу. Вважаємо, що розвиток і становлення підприємництва, зокрема в Україні, пов’язаний не стільки з організаційними чинниками, скільки з психологічними. Як один із можливих напрямів дослідження у дисертаційній роботі пропонується розгляд підприємництва під кутом інтеграції методологічних та теоретичних підходів, розроблених у сучасній соціології і психології. Соціолого-психологічний (соціопсихологічний) напрям дослідження зумовлює розширення сфери аналізу підприємницького феномена, передбачає виявлення специфіки дії особистісних, групових і суспільних чинників, задіяних у регулювання підприємницької діяльності й поведінки.

Наявний стан розробленості проблематики підприємництва в економічній, соціологічній і психологічній науках дозволив дисертанту виділити чотири основні теоретико-методологічні підходи, що відповідають соціопсихологічному дослідженню. Серед них: концептуальні підходи аналізу підприємництва з позицій ризику, інноваційності, активності та соціокультурності.

Стосовно ризику, то, з погляду історії, він є константою в інтерпретації підприємництва  як специфічного різновиду людської діяльності. Поряд із переконанням, що ризик є необхідним атрибутом підприємницької діяльності, існує інша точка зору, згідно з якою  підприємці – це люди, які ризикують помірковано (Р.Брокхауз), або взагалі не ризикують своїм власним фінансовим станом – це прерогатива інвестора. Підприємець ризикує лише часом, у крайньому випадку своєю репутацією. Вважається, що в сучасних умовах зменшується степінь ризику, а подекуди його взагалі нівелюють набуті підприємцем знання, додаткова інформація про конкуренцію і засоби необхідні для досягнення мети, оволодіння вміннями і навичками управлінської праці тощо. Крім того, висловлюється гіпотеза про кращу здатність підприємців делегувати або розподіляти функцію ризику іншим категоріям професійних працівників (М.Лоу).

Проте, на нашу думку, ризик є чи не найпоказовішою ознакою підприємництва, що зумовлює необхідність його подальшого соціопсихологічного дослідження: вивчення індивідуально-психологічних, особистісних  рис, що мають регулятивний вплив на поведінку суб’єкта у різних за складністю ситуаціях ризику; систематизації чинників, здатних трансформувати ситуації невизначеності у ситуації ризику; пошуки оптимальних шляхів і засобів (методів, когнітивних стратегій, тактик поведінки), які б мінімізували наслідки ризику для суспільства; аналізу можливостей індивідуального та групового суб’єктів економічної діяльності в оцінці ситуації ризику, а також особливостей прийняття рішень за таких обставин.

Поряд із ризиком, починаючи з робіт Й.Шумпетера та його послідовників, як характерну ознаку підприємництва визначають інноваційну спрямованість цього різновиду економічної діяльності. Підприємництво з позицій інноваційності забезпечує вищий рівень розвитку продуктивних сил.  Однак у суспільстві далеко неоднозначними є оцінки і ставлення до інноваційного процесу. Та й у середовищі самих підприємців не кожен підприємець здатний виконувати інноваційну функцію, що вимагає максимальну задіяність творчої компоненти, присутність якої є особливо необхідною на етапі розробки і впровадження новаторських ідей. Це насамперед інновації, що створюють нових користувачів і нові ринки. Такі інновації забезпечують ринкове лідерство і стосуються як передових технологій, так і досконаліших систем організаційного управління. У розвинутих країнах важливим джерелом інновацій стало венчурне підприємництво, що передбачає вкладення капіталу в реалізацію надзвичайно ризикованих проектів, пов’язаних з використанням нового знання. Саме венчурне підприємництво забезпечує поширення нових технологій, швидке переозброєння і реструктуризацію виробництва на сучасній науково-технічній основі. Функціонування такого підприємництва значною мірою залежить від підтримки держави і відповідного економічного середовища. В Україні, за наявними даними, 80-90% запропонованих інноваційних ідей, як правило, відхиляється, тоді як у розвинутих країнах цей показник становить 30-50%.

Інноваційне підприємництво передбачає максимальне розкриття творчого потенціалу особистості або групового суб’єкта діяльності за умов реалізації новаторських ідей. Шерег дослідників наголошують саме на цьому аспекті, визначаючи зміст підприємництва як діяльність, спрямовану на виявлення і задоволення нових потреб (Д.Рей), або ж, як створення нових підприємств, які не дублюють існуючих, а вносять елементи новизни (Р.Рамелт). Разом із тим, творчий компонент у підприємництві є необхідним, коли треба неупереджено підійти до розв’язання нагальних проблем, гнучко й неординарно відреагувати на ситуацію і сформувати новий алгоритм дій. Окрім того, від підприємців слід очікувати не лише створення чогось нового, що має певну вартість, а й цілеспрямованого розвитку своїх творчих здібностей з метою підвищення економічного та соціального потенціалу власного підприємства.

У роботі обгрунтовується важливість дослідження підприємництва з позицій активності. Проведений у дисертації аналіз  даної проблеми дозволив розглянути підприємницьку активність на психічному, особистісному, поведінковому і соціальному рівнях. Так, психічний рівень активності виявляє свою присутність на усіх етапах підприємництва, забезпечує необхідну енергетику і тонус дій підприємця. Особистісний рівень активності – це, перш за все, індивідуально-психологічні і професійні можливості підприємця у реалізації задумів. Поведінковий рівень забезпечує досягнення поставлених цілей за умов конкретної діяльності чи ситуації. В межах поведінкового рівня активності відбувається пошук підприємцем оптимального алгоритму дій, тактик і стратегій поведінки, які у кінцевому випадку повинні йому забезпечити успіх. Поведінковий рівень є індивідуальним для кожної людини. У зв’язку з цим висловлюється думка (К.Вернерід), що не існує чіткої межі між групами підприємців і непідприємців. Різниця між людьми існує в тому, як багато підприємницької (поведінкової) активності вони проявляють, в тому числі й підприємливості, що закладена у цій активності. У свою чергу, соціальний рівень активності визначає вміння підприємця будувати свою організацію, впливати на ринкові процеси і керувати як матеріально-фінансовими, так і людськими ресурсами.

Усебічний соціопсихологічний аналіз підприємницької активності, на наш погляд, повинен виходити з врахування:

-  особистісних факторів підприємництва і спонукальних сил до нього;

- факторів зовнішнього середовища, що мають як безпосередній, так і опосередкований вплив на реалізацію підприємницької функції;

-  взаємодії особистісних факторів і факторів середовища, що знаходить своє відображення в діяльнісно-поведінкових проявах підприємництва.

В умовах суспільства, що трансформується, особливо вагоме значення на процеси формування підприємницької активності мають середовищні фактори, пов’язані з фоново-об’єктивними, зовнішньо детермінуючими умовами функціонування  підприємництва. У своєму поєднанні вони формують суспільні передумови розвитку підприємництва. Визначаючи шляхи і форми  його розвитку, вони закладають фундамент для існування підприємництва як ринкового інституту на рівні соціально-економічних, політичних, організаційно-правових, культурно-освітніх та технічних  передумов.        

   Підприємництво з позицій соціокультурного аналізу, на наш погляд, охоплює три найбільш загальні складові: підприємницьку культуру, підприємницьку ідеологію й цінності та національний характер.Під підприємницькою культурою розуміємо певну сукупність норм та правил поведінки, якими керуються підприємці в процесі виробничо-господарської діяльності. Важливою складовою підприємницької культури є етика відносин у сфері бізнесу. Історично розвиток етичної компоненти відносин у сфері практичної діяльності пов’язується з розумінням місця праці в житті людини.  Значний вплив на соціологічне розуміння етичної компоненти в економічному розвитку мала культурологічно-протестантська парадигма М.Вебера, яка спонукала подальші дослідження підприємництва і пошуки інших чинників (не лише теолого-аксеоло­гічних), здатних впливати на економічний успіх. У результаті була сформульована теорія “культурної легітимності”, пояснююча відмінності економічного розвитку різних країн ступенем законності підприємництва (культурні норми та пов'язані з ними рольові очікування і соціальні санкції у змозі сприяти або перешкоджати підприємництву і новаціям). Сучасна етика підприємництва як частина загальної культури охоплює положення і судження, що регламентують відносини людей, дотичних до сфери бізнесу. Усю багатомірність взаємодій у цій сфері у дисертаційній роботі зведено і проаналізовано через систему таких пар взаємовідносин: “підприємець – найманий працівник”, “підприємець – споживач продукції, послуг”, “підприємець – підприємець”, “підприємець – інвестор (кредитор)”, “підприємець – довкілля”, “підприємець – суспільство”.

Ідеологія підприємництва, зазвичай, визначає і регулює поведінку підприємця стосовно суспільства. Її зміст розкривається через розуміння в суспільстві та ділових колах соціальної відповідальності підприємців. Довготривалі егоїстичні інтереси підприємництва, тобто забезпечення прибутків у майбутньому, вимагають альтруїстичної співпраці з державою і передбачають скерування частини прибутків на забезпечення екологічної безпеки, розвиток культури, підвищення освітнього рівня громадян, їхній соціальний захист тощо. В Україні розвиток підприємництва здійснюється, як правило, за традиційною схемою: підприємницький прибуток в основному скеровується на розвиток виробництва, власної справи і лише незначна його частина на суспільні потреби. Як показують проведені за участю дисертанта дослідження, зацікавленість благодійною діяльністю серед українських підприємців є досить високою: 66,3% від числа опитаних позитивно ставляться до благочинної діяльності і тільки 5,0% – негативно. Серед основних спонукальних мотивів благочинності – особисті переконання, наявність достатнього рівня прибутків, пільги в оподаткуванні. За умови достатнього рівня прибутків найбільш бажані сфери для спонсорства: допомога інвалідам і дітям із малозабезпечених сімей, екологія, охорона здоров’я, освіта.

В основу будь-якої ідеології закладена система цінностей. Процеси формування ціннісних систем, їхня інтеграція – опосередковані, а подекуди, визначаються психосоціальним складом спільнот, їхнім національним характером, світосприйняттям, розумінням свого власного місця і призначення у світі. У даному контексті дослідження підприємництва одним із перших, хто звернувся до цієї проблематики, був В.Зомбарт, який, як представник історико-соціологічного напряму, намагався відшукати особливий “дух”, що пронизував ту чи іншу господарську епоху і спричинився до розвитку економіки. Сучасні дослідники, спираючись на ідеї В.Зомбарта, у центр соціологічного аналізу підприємництва вкладають, зокрема, поняття “девіантності”, оскільки вважається, що девіантність підприємців обумовлена тим, що вони діють у ворожому соціальному середовищі, де домінують установки супроти інновацій. Інші соціологічні теорії наголошують на ролі соціальної солідар­ності (Е. Дюркгейм) у формуванні відносин і взаємодій усередині маргінальних груп. Вважається, що така група не є девіантною відносно більшої спільноти, оскільки користується власними інституціональними ресурсами (інфор­мацією, капіталом, кредитом довіри) як джерелом конкурентної переваги для членів групи. Завдяки цьому члени таких груп у змозі компенсувати відсутність соціального визнання і заборону доступу до важливих соціальних статусів і комунікативних зв'язків.

Низка теорій виводить здатність до підприємництва з певної комбінації психологічних рис, що властиві національній спільноті на певному етапі її розвитку. Глибиннопсихічне і  його значення у формуванні національного характеру знайшло своє подальше осмислення  у концепції “соцієтальної психіки” (О.Донченко). Виходячи з даної концепції, інституалізації підприємництва  сприяють передусім такі ментальні властивості соціумів, як прагматичність, екстравертність, індивідуалізм, інтенціональність. Окрім зазначених психічних властивостей, на наш погляд,  важливе місце в реалізації підприємницького потенціалу соціуму посідає така риса як “активність”. На противагу пасивності, активність несе в собі потенціал індивідуальної і суспільної енергії, вказує на наполегливість у подоланні труднощів.

У другому розділі “Система факторів, задіяних у соціопсихологічне регулювання підприємництва” аналізуються виділені структурні блоки факторів, їхнє змістовне наповнення та роль кожного з них у регулюванні підприємницького феномена за умов суспільної трансформації.

У дисертації усю сукупність факторів, задіяних у соціопсихологічне регулювання підприємництва,  зведено у структурні блоки, які дисертантом позначено як “Суспільні передумови підприємництва”, “Фактор масової свідомості”, “Груповий фактор” і “Особистісний фактор”. Кожний із  виділених блоків має власне регулююче поле в системі взаємовідносин на рівні “суспільство - група - особистість”.

Виходячи з особливостей трансформаційного процесу, особливо вагомий вплив на розвиток підприємництва в Україні здійснює “Фактор масової свідомості”. Системний аналіз задіяності даного фактору у процес регулювання підприємництва дозволив на теоретичному рівні виділити його основні складові, до яких віднесено: соціально-психологічну готовність суспільства до підприємництва; стан економічної свідомості населення; ціннісні системи суспільства; громадську думку щодо підприємництва та його наслідків; моделі підприємництва (підприємця) у масовій свідомості; престиж професії підприємця в суспільстві.

Результати проведеного соціологічного аналізу вказують на те, що оцінка підприємництва масовою свідомістю – це складний процес. Масова свідомість є одним із важливих критеріїв суспільної оцінки результатів та наслідків діяльності підприємців, що знаходить своє відображення у наявності різних когнітивних моделей підприємців. Їх можна розглянути з погляду реальної (в основу якої закладено оцінки та судження, зумовлені безпосередніми емпіричними взаємодіями з підприємцями, спостереженнями за їхньою діяльністю тощо) та взірцевої (в основу якої закладено комплекс нормативних рис та якостей, яким повинен відповідати підприємець в ідеалі) моделей. Стосовно останньої моделі, на наш погляд, її доцільно  диференціювати на перехідну взірцеву і кінцеву (завершену) взірцеву моделі. Перша відповідає конкретному етапові розвитку суспільства і ринкових відносин, друга – пов’язується з стратегічною метою розвитку підприємництва в історичній перспективі. Окрім того, у даному питанні слід розмежувати оцінки людей (соціальних груп), незадіяних у підприємництві, і судження тих, хто безпосередньо залучений у цей процес. Нами встановлено, що самооцінка підприємців за багатьма параметрами є дещо завищеною порівняно з іншими соціальними групами. Підприємці за власними оцінками є значно працьовитішими, рішучими, фаховими, ініціативними, відповідальними, а також схильними до творчого підходу у справах. Підприємці оцінюють себе більш привабливіше, коли йдеться про загальну ерудицію та низку рис морально-поведінкового блоку (чесність, ввічливість, культура поведінки у відносинах з іншими людьми).

“Груповий фактор” у підприємництві має вирішальне значення при реалізації конкретних цілей, пов’язаних із процесами організації спільної підприємницької діяльності.  Однак, такий розгляд групового фактора є дещо спрощеним і є достатнім за умов, наприклад, суто психологічного дослідження. Соціопсихологічний підхід є дещо ширшим, оскільки передбачає врахування суспільних процесів, пов’язаних із формуванням бізнес-класу.  Це з одного боку, з іншого – значення групового фактора є вагомим при формуванні композицій сумісно-спрацьованих і згуртованих підприємницьких груп і організацій, у системах їх професійної та психологічної підтримки (виділені і проаналізовані в роботі системи професійної і психологічної підтримки  зорієнтовані на максимальне залучення ефекту “малої групи”, на який значною мірою покладено економічне зростання й інноваційний розвиток).

Важливого значення сьогодні набувають процеси структурування суспільства і, як один із його вагомих структурних елементів, формування підприємців як окремої соціальної групи (бізнес-класу). Як можливі критерії диференціації підприємців соціологи використовують: вид основного заняття, тип основного місця праці, професійно-посадовий статус, об’єктивні показники, керованих ними підприємств (сфера діяльності підприємства, кількість зайнятих на підприємстві, особливості організації праці). Проведені роботи вказують на початковий стан досліджень з диференційованого опису бізнес-класу в посттоталітарному суспільстві, що зумовлює присутність у запропонованих структурних схемах серед його представників осіб, яких лише наближено можна віднести до класу підприємців. Аналіз підприємництва повинен виходити з розуміння особи підприємця як безпосереднього учасника економічної діяльності й творця соціальних структур-організацій, націлених на виробництво, інноваційний розвиток і суспільно-творче перетворення суспільства. Це обумовлює виділення таких найбільш важливих інституціональних ознак підприємництва, до яких  нами віднесено:

 - особисту задіяність підприємців у створення власної соціально-економічної структури. Тим самим підприємець відрізняється від тих осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю або самозайнятих. Відповідно до цього критерію найповніше реалізується організаційна функція підприємництва;

- безпосередню участь підприємця у життєдіяльності створеної структури (підприємницької організації).  Підприємець як суб’єкт діяльності не лише започатковує власну справу, але й активно долучається до її розбудови та розвитку;

- інституціональне закріплення створеної підприємцем соціальної структури, що репрезентує його як суб’єкта міжпрофесійних і міжорганізаційних відносин.

“Особистісний фактор” у підприємництві відповідно до здійсненого у роботі аналізу доцільно розглядати у трьох базових вимірах: індивідуально-психологічному, функціонально-рольовому і соціально-демографічному. Індивідуально-психологічний вимір – це пошук специфічних рис та якостей, що спонукають людину до підприємництва, визначають у майбутньому її успіх та адаптивність до нових умов життєдіяльності.  Він, як правило, не розглядає задіяність особистісних структур у динаміці розвитку діяльнісних утворень. Значною мірою це компенсує функціонально-рольовий шляхом аналізу розподілу ролей, функцій чи статусів, які обирає або набуває підприємець у своїй діяльності. У роботі систематизовано і розглянуто соціальні й поведінкові типи підприємців, залучених у ринкову економіку, а також пропонується власний підхід до їхньої диференціації. Відповідно до запропонованих критеріїв диференціації (“неінноваційність – інноваційність”, “неактивність – активність”), усю сукупність підприємців (на основі самооцінок)  розглянуто у репрезентативності наступних типів: активний, інноваційний (АІ-тип підприємця); неактивний, інноваційний (НІ-тип); активний, неінноваційний (АН-тип); неактивний, неінноваційний (НН-тип). У свою чергу, соціально-демографічний вимір „Особистісного фактора” націлений на розкриття соціального підгрунтя підприємницької діяльності. У дисертації даний вимір проаналізовано, виходячи з побудови соціального портрету підприємництва (підприємця) та пошуків гендерних збігів та відмінностей у підприємництві.

У третьому розділі “Підприємництво у діяльнісних проявах” аналізуються мотиваційні аспекти підприємництва, розглянуто особливості організації трудового процесу в підприємництві, індивідуально-психологічні передумови успішності підприємницької діяльності, принципи формування та функціонування підприємницької організації.

Мотивація в підприємництві – одна з центральних проблем у визначенні механізмів і факторів, що здійснюють регулюючий вплив на діяльність і поведінку людини в економічній сфері. Розглядаючи мотивацію у підприємництві, на наш погляд, доцільно оперувати поняттям “мотиваційне поле підприємницької діяльності”. Дане поняття характеризує простір, в якому розгортається економічна діяльність (активність) діючого суб’єкта, проходячи у своєму розвитку низку послідовно змінюючих одна одну мотивуючих ситуацій. Залежно від обставин (зовнішніх і власне внутрішніх, суб’єктивних) ситуацію наповнюють різнорідні групи мотивів, але таких, що визначають стійку спрямованість дій економічного суб’єкта у певній площині діяльності.

Розглядаючи формування мотиваційного механізму в підприємництві, слід, на думку дисертанта, оперувати як мінімум трьома  мотивуючими ситуаціями  у контексті виконуваної діяльності: ситуацією “Залучення у підприємництво”, ситуацією “Вибору напряму підприємницької діяльності”, ситуацією “Безпосередньої реалізації підприємницької діяльності”.

Ситуація “Залучення у підприємництво” спрямована на визначення тих спонукальних причин, що змушують людину займатися підприємництвом. Вона, на відміну від інших ситуацій, найбільшою мірою знаходиться у центрі уваги соціологів, що зумовлено пошуком першопричин до підприємницьких дій і тих факторів, що обумовлюють вибір підприємництва як стратегії життєдіяльності. Усю сукупність мотивів, що має місце у регулюванні поведінки потенційного підприємця у даній ситуації, можна розділити на такі три групи:  мотиви, спрямовані на отримання певних матеріальних благ для себе і для своєї родини; мотиви, спрямовані на задоволення потреби у само- актуалізації та самореалізації; мотиви суспільного характеру, що передбачають усвідомлення підприємцем необхідності допомагати іншим, займатися благодійною діяльністю, принести користь суспільству, а також готовність нести відповідальність за наслідки своїх дій та вчинків.

Стосовно другої ситуації – “Вибору напряму підприємницької діяльності”, то її формують  мотиви, пов’язані, передусім, з оцінкою зовнішніх обставин, оцінкою своїх можливостей та оцінкою перспектив розвитку діяльності в обраній сфері підприємництва.

Третя ситуація – “Безпосередня реалізація підприємницької діяльності” – визначається змістом виконуваних дій, а також взаємодією підприємця з зовнішнім середовищем. У загальних рисах вона передбачає присутність мотивів, що регулюючим чином впливають на організацію діяльності самого підприємця, організацію спільної підприємницької діяльності, організацію зв’язків із зовнішнім середовищем.

Характерною особливістю підприємницької діяльності, на наш погляд, є те, що вона стосовно трудового процесу не несе в собі наперед визначеної нормативності. Присутність творчої компоненти в підприємництві індивідуалізує спосіб діяльності, стимулює процеси саморегулювання і ситуативну корекцію дій. За таких обставин інколи важко (а подекуди це є неможливим) здійснити аналіз трудового процесу відповідно до загальноприйнятих професіографічних вимог. У випадку підприємництва логічно було б лише накреслити вихідні пункти аналізу організації трудового процесу, виходячи з тих параметрів, що безпосередньо є пов’язаними з його суб’єктом та умовами реалізації діяльності. До таких параметрів нами, окрім мотивації, віднесено характер планування і різновиди робочих дій підприємця, функціональну структуру праці, особливості міжособової взаємодії у процесі діяльності, а також умови праці, в яких здійснюється діяльність економічного суб’єкта.

Отримані результати експертних опитувань підприємців та їх кількісний і якісний аналіз дозволив дисертанту зробити наступні висновки щодо особливостей  організації трудового процесу  в українському підприємництві:

-  за своєю організаційною структурою підприємницька діяльність є динамічним утворенням. Однак, це не звільняє більшість опитаних підприємців від дій щодо надання своїй діяльності планомірного (впорядкованого) характеру. За оцінками самих підприємців, вони схильні планувати організацію власної праці (68,0%), відносини з діловими партнерами (54,6%),  меншою мірою – відносини з колегами по праці (20,4%), а також свій вільний час (15,9%);

-  поелементний аналіз витрат часу підприємцем на робочі дії показав, що основним компонентом його діяльності є комунікативний. Саме комунікування в структурі робочого часу вітчизняного підприємця становить у середньому до 66% усіх часових витрат. На важливість комунікативного компонента вказують і результати факторного аналізу. Серед виділених факторів успіху в підприємництві “комунікативно-інформаційний” фактор посів провідне місце з такими характеристиками, як “вміння порозумітися з людьми”, “знання психології людей”;

-      результати опитування засвідчили присутність достатньо жорстких конкурентних умов. Значна частина опитаних підприємців (40,9%) розглядає конкуренцію як рух уперед, що дає імпульс розвитку організації. Негативними наслідками недобросовісної конкуренції, що практикуються стосовно  підприємців, є зрив контрактів та ділових угод (61,6%), використання  державних органів безпеки і контролю (51,1%), шантаж і рекет власників, керівників приватних підприємств (32,6%);

-       серед факторів, що здатні утримувати від необгрунтованого ризику, опитуваними підприємцями названо: погані передчуття (страх), невпевненість у партнерах із бізнесу, недостатня поінформованість, небезпека накладання штрафних санкцій. Інший аспект ризику – нехтування небезпекою, можливими наслідками. Згідно з результатами опитування, надто ризиковану поведінку у змозі “спровокувати” фактори, пов’язані з надійністю ділового партнера (40,9%), перспективною бізнес-ідеєю (проектом, пропозицією) (31,8%), наявністю достатньої суми грошей, що повинна надати впевненості у діях (29,5%);

-      реальність середовища, в якому діють підприємці, породжує комплекс проблем особистого характеру. Найбільшу занепокоєність в українських підприємців викликають: брак фінансових і матеріальних ресурсів (61,8%), стресові умови діяльності (43,9%), власне самопочуття і стан здоров’я (39,6%), проблеми у сім’ї (30,8%). Характерним є те, що реалії підприємницької діяльності у певної частини підприємців зумовлюють втрату цікавості до життя (8,8%), надмірне вживання алкоголю (8,6%), а також невпевненість у власних силах (6,6%);

  - важливою складовою діяльності підприємця є управлінська робота з персоналом, партнерсько-ділова взаємодія, що виходять за межі підприємницької організації. Встановлено, що, перш за все, управлінські стратегії вітчизняного підприємця зорієнтовані на професійно-ділові риси та можливості задіяного персоналітету. При обранні ділового партнера підприємці практично не беруть до уваги рекламні повідомлення. Тут суттєвою умовою вибору виступають результати діяльності та фінансовий стан ймовірного ділового партнера, його репутація;

  - регулюючий вплив на підприємницьку діяльність, як показали проведені дослідження, мають, передусім, такі професійні цінності, як надійність ділового партнера (27,6%), можливість самостійно вирішувати свої проблеми і бути незалежним (18,4%), високий рівень життя (15,3%).

Значне місце в роботі займає дослідження індивідуально-психологічних передумов успішності підприємницької діяльності. Дисертантом обгрунтовується доцільність використання структурно-компонентного аналізу діяльності підприємця відповідно до вимог, що висуваються до організації психологічних характеристик її суб’єкта. Відповідно до проведеного теоретичного аналізу і отриманих результатів соціологічних досліджень виділено чотири найсуттєвіші для підприємництва складові, пов’язані з  організацією особистісних рис: комунікативний компонент, в структурі якого особливе місце посідають соціально-психологічні характеристики спілкування; особистісні параметри ділового (мотиваційного) спрямування; фактор ризику (схильність до ризику); емоційно-психологічні та нейродинамічні характеристики економічного суб’єкта.

Реалізований підхід із використанням тестових процедур дозволив побудувати психологічні профілі  реально діючого успішного підприємця і початківця. Психологічний профіль першого формують високі показники гнучкості стилю спілкування, домінування у діях поведінкового компонента з мотиваційною спрямованістю “на справу”. Надто ризиковані ситуації в успішного підприємця викликають обережність і виваженість у діях, його емоційно-регулятивна сфера здебільшого стабільна і врівноважена. У конфліктних ситуаціях  простежується, з одного боку, відстоювання власної позиції, що передбачає дії конкурентного спрямування, з іншого боку, уникнення конфліктних ситуацій. Психологічна характеристика осіб, які лише роблять перші кроки у підприємництві, відзначається меншою гнучкістю комунікативних вмінь і навичок, домінуванням мотиваційної спрямованості “на себе”, значною схильністю до ситуацій, пов’язаних із ризиком, високими показниками тривожності і дещо нижчими показниками загальної інтернальності  порівняно з успішними підприємцями. У конфліктих ситуаціях зафіксовано тяжіння до пристосовницької стратегії поведінки.

 Одним із важливих результатів діяльності підприємця є створення власної підприємницької організації. Як необхідні і обов’язкові кроки формування підприємницької організації у роботі розглянуто: розробку (пошук) підприємницької ідеї; прийняття підприємцем рішення про започаткування власної справи; формування бізнес-плану; організацію процесу роботи і підготовки виробництва; побудову організаційної структури і вихід на ринок. Для того, щоб підприємницька організація була життєздатною та конкурентноспроможною, вона повинна відповідати цілій низці вимог, серед яких, на погляд дисертанта, найбільш суттєвими є відкритість (врахування змін у ринковій економіці і темпів зростання науково-технічного прогресу), гнучкість (здатність миттєво знаходити рішення проблем), структурованість (виконання функції розподілу повноважень і влади  відповідно до завдань, що стоять перед організацією), інноваційність (націленість на творчий пошук, нетрадиційні методи розв’язання актуальних проблем).